Тема Договір купівлі - продажу

1. Договір купівлі-продажу. Предмет договору купівлі-продажу. Форма окремих видів договорів купівлі-продажу та їх державна реєстрація.

2. Договір роздрібної купівлі-продажу, загальні положення.

3. Договір продажу нерухомості, договір продажу підприємства.

4. Поставка. Договір поставки.

5. Контрактація сільськогосподарської продукції. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

6. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Договір купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу посідає центральне місце в системі договірних відносин. Особливе значення цього правочину полягає в тому, що він є найпоширенішою підставою переходу права власності.

Договір купівлі-продажу по своїй юридичній природі являє собою правочин, згідно якого одна сторона (продавець) зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього визначену ціну. (ст. 655 ЦК України).

Правова мета договору – перехід права власності від однієї особи до іншої.

Цивільний кодекс України трактує купівлю-продаж як загальне родове поняття, що охоплює усі види зобов'язань по відчуженню майна за визначену ціну. До них відносяться: поставка, контрактація і т.п.

Різноманітність договорів купівлі-продажу є надзвичайно великою, оскільки потреби суб’єктів цивільного права постійно зростають і диференціюються.

З урахуванням особливостей організаційно-правових форм торгівлі, відчужуваних об’єктів, способу укладання та виконання договору можна виділити такі види договорів купівлі-продажу:

1-договори купівлі-продажу в оптовій і роздрібній торгівлі;

2-договори купівлі-продажу, які укладаються на біржах і аукціонах;

3-договори купівлі-продажу, що укладаються на у внутрішньому і в зовнішньому обігу;

4-договори купівлі-продажу земельних ділянок, валютних цінностей, жилих будинків, квартир, автотранспортних засобів тощо;

5-договори купівлі-продажу на умовах комісії та консигнації;

6-договори купівлі-продажу об’єктів приватизації;

7-деривативи (форвардні, ф’ючерсні та опціонні договори купівлі-продажу) та ін.

Крім того, специфічними різновидами договору купівлі-продажу відповідно до ЦК України, слід вважати договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу та договір міни.

Договір купівлі-продажу завжди є консесуальным договором, оскільки вважається укладеним із моменту, коли сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах. Укладення і виконання договору (передача товару) можуть збігатися за часом. Але закон не вважає передачу товару обов'язковою умовою договору.

Договір купівлі-продажу оплатний договір, оскільки підставою виконання зобов'язання по передачі товару є одержання зустрічного задоволення у виді покупної ціни. Платність однак не рівнозначна еквівалентності.

Двосторонній характер договору полягає в тім, що кожна сторона, наділена правами й обов'язками одночасно.

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Ними можуть бути будь-які суб’єкти цивільних правовідносин: фізичні та юридичні особи, держава. Однак можливості кожного з цих суб’єктів виступати сторонами договору купівлі-продажу не завжди рівні, що залежить від обсягу їх право- та даєздатності, форми власності товару, який є предметом даного договору, його правового режиму тощо.

Продавцем є власник майна або уповноважена ним особа, оскільки, згідно зі ст.. 658 ЦК України, тільки йому належить право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом. За договором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього.

Якщо продавцем може бути лише певна особа, як правило власник, то покупцем може бути будь –яка особа.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет і ціна. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути: товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні, а умова щодо кількості товару може бути погоджена встановленням у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Предмет договору купівлі-продажу може визначатися визначенням його асортименту (ст. 671 ЦК України). Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ст. 673 ЦК України). У договорі якість товару може бути визначена зазначенням вказівок нормативних документів зі стандартизації чи інших показників. Питання стандартизації врегульовані Законом України "Про стандартизацію". Стандарти мають відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару.

Гарантійний строк - це термін, протягом якого гарантується використанням товару за його призначенням. Гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу (ст. 676 ЦК України).

Важливе значення має момент виникнення права власності у покупця, від цього залежить можливість захисту прав сторін, а також переходу ризику випадкового знищення або пошкодження товару. Дане питання вирішується на підставі положень ст. 334 ЦКУ, відповідно до якої право власності в набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлене договором або законом. Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або інших обставин. У цьому разі покупець не має права розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із призначення та властивостей товару (ч.1 ст. 697 ЦКУ).

Істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна - це певна грошова сума, сплачувана покупцем за отриману від продавця річ (ст. 691 ЦК України). Покупець зобов'язаний сплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідно для здійснення платежу.

Продаж майна провадиться за цінами, що визначаються сторонами, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Закон України "Про ціни і ціноутворення" визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки. Цей Закон поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності. Існує три види цін: вільні, державні фіксовані та регульовані.

Договір купівлі-продажу укладається в усній чи письмовій формі, у ст. 657 ЦК України встановлені особливості деяких видів договору купівлі-продажу. Обов'язкове укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державної реєстрації.

Права та обов’язки сторін за договором купівлі-продажу.

З укладанням договору купівлі-продажу у сторін виникають взаємні права та обов’язки. (См. – продавець: Ст. ч.1 ст.662, ст.. 663, ст.. 530, ч.3 ст. 677, ст.. 659, ст. 667, ч.2 ст. 690 та ін.) (См. – покупець: ст.. 689, ч.1 ст.691, ч.1 ст. 688, ч.1 ст. 690 та ін.)

Правові наслідки невиконання продавцем і покупцем покладених на них обов’язків.

У разі невиконання продавцем вимоги закону щодо попередження покупця про права третіх осіб на товар покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦКУ). Коли третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред’явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участи у справі. Продавець у цьому випадку зобов’язаний виступати у справі на стороні покупця. (ст. 661 ЦКУ).

Цивільний кодекс України 2003р. передбачені окремі види договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежу (ст. 695 ЦК України).

Договір роздрібної купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 698 ЦК України договором купівлі-продажу є договір, за яким продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. До договорів роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих ЦК України, застосовується законодавство про захист прав споживачів відповідно до Закону "Про захист прав споживачів".

Особливості порядку укладення договорів роздрібної купівлі-продажу щодо деяких продовольчих і непродовольчих товарі встановлюються спеціальними нормативними актами, наприклад, Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою КМ України від 30 липня 1996 р. №854, Правила роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з драго цінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, затвердженими постановою КМ України від 25 березня 1999р. №460, та ін.

Договором поставки (йому присвячена тільки одна стаття у Цивільному кодексі України 2003р. – 712) називається договір, по якому постачальник-підприємець зобов'язується передати в обумовлений термін покупцю товари для використання в підприємницькій діяльності, чи в інших цілях, не зв'язаних з особистим, сімейним використанням. Іноді його називають підприємницької, чи торговою купівлею-продажем. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995р. регулює поставку товарів для державних потреб.

Елементи договору поставки. Сторонами договору є особи, що ведуть підприємницьку діяльність. Предметом договору поставки можуть бути будь-яки не вилучені з обороту речі. На момент укладення договору постачальник, як правило, ще не має у своєму розпорядженні товари для поставки. Речі можуть не належати постачальнику на праві власності чи іншому речовому праві. Наприклад, комісіонер.

Продаж таких речей, як нерухомість, сільськогосподарська продукція, оформляється не договором поставки, а іншими різновидами договору купівлі-продажу.

Договором контрактації сільськогосподарської продукції (ст.713 ЦК України) називається договір, по якому виробник сільськогосподарської продукції (продавець) зобов'язується виробити продукцію та передати її заготівельникові (контрактанту), а останній зобов'язується прийняти й оплатити її. Договір контрактації опосередкує відносини по заготівлі сільськогосподарських продуктів і сировини. Сільськогосподарське виробництво залежить від погодних умов, інших випадкових факторів, тому контрактація спрямована на підвищення рівня правового захисту виробника-продавця з метою створення рівних економічних можливостей продавця з можливостями покупця. Договір контрактації – один із видів купівлі-продажу. У п.2 ст.713 ЦК України зазначено, що на нього поширюються загальні положення купівлі-продажу й поставки. Договір контрактації є оплатним, консенсуальним і взаємним.

