- •1.Предмет та завдання курсу.
- •2. Понятгя "культура". Суть наукового підходу до визначення культури.
- •3.Культурний простір та культурні форми.
- •4.Концепції культури
- •5 Функции культуры
- •6 Типологія культури. Основні підходи.
- •7.Ментальне поле культури. Особливості українського менталітету.
- •Культурні пам'ятки первісного суспільства.
- •10. Особливості духовної культури українського народу та її види.
- •11. Українське мистецтво як форма духовної культури.
- •12. Світ і людина в архаїчній культурі України.
- •13.Культура східних слов'ян, її самобутність.
- •19 Особливості культури Галицько-волинської держави
- •21 Києво-Печерська Лавра - центр писемності та шкільництва.
- •27. Реформаційний рух в Україні. Розвиток української мови та освітньої справи 16-17ст
- •28.Братські школи та їх роль у розвитку культури.
- •29.Києво-Могилянська Академія – загальноукраїнський вищий навчальний заклад.
- •30.Розвиток науки в Україні в XVI - XVII ст.
- •31. Полемічна літератураі її предстаники
- •32. Національно-визвольна війна 1648-1654 р.Р. Та відродження укр. Культури
- •33. Особливості розвитку освіти Лівобережної і Правобережної України у 2 пол. XVII
- •34 . Музичне та образотворче мистецтво у xviі ст.
- •Просвітництво, розвиток суспільнo-політичної і філософської думки в Україні.
- •36 Г.Сковорода- видатний діяч української культури.
- •Діяльність Феофана Прокоповича.
- •Українське борокко
- •Театральне мистецтво
- •Професійне музичне мистецтво в XVIII ст.
- •41.Генеза та періодизація нац..-культурного Відродження вУкраїні в кінці 18 початку 20ст.
- •42. Народницький період націонадьно-культурного Відродження.
- •43. Українське національно-культурне відродження Галичини
- •44 Характерні риси та напрямки української літератури XIX ст.
- •Розвиток театрального мистецтва та драматургії в Україні у XIX ст.
- •46. Музична культура України у XIX ст.
- •47. Основні напрямки в розвитку образотворчого мистецтва в хіх ст.
- •48.Місце т.Г.Шевченка в розвитку української і слов'янської культур.
- •50. Репресивні заходи царського уряду щодо української мови.
- •51 Недільні школи, система середньої і вищої освіти України в хіх ст.
- •52.Розвиток наукових і науково-технічних товариств в Україні в 19 ст.
- •53 Іван Франко і Леся Українка в українській культурі.
- •54.Українська культура на зламі століть- нове національно-культурне відродження (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •55.Революційно-демократичний напрям у літературі та піднесення літературного життя в Україні (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •56.Пошуки нового стилю в архітектурі України (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
- •57.Розвиток освіти в Україні на початху хх ст.
- •58 М.С.Грушевський - вчений і культуролог.
- •59. Культурний ренесанс в 20-ті роки хх ст.
- •61. Українізація 20-30-х років XX ст., її суть і значення.
- •62.Становлення української радянської літератури.
- •63.Мистецькі об'єднання в Україні в 20-30-х роках.
- •Образотворче мистецтво України у 30-ті роки
- •64. "Розстріляне відродження" в 20-30-х роках в Україні.
- •65. Трагічні наслідки в розвитку української культури в період розвитку культу особи.
- •66. Державність України і розвиток культури на сучасному етапі.
- •71.Сучасні процеси відродження культури України.
- •72. Націонaльна культура та її взаємозв'язки з культурами інших народів.
- •73. Культурні процеси України (50-80-ті роки хх ст.).
- •76.Традиції народу як засіб виховання підростаючого покоління.
- •77.Культурні надбання української діаспори
55.Революційно-демократичний напрям у літературі та піднесення літературного життя в Україні (кін. Хіх - поч. Хх ст.).
Українська література ХХ століття пройшла різні етапи і періоди: революційний, воєнний, післявоєнний, пострадянський. Кожний етап характеризується своїми особливостями, своїми літературними героями. У даній роботі спробуємо розглянути ХХ століття України у літературному розрізі. Оскільки український реалізм початку ХХ століття був здебільшого народницьким, “селянським” реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви. Революція 1917 р. сповнила культурну діяльність України відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторією, письменники, художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту. У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". У період українізації особливо виділяється київська літературна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров. До її складу входили Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський. Поки що можна констатувати слушність думки визначного українського консерватора початку ХХ ст. В.Липинського, який в “Листах до братів – хліборобів” змалював картину проблематичності формування повноцінної нації на території, що здобула незалежність не шляхом принципової визвольної боротьби, а внаслідок розпаду метрополії. Однак останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять в минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу. Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме: 1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; 2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості; 3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення землі як спільного дому усього людства; 4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.
Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.