1. Граматична категорія роду іменників. Засоби вираження граматичного значення роду. Типи розрізнення роду. Іменники спільного роду. Родова диференціація незмінних іменників. Категорія числа. Явище субстантивації.

Загальнокатегоріальне знач. предметності, властиве іменникам, передається за допомогою морфол. категорій РОДУ, ЧИСЛА та ВІДМІНКА, які є визначальними грамат. особливостями І., граматично незалежними.	Морфологічні категорії – система протиставлених рядів морфологічних форм, які називаються грамемами
Категорія роду – чотирирядна (грамеми жіночого, чоловічого, середнього і парного роду). Категорія числа – дворядна (грамеми однини, множини).	І розрізняються за Р та змінюються за Ч. і В.
К Роду – класифікаційна. І. в укр. мові належать до одного з родів	К Числа – словозмінна. Грамат. категорія числа І. виражається у формах одн. і множини.
Рід — дуже давня категорія іменників. Категорія роду (зміст) – це відношення між узгодженими та узгоджувальними словами. Кожний іменник (крім іменників, що вживаються тільки у множині) являє собою слово певного роду: чоловічого, жіночого або середнього– парного (спільного) роду. Відношення ці неоднорідні, і тому всі узгоджувальні слова за типом відношень традиційно розподіляються на чотири групи (ряди), які умовно називаємо Ч, Ж, С, пар. родом. В одних іменниках вона є категорією суто граматичною, в інших — лексико-граматичною.	Категорія числа – узагальнено відображає кількісну визначеність предметів, явищ і понять і ґрунтується на протиставлені формально виражених граматичних значень однини і множини. Форма мн. вказує на кількість предметів, більшу ніж один:

Засоби вираження граматичної категорії роду (У множині рід І. не має форм вираження!!!)

морфологічні		словотвірні		синтаксичний		лексичний (лексико-семантичний)
кожна грамема роду має свою типову систему закінчень		окремі суфікси надають похідному іменникові значення певного роду		у контексті за допомогою прикметників, займенників та дієсл. форм: каліка, плакса, тихоня		певне конкретно-матеріальне значення, зв'язане з статтю людини чи тварини Назви дорослих істот належ до ч. та ж. р. – батько,мати).
чол. р.:- ,-а, -у, -ом (стіл) жін.р.: -а, -и, -у, -ою, -і (вода) сер.: -е, -я, -ю, -ем, -і (поле)		чол. р.: -тель-, -ик-/-ник-, -ич-, -ин-, -аче- (вихователь) жін.р.: -к-, -иц-, -их-, -ух-, -ад- (молодиця)

До чоловічого роду належать:

• І з основою на м’який або твердий приголосний (крім ж, ч, ш), що в Н. в. мн. мають нульове закінчення (стіл, кінь);

• І на -о (дядько)

• І з нетиповим закінченням -а (гайдамака)

До жіночого роду належать

• І з типовим формантом -а (тиша)

• І з нульовою флексією і кінцевим м’яким приголосним (річ, тінь)

До середнього роду належать:

• І з флексією -о (вікно)

• І з закінченням -я (полум’я)

• І з флексією -е (плече)

До подвійного роду належать І, в яких

• рід семантично не розрізняється,

• морфологічні засоби його виражені неоднозначні,

• а синтаксичні засоби вияву категорії роду залежать від позамовних факторів (базіка)

Деякі І. можуть уживатися зі знач, двох родів — чоловічого і жіночого, чоловічого і середнього. Це назви осіб, що вказують на певну ознаку, здебільшого негативну.
	Родова диференціація незмінних іменників 1. іншомовні імена, назви неістот – ср.р.(журі, пюре). 2. назви істот мають значення роду відповідно до статі (буржуа, леді, мадам). 3. назви тварин і птахів – ч.р.(какаду, поні). 4. власні назви мають рід відповідно до загальної назви (Сочі – ср.р.). 5. Абревіатури мають рід стрижневого слова (СГГУ – ч.р.)	Кіно, журі, кашне, трюмо, резюме, таксі, соке, рагу, алібі, па, шасі	неістот
		Месьє, рантьє, буржуа, отело	Відповідно до статі
		Леді, міс, місіс, мадам, Бетті, Беатріче
		Зебу, поні, кенгуру, колібрі, шимпанзе	Тварин, птахів
		Кутаїсі, Сочі (місто), Екзюпері (письменник), Самоа (острів),Перу (країна), Кіліманджаро (гора), Борнео (острів),Сан-Франциско	Як загальні
		ООН – організація, ГЕС – станція, НАН – академія, УПЦ – церва, ЗАГС – запис	Стрижневе слово

