МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра

Реєстраційний №

Дата

Курсова робота

"З удебная владу і здійснення правосуддя"

Студентки 1 курсу

Факультет: заочного та вечірнього

відділення

Генчева Л.В.

Керівник: Скуріхін С.М.

Одеса 2008

Зміст

Введення

Розділ 1. Характеристика судової влади

1.1 Поняття. Функції

1.2 Суди загальної, адміністративної та конституційної юрисдикції

1.3 Піднесення судової влади в системі поділу влади

Розділ 2. Здійснення правосуддя. Загальна характеристика

2.1 Поняття. Принципи

2.2 Правовий прецедент

2.3 Судові системи

Розділ 3. Здійснення правосуддя в Україні

3.1 Принципи здійснення правосуддя в Україні

3.2 Зростанням ролі судового прецеденту в Україні сприяє:

Висновок

Список використаної літератури

Введення

У питанні про сутність правосуддя треба бути гранично обережним і при визначенні предмета дослідження, і при виборі його методів. Мета даної роботи розкрити основні поняття судової влади та здійснення правосуддя, як в Україну, так і у відношенні з європейськими стандартами. Якщо торкнутися історії, то можна побачити, як суспільство судову владу покладала на Бога. І якщо раніше ордалія була формою універсального способу встановлення істини (оскільки була зрозуміла і судді, і простому спостерігачеві), то сьогодні таїнство судового виробництва для обивателя порівнянно, скоріше, з храмовими обрядами жерців Давнього Єгипту. Звичайна людина позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між тим, що відбувається в суді, і результатом у справі.

Ось ще один дуже цікавий момент, який вислизає від дослідників судової системи. Чому в давнину не існувало судів вищої інстанції, не було й самого поняття оскарження судового рішення? Прийнято вважати, що інстанційність суду народжується з виділенням судової влади в окрему гілку влади. Але теорія держави і права досить давно переконливо довела, що державної влади завжди були притаманні три функції - законодавча, виконавча і судова, а поділ влади - не більше ніж поділ функцій. Здається, справа в тому, що раніше правосуддя забезпечувало зняття соціального протиріччя області дійсного, за результатом відправлення правосуддя знімалася соціальна напруженість, відповідно, і не було необхідності в підтвердження рішення суду. До слова сказати, тільки з гуманізацією уявлень про покарання з'явилася і інстанційність судів.

Скасування смертної кари та ув'язнення по переважній більшості деліктів призводить до того, що кожен не страчений і не спрямований на примусові роботи в ув'язненні є носієм позиції, відмінної від думки суду, вираженої в рішенні, тобто носієм соціального протиріччя. Так як найпершим формою примусу для влади є переконання, створюється та сама інстанційність, яку ми маємо сьогодні. Поступово функція останніх перетворюється у функцію тлумачів закону [1].

Причини такої ситуації аж ніяк не в гуманності суспільства. Наприклад, тілесні покарання скасували не тому, що раптово сприйняли ідеї великих французьких просвітителів. Тіло перестало бути об'єктом покарання у зв'язку з розвитком грамотності, зростанням робочих місць, що потребують кваліфікованих службовців (у яких не покалічені руки і ноги, присутня мова тощо). Необхідно пам'ятати, що правосуддя, як і влада, спочатку носило сакральний характер. Воно грунтувалося не на довірі (яке ж може бути довіра до влади!), А на вірі. Спочатку правосуддя отримало свій мандат від Бога. Право судити належало Богові і його представникам аж до реорганізації реальних інститутів монархії. Зручними та доступними формами здійснення правосуддя без представника держави колись були суд божий, дуель, поєдинок. З їх допомогою функції правосуддя виконувалися чітко і справедливо (бо справедливість наочно виступала як кінцевий результат випробування або поєдинку), вони підкорялися встановленим правилам, будучи при цьому публічним інститутом суспільства. Вилучаючи суди на світ публічності, постійної діяльності на професійній основі, наказуючи їм бути доступними, реформатори XVII - XVIII ст. не замислювалися про компенсаційні механізми. Саме тому в той період часу судова влада обросла ритуалами, які захищають її від тих, кому вона повинна бути доступна. З'явилися перуки, мантії, високі крісла, помпезні будівлі, регламенти судового засідання, форма звернення до суду, а потім і метаморфози "адвокат - захисник", "прокурор - державний обвинувач", "суддя (і) - суд", "перехожий - присяжний "... Правосуддя стало особливою сферою реальності - так "компенсуються" функції, невластиві цій владі.

Існувала чітка система координат, зрозуміла і проста, рівна по силі своєї обов'язковості для всіх підданих (згадаємо крилату фразу Людовика

XIV: "Держава - це я"). З виділенням у самостійну гілку судової влади знадобилися чіткі орієнтири, керівництво до дії, оскільки влада безпорадна без наказів. За думки великих просвітителів, таким керівництвом повинен був стати закон: ми повинні стати рабами закону, якщо бажаємо стати вільними (Гегель); підкоряйся не влади, а закону, поважай не влада, а закон (Джон Локк). Закон був наслідком багаторічного розвитку, з'єднанням традиції минулого в доцільності цього. Тепер ми називаємо це правом. Поставити суду на сторожі закону було цілком розумним кроком: суд став священнослужителем божественного права, а суддя - не випадковим довіреною особою правителя, якому тимчасово доручено розсудити і встановити істину, а зберігачем знання про закон, людиною, що присвятили життя закону (звідси довічне призначення суддів і успадкування суддівського місця). Для вивчення даної теми можна порекомендувати роботу талановитого історика Освальда Шпенглера "Захід Європи". Результатом роботи суду повинно бути зняття невизначеності в досліджуваному питанні. Сила влади не в тому, що за нею стоять в'язниці, поліція і весь апарат примусу. І сила суду не в тому, що це місток або в тюрму, або на волю.