Сторонами договору контрактації – продавець (виробник продукції) і заготівельник (контрактант) – звичайно, виступають підприємці. Тому його відносять до господарських договорів. Держава й громадяни, не підприємці, не можуть брати участь у договорі контрактації. При закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб інтереси держави представляють спеціальні організації. Сільськогосподарський виробник можна визначити лише за законом “Про сільськогосподарську кооперацію”, який визначає поняття “сільськогосподарський товаровиробник” – це фізичні або юридичні особи незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь та (або) поголів’я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу.

Предметом договору контрактації може бути будь-як продукція сільськогосподарського виробництва. Поняття “сільськогосподарська продукція” можна знайти в законі “Про порядок ввезення (пересилання) в Україну митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України”. Сільськогосподарська продукція – це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення 1-24 груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою КМ від 31 серпня 1998р. №1354 “Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності”.

Речі, що є предметом договору, визначаються родовими ознаками. Контрактуватися може не тільки сільськогосподарська продукція чи сировина (молоко), але і продукти їхньої переробки (олія, вершки). І кінцевий продукт може мати мало загального з вихідною сировиною, наприклад, косметичний продукт із використанням козеіна, одержуваного з молока. Грань між сільськогосподарською продукцією і промисловим товаром у ступені впливу випадкових факторів сільськогосподарського виробництва на одержання кінцевого продукту. Якщо якість продукту в першу чергу обумовлено характером застосовуваної індустріальної технології, а не процесом сільськогосподарського виробництва вихідної сировини, то такий продукт буде предметом поставки чи купівлі-продажу. Ціна не є істотною умовою. Термін договору відноситися до істотних умов. Форма договору контрактації – письмова. Регулюється і порядок його укладення.

Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу. Договором енергопостачання називається договір, по якому одна сторона (енергопостачальна організація) зобов'язується подавати енергію (чи енергоносії) через приєднану мережу іншій стороні (абоненту), що зобов'язується оплачувати її, а також забезпечувати встановлений режим і безпека споживання енергії (чи енергоносіїв) (ст.714 ЦК України). До договору енергопостачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Закон “Про електроенергетику” (ст.24) передбачає, що енергопостачальник зобов’язан забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії. Договір енергопостачання є консенсуальным, оплатним, взаємним. Це публічний договір. Сторонами договору можуть виступати громадяни і юридичні особи. Продавцем за договором звичайно є суб'єкти підприємницької діяльності – енергопостачальна організація (електростанція, виробник чи продавець газу). Покупцем за договором може бути як юридична особа (у тому числі і перепродувач), так і громадянин.

Предметом договору, що є його єдиною істотною умовою, звичайно виступає енергія (у різних формах) і енергоносії, тобто речовини, що виділяють енергію в процесі її використання (пара, газ). Предметом можуть бути нафта, нафтопродукти. Чітко визначити предмет неможливо, важливим є те, що передача і використання продуктів одержувачем можливі тільки за допомогою спеціальної приєднаної мережі. Ціна договору в більшості випадків визначається не самими сторонами, а затвердженими державою тарифами. Вони розрізняються в залежності від суб'єктного складу. Договір енергопостачання, за загальним правилом, вважається укладеним на невизначений термін. Форма і порядок укладення - договори розрізняються в залежності від особистості абонента і цілей використання товару. Наприклад, якщо абонентом є громадянин, що використовує енергію для побутового споживання, договір вважається укладеним з моменту першого фактичного підключення абонента до приєднаної мережі.

Головним обов'язком продавця є подача абоненту енергії: а)у визначеній кількості, б)з дотриманням погодженого режиму подачі, в)установленої якості. Існують додаткові обов'язки енергопостачальної організації для договорів з абонентами-громадянами. У цих випадках організація повинна забезпечувати безпеку енергетичних мереж і приладів обліку споживання енергії. Обов'язки абонента відрізняються значними особливостями, чим при купівлі-продажу інших товарів.