Грамат. категорія числа І. виражається у формах одн. і множини

Граматичні ознаки категорії числа

1)система відмінкових форм, окремих для однини і множини (школа-школи)

2) відповідний синтаксичний зв’язок з іншими словами (високі гори, висока гора)

3) частково специфічні засоби словотворення (дитина-діти)

4) наголос хати-хати

За наявністю форм числа іменників поділяються

1. іменники, для яких характерні форми однини і множини (лампа-лампи)

1. іменники, що мають тільки форму однини (хоробрість, залізо)

2. іменники, що мають тільки форму множини (вершки, двері)

Тільки однина: збірні (селянство, гарбузиння, птаство) , речовинні (мідь, молоко, оцет), абстрактні (безмежність, вологість, швидкість), власні назви (Харків, Дунай, Кузьменко)

Тільки множина: 1. власні географічні назви. 2. назви парного предмета (сани, груди). 3. деякі речов. (дрова,харчі). 4. Проміжки часу (канікули). 5. абстрактні назви (гроші,чари).

• назви конкр. предметів, переважно парних (ваги, вила, граблі)

1) назви одягу та взуття: штани, шаровари, панталони, брюки, бутси, плавки, труси, гетри, колготи; 2) назви будівель, споруд: ворота, нари, підмостки, перила, східці, двері, палати, поручні, сходи; 3) назви сільськогосподарських знарядь: граблі, вила, сани; 4) назви предметів особистого користування: окуляри, милиці; 5) назви частин людського тіла: кучері, рамена, вилиці;

речовини, матеріали: дрова, консерви, дріжджі; дріжджі, висівки, 7) назви різних видів залишок: помиї, висівки, недоїдки. Помиї

абстрактні 1) збірні назви, що виражають сукупність: гроші, фінанси, добові, командировочні, дебрі, мощі; (надра, фінанси, гроші) 2) назви якостей і властивостей: солодощі, пестощі, радощі, пахощі, труднощі;

3) назви дій, процесів, станів: вибори, дебати, біга, переговори, нелади, проводи; 4) назви відрізків часу (найчастіше чимось відзначені): канікули, оглядини, іменини, родини, похорони, вакації, будні

• власні назви (Карпати, Лубни)

Явище субстантивації – перехід іншої частини мови у клас іменників. набуття синтакс. властивостей і

К-го З іменника. Найчастіше переходять прикметники та дієприкметники. Трансформуючись, прикм. втрачають здатність виражати ознаку предмета, а починають виражати предметність.

2. Словозміна іменників сучасної української літературної мови. Система закінчень іменників і-vі відмін. Морфологічні явища у відмінкових парадигмах.

Відмінок – це форма імені, яка виражає його відношення до інших слів у мовленні.

У відмінкових формах іменників відтворюється розуміння зв’язків між предметами, явищами, діями та якостями в матеріальній дійсності

Значення відмінка виявляється в контексті.

Воно залежить від лексичного значення і синтаксичних властивостей опорного і залежного слова в словосполученні чи реченні.

ВІДМІНОК —

1) граматична словозмінна категорія, яка є самостійною для іменника і залежною, несамостійною, для прикметника, числівника, займенника та дієприкметника.

Служить для вираження синтаксичних відношень між словами в реченні

2) форма іменника, прикметника, дієприкметника, займенника та числівника, яка виражає зв'язки слів у словосполученні або реченні.

[КТСЛТ, с.29]

В українській мові сім відмінків

Н

Р

Д

З

О

М

Кл

Серед них розрізняють прямі (називний, кличний) та непрямі (родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий).

ПРЯМИЙ ВІДМІНОК — незалежна форма відмінюваного слова, якій протиставляються всі інші відмінювані форми

Але: мітить в генерали, вийти в люди, попасти в чиновники

Сім відмінків не догма

І.Вихованець – 6 відмінків:

центральні (Н.в, Зн.в)

периферійні керовані (О, Р) і некеровані (Кл)

напівпереферійні (Д)

Місцевий – прислівник місця

Основним засобом вираження відмінкових значень є закінчення.

Крім флексійної диференціації, відмінювання І. може супроводжуватися

ін. форм. показниками:

змінами в основах (мати — матері, небо — небеса, дівча — дівчати),

випадінням голосних (кравець — кравця, день — дня, сон — сну),

акцентуац. змінами (книжка — книжки, голуб — голуби).