1) Господарське право та господарське законодавство, поняття, ознаки та особливості

Господарське право — це галузь права, норми якої регулюють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, повязаної із виготовленням та реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг для задоволенням суспільних потреб та потреб окремих споживачів господарською діяльністю.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва такою діяльністю. Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

-1) значна розгалуженість і наявність великої кількості нормативних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини; пеціального правового забезпечення) причини; 2)- перевага в господарському законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання – страхування.3) комплексний зміст основних нормативних актів. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права. особливості господарського законодавства.1) воно включає в себе одно галузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одно галузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів. 2) поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

2) Господарсько - правові норми, поняття та види

Господарсько-правові норми – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила господарської діяльності. Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), своєю чергою, поділяються на:

1)- норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих органів 2) норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - 3) - норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю “Визначення термінів”, в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 14.05.1992 р. ”; ст 4) - компетенцию норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету - статті 7-8 Закону “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 p 5)- техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);6) - норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірна договори.

3)Види господарської діяльності

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Види господарської діяльності:

За метою здійснення господарська діяльність поділяється на такі види:

1)комерційна (підприємницька) – якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку;

2)некомерційна – проводиться для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня. За предметом господарської діяльності:

1.виробнича;2торговельна;3.банківська;4.страхова;5.інноваційна;6.концесійна;7.загальне інвестування й ін.Залежно від ринку (внутрішній або зовнішній), національної належності суб'єктів господарювання:

1.господарська діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів);

2.зовнішньоекономічна діяльність (за участю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). 1. Господарсько-торговельна діяльність — діяльність, що її здійснюють суб’єкти господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію через надання відповідних послуг. Агентська діяльність — комерційне посередництво, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб’єктам господарювання під час здійснення ними господарської діяльності способом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого він представляє. Комерційне посередництво є підприємницькою діяльністю. Перевезення вантажів — господарська діяльність, пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Фінансове посередництво — діяльність, пов’язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюють установи банків та інші фінансово-кредитні організації.

4)Принципи здійснення господарської діяльності

- забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

- свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

- вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

- обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

- захист національного товаровиробника;

- заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

5)Суб’єкти господарювання, поняття, ознаки та види

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпо­відальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

1) - суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

2) - суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права. Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації— юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Ознаки 1)має юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей., 2)мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність.3) господарська правосуб'єктність.

6)Порядок утворення суб’єктів господарювання

Утворення суб'єкта господарювання

1.Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.2.Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства. Якщо господарська діяльність засновується в організаційній формі ф. о. – підприємця, то таке рішення приймається відповідною фізичною особою одноосібно. Це ж стосується випадків створення ю. о. однією фізичною особою. У таких випадках рішення про заснування господарської діяльності приймається засновником усно і не оформляється у виді окремого документа .Якщо підприємницька діяльність засновується в організаційній формі ю о. – суб’єкта господарювання, то рішення про заснування, як правило, приймається письмово, за винятком створення юридичної особи однією фізичною особою. У разі створення юридичної особи – суб’єкта господарювання державою, рішення про заснування приймає компетентний орган державної влади у формі відповідного правового акта (наприклад, наказу міністерства тощо).У разі створення ю. о. – суб’єкта господарювання двома або більше засновниками, рішенням про заснування є засновницький договір, який укладається між засновниками у письмовій формі. Стадія затвердження установчих документів та формування органів і статутного фонду юридичної особи (стосується лише ю. о. – суб’єкт підприємництва)

На цій же стадії заснування ю. о. суб’єкти, які затверджують статут (установчий акт), як правило, утворюють органи майбутньої юридичної особи. Стадія державної реєстрації. Останньою стадією заснування господарської діяльності за законодавством України є стадія державної реєстрації суб’єктів господарювання, шляхом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

7) Порядок утворення суб'єкта господарювання

1.Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.2.Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

8)Порядок захисту прав суб’єктів господарювання

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та орга¬нів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єк¬тів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. 3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

9) Господарські правовідносини, поняття, ознаки, види.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин. Ознаки, 1)- сфера - економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального); 2)- зміст — безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю; 3)- особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання - індивідуальний підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності

4)поєднання майнових та організаційних елементів 5) - значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків.

Види. За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

- горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

- вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання. Розрізняють такі види господарських відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання під час безпосереднього здійснення господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що встановлюються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами.

