Ірена Карпа
українському суспільству загалом... Якщо суспільство не дратувати, не чіпляти за живе, воно невдовзі засинає — аби пристойно, з солодкою закоханістю в свої історично доведені моральні чесноти, сомнамбулою просуватися до пантеону вмерлих культур”.
“Журнал культурного опору”
Ірена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Переїхала з сім’єю спочатку до Івано-Франківська, потім до маленького містечка Яремча. Відвідувала художню школу, клас “образотворче мистецтво”. 1998 року вступила до Київського Національного Лінгвістичного Університету (французька мова) і отримала диплом філолога 2003 року.
Тема диплому: “Проявлення архетипу Великої Матері в романах Мішеля Уельбека “Елементарні частинки” і Юрка Іздрика “Подвійний лев”. Підхід – аналітична психологія і міфокритика.
З 1999 року Ірена є “фронт-вумен” альтернативної групи “Фактично Самі”, з 2007 року “Qarpa” Вона пише музику і вірші, часто обурливі і скандальні, а іноді досить символічні, сексуальні і ліричні. Група випустила низку не-мейнстрімовських аудіокліпів та 4 альбоми. Її музика еклектична, починаючи від індастріал, панк і хард-кор, і закінчуючи психоделікою. Вона дістала Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих авторів “Гранослов” 1999 року. 2006 – отримала премію “Best Ukrainian Awards-2006” у номінації “наймолодша письменниця”. 2000 року опублікувала свою першу книжку “Знес Паленого”, до якої ввійшли роман “50 хвилин трави” і цикл оповідань “Сни Єрихону”.
Після закінчення університету вона залишила Україну і близько року провела, подорожуючи Південно-Східною Азією. Цей досвід частково описаний в книжці “Фройд би плакав” (2004 р.).
Одночасно з “Фройд би плакав” вийшла також книжка “50 хвилин трави” (2004), до якої ввійшов додатково так званий інтерактивний роман “Полювання в Гельсінкі”. 2004 року група “Фактично Самі” підписала з кіпрським інвестором 5-річний контракт на 1 млн. доларів. Після зйомок одного “комерційного” відео (рімейка одного не-комерційного) і декількох спроб знайти компроміс, роблячи “музику, зрозумілу кожному і комерційно успішну”, група вирішила зупинитися, щоб зберегти свою індивідуальність. 2005 року Ірена Карпа почала працювати як телеведуча. Того ж року виходить її книга “Перламутрове порно: Супермаркет самотності”.
“Перламутрове порно” І. Карпи, як і попередні дві її книжки (“Фройд би плакав” і “50 хвилин трави”), написані у формі щоденника. З одного боку, це найпростіша форма, бо автор, який водночас є й головним героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами й іншими літературними тонкощами. З другого – вона найскладніша, адже щоденник безпосередньо пов’язаний з особою того, хто його пише. Інакше кажучи, щоденник – це своєрідний інтелектуальний і душевний стриптиз, що потребує від автора неабиякої сміливості й відвертості. “Перламутрове порно” – книжка для молодих, отже для багатьох, бо переважно всі ми хочемо залишатися молодими. Та, на жаль, не можна бути молодим і зрілим водночас. Не можна приймати якусь молодечу думку, відкидаючи при цьому її хід або форму висловлювання. Молодеча думка має бути сказана зі смаком. Тому всі закиди типу “Дивіться, якою мовою написана ця книжка! Просто скандал – суржик, змішаний із нецензурщиною й англійськими фразами” – у випадку “Перламутрового порно” не переконують. Отже, Ірена Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона – відверта, енергійна, іноді цинічна. Це альтернатива, якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву, самому українському суспільству. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й гребти проти течії.
2007 року у видавництві “Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” вийшла книжка “Bitches Get Everything”, яка вмить стала сенсацією і підтвердила скандальну репутацію Ірени Карпи.