Законодавство України не виділяє договір купівлю-продажу нерухомості в окремий вид купівлю-продажу. Між тим специфічні риси нерухомості потребують встановлення спеціальних правил, що регулюють участь таких об’єктів у майновому обороті. Цивільний кодекс України 2003р. частково врахував особливий порядок виникнення, обмеження та переходу прав на нерухоме майно та обов’язкову реєстрацію речових прав на нерухоме майно та правочинів із ним. У Цивільному кодексі України декілька статей регулюють порядок укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна – ст.ст. 182, 219, п.2 335, 640, 657, п. 680 ЦК України.

До відносин з приводу купівлі-продажу нерухомості застосовуються в деяких випадках особливі нормативні вимоги: наприклад відносно договорі купівлі-продажу нерухомого майна у порядку приватизації.

Тема 28. Договір міни (бартеру)

Договір міни (бартеру). Правове регулювання міни (бартеру). Суб’єкти договору міни. Предмет договору міни.

Права та обов’язки сторін. Форма договору міни. Особливості правового регулювання договору міни.

Тема 28. Договір міни (бартеру)

Правове регулювання міни (бартеру).

Ст. 715-716 ЦК України 2003 р. передбачаються норми, що регулюють договір міни. Договір міни – це договір, по якому кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін мана на роботи, послуги.

Договір міни віднесено до договору, спрямованому на передачу майна. За договором міни (бартеру) кожна із сторін договору зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Договір міни є оплатним, двостороннім і консенсуальним. Слід звернути увагу на співвідношення “договору міни” і “бартерної угоди (операції)”, це не тотожні поняття. На відміну від договору міни предметом бартерної угоди можуть бути не лише товари, а й послуги. До бартерної угоди в зовнішньоекономічної діяльності застосовується закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Договір міни є консенсуальным, оплатним і взаємним. На перший погляд, відмінність міни від купівлі-продажу очевидно, оскільки звичайно, в якості «покупної ціни» виступає товар, а не гроші. Але якщо вартість обмінюваних товарів неоднакова, то сторона, що передає менш коштовну річ, повинна доплатити різницю в ціні. Таким чином, за договором відбудеться обмін товару з однієї сторони на товар плюс гроші з іншої. Чи буде цей договір міною чи купівлею – продажем? Законодавство у Цивільному кодексі України 1963р. не давало чіткої відповіді на це питання, однак у теорії він вважали однозначно: передача одного товару як зустрічне задоволення за іншій товар (у тому числі і з грошовою доплатою) можлива тільки за договором міни. Зараз це правило закріплене в п. 3 ст. 715 ЦК України.

Сторонами договору міни можуть виступати фізичні і юридичні особи. Участь держави в цивільно-правовому договорі міни неможлива, оскільки натуральний обмін суперечить основним принципам бюджетного устрою держави. Обмеження на участь у договорі міни, що існують для фізичних і юридичних осіб, у цілому аналогічні обмеженням на їхню участь у купівлі-продажу. При цьому, договір міни може мати як споживчий характер (між громадянами і некомерційними організаціями), так і комерційний (між підприємцями) у залежності від призначення предмета договору. Сторонами договору міни можуть виступати тільки особи, що володіють правом власності чи іншим речовим правом на майно. Виключенням із цього правила є випадок участі в договорі міни комісіонера.

