- •1.Предмет та завдання курсу «ізпв»
- •2. Національні та зарубіжні традиції вчення історії політичних вчень
- •4.Стародавні цивілізації як вогнища політичної філософії
- •5.Політичні вчення в Ст. Індії, Єгипті, Китаї. Вчення Лао-Цзи та Конфуція
- •6.Формування політичної філософії у грецьких містах державах
- •7.Платон та його праця «Держава»
- •8.Аристотель та його вчення про політику
- •9.Ідеї циклічного розвитку політичних режимів у Полібія
- •10.Відмінності античної цивілізації Риму від Давньогрецької
- •11.Римське право
- •12. Вчення Цицерона
- •13. Християнство вплив на філософію пізнього Риму
- •14. Особливості роз-ку політ. Думки Західної Європи в добу Середньовіччя
- •15. Вчення Св. Августина
- •16. Доктрина Фоми Аквінського
- •18. Епоха Відродження, її філософський та політичний зміст
- •19.Творчість Макіавеллі та феномен макіавеллізму
- •20. Макіавеллі про мету та засоби в політиці
- •21. Реформація, її основні етапи
- •22. М.Лютер
- •23. Соціальна доктрина т.Мюнцера та ідея Селянської війни
- •24. Пресвітеріанська концепція держави та суспільства ж.Кальвіна
- •25. Цивілізаційний та світоглядний вплив доктрини протестантизму на розвиток народів Європи
- •26. Вчення ж.Бодена про суверенітет та державу
- •27. Англійська політична думка хvііі ст. Історичні особливості та значення
- •28. Доктрина політичної влади роялістів, пресвітеріан, індепендентів, левеллерів та дигерів під час Англійської революції.
- •29. Вчення т.Гоббса. Взаємини підданого та суверена
- •31. Права людини та розподіл влади за д.Локком
- •32. Політичні ідеї Просвітництва
- •33. Теоретичні погляди на політику Вольтера
- •34. Монтеск’є про політичну свободу, право та поділ влади
- •35. Концепція народного суверенітету Руссо
- •36. Теоретичні знахідки та ілюзії мислителів Просвітництва
- •37. Консервативна та ліберальна течії німецької політичної філософії
- •38. Погляди Гегеля на громадянське суспільство та державно-правову організацію
- •39. Кант та його концепція громадянського суспільства та політичної етики
- •40. Політичні аспекти вчення Ніцше
- •42. Ліберальна політична думка Англії в 18 – 19 ст.
- •43. Мілль та його політичні трактати
- •44. Внесок Спенсера у розвиток політичної теорії
- •45. Демократичні та радикальні вчення Англії хix ст.
- •46. Утопічний соціалізм в Англії
- •47. Особливості формування політичної думки в сша
- •48. Боротьба за незалежність, її ідеологи та теоретики
- •49. Політичні ідеї “Декларації незалежнлсті” та Білля про права
- •50. Американський федералізм. Демократична думка сша в хix ст.
- •51. Утопічний соціалізм та його вплив на політичну філософію XIX ст.
- •52. Вчення ж.П. Прудона
- •54. Ф. Лассаль та зародження германської соціал-демократії
- •55. Марксизм та його політична доктрина
- •56. Ревізія марксизму та його еволюція на рубежі XIX-XX ст.
- •57. Історична специфіка розвитку російської політичної думки в XIX – на початку хх ст.
- •58. Офіційна ідеологія самодержавства
- •59. Політичні ідеї декабристів
- •60. Слов’янофіли та західники: два проекти майбутньої Росії
- •61. Російський анархізм. Теоритичні праці м.Бакуніна
- •62. Політичні концепції народництва
- •63. Доктрина російського революційного соціалізму
- •65. Російський лібералізм, його теоретична еволюція в XIX-на початку XX ст.
- •66. Марксизм у Росії: від Плеханова до Леніна
- •67.Російські немарксистські соціалістичні теорії на початку хх ст.
- •68. Ідейний розкол світової соціал-демократії.
- •69. Теоретична еволюція реформістського соціал-демократизму в хх ст.
- •70.Ленінська версія революційного марксизму
- •72. Спадкоємці Леніна в дискусіях щодо шляхів розвитку срср та світового порядку
- •73. Ідеологія сталінізму
- •76. Ідеологічні витоки фашизму
- •77. Італійський фашизм, теоретичні погляди б.Мусоліні
- •78. Нацистська доктрина а.Гітлера
- •79. Фашистські ідеї в Європі. Неофашизм та його сучасні різновиди
- •80. Неолібералізм
- •81. Неопозитивістські концепції влади
- •82. Погляди на політику представників структуралізму
- •84.Теоретики політичного плюралізму
- •85. Елітистські політичні теорії. Й.Шумпетер та його наступники.
- •86. Апологія ліберальної демократії та її критики
- •87.Особ. Роз-ку західної політичної думки на прикінці хх ст..
- •88. Націоналістичні теорії
44. Внесок Спенсера у розвиток політичної теорії
Спенцер підкреслював, що державна влада - це завжди зло, яке є необхідним лише з огляду на недосконалість людства. Державна влада є за своєю суттю насильством, тобто запереченням індивідуальної свободи. Уряд, влада - це тільки тимчасові соціальні інститути, необхідні, на думку вченого, тільки у перехідний період, коли людина переходить від самотності до спілкування, від дикості і егоїзму варварства до цивілізації, але зберігає при цьому свою егоїстичну природу. Спенцер писав: "Для поганої людини влада істотно необхідна, для доброї - не потрібна. Це - обмеження, яке зіпсутий народ покладає сам на себе, і існує воно тільки тією мірою, яка характеризує цю зіпсутість. Продовження його існування є доказом все ще існуючого варварства. Закон для егоїстичної людини - те ж саме, що і клітка для дикого звіра. Обмеження потрібно для дикуна, хижака, а не для справедливого і доброго... Тому-то ми і називаємо владу необхідним злом". Разом з тим Спенцер стверджував, що оскільки кожен в праві чинити на власний розсуд, не порушуючи при цьому тільки “рівної свободи” інших, остільки він завжди має право розірвати свої зв'язки з державою - відмовитися від її захисту і водночас від обов'язку матеріально підтримувати владу - і має "право ігнорувати державу".
Спенцер називав сучасну йому державу "недосконалою" і "перехідною". Ця недосконалість, на його думку, полягала в нерозумінні законодавцем чітко обмеженої ролі державної влади, завдання якої полягає тільки в захисті від агресії ззовні та забезпеченні правосуддя всередині країни. Держава, за визначенням Спенцера, - це "акціонерне товариство для спільного захисту і взаємодопомоги", а уряд - його агент. А натомість законодавець вдається до неприпустимих, на думку Спенцера, речей, а саме: робить спробу здійснити "позитивне регулювання" промисловості, трудових відносин, банківських операцій, транспорту, охорони здоров'я, освіти, надавати матеріальну підтримку бідним тощо. Уся ця діяльність державної влади, за Спенцером, жодною мірою не сприяє добробуту суспільства і його членів і підриває дію закону "рівної свободи".
Тому Спенцер у своїй праці "Соціальна статика" не тільки критикував подібну діяльність з боку державної влади, але й закликав "ігнорувати державу", коли державна влада починає здійснювати невластиві їй функції. Саме в цьому полягає суть його соціального дарвінізму. Зокрема, він виступав за відокремлення церкви від держави, за політичну рівноправність жінок, за надання виборчих прав робітникам, за скасування всіх обмежень свободи слова і друку. І водночас він прагнув довести "шкідливість" і "безперспективність" таких державних соціальних заходів, як допомога бідним, система державної шкільної освіти і санітарний нагляд. При цьому він критикував не недоліки цих заходів, а саму ідею соціальної діяльності держави. Він покликався на закони природи, переносячи їхню дію на суспільство. Найголовнішим з них він вважав закон "виживання найбільш придатних". Спенцер стверджував, що у всій живій природі існує жорсткий порядок, за якого непридатні гинуть і звільняють місце сильнішим, здатним до адаптації, пристосування до змінних умов середовища. Цей порядок діє і в людському суспільстві, причому "бідність нездатних, бідування безпорадних, голод ледарів і усунення слабких сильними" є проявом "доброчинності більш високого порядку", оскільки загибель непридатних настільки ж позитивна, як і рання смерть дітей від хворих батьків. Відповідно ті, хто виступає за державну благодійність, є, на думку Спенцера, неправдивими філантропами, які прагнуть запобігти нинішнім бідуванням, ніскільки не зважаючи на те, що ці дії принесуть у майбутньому ще більші біди. Вони, підкреслював Спенцер, "пропагують втручання, яке не тільки призупиняє процес очищення, але навіть посилює псування людської породи, спонукаючи розмноження безпорадних та бездарних, пропонуючи їм безумовну підтримку, і утруднюючи збільшення кількості компетентних і працьовитих, погіршуючи для них перспективу підтримки своєї власної сім'ї". Закон про бідних може, у ліпшому разі, тільки відстрочити неминуче. Проте завжди його наслідком буде зниження здатності суспільства до адаптації, втрата вже досягнутих здобутків. Особливо важливо підкреслити, що "закон виживання найбільш придатних" був сформульований Спенцером цілком самостійно за 8 років до виходу у світ знаменитої праці Ч.Дарвіна "Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя" (1859).