XI. Процесуальні форми використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві. Процксуальний статус спеціаліста і експерта.

Діюче законодавство передбачає дві процесуальні форми використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві:

1. Притягнення в якості спеціаліста.

2. Притягнення в якості експерта.

Спеціаліст – це незацікавлена в результаті справи особа яка має знання в певній галузі притягнута слідчими і судовими органами для сприяння по виявленню, закріпленню і вилученню документів, а також дачі пояснень з приводу спеціальних питань, що виникають при провадженні слідчих.

Діяльність спеціаліста регламентується статтями: 192, 193, 128/1, 85, 92(КПК).

Експерт – це не зацікавлена в результаті справи особа яка має знання в певній галузі, яка за дорученням органу дізнання, прокурору, слідчого суду і судді проводить дослідження і дає висновок по питанням для вирішення яких потрібні спеціальні пізнання. (ст. 10, 9, 11,13, 16 ЗУ “Про судову експертизу”, 196, 198,75,77,65,92 КПК 185/3, 185/4 КпАП)

Тема 4: докази і доказування в кримінальному процесі.

I. Поняття і зміст кримінально-процесуального доказування.

Успішне здійснення завдань кримінального судочинства вимагає щоб у кожній розглянутій судом справі було винесено законний й обґрунтований вирок.

Щоб у цьому вироку було дано правильну і таку, що відповідає об’єктивній дійсності відповідь на питання про те чи було вчинено злочин і який саме, які його наслідки, ким він вчинений, який ступінь тяжкості злочину, а також на інші питання, що мають значення для правильного вирішення справи.

Кримінально-процесуальне доказування слід розглядати в двох аспектах:

1. Доказування як дослідження фактичних обставин справи, тобто діяльність відповідних державних органів і учасників процесу по збиранню (формуванню), перевірці і оцінці документів .

2. Доказування як логічне обґрунтування певного тезису, твердження, (обвинувального чи оправдального) висновку по справі.

Кримінально-процесуальне доказування, єдність практичних дій і думок суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, його елементами є збирання (формування) перевірка і оцінка документів та їх джерел.

Отже кримінально-процесуальне доказування – це діяльність суб’єктів кримінального процесу по збиранню (оформленню) перевірці і оцінці документів і їх процесуальних джерел, а також по формуванню на цій основі певного тезису (обвинувального чи виправдального) і наведенню аргументів для його обґрунтування.

Збирання документів – це діяльність суб’єктів доказування в межах їх повноважень, процесуальних дій направлених на виявлення, витребування, отримання і закріплення у встановленому законом порядку доказів.

СОПОСОБИ:

1. Провадження слідчих дій

2. Витребування предметів і доказів. Вимога проведення ревізій.

3. Пред’явлення доказів учасникам процесу, а також громадянами, п.у.о.о.

Закон зобов’язує осіб які ведуть процес проводити всебічну об’єктивну перевірку всіх зібраних по справі доказів.

Жоден доказ, яким би він переконливим не був не може бути покладений в основу висновків по справі без перевірки. Перевірці підлягає як зміст доказу, так і джерела. Перевірка доказів проводиться шляхом аналізу змісту кожного доказу, його співставлення з іншими доказами які є в справі, проведення нових і повторних слідчих дій.

Оцінка доказів – це розумова діяльність суб’єктів кримінального процесу яка має за мету визначення належності, відносності, достовірності кожного доказу і достовірності їх сукупності для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов’язок доказування обставин скоєного злочину покладається на особу яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд, суддю.

Крім вказаних суб’єктів в процесі доказування можуть брати участь: підозрювані, обвинувачені, їх захисник, потерпілий, цивільний позивач і відповідач та їх представники.