Предмет договору міни - це єдина істотна умова договору міни. Цивільний кодекс України не розкриває поняття товару, що є предметом договору. Можливість міни будь-яких, не вилучених з обороту речей, у тому числі майбутніх, сумнівів не викликає. А от міна майнових прав – конструкція, незвична для вітчизняної цивілістики. Зі змісту параграфа 6 ЦК України неможливо встановити прямої заборони договору міни майнових прав. Ст. 716 ЦК України із питань регулювання договору міни відсилає до правил про купівлю-продаж, якщо такі не суперечать суті зобов'язання за договором міни. Це відноситися і до купівлі-продажу майнових прав. Сама по собі міна майнових прав не суперечить природі договору міни і його існування варто вважати за можливе. Отже, усі вимоги про види й ознаки майнових прав, що можуть бути предметом оплатного відчуження, цілком застосовні до договору міни. Звідси можна зробити висновок і про припустимість міни речі на майнове право. У п. 5 ст. 715 ЦК України передбачений обмін товару на роботи (послуги).Суб'єктивні цивільні обов'язки, а також особисті немайнові блага не можуть виступати предметом міни (так само як і купівлі-продажу).

Ціна договору міни – це вартість кожного із зустрічних товарів. За загальним правилом, обмінювані товари передбачаються рівноцінними. Якщо сторони визнають, що вартості обмінюваних товарів не рівні, передача менш коштовного товару повинна супроводжуватися сплатою різниці в цінах (компенсації). Платіж провадиться до чи після передачі відповідного товару. Указівка ціни в договорі міни в грошових одиницях необов'язкова. Адже ціною товару в цьому договорі є інший товар, переданий замість товару, що обмінюється. Тому, визначивши предмет договору (найменування й кількість обмінюваних товарів), сторони тим самим визначають і його ціну (у натуральному виді). Навіть у тих випадках, коли ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу (наприклад, нерухомості), міна таких товарів може не супроводжуватися їхньою грошовою оцінкою.

Термін договору міни визначається самими сторонами. Договори міни, що виконуються в момент здійснення, а також угоди між громадянами на суму менш 20 неоподатковуваних мінімумів (п. 3 ст. 208 ЦК України) можуть укладатися в усній формі. Усі інші договори міни повинні укладатися в письмової формі.

Порядок укладання договорів міни визначається за загальними правилами купівлі-продажу.

Обов'язки сторін договору міни, однакові для обох сторін. Основним обов'язком є передача товару у власність контрагенту. Кожна сторона самостійно несе витрати по передачі й прийняттю відповідного товару. Усі умови про кількість, якість, асортимент обмінюваних товарів регулюються нормами про купівлю-продаж. За загальним правилом, передача обмінюваних товарів повинна провадитися одночасно. Якщо терміни передачі товарів за умовами договору не збігаються, сторони повинні керуватися загальними нормами про зустрічне виконання зобов'язань (ст. 538 ЦК України).

Новим для нашого законодавства є правило п. 4 ст. 715 ЦК України про перехід права власності. Цей перехід здійснюється для сторін одночасно до моменту виконання ними належних ним обов'язків, тобто до моменту фактичного виконання договору. Однак сторони можуть це правило змінити.

Момент переходу ризиків випадкового знищення чи пошкодження обмінюваного майна спеціально нормами про договір міни не урегульований. Ст. 668 ЦК України ризик випадкового знищення чи пошкодження майна пов'язує з моментом передачі товару, якщо інше не передбачено законом чи договором. Ця стаття може застосовуватися до договору міни тільки в тому випадку, якщо це не суперечить суті міни.

Обов'язок передати товар вільним від прав третіх осіб випливає зі ст. 659 ЦК України (купівля-продаж). Эвикция (вилучення) товару, що є предметом міни надає право потерпілій стороні вимагати повернення переданого їй в обмін товару, а також відшкодування збитків.

Обов'язок сторони договору інформувати контрагента про порушення останнім умов договору міни не передбачена відповідними нормами. Однак у такому випадку діють положення про купівлі-продажу.

У цивільному обігу підприємці використовують частіше таке поняття як “бартер”, “бартерна угода”. У теорії цивільного права його вважають різновидом договору міни. Однак деякі автори вважають, що бартер за своїм змістом є більш об’ємним за поняття міни. Поняття “бартерної операції” надано у Законі України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” від 23 грудня 1998р. Товарообмінна (бартерна) операція – це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Господарський кодекс України 2003 р. у ст. 293 врегулював договір міни (бартер). Згідно зі ст. 293 за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. До договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін.