71.
Великі обсяги і широкий ареал виробництва сільськогосподарської продукції, високий рівень її товарності, необхідність завезення значної маси ресурсів промислового походження для здійснення в сільському господарстві відтворювального процесу, виконання аграрними підприємствами будівельно-монтажних робіт зумовлюють високий рівень транспортоємкості цієї галузі.
Транспортні роботи в аграрних підприємствах виконуються такими видами транспорту: автомобільним, тракторним, гужовим і в незначних обсягах — трубопровідним (водопроводи, молокопроводи). Співвідношення між окремими видами транспорту і розподіл обсягу перевезень за видами транспортних засобів установлюються у кожному підприємстві з урахуванням таких факторів, як клас вантажу, дорожні умови, відстань перевезень, терміновість, погодні умови, спосіб виконання вантажно-розвантажувальних робіт, технологія виробництва сільськогосподарської продукції. За інших однакових умов критерієм вибору транспортного засобу є мінімізація витрат на тонну перевезеного вантажу.
Вибір транспортного засобу повинен здійснюватися і з орієнтацією на досягнення якісних показників транспортного обслуговування, головними з яких є перевезення вантажів вчасно, без втрат і повнота виконання замовлень на транспортні перевезення.
Витрати на транспортні роботи включаються в собівартість сільськогосподарської продукції і здорожчують її виробництво. Знизити ці витрати можна лише завдяки ефективнішому використанню транспортних засобів, насамперед вантажних автомобілів. Для того щоб виявити відносний і абсолютний вплив техніко-економічних показників на зміну вантажообороту автопарку у звітному періоді порівняно з базовим, можна скористатися індексним способом. З цією метою в чисельнику формули проставляються наведені вище техніко-економічні показники у звітному році, а в знаменнику — в базовому.
72.
Значення галузі полягає у виробництві необхідних людині продуктів харчування: м’яса, молока, яєць, а також вовни, сировини для шкіряної та інших видів промисловості і додаткової продукції (в першу чергу – гною).
На відміну від рослинництва галузь тваринництва – це галузь, що дає цілорічну зайнятість працівникам, тобто сприяє рівномірному використанню трудових ресурсів і фінансових засобів.
Продовжуючи вивчення теми, необхідно розглянути відповідність продукції скотарства євростандартам та шляхи зростання ефективності галузі.
Можна зазначити, що сучасний рівень виробництва тваринницької продукції зокрема і сільськогосподарської в цілому в Україні не відповідає високому рівню вимог євростандартів. Особливо складне становище з якістю молока.
До шляхів підвищення ефективності скотарства належать наступні:
використання високопродуктивних порід тварин;
створення кормової бази відповідно до типу тварин та напрямку використання;
удосконалення структури стада з врахуванням сучасних технологій виробництва продукції, пристосування тварин до механізмів;
створення та впровадження м’ясних порід;
удосконалення систем утримання, догляду та годівлі тварин;
впровадження енерго-, ресурсо- та екологозберігаючих технологій виробництва молока та яловичини;
налагодження товароруху (на основі використання логістики);
використання вдалої цінової політики (застосування гнучких систем і умов оплати за поставлений товар залежно від платоспроможності споживача продукції);
орієнтацію у своїй роботі на вимоги кінцевого споживача;
ефективне використання внутріфірмового потенціалу самого підприємства (людей, капіталу, землі, підприємницького хисту);
обґрунтований розподіл праці.
Поряд із традиційними шляхами росту ефективності галузі птахівництва як галузі тваринництва, доцільно відокремити специфічні:
поглиблення спеціалізації та концентрації галузі;
переведення галузі на індустріальну основу;
годівля птиці повноцінними комбікормами, виготовленими відповідно до вікових груп і напряму використання поголів’я та збалансування за поживними речовинами та мікроелементами;
використання високопродуктивних яєчних та м’ясних порід курей;
впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів на птахофермах та інші.
73.
