Сучасний літературний процес: імена та тенденції : аналітично - інформаційне видання / Сумська обл. Універс. Наук. Б-ка ; уклад. С. В. Сагайдак, г. П. Кашуба. – Суми, 2008. Вступ
...В усіх книжках говориться про інші книжки...
будь-яка історія переповідає історію, яка вже
переповідана...
У. Еко
Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження.
Нове покоління письменників і поетів прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу “соцреалізму”. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова. Говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х р. XX ст. Відносно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х рр. і пов’язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака.
У творчості молодих літераторів постмодерн стає чи не найвизначнішим стилем. Характерні зразки цього стилю в нашому “молодому” письменстві 1990 – 2000-х: романи Ю. Андруховича “Московіада” та “Перверзія”, О. Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, Ю. Іздрика “Острів КРК” тощо.
До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність тощо.
Авангардизм – термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрямок або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше. Однак сам авангардизм не спроможний до створення незабутніх художніх цінностей, оскільки він не має свого коріння.
У сучасних умовах авангардизм набув вигляду неоавангарду. Відчуваючи відразу до стереотипів літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, очевидну творчу безплідність. Авангардизм відродився в українській літературі в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. Його представниками є: літературні угрупування “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”.
“Бу-Ба-Бу”
1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали “Бу-Ба-Бу”. Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» (Л. : Піраміда, 2003), дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу – це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що і політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991рр. Апофеозом став фестиваль “Ви-вих-92”, коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери Бу-Ба-Бу “Крайслер Імперіал”. В 1995 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книга “Бу-Ба-Бу”.
“Пропала грамота”
Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. “Пропала грамота” була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга “пропалограмотіїв” мала шалений успіх і колосальний резонанс.
“ЛуГоСад”
Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад I і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара “Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського “Антологія”. “Методологічна основа” творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єгардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція “Літературний ар’єргард”, присвячена 10-літтю ЛуГоСаду (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник ЛуГоСаду.
Нажаль, сьогодні не кожна бібліотека має в своїх фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатись чи не подобатись. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи “Сучасність”, “Київ”, “Березіль”, “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна” та ін. Щоб детальніше познайомитися з сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями, радимо скористатися літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань “Літературна Україна”, “Дивослово”, “Культура і життя”, “Слово і час”, “Українська мова і література в школі”, “Дзеркало тижня” тощо.
Із розмаїття літературно-художніх видань бібліотекарям слід відібрати найцікавіші твори з нової української прози. З метою ознайомлення читачів радимо організувати книжкові виставки, бібліографічні огляди книг та матеріалів періодики, літературні бесіди, обговорення творів, презентації, читацькі конференції.
“Сучасна молода українська література”
(книжкова виставка)
...Постмодернізм – це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися.
Ю. Андрухович
Постмодернізм, або Історія як література.
(Теорія сучасної літератури)
Сучасні літературні угруповання.
(“Бу-Ба-Бу”, “Музейний провулок, 8”, “Нова дегенерація”, “Орден чину ідіотів”, “Лу-Го-Сад”, “Пропала грамота”, “Пси Святого Юра” тощо)
Психологізм... Епатажність... Феєричність...
(Твори І. Карпи, Л. Дереша, С. Жадана тощо)
Жіноча література на порубіжжі віків.
(Твори О. Забужко, Є. Кононенко, С. Поваляєвої, Т. Малярчук, С. Пиркало)
Література до теми:
Анісімова, Н. Український поетичний авангард кінця XX ст. [Текст] // Дивослово. – 2003. – № 6. – С. 2-10.
Бестселери українського читача [Текст] : огляд сучасних українських письменників // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 10. – С. 167-168.
Бійчук, Г. Література постмодернізму: реальність чи віртуальність? [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 56-62.
Даниленко, В. Суспільство у сучасному дзеркалі новелістики : (психологічні тенденції української малої прози 80 – 90-х рр. XX ст.) [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 5. – С. 46-53.
Жулинський, М. Чи відчуваємо ми катастрофу в простій українській душі? [Текст] : (бесіди про сучасну літературу) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 2. – С. 50-64.
Логвиненко, О. “Зупинилось небо у вікні” молодої української поезії [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 53-57.
Москальчук, В. Українська література кінця XX століття (література постмодерну) [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 63-67.
