Клерикальна тема

Добра обізнаність з побутом священиків та ченців.

Не ідеалізує попівство

“Афонський пройдисвіт” (1890)

Картина всієї ієрархії “духовних отців”:

• отець Палладій – аристократи;

• отці Ісакій та Єремія – селяни;

• отець Тарасій – “нові люди”; нігілісти, буржуазія.

Обличчя духовних отців, прагнення яких зводилися переважно до споживацьких інтересів. Показує егоїстичність, “обміління” героїв, агресивний характер їхнього міщанського егоїзму і зарозумілості.

Момент знедуховлення у житті людини може бути настільки сильним, що все це життя починає сприйматися як фарс.

Лицемірство як суть поведінки людини – норма суспільного життя (поведінка Копронідоса, його шахрайство, лицемірство близькі ченцям).

“Старосвітські батюшки і матушки” (1884)

Виродження “старосвітських батюшок і матушок”, втрата попівством авторитету серед пастви, здирство, пияцтво.

Священництво не здатне зберігати родово-патріархальну свідомість і морально плекати етнічну ідентичність.

Первісне, дещо ідеалізоване зображення сімей Балабух і Мосскавських повністю змінюється картинами їхнього духовного зубожіння, хоча прямий осуд героїв відсутній.

Немає ні суто позитивних, ні суто негативних героїв: складне поєднання в образах персонажів світлих людських почуттів, поривань і рис відверто несимпатичних – егоїзму, самовдоволення (Свидницький “Люборацькі”).

Вузькоособисті інтереси, духовна самоізоляція, душевна сплячка, замкнутий світ героїв показує мертвотність способу їх існування.

Композиція

Традиційний біографічний сюжет. Хроніка родинного життя смирного священика Моссаковського і гоноровитого “академісти” Балабухи.

13. Жанр соціальної комедії у творчості і.Карпенка-Карого.

Комедія – драматичний твір, в якому висміюються недоліки суспільного життя ,а також негативні риси у характері людей.

Соціальна комедія – класові суперечності суспільства, викривається те, що заважає суспільному розвитку.

Засоби зображення – сатиричне загострення образів, перебільшення і применшення, гротеск, іронія, сарказм, гумор.

Основа комізму комедії характерів: не в дотепній репліці чи смішній ситуації (хоча є й вони), а в тій щирості, з якою діють герої комедії, потрапивши в смішне для тверезих людей становище.

Сюжет у Карпенка-Карого – це модель світу, модель долі людини.

Герой – носій загальнолюдських ідеалів чи бореться за них, навіть помиляючись і потрапляючи в комічні ситуації, його досвід – частина досвіду нашої історії.

Сюжет – не просто звичайна модель навколишньої дійсності, а її комічний варіант. Крізь його призму – характер героя, його стосунки з іншими людьми і світом в цілому.

Особливості жанру комедії у творчості І.Карпенка-Карого:

• основна дія – поза коном, комедійні умови творяться сценічною життєдіяльністю персонажів. Наскрізна дія керує вчинками персонажа, який сприймає бажане за дійсне  комізм.

• суто комедійні елементи переплітаються з елементами драматичними, іноді – трагедійними  комедія наближається до власне драми і навіть трагедії: комедійні характери й ситуації можуть спиратися на трагічні чи драматичні у своїй суті колізії і ними зумовлюватися.

• суперечності між дійсністю і удаваним.

• взаємохарактеристики (Бонавентура – невідомий, Золотницький - Пузир).

• вставні новели (“Мартин Боруля” – розповідь Трандальова про себе; “Сто тисяч” – розповідь Романа про весілля сестри).

• монологи-самохарактеристики, самовикриття (Мартин Боруля, Калитка…).

• апофазія: в першій частині комедії стверджується якась думка, а в другій вона поступово заперечується, натомість стверджується зовсім протилежна їй, яка і стає концептуальним виразом основої ідеї комедії.

• багатолінійність сюжету;

• ретардація (Бонавентура, Омелько, Золотницький – зупиняє дію для другорядних моментів) – для акцентування формальної думки глядача на негативних проявах героя, що приведуть до катастрофи.