10) Види господарських санкцій

Господарські санкції — визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Види. 1.відшкодування збитків;2.штрафні санкції;3.оперативно-господарські санкції;

4.адміністративно-господарські санкції.1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати заподіяні цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. 2.Штрафні санкції — господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. 3.Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повтору порушень зобов'язання, що використовуються цими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Адміністративно-господарські санкції — це заходи організаційно-f правового або майнового характеру, які можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування та спрямовані на припинення правопорушення суб 'єк та господарювання та ліквідацію його наслідків. 4.Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами .Види адміністративно-господарських санкцій:

1)вилучення прибутку (доходу);2)адміністративно-господарський штраф;3)стягнення зборів (обов'язкових платежів);4) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

11)Види господарсько- правової відповідальності.

I. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну).

II. За критерієм безпосередньої спрямованості — на майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції).

III. За характером порушених відносин — на: а) санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб'єктами господарювання (сплата неустойки або оперативно-господарські санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції); б) санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб'єктом господарювання (планово-госпрозрахункові санкції, адміністративно-господарські санкції); в) універсальні санкції, що застосовуються і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах (відшкодування збитків).

IV. Залежно від виду порушених відносин - на: санкції, що застосовуються в договірних відносинах (відшкодування збитків, штрафні, оперативно-господарські) і санкції, що застосовуються в позадоговірних відносинах (відшкодування збитків, адміністративно-господарські санкції).

V. Залежно від інституту господарського законодавства, норми якого передбачають застосування господарсько-правової відповідальності, розрізняють: - відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства;- відповідальність у сфері капітального будівництва; - відповідальність у галузі зовнішньоекономічної діяльності; - відповідальність у галузі транспорту; - відповідальність на ринку цінних паперів;

12)Правове регулювання підприємницької діяльності

Підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших. підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку або доходу, має як теоретичне, так і суто практичне значення. Підприємництво є самостійною діяльністю. Підприємництво є ініціативною діяльністю.. Підприємництво є систематичною діяльністю. Підприємництво є діяльністю на власний ризик.. Підприємництво є господарською діяльністю. Внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні й соціальні результати. Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку. Якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької.. Вільне підприємництво і вільність договорів гарантується. Не допускається монопольна підприємницька діяльність і недобросовісна конкуренція. Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

13)Види та організаційно – правові форми підприємств

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);- підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності); - комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади; - державне підприємство, що діє на основі державної власності; - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції та розміру розрізняє:- підприємства з іноземними інвестиціями);- іноземні підприємства 3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства, - малі (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

- великі підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні;

-середні (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства .

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства, залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: - залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);

- контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).

14) Господарський договір, поняття, форма, зміст та ознаки

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу. Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі. 1.- повна письмова форма господарського договору — єдиний документ, підписаний сторонами до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), 2. - скорочена письмова форма 3. - типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його; 4. - стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин; застосовується у договорах приєднання якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки); 5. - нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів . Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну та/або припинення господарських зобов'язань. Ознаки господарського договору:особливий суб’єктний склад (обов’язково одна із сторін є суб’єктом господарських правовідносин);має певну економічну та правову мету;

спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин;

зв’язок з плановим процесом; поєднання у договорі майнових та організаційних елементів;

регулює правовідносини у різних сферах господарської діяльності, при виробництві і реалізації товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

15)Порядок змін та розірвання господарського договору

1.Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.2.Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.3.Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.4.У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

16)Біржові угоди, поняття, види, порядок укладення.

БІРЖОВА УГОДА — це взаємна угода про передачу прав і обов’язків щодо біржового товару, яка досягається учасниками торгів у процесі біржового торгу, яка реєструється у встановленому порядку і відображається у біржовому договорі (контракті).види. Залежно від предмета біржові угоди поділяються на валютні, дисконтні, ломбардні, під час біржових торгів можуть бути укладені угоди, які пов'язані з: —негайною (від 1 до 39 днів) взаємною передачею прав й обов'язків відносно до реальної сільськогосподарської продукції);— відстроченою (від ЗО до 360 днів) взаємною передачею прав й обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції (форвардна угода); — взаємною передачею прав й обов'язків щодо стандартного контракту (ф'ючерсна угода); — поступкою прав на майбутню передачу придбання прав й обов'язків щодо реального товару або стандартного контракту. Ф'ючерсний контракт стандартний документ, що засвідчує зобов'язання продати (купити) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. , Форвардний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладання такого контракту. Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі, на підтвердження чого їй присвоюється реєстраційний номер. З урахуванням вимог, що ставляться до біржових угод, усі договори, які укладаються на біржі, можуть бути поділені на два види:1) договори, які відповідають усім вимогам біржової угоди;2) договори, які вимогам біржової угоди не відповідають (наприклад, укладені щодо товару, який не є біржовим, або їх сторонами не є члени біржі).