Агропромислове виробництво в Україні десятиліттями ґрунтувалось на концепції технократично-екстенсивного, затратного принципу розвитку. Звідси екологічно необмежене, нераціональне і невиважене використання ресурсного потенціалу, навколишнього середовища за рахунок кількісного нарощування засобів виробництва, а отже, і затрат. Тому однією з головних проблем у розвитку країни в цілому, АПК в тому числі, є нестабільна екологічна ситуація, тенденція до її погіршення. Доцільно навести визначення органічного, органо-біологічного землеробства, біодинамічної системи або альтернативного напрямку європейського землеробства, розповісти про генетично модифіковані культури (див. терміни і поняття).
В Україні – один з найвищих у світі рівнів розораності земель, що засвідчує інтенсивність їх використання. За останні роки значно знизився вміст гумусу в ґрунті, значні площі еродовані, заболочені, засолені тощо.
Земельним ресурсам завдають великої шкоди надмірне застосування хімічних засобів захисту рослин, використання недосконалої техніки. Внаслідок Чорнобильської аварії із сільськогосподарського обігу вилучено майже 100 тис. га земель. Значна частина території України (в основному Поліська) потребує спеціальних заходів щодо покращення ситуації, пов’язаної із радіаційним забрудненням. Для підтримання екологічної рівноваги навколишнього природного середовища за підрахунками вчених необхідно як мінімум третину ріллі вивести із обороту і не менше третини загальної земельної площі залишити у стані близькому до природного (зараз маємо 7–8 %).
Генетично модифікована сільськогосподарська (трансгенна) продукція – продукція, вироблена з втручанням на генетичному рівні, характеризується поліпшеними харчовими якостями, стійкістю до шкідників і окремих хвороб та деяких гербіцидів. Вперше створені та дозволені до використання трансгенні томати у 1994 р. у США.
Основними генетично-модифікованими культурами є кукурудза, соя, бавовник, ріпак, льон, цукрові буряки, соняшник, рис. На долю США припадає більше 60 % ринку генетично модифікованих рослин (ГМР), Аргентину – 16 %, Канаду і Китай – 6 %.
Американська технологія для трансгенної продукції “термінатор” – технологія, яка зупиняє процес розвитку насіння, щоб воно не проростало. До генетичної конструкції рослини додається конструкція, яка діє за принципом “термінатора” тоді, коли рослина завершила репродуктивний період. Таке насіння не проростає. Виробник такого посівного матеріалу “прив’язує” до себе сільгоспвиробника, аби той купував його насіння щороку.
74.
Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери економіки країни, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).
Метою діяльності підприємства згідно з Господарським кодексом України може бути як здійснення підприємництва, так і некомерційна господарська діяльність. Але слід наголосити, що метою діяльності будь-якого підприємства, виходячи із законів людської діяльності та розвитку суспільства, є не діяльність сама по собі, а завжди було, є і буде – отримання прибутку.
Для розкриття даної теми необхідно навести функції підприємства (за А.Файолем, рис. 3.1). Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Важливими є також комерційна, технічна, фінансова, адміністративна, додаткова функції.
З функціями підприємства пов’язані основні напрями його діяльності. Серед напрямів діяльності підприємства (рис. 3.2) необхідно виділити наступні: вивчення ринку товарів, післяпродажний сервіс, інноваційну, виробничу, комерційну, економічну та соціальну діяльність.
Характеристика видів підприємств . Один з найважливіших критеріїв поділу підприємств – за формою власності: приватні, державні, комунальні, колективні, спільні (на змішаній формі власності). Господарський кодекс України, прийнятий у січні 2003 року, виділяє також підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства, унітарні та корпоративні.
В залежності від кількості працюючих та обсягу валового доходу можуть бути малі, середні або великі підприємства (див. терміни і поняття).
Розкриття видів добровільних об’єднань підприємств (четверте питання), а саме: асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів і т. д. доповнить підняту проблему ще одним аспектом. При цьому слід звернути увагу на те, що залежно від порядку заснування згідно з Господарським кодексом об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднан.
75.
Триває скорочення поголів’я ВРХ, в т. ч. корів. Щоправда скорочення чисельності молочного стада сталося за рахунок низькопродуктивних корів, і надої від однієї корови зросли.
Пропозиція:
Виробництво молока характеризується сезонністю, але останніми роками тримається на рівні 13,7–13,8 млн тонн за рік.
За підсумками дев’яти місяців 2011 р, виробництво молока в країні (всі категорії господарств) скоротилося на 3,8% проти аналогічного періоду 2009 р. і на 4,4% проти відповідного періоду 2008 р. Господарства населення залишаються основними товаровиробниками молочної сировини в Україні: їхня частка на кінець 2011 року становить 81,4% загального обсягу виробництва. Найбільшими виробниками молока в Україні в регіональному розрізі залишаються Львівська, Вінницька, Житомирська, Полтавська, Чернігівська та Київська області, найменшими — АР Крим, Херсонська, Чернівецька та Запорізька області. Основні причини стримування виробництва молока: скорочення поголів’я корів, подорожчання кормів, випереджаючі темпи росту цін на пально-мастильні матеріали порівняно із закупівельними цінами на молоко тощо. Поголів’я корів у всіх категоріях господарств за 2011 рік зменшилося на 224,7 тис. гол., або на 6,2%, в тому числі на сільськогосподарських підприємствах — на 103,6 тис. голів, в господарствах населення на 121,1. На сьогодні найбільше поголів’я корів у сільськогосподарських підприємствах зосереджено в Чернігівській (71,7 тис. голів), Полтавській (71,1), Київській (65,6), Житомирській (64,7) та Сумській (65,8 тис. голів) областях, а найменше у Закарпатській (3,4 тис. голів), Івано-Франківській (5,8) та Херсонській (9,1 тис. голів). Проте постійне скорочення поголів’я корів (як звичайно, низькопродуктивних) сприяло покращанню якісного складу дійного стада. Про це свідчить тенденція до підвищення показника середнього надою від однієї корови.
Реалізація молока на внутрішньому ринку Сільськогосподарські підприємства реалізовують молочну сировину переважно переробним підприємствам. Причому питома вага молокопереробних підприємств у структурі реалізації молока сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності зростає і в 2011 р. становила близько 88% (у 2004 р. була на рівні 81–82%). Загальні обсяги реалізації підприємствами вказаного сектору за дев’ять місяців 2011р., як порівняти з відповідним показником 2010 р., зменшилися на 4,4%.
Товарність молока на сільськогосподарських підприємствах становить 80%, тоді як особисті селянські господарства на споживчому ринку або переробним підприємствам реалізують близько половини виробленого молока, решта — залишається в товаровиробників, її використовують для власного споживання, згодовують тваринам, або вона просто втрачається.
Переробна промисловість В Україні спостерігається зростання обсягів виробництва продукції переробки молока, особливо сирів та продукції з незбираного молока. Зокрема, виробництво жирних сирів збільшилося з 50,5 тис. т у 1998 році до 271 тис. т у 2010 (в 5,4 раза).
Зовнішня торгівля Імпорт. За дев’ять місяців 2011 р. в Україну було завезено 29,3 тис. т молока та молочних продуктів. Основними постачальниками молока і молочних продуктів в Україну були і залишаються країни СНД (24,5 тис. т), а саме: Російська Федерація — (24,3 тис. т, або понад 80% українського імпорту молокопродуктів у фізичній вазі). Щодо інших країн світу — 5% обсягів імпорту надійшло з Польщі та 4% — з Німеччини.
Експорт. За дев’ять місяців 2006 року експорт молока та молочних продуктів, проти аналогічного періоду 2005 року, скоротився на 30,3%, в тому числі масла — на 33,1, сиру — на 59,7% (табл. 5). Результатом такого різкого зниження експорту, як уже зазначалося, стало рішення Російської Федерації про тимчасову заборону (з 20.01.2006 р.) ввезення з території України продукції тваринного походження. Враховуючи орієнтованість експорту молочної продукції переважно на Росію, це призвело до втрати вітчизняними переробниками основного ринку зовнішнього збуту своєї продукції. Україна робить спроби відновити постачання на російський ринок молочної продукції, однак результати (обсяги постачань) не втішають. Щоправда, натомість останнім часом дещо активізувався експорт молока та молочної продукції до Алжиру та Казахстану. На європейському ринку молочна продукція українського виробництва неконкурентоспроможна через невідповідність молочної сировини вимогам щодо якості.
76.
Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.
Виробничі фонди підприємства – це вартісний вираз засобів виробництва (знарядь і предметів праці) разом із грошовими ресурсами, які обслуговують процес виробництва.
Основні виробничі фонди (основний капітал) – засоби праці, виражені у вартісній формі, які приймають участь у процесі виробництва багаторазово, не змінюючи своєї натуральної форми, виконують одну і ту ж функцію протягом декількох виробничих циклів та переносять свою вартість на створюваний продукт частинами. Наприклад, обладнання, будинки, споруди, продуктивна і робоча худоба, багаторічні насадження тощо.
Основні фонди :
Основні виробничі фонди (85–90 % ОФ аграрних підприємств):
Виробничі сільськогосподарського призначення - Будівлі, споруди, обладнання, обчислювальна техніка, транспортні засоби, інструменти, вироб. і господ. інвентар, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інше;
Виробничі несільськогосподарського призначення - Промислово-виробничі та будівельні фонди, фонди торгівлі та громадського харчування
77.
Реформування сільськогосподарського виробництва в Україні спрямоване [12]перш за все на зміну виробничих відносин, створення умов ефективного використання природних ресурсів, особливо землі як основного засобу виробництва. Але, як показує світова практика, це можливо безболісно здійснити лише в економічно сильній державі. Тому в період переходу до приватної власності на землю, який збігся в часі з поглибленням соціально-економічної кризи в нашій країні, відбуваються зміни, які зумовлюють зниження родючості ґрунтів, їх нераціональне використання. Так, подрібнення полів на окремі ділянки – земельні паї без достатнього врахування особливостей ґрунтового покриву, рельєфу, розташування існуючих меліоративних, гідромеліоративних мереж, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших чинників може в значній мірі посилити деградаційні процеси ґрунтів.Порушення сівозмін, перехід до сівозмін з короткою ротацією, збільшення насиченості однотипних культур з метою тимчасової вигоди обумовлює інтенсифікацію ґрунтоутворюючого процесу (посилення мінералізації гумусу, накопичення в ґрунті специфічних речовин, що ведуть до так званого ґрунтовтомлення та ін.). За непродуманої, недостатньо обґрунтованої трансформації великих комплексних господарств в приватні структури, фермерські, акціонерні товариства існує реальна небезпека різкого зниження товарності сільського господарства. Так, обсяги валової продукції сільського господарства значно (до 50%) скоротились порівняно з вісімдесятими роками, знижується родючість ґрунтів, деградують меліоровані землі тощо. Основн Це не дозволяє об’єктивно розділити земельні ділянки між селянами за природною родючістю і встановити достовірне оподаткування та закупівлю державою сільськогосподарської продукції, а також системно вирішувати інші проблемні питання землекористуванняа причина цих негативних явищ полягає в недостатньому технологічному рівні землеробства.
До позитивних можна віднести:
• запровадження оренди земельних часток (паїв);
• створення нових господарств на засадах приватної власності;
• посилення почуття власника - господаря (яке виникає при умовному паюванні);
• почуття власника при створенні сімейних господарств;
• контроль власника земельної ділянки за її використанням в оренді й посилення відповідальності орендаря (при фактичному паюванні);
• орієнтовне визначення ефективності використання земельної ділянки за показниками її бальної чи економічної оцінки.
До негативних відносять наступні аспекти землекористування:
• роздрібнення полів і масивів, що знижує ефективність використання земельних ресурсів;
• порушення організації території існуючих господарств, зокрема сівозмін, посилення змиву ґрунту, деградації земель, зменшення обсягів внесення органічних і мінеральних добрив;
• “фактичне паювання” створює значні труднощі при відведенні земель для несільськогосподарських потреб, зокрема узгодження площі земель з кожним землевласником, а при “умовному паюванні” – з колективним землекористувачем або органом, що представляє інтереси своїх землевласників;
• дрібним землевласникам можуть передаватись ділянки, як правило, з гіршими за якістю ґрунтами, які піддаються процесам деградації і потребують значних капіталовкладень для відновлення родючості та їх охорони. І напевно в найближчий час не можна сподіватися на те, що новий землевласник зможе (чи захоче) віднайти ці кошти. У приватника повинно сформуватися відповідне усвідомлення необхідності цього для майбутніх поколінь на основі віри в земельне законодавство, його стабільність.
78.
1. Народногосподарське значення льону-довгунця
Народногосподарське значення льону-довгунця полягає в тому, що з його стебла одержують волокно - найціннішу сировину для легкої промисловості, а з насіння виробляють олію. Основними продуктами переробки льоносоломки є треста і волокно. Вихід волокна становить у середньому 26-28 % маси стебел льону-довгунця. Льоноволокно є цінною сировиною для текстильної промисловості: з нього виробляють тканини побутового призначення, а також технічні і тарні. З однієї тони високоякісного волокна можна виготовити понад 2,5 тис. м полотна. Відходи первинної переробки льону - клоччя і костриця - широко використовуються в інших галузях економіки України. Зокрема, костриця може бути сировиною для виробництва паперу.
2. Розвиток і розміщення льонарства
В Україні у 1990р. площа посівів льону-довгунця (волокно) займала 169,4 тис. га або 4,6 % загальної площі технічних культур. За останні 12 років посівна площа льону-довгунця зменшилась на 145 тис. га або на 84,5 %, і становила у 2002р. - 24,6 тис. га.
Сьогодні вітчизняне льонарство переживає гостру кризу: скоротилися площі посіву льону-довгунця, зменшилося валове виробництво льонопродукції, знизилась економічна ефективність галузі.
Виробництво льоноволокна у 2011р. зменшилось в порівнянні до 2000р. на 90 %. в першу чергу через зменшення посівних площ та урожайності. Рівень продуктивності льонарства в нашій країні залишається низьким. Передові господарства, що спеціалізуються на виробництві льону-довгунця, одержують 10-15 ц льоноволокна з гектара. Основна причина занепаду льонарства в Україні - це відсутність стабільної державної підтримки галузі, нездатність льонарського підкомплексу ефективно функціонувати в ринкових умовах, відсутність досконалих ринкових механізмів, відсталість технологій та їх недостатня забезпеченість виробничими ресурсами.
Виробництво льону-довгунця розміщується переважно в Чернігівській, Житомирській, Волинській, Львівській та Івано-Франківській областях.
Через відсутність необхідної кількості сировини, близько половини льонозаводів не працює станом на 1.01.2004р.; матеріально-технічна база деяких з них практично втрачена. Більш як дві третини заводів з первинної переробки льоносировини законсервовані. В 2001р. основним товаровиробником льонопродукції були господарства Житомирської, Львівської та Чернігівської області. На їх частку у 2001р. припадало 76,4 % посівів льону-довгунця та 76,6 % валових зборів льоноволокна.
3. Економічна ефективність льонарства
Для всебічної оцінки ефективності льонарства найбільш доцільно використати, в першу чергу, традиційні показники - урожайність льонотрести та насіння, їх собівартість, прибуток на одиницю площі землі, рентабельність.
У сільськогосподарських підприємствах України в 2009р. на 1 ц соломки затрачувалось - 3,99 люд.-год., на 1 ц насіння - 20,07 люд.-год., виробничі витрати на 1 га льону-довгунця - 803,27 грн., собівартість 1 ц: соломки - 20,75 грн., насіння - 106,97 грн. При врожайності ц/га: соломки - 19,79, насіння - 2,68, рівень збитковості виробництва льонопродукції становить 16,57%, в тому числі, льонотрести - мінус 30,56 %, а насіння було рентабельне 43,84%.
Тільки на збирання льону і виготовлення трести припадає близько 60 % усіх затрат праці на його виробництво. Зниження трудомісткості виробництва продукції льонарства можна досягти на основі підвищення його продуктивності і рівня механізації виробничих процесів, а також, за рахунок впровадження індустріальних технологій вирощування льону-довгунця і виготовлення трести.