3. Стан реформ на сьогодні:

- земля і майно колгоспів і радгоспів передана селянам;

- створена правові і організаційні умови для функціонування усіх форм власності і господарювання;

- сільськогосподарські виробники одержали свободу у визначенні структури виробництва, реалізації виробленої продукції та придбанні матеріальних ресурсів, розподілу доходів і ін.;

- приватизовано більшість переробних підприємств та організацій торгівлі і послуг.

Разом з тим, не вирішено ряд питань, серед яких найважливіши – реформування соціальної інфраструктури села, створення грошово-кредитної системи, яка б змогла утримувати кошти у виробничих сферах АПК, реформування податкової системи.

4. Регіональні особливості реформи. Не дивлячись на те, що вищерозглянуті складові аграрної реформи єдині для всіх регіонів України, загальнодержавна стратегія реформування опирається на тактику регіонів.

При цьому повинні враховуватись:

- політичні моменти та менталітет населення (напр., форми господарювання в західній Україні будуть відрізнятись від форм, запроваджених на Слобожанщині – в одних районах люди тяготіють до індивідуальних форм, а в інших – до колективних);

- економічно і природно сформована спеціалізація регіону (які б форми господарювання не були запроваджені, для держави вкрай необхідно зберегти спеціалізацію виробництва сільськогосподарської продукції по регіонах); (Аграрна реформа повинна привести не до зміни історично-, економічно- і природньо обумовленої спеціалізації, а навпаки – до розвитку такої спеціалізації і підвищення її потенціалу!).

- необхідність збереження індустріального потенціалу сільськогосподарських підприємств (напр., на базі таких специфічних господарств, як птахофабрики з відносно сильною матеріально-технічною базою, недоцільно масове формування індивідуальних господарств – це приведе до розвалу господарства, оскільки будуть зруйновані основні фонди; тому в таких господарствах доцільно створювати колективні форми господарювання, що зберегли технологічну цілісність підприємства і його спеціалізацію);

- підтримка на регіональному рівні малих і середніх виробництв (купівельно-збутових, виготовлення малогабаритної техніки і т.п., які вкрай необхідні в перехідний період).

5. Реформування соціальної інфраструктури села. Соціальна інфраструктура села – це мережа підприємств, установ, закладів, а також окремих служб (з їх матеріальною базою, працівниками, господарськими та іншими зв’язками), що забезпечують задоволення життєвих потреб сільського населення.

Стан соціальної інфраструктури села складний. Вона руйнується і скорочується, внаслідок чого в більшості сіл люди не можуть задовольнити найневідкладніші життєві проблеми. Утримання соціальної інфраструктури на селі принципово відрізняється від міського варіанту – соціальна сфера села практично повністю утримується місцевими господарствами. Оскільки ж господарства є збитковими, кошти на соціальну сферу майже не виділяються,.

На селі залишилось (проти 1990 р.) 25% підприємств побутового обслуговування, 60% магазинів, 75% - дитячих садків. Половина сіл не має мінімального набору найнеобхіднішого (магазину, школи, лікарні, клубу).

Все це відбувається на фоні низького рівня транспортного сполучення, що робить неможливим доступ селян до життєво необхідних послуг.

Надзвичайно низький рівень благоустрою сіл (природний газ, шляхи з твердим покриттям і т.п.).

До такого стану соціальної інфраструктури привели:

- фінансове банкрутство сільськогосподарських підприємств;

- мізерність бюджетного фінансування;

- купівельна неспроможність селян;

- відмова держави від підтримки.

Демографічна, соціальна, морально-психологічна ситуація в українському селі потребує невідкладного здійснення заходів соціально-економічного плану.

Ці заходи є невід’ємною частиною аграрної реформи.

Якими повинні бути ці заходи?

Житлово-комунальне господарство:

- жилі будинки;

- водопостачання;

- водовідведення;

- теплопостачання;

- газопостачання

Побут:

- підприємства, ательє,

майстерні;

- пральні, хімчистка;

- лазні, душові;

- перукарні, прокатні пункти