13 вересня 2008 року на Львівському форумі видавців презентовано книгу “Добло і Зло”, яка видана “Клубом сімейного дозвілля”.
Література:
Карпа, І. 50 хвилин трави [Текст]. – Харків : Фоліо, 2006. – 239 с.
Карпа, І. Перламутрове порно (Супермаркет самотності) [Текст]. – Харків : Кн. клуб сімейного дозвілля, 2008. – 272 с.
Карпа, І. Фройд би плакав [Текст]. – Харків : Фоліо, 2006.
Література про неї:
Зборовська, Н. Криза жіночости на українському порубіжжі [Текст] : (роздуми з приводу роману Ірени Карпи “50 хвилин трави” (“Коли помре твоя краса”)) // Сучасність. – 2004. – № 3. – С.126-131.
Матіяш, Б. Міти й мітології HERstories [Текст] // Критика. – 2006. – № 5.
* * *
Владимирова, К. Постмодерна ультранеоромантика
// http://kut.org.ua/
Матіяш, Б. Фройд би сміявся
// http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=938
Щербаченко, Т. Літературна підземка
// http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=240
* * *
Сайт І. Карпи http://www.karpa.name.
Марія Матіос
Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Корінна гуцулка свої перші вірші надрукувала в 15 років. В 1982 році закінчила Чернівецький державний університет за спеціальністю українська філологія. Матіос має некоронований титул “найбільш плідної письменниці України”.
Працювала в науковій бібліотеці Чернівецького університету (1982), редактором чернівецької багатотиражної газети “Машинобудівник” (1983-1989). Упродовж 1990-1996 рр. була відповідальним секретарем Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем “Буковинського журналу”, головним редактором українсько-канадської благодійної фундації ім. братів Романюків. З 1997 р. працювала в Раді Національної безпеки і оборони України.
Нині – заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат премій в галузі публіцистики ім. В. Батляка (1991) та літературної “Благовіст” (2003).
Марія Матіос – лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка за роман “Солодка Даруся” (2005), який за два роки витримав в Україні три видання загальним накладом понад 50 тисяч примірників. 2007 рік – Гран-прі та перше місце конкурсу “Коронація слова – 2007” за роман “Майже ніколи не навпаки”.
Перша книга віршів вийшла в Києві в 1983 році, а через 9 років вона дебютувала як прозаїк в журналі “Київ”, опублікувавши новелу “Юр’яна і Довгопол”.
Марія Матіос – автор поетичних книг: “З трави і листя” (1983), “Вогонь живиці” (1986), “Сад нетерпіння” (1994), “Десять дек морозної води” (1995), “На Миколая” (1995), “Жіночий аркан” (2002).
Її вірші, повісті та новели друкувалися в часописах “Сучасність”, “Літературна Україна”, “Дніпро”, “Київ”, “Вітчизна”, “Прапор” (тепер – “Березіль”), “Жовтень” (тепер – “Дзвін”), “Дукля”.
Поетичні твори Марії Матіос перекладені російською, румунською, сербською, китайською та японською мовами.
Працювала в галузі перекладу поезії з білоруської та литовської мов.
В її творчому доробку: глибоко психологічне “Життя коротке” (2001), жорстка “Нація” (2001, 2002), смачний кулінарний “Фуршет від Марії Матіос” (2002), еротичний “Бульварний роман” (2003), трагічна “Солодка Даруся” (2004, 2005), психологічна розвідка “Щоденник страченої”.
Письменницю хвилює проблема долі людини, і вона зосереджує свій розповідний погляд на історії, передісторії, навколоісторії своїх персонажів, на траєкторії їхнього мислення, кроках і вчинках, душевних і психологічних зіткненнях, стосунках із найближчим оточенням.
Роман Марії Матіос “Солодка Даруся” – один із тих творів, які читаєш на одному диханні, а потім ще й ще повертаєшся до них. Це – закодоване бачення світу, воно дає читачеві ключі до скарбниці людських почуттів у межових ситуаціях, допомагає глибше пізнати свою землю, могутнє генетичне коріння народу. “Солодку Дарусю” називають українською історією 30-х – 70-х років XX ст. в її буковинському й галицькому ареалах. Твір письменниці вводить нас у розуміння життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів, передає напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українською більшістю і румунською, німецькою, радянською адміністрацією, переломлення у філософії, психіці, світогляді, сприйнятті світу, які відбуваються в людей під час карколомних історичних подій.
За визначенням Дмитра Павличка, це “повість, за сюжетом – новела, за шириною охоплення історичних подій – роман, за насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п’єса”. Це історичний, філософський, психологічний роман, “книга – метафора для всеукраїнської новітньої історії”.
Роман “Солодка Даруся” за найвимогливішими критеріями належить до видатних непроминальних творів. Це неабияке явище на нашому літературному полі. Незвичайний, безпрецедентний успіх має цей роман серед читачів. Справді важко назвати який-небудь інший твір сучасної літератури, що мав би такий розголос і резонанс (наклад книги 50 тисяч примірників – дивовижний для України).
Бібліотеки повинні донести до кожної не байдужої душі цей твір, популяризувати серед молоді творчість Марії Матіос. Пропонуємо провести читацьку конференцію “Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях...” (за романом “Солодка Даруся”) див. далі.
В 2008 році Чернівецький обласний музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської представив виставу за однойменним романом письменниці Марії Матіос “Солодка Даруся”, яка пройшла з аншлагом.
Повість “Майже ніколи не є навпаки” завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала “Солодка Даруся”, а далі і “Нація”. За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю. “Я би виокремила головну думку цієї книги, де “честь понад усе”. Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі,” – зазначила авторка.
У вересні цього року на форумі видавців у Львові Марія Матіос представила свою нову книгу “Москалиця”. Для читачів письменниця підготувала сюрприз, адже поряд із зазначеним твором надруковано ще одну не менш цікаву розповідь – “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба”. Презентоване видання стало своєрідною одою жіночого начала: “Москалиця” присвячена “кожній жінці зокрема”, а “Мама Маріца” – “кожній матері окремо”.
“Немає людини, здатної розгадати жінку, що зберігає свою таємницю впродовж життя, як тримає власну честь”, – промовляє авторка до читачів “Москалиці”. Нестандартна у своєму світосприйнятті, химерна та відчужена, з “незмитим” роками тавром москалиці – такою постає образ головної героїні повісті Северини Северин. Письменниця намагається пояснити трагізм її долі, починаючи від сирітських поневірянь у наймах, закінчуючи прагненням чинити опір небезпеці того часу. Людська жорстокість назавжди охрестила Северину москалицею, що стало для неї ганьбою всього життя. Марія Матіос каже, що немає меж жіночій винахідливості в час смертельної небезпеки. Отож ця назавжди всіма затаврована москалиця стала порятунком у лещатах зловісного часу: її цілющі трави виліковували найнебезпечніші рани. Немає страху, який позбавив би жінку волі чинити опір... Москалиця – образ жінки з повною пазухою гадюк-небезпек і з власною галереєю потаємних істин – таку філософію вдихає авторка в концепцію своєї героїні.
Друга розповідь книги “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба” могла б стати сучасним епосом про незнищенну материнську любов. Вісімнадцятирічна Маріца, молдованка за походженням, разом зі своїм коханим чоловіком Христофором почала нове життя в одній з українських провінцій. Завдяки такому екзотичному найменню чоловіка всі називали його Колумбом. Маріці здавалося, що все триватиме вічно, але не судилося. Спочатку болісна звістка про загибель коханого, потім народження дитини-інваліда – все це перетворило життя на нескінченний страшний сон. Та в тій безконечній агонії героїня знаходить прихисток – вона повністю віддається материнській любові, яка лезом ріже її серце. Від знемоги нести свій тяжкий хрест і безперервних колумбійських пошуків у лабіринтах душі, вона покінчує життя самогубством, тим самим протестуючи проти жорстокості світу.
Після написаного справді немає чого додати, лише в пам’яті виринають слова: “Немеркнуче світло, я – жінка, я – мати, запалена Богом остання свіча”.
***
План проведення читацької конференції за романом Марії Матіос “Солодка Даруся”: “Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях...”
Вступне слово бібліотекаря. Мета і завдання конференції. Авторка “Солодкої Дарусі”. Резонанс її прозової творчості в Україні, світі.
Особливості жанру твору. Епічно-драматична організація тексту.
Роман “Солодка Даруся” – цікаве явище в нашому мистецькому житті: філософський і психологічний художній аналіз руйнації підвалин буття української нації.
Прокоментувати думку Дмитра Павличка: “Тут не тільки про дитину йдеться, а й про дорослу душу, зрештою, про народ, який довіряє ворогові через свою недосвідченість і втрачає своє духовне здоров’я, навіть свою мову”. Аргументувати сентенцію про “Солодку Дарусю”: “Це книга-метафора для всеукраїнської новітньої історії”.
Прокоментувати уривок роману, який засвідчує безпорадність жителів Черемошного перед сваволею радянської влади: “І в один момент Михайлові відкрилося, що в його селі поволі стало так тихо, як у Черемошнім по той бік ріки, хоча мерців у селі не побільшало, і тиф людей не косив; як і раніше, люди робили весілля, храми і хрестини, але набутки стали якісь укорочені і пригнічені, а село – смутне і малоговірке, як переплакана жінка у півроку після чоловікової смерті”.
Проблеми, порушені у творі: загальнолюдські, філософські, політичні (держава і народ), соціальні, морально-етичні.
Доведіть, що криза Матронки мала соціальний характер і була пов’язана з ціннісною специфікою традиційної культури соціуму. Прокоментуйте уривок роману, в якому йдеться про те, як страждає Матронка від того, що бачить на Калиничці крадену сорочку із червоно-жовто-зеленими ружами: “Як таке може бути, Михайлюню? Що з цими людьми зробилося, що вони такі недобрі не до чужих – до своїх?! Як ці люди думають жити далі і не бояться, що гріхи перейдуть на їхніх дітей?! Таке не лиш я очі і пам’ять маю! А другі люди хіба сліпі? І чому вони всі змовчали, і ніхто із церкви не вийшов? Чому?! Усі ж виділи! – Матронка заплакала так, як би її перед тим вибили”.
Дискусія “Історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані одною пуповиною”.
Аналіз сюжету роману. Співвідношення сюжету і фабули. Сюжетно-подієвий каркас твору. Сюжетний час і місце розгортання подій.
Образ Солодкої Дарусі. Трагедія Дарусі – трагедія України.
Дискусія “Даруся – образ майже біблійний. Варіант Христа та його Голгофи”. Прокоментуйте афоризм Оноре де Бальзака: “Нещастя буває пробним каменем характеру” і поясніть фрагмент тексту: “Даруся все чує і все знає, лише ні з ким не говорить. Вони думають, що вона німа. А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити”.
Символічні образи твору – ключі до прочитання глибинних пластів роману (трояка ружа, Михайлове чудо, колісниця, засохла ружа тощо).
Аналіз позасюжетних елементів роману: описи, ліричні відступи, монологи, діалоги.
Особливі секрети творчості Марії Матіос. Мова твору.
Марія Матіос про свою “Солодку Дарусю”. Місце роману у творчості письменниці та літературному процесі.
Оцінні судження критиків і літературознавців про “Солодку Дарусю”.
Інсценізація уривка “Допит Дарусі” (Дійові особи: Даруся, офіцер у галіфе – кат Матронки, майор Дідушенко, Михайло і Матронка).
Вікторина за романом.
Мої враження від прочитаного твору.
Підсумки читацької конференції.
Література:
Матіос, М. Життя коротке [Текст] : книга прози / М. Матіос. – Львів : Кальварія, 2001. – 25 с.
Матіос, М. Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів. Mr. & Ms. U-Ko in country UA [Текст] / М. Матіос. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2006. – 136 с.
Матіос, М. Солодка Даруся [Текст] / М. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 176 с.
Матіос, М. Щоденник страченої [Текст] / М. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 192 с.
Матіос, М. Водій для Президента в краю Адама і Єви: подорож батьківщиною з приємністю й не без моралі [Текст] // Україна молода. – 2008. – 16 трав. – С. 18-19.
Матіос, М. Продовження “Солодкої Дарусі”: Іван Цвичок. Справжній і вигаданий [Текст] // Україна молода. – 2008. –7 жовт. – С. 13.
Матіос, М. По праву сторону твоєї слави [Текст] : повість // Вітчизна. – 1996. – № 11-12. – С. 19-53.
Матіос, М. Трояка ружа [Текст] : драматична повість // Сучасність. – 2002. – № 11. – С. 8-20.
Матіос, М. Фуршет від Марії Матіос [Текст]. – Львів, 2002.
Матіос, М. “Я не Стефаник у спідниці, я – Марія Матіос у спідниці” [Текст] // Книжник-rewiev. – 2003. – № 7.
Література про неї:
Бойченко, О. Хвала рукам, що пахнуть яйцями [Текст] // Книжник-rewiev. – 2003. – № 7. – С. 7.
Ведмідь, І. Три життєві уроки “Солодкої Дарусі” [Текст] : спроба акцентувати деякі проблеми роману Марії Матіос // Дивослово . – 2007. – № 6. – С. 12-14.
Голобородько, Я. Художні клейноди Марії Матіос [Текст] // Літературна Україна. – 2007. – 25 жовт. – С. 6.
Дубинянська, Я. Марія Матіос : “Жодна книжка не допомогла жодному політикові” [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 11. – С. 12.
Жила, С. Художньо-творча діяльність у процесі вивчення повісті-новели М. Матіос “Просили тато-мама...” [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – № 2. – С. 48-52.
Клочко, Д. Пані Марія, отут і вже [Текст] // Книжник-rewiev. – 2002. – № 9 (42). – С. 4.
Мартинець, С. “Солодка Даруся” з солоним присмаком [Текст] // Україна молода. – 2008. – 3 черв. – С. 12.
Мельників, Р. Марія Матіос: “Понад усе люблю психологічні розвідки” [Текст] // Книжковий клуб плюс. – 2004. – № 3. – С. 40-41.
Родик, К. Історія без токсикозу [Текст] // Книжник-rewiev. – 2005. – № 8-9.
Слапчук, В. Секс без оргазму [Текст] // Книжник-rewierv. – 2002. – № 9. – С. 4.
Сущенко, Н. Про феномен прози Марії Матіос [Текст] // Літературна Україна. – 2002. – 31 січня. – С. 3.
Талалай, Н. Мария Матиос: «Я готова волосами вытереть ноги тому, кто возобновит в Украине систему книгораспространения» [Текст] // Бизнес. – 2004. – № 35. – С. 60-61.
Тебешевська, Т. Художні особливості “Щоденника страченої” Марії Матіос [Текст] // Слово і час. – 2006. – № 2. – С. 54-62.
Червак, Б. Символіка часу в творах Марії Матіос [Текст] // Слово і час. – 2000. – № 4. – С. 52-53.
Якубовська, М. Міфологія буття українства у прозі Марії Матіос [Текст] : (Літературний портрет Марії Матіос) // Якубовська, М. У дзеркалі слова : есеї про сучасну українську літературу. – Львів : Каменяр, 2005. – С. 153-168.