Наєнко, М. Типи творчості в епоху постмодернізму [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 59-60.
Пахаренко, В. Нарис української поетики [Текст] // Українська мова та література. – 2001. – № 29-32. – С. 43.
Поліщук, Я. Що змінюється в сучасній літературі [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С. 104-112.
Поліщук, Я. Постколоніальний аспект сучасної літератури [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 98-102.
Рубчак, Б. “XXI сторіччя прийшло разом із постмодерністами”, або Про літературу, право вибору, дух імпровізації, міт України і не тільки про це [Текст] // Тарнашинська Л. Б. Закон піраміди : діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. – К. : Унів. вид-во “Пульсари”, 2001. – С. 182-191.
Ткачук, М. Літературний процес 90-х рр. XX ст. [Текст] // Українська мова та література. – 2000. – № 22. – С. 16.
Харчук, Р. Покоління постепохи [Текст] : проза // Дивословою. – 1998. – № 1. – С. 6-12.
Штонь, Г. Художня реальність і постмодерн [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 63-64.
Яровий, О. Постмодернізм – це антибуття [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 69-70.
Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996).
Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”
Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича “Середмістя” (1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.
У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.
З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”.
Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман “Московіада” – зразок постмодерного твору.
“Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: “І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради – вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення”. Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман “Московіада” уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.
У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”.
Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.
Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.
Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.
Література:
Андрухович, Ю. Дванадцять обручів [Текст] / Ю. Андрухович – К., 2003. – 317 с.
Андрухович, Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія” [Текст] : колекція віршів / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. – 112 с.
Андрухович, Ю. Таємниця: замість роману [Текст] / Ю. Андрухович. – Х. : Фоліо, 2007. – 478 с.
День смерті Пані День [Текст] : американська поезія 1930 – 60-х років у перекладах Юрія Андруховича. – Х. : Фоліо, 2006. – 207 с.
Література про нього:
Андрухович, Ю. “Можливо, я дочекаюся вже завтра?..” [Текст] // Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001. – С. 114-121.
Баліна, К. Н. Манливі лакуни прози Юрія Андруховича і Милорада Павича [Текст] // Зарубіжна література в школах України. – 2008. – № 5. – С. 8-10.
Баліна, К. Постмодерністський дискурс Юрія Андруховича [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 11. – С. 14-18.
Бербенець, Л. Текст-пастиш у творчості Юрія Андруховича [Текст] // Слово і час. – 2007. – № 2. – С. 40-59.
Будін, Пер-Арне. Кінець імперії [Текст] : роман Юрія Андруховича “Московіада” // Слово і час. – 2007. – № 5. – С. 62-66.
Гаврилюк, Н. Поліметричний вірш періоду постмодерну (“Індія” Юрія Андруховича) [Текст] // Слово і час. – 2007. – № 11. – С. 42-48.
Голобородько, Я. Нова естетика Юрія Андруховича [Текст] : рефлексія над збіркою “Пісні для мертвого півня” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 9-10. – С. 112-122.
Данильчук, О. Юрій Андрухович [Текст] : матеріали до уроків // Українська мова та література. – 2008. – № 13-16. – С. 88-94.
Лис, С. “Куди все-таки їдеш, фон Ф.?” [Текст] // Українська мова та література. – 2007. – № 2-4. – С. 60-64.
Масенко, Л. Мовна гра в літературній антропонімії роману Юрія Андруховича “Дванадцять обручів” [Текст] // Урок української. – 2007. – № 6. – С. 18-20.
Осипенко, С. “Я не навчу вас жити на землі...” [Текст] : творчість Ю. Андруховича // Українська мова та література. – 2001. – № 48. – С. 5.
Поліщук, О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі [Текст] // Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 70-74.
Харчук, Р. Юрій Андрухович не для дітей? [Текст] // Дивослово. – 2006. – № 12. – С. 27-30.
Хомеча, Н. Діалог епох: українське бароко і постмодернізм (“Екзотичні птахи і рослини” Ю. Андруховича) [Текст] // Слово і час. – 2003. – № 11. – С. 59-64.
Якубовська, М. Відчути на дотик епоху [Текст] : (Літературний портрет Юрія Андруховича) // Якубовська М. У дзеркалі слова : есеї про сучасну українську літературу. – Львів: Каменяр, 2005. – С. 308-318.
* * *
Сайт Юрія Андруховича // http://www.andruhovych.info