Таке правосуддя викликає роздратування, безвір'я, правовий нігілізм. Справедливе судове рішення є доказ правоти влади: коли в суді знімаються протиріччя, громадянин на особистому досвіді переконується в її справедливості.

Науковою основою в даній курсовій роботі стали навчальні посібники: Теорія держави і права - під редакцією Лазарєва В.В. - 1997р., Скакун О.Ф. - 2007р., Оборотов Ю.М. - 2006р.; А також статті вчених, професорів, викладачів ВНЗ і т.д. ...

Робота складається зі вступу, трьох розділів і висновку. У першому та другому розділі в основному загальні поняття, а в третьому все що стосовно України.

Розділ 1. Характеристика судової влади

Судова влада проявляє себе через правосуддя і прийняття загальнообов'язкових рішень в процесі цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства. Захист права вийшла в судовій діяльності на перший план відсунувши на периферію застосування примусу.

Судова влада перешкоджає дії нерозумних законів, забезпечує відповідальність виконавчої влади за недотримання волі законодавця, захищає права громадян від свавілля бюрократії. Самостійність і незалежність судової влади характеризується:

визнанням за судовою владою в механізмі держави рівності із законодавчою і виконавчою владою;

захистом і дотриманням основних прав і свобод громадян у процесі судочинства;

організації судочинства на засадах змагальності, рівноправності сторін, презумпції невинності;

визнанням кожного на розгляд його справи судом присяжних у випадках, встановлених законом;

встановленням судового контролю за законністю взяття під варту;

вдосконаленням системи гарантій незалежності суддів і підпорядкування їх тільки законові, закріпленням принципу незмінності суддів [2]

1.1 Поняття. Функції

Судова влада - різновид і повноправна гілка державної влади, незалежна, володіє винятковим правом відправляти правосуддя і приймати рішення в процесі цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинства. На відміну від інших гілок, судова влада є незалежною одна від одної, і від будь-якого іншого, зовнішнього впливу. Судді підпорядковуються виключно законом.

Основні функції судової влади:

Захисна - захист прав, відновлення порушених прав, встановлення юридичної відповідальності;

Охоронна - охорона прав і свобод людини, внесення окремих ухвал при виявленні судом порушень прав громадян (попередження правопорушень);

Контрольна - розв'язання суперечностей між законодавчою і виконавчою галузями влади;

Конституційного нагляду - нагляд за дотриманням конституційної законності, тобто за відповідністю конституції, нормативних актів держави [3]

1.2 Суди загальної, адміністративної та конституційної юрисдикції

Вирішуючи спори про право, суд захищає права в рамках належної правової процедури: суб'єкт права якої порушені, як рівноправна сторона вступає в суперечку про право з будь-яким приватним або посадовою особою, з будь-яким державним органом, що порушили його права. Перед лицем суду всі формально рівні - і приватні особи, і носії публічно-владних повноважень.

Суди загальної юрисдикції розглядають спори про право, що виникають між формально рівними суб'єктами. Це цивільно-правові спори, що виникають між приватними особами, і кримінальні справи. В останніх формально рівними суб'єктами виступають обвинувачений і суспільство, від імені якого діє держава в особі компетентних органів.

Суди адміністративної юрисдикції розглядають спори про право, що виникають між приватними особами й урядово - адміністративними органами з приводу законності їхніх рішень, якими, на думку приватних осіб, порушено їх права.

Суди конституційної юрисдикції розглядають спори про право, що виникають між громадянином і законодавцем з приводу конституційності закону, що порушив, на думку громадянина, його конституційні права і свободи. Закон, визнаний судом суперечить конституції, оголошується недійсним повністю або частково.

Існує європейська та американська модель конституційної юрисдикції

Європейська модель: створюється судовий або квазісудовий, який один має право визнавати закони протівоконстітуціоннимі і недійсними. Перший суд був створений в Австрії (австрійський-європейський). Він розглядає особливі, конституційно правові справи. Це або перевірка конституційності законів та інших актів, або розгляд спорів конституційної компетенції державних органів. Для цього йому даються повноваження контролю і нагляду.

Розрізняють ще абстрактний і конкретний, попередній і подальший конституційний контроль. Конкретний застосовується в індивідуальному випадку, абстрактний здійснюється за запитами компетентних органів, попередній застосовується щодо законів, які не вступили в силу, а наступний - вже вступили в силу.

Американська модель конституційної юрисдикції:

За цією моделлю, яка виникла у США, не створюється конституційний суд, а повноваження конституційної юрисдикції здійснюється верховним судом - вищим судом загальної юрисдикції, виступаючим, як правило, в якості апеляційної чи наглядової інстанції.

Верховний Суд США, виступає як суддя у своїй справі - вибирає закони, які, на його думку, не конституційні, але він цим правом користується рідко. Ще він встановлює обов'язковий для всіх судів прецедент застосування або незастосування закону в залежності відповідності його до Конституції. Але тільки Верховний Суд може створювати загальнообов'язковий прецедент недійсності закону [4].