Договори, які не відповідають вимогам, що ставляться до біржових угод, правового режиму біржових угод не набувають, а вважаються угодами, укладеними на біржі.

17)Загальні положення про господарські зобов’язання.

Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, через що один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, ) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. види

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин у процесі здійснення господарської діяльності, унаслідок чого зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути:

суб’єкти господарювання — господарські організації — юридичні особи, державні, комунальні та інші підприємства,; громадяни України, іноземці та особи без громадянства,; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій . Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, унаслідок чого зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:

1) між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта 2) між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;

3) між суб’єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством. Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів . Суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку. підставою виникнення господарських зобов’язань, як і інших господарських правовідносин, є передбачені Господарським кодексом юридичні факти, що спричинюють господарські права і обов’язки. Господарські зобов’язання можуть виникати:1) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність;2) з акту управління господарською діяльністю;3) з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

18)Поняття та види господарських товариств

Господарське товариство — юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.Господарське товариство — об'єднання юридичних або фізичних осіб, господарська діяльність яких спрямована на отримання прибутку.

До господарських товариств належать:Акціонерні товариства,Товариства з обмеженою відповідальністю,Товариства з додатковою відповідальністю,Повні товариства,Командитні товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.

19)Установчі документи господарських товариств, поняття, види, зміст

Установчі документи — це юридичні документи, в яких виражається воля учасників спільно заснувати господарське товариство та наділити його майном, шо складається із внесків учасників, а також визначається правовий статус господарського товариства, його взаємовідносини з учасниками, а також відносини учасників між собою. Зміст установчого договору господарського товариства визначають ті умови, по яким сторони досягли згоди. Предметом установчого договору господарського товариства є створення господарського товариства. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства,, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Статут акціонерного товариства, , повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, , повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. СТАТУТ — це юридичний акт, яким оформляється утворення підприємства, організації, установи, фірми, визначаються їхня структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами. Засновницький договір це коли засновники зобов'язуються створити юридичну особу, встановлюють порядок та умови спільної діяльності щодо її створення, а також умови передання юридичній особі майна та участі в її діяльності.

20)Майно та майнові права в господарському товаристві

Майном суб’єктів господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у їх діяльності та відображаються в балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.Залежно від економічної форми, якої набуває майно суб’єктів господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, воно поділяється на:

1) основні фонди (засоби);2) оборотні фонди (засоби);3) кошти;4) товари;5) цінні папери;

6) нематеріальні активи Основні засоби – сукупність матеріально-речових цінностей, які діють у натуральній формі протягом тривалого періоду в часі, як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері. Оборотними фондами (засобами) є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, У складі майна суб’єктів господарювання визнаються немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим .

Правовий режим майна суб’єктів господарювання – це сукупність правових можливостей суб’єктів господарювання щодо володіння, користування та розпоряджання належним їм майном.

суб’єкти господарювання можуть здійснювати господарську діяльність на таких правових режимах майна:1) право власності;2) право довірчої власності;3) право господарського відання;

4) право оперативного управління .Правов власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб’єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб’єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених господарським законодавством.Під правом довірчої власності слід розуміти речове право суб’єкта підприємництва – юридичної чи фізичної особи, який володіє, користується і розпоряджається переданим йому в управління майном з метою його примноження або збереження, реалізуючи в процесі управління повноваження власника.На праві господарського відання діють, зокрема, державні та комунальні унітарні комерційні підприємства, підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, На праві оперативного управління діють некомерційні підприємства, наприклад, казенні підприємства та комунальні унітарні некомерційні підприємства.

21)Джерела формування майна суб’єктів господарювання

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання є:

- грошові та матеріальні внески засновників;- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

Внески засновників (учасників, членів) можуть здійснюватися двома способами:

- шляхом передання їм майна у власність в якості вкладу до статутного фонду;

- шляхом передання їм майна у користування, яке не включається до статутного фонду і підлягає поверненню засновнику (учаснику, члену) у разі припинення правовідносин із суб’єктом господарювання.Доходи від пайових цінних паперів називаються дивідендами, а доходи від боргових цінних паперів – процентами. Капітальні вкладення у вітчизняному податковому законодавстві отримали назву капітальної інвестиції. Під капітальною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Дотаціями з бюджетів розуміються кошти, які надаються суб’єктам господарювання за реалізовані ними товари (виконані роботи, надані послуги), фінансування яких відбувається з відповідного бюджету, для покриття витрат таких суб’єктів господарювання.Фінансова допомога поділяється на два види: безповоротну фінансову допомогу або поворотну фінансова допомога.

22)Загальний порядок припинення діяльності суб’єкта господарювання

1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації — за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб — засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, — за рішенням суду.2. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. 3. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання. 4. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта. 5.У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.6. Суб'єкт господарювання ліквідується:за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті; у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. 8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

23)Право приватної власності в економіці України та форми його реалізації

Приватна власність — одна з форм власності, що означає абсолютне, захищене законом право громадянина чи юридичної особи на конкретне майно (землю, нерухомість, засоби виробництва, гроші і цінні папери, товари, інтелектуальний продукт), яка полягає в тому, що ці об'єкти власності належать приватним особам, сім'ям, групі осіб.Приватна власність в Україні, як і в інших державах —має незначну питому вагу в економічному житті. І хоч у процесі приватизації вона буде зростати, проте, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності навряд чи матиме найближчим часом вирішальне значення і зможе стати основою господарювання. Суб'єктами права приватної власності в Україні е громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна однаково з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Основою створення і примноження власності громадян є їхня праця.. Об'єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери. Важливим аспектом здійснення громадянами права приватної власності є право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Форми права приватної власності є : індивідуально-трудова, коли власником виступає одна особа, або сім'я;партнерська, коли колективне володарювання здійснюється певним колом людей (засновниками акціонерного товариства закритого типу);

корпоративна, коли колективне володіння здійснюється колективом людей, склад якого постійно змінюється (акціонерне товариство відкритого типу).

24)Індивідуальні підприємці як суб’єкти господарювання

Індивідуальні підприємці - це фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб 'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов 'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності. Реєстрація індивідуальних підприємців здійснюється в загальному для суб'єктів підприємницької діяльності порядку, тобто відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів. Індивідуальні підприємці можуть здійснювати підприємницьку діяльність самостійно (без залучення партнерів-підприємців та найманих працівників), спільно з іншими підприємцями (на договірних засадах), без створення юридичної особи чи створюючи юридичну особу (приватне підприємство чи господарське товариство -традиційне, у складі кількох осіб, чи товариство однієї особи). Хоча індивідуальні підприємці є важливим і досить численним видом суб'єктів господарського права, однак основними учасниками господарських правовідносин, яким належить найбільша питома вага у процесі господарювання, є господарські організації. індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності: а) що становлять монополію держави ( обіг наркотиків, психотропних речовин ) б) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність.

25) Командитне товариство, поняття, правове становище

Командитне товариство - господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники). Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками.Правовий статус повних учасників командитного товариства та їх відповідальність за зобов'язаннями товариства аналогічний до статусу учасників повного товариства.Особа може бути повним учасником тільки в одному коман-дитному товаристві. Повними учасниками командитного това­риства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Права вкладників командитного товариства:<§> одержувати частину прибутку товариства відповідно до частки у складеному капіталі товариства;<^ діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності довіреності і згідно з нею; ))вимагати першочергового повернення вкладу (на відміну від учасників з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;<^ вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забезпечення можливості перевірки правильності їх складення; ^ після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад; Обов'язками вкладників командитного товариства є внесення вкладів і додаткових внесків у розмірі, способами та в порядку, передбаченими засновницьким договором.

26) Порядок управління справами командитного товариства

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється учасниками з повною відповідальність. Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю. Якщо у товаристві існує тільки один учасник, який несе певну відповідальність, він веде справи командитного товариства самостійно. Органів управління командитне товариство не має – у відносинах з третіми особами товариство репрезентують учасники з повною відповідальністю.

27) Товариство з обмеженою відповідальність, поняття і правове становище

Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; учасники, які повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості своїх внесків. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів. мінімальний розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю становить не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. з обмеженою відповідальністю повинен бути не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. До моменту державної реєстрації учасники товариства повинні сплатити не менше 30% суми своїх вкладів.

28) Органи управління товариства з обмеженою відповідальністю

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. 3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства. 4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; 2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;3) створення та відкликання виконавчого органу товариства; 4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; 5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; 6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; 7) виключення учасника із товариства; 8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом товариства і законом.