24. Різновиди пам’яті пк. Носії даних в пк.

Комп'ютерна пам'ять — функціональна частина ЕОМ, призначена для прийому, зберігання та видачі даних; частина ЕОМ, фізичний пристрій або середовище для зберігання даних протягом певного часу. Комп'ютерна пам'ять забезпечує підтримку однієї з найважливіших функцій сучасного комп'ютера, — здатність тривалого зберігання інформації. центральним процесором і пристрій, що запам'ятовує, є ключовими ланками так званої архітектури фон Наймана.

види памяті

Пам’ять комп’ютера -це пристрої, в яких зберігаються дані та програми. Пам’ять комп’ютера поділяється на внутрішню (основну) та зовнішню. До внутрішньої пам’яті відносяться: оперативна пам’ять, регістри процесора, постійна пам’ять і кеш-пам’ять

Оперативна пам'ять є одним з найважливіших елементів комп'ютера. Саме з її процесор бере програми і вихідні дані для обробки, у неї він записує отримані результати. Назва “оперативна” ця пам'ять одержала тому, що вона працює дуже швидко, так що процесору практично не доводиться чекати при читанні даних з чи пам'яті запису в пам'ять. Однак дані, що містяться в ній, зберігаються тільки поки комп'ютер включений. При вимиканні комп'ютера вміст оперативної пам'яті стирається. Часто для оперативної пам'яті використовують позначення RAM (Random Access Memory, тобто пам'ять з довільним доступом) . Оперативна пам’ять реалізована на основі спеціальних мікросхем і її обсяг легко розширюється додаванням потрібної кількості мікросхем. Обсяг оперативної пам’яті вимірюється в кілобайтах (1 Кб = 1024 байта) і мегабайтах (1 Мб = 1024 кілобайтів).

Регістри - це надшвидка пам’ять процесора. Вони збе¬рігають адресу команди, саму команду, дані для її виконання і результат. Для збільшення продуктивності комп’ютера, тимчасового зберігання вмісту комірок оперативної пам’яті використовується кеш-пам’ять (від англійського cashe - склад, тайник).

Кеш-пам’ять є проміжним запам’ятовуючим пристроєм і використовується для прискорення обміну між процесором і оперативною пам’яттю. У сучасних комп’ютерах використовуються кілька рівнів кеш-пам’яті. Кеш-пам’ять може розміщуватись як на кристалі мікропроцесора, так і на системній платі. Системна (або материнська) плата - це плата, на якій розміщено процесор, оперативну та постійну пам’ять, а також системну шину, через яку здійснюється зв’язок з усіма іншими пристроями комп’ютера.

Постійна пам’ять - це пристрої для довготривалого зберігання програм та даних. Використовується вона тільки для читання інформації. Як правило, ця інформація записується при виготовленні комп’ютера і слугує для початкового завантаження операційної системи (див. далі), перевірки дієздатності комп’ютера. Для назви цієї пам’яті використовується англійська абревіатура ROM (Read Only Memory - пам’ять тільки для читання).

Комп’ютер має зовнішню пам’ять, яка використовується для довготривалого збереження програм та даних. Вона реалізується за допомогою спеціальних пристроїв (накопи-чувачів), які залежно від способів запису та зчитування діляться на магнітні, оптичні та магнітно-оптичні. Основними характеристиками зовнішньої пам’яті є:

об’єм,

швидкість обміну інформацією,

спосіб та час доступу до даних.

Пристрої, в яких використовуються магнітні стрічки, належать до пристроїв з послідовним доступом. Пристрої, які використовують магнітні та оптичні диски, належать до пристроїв з прямим доступом. У персональних комп’ютерах застосовуються магнітні диски двох типів - незмінні тверді (жорсткі) та змінні гнучкі. Вони дають змогу здійснювати як введення, так і виведення даних.

Жорсткий магнітний диск - це алюмінієва пластина, покрита шаром магнітної речовини. Накопичувач на жорстких магнітних дисках (іноді його називають вінчестером) має невеликі розміри і монтується в корпусі системного блоку комп’ютера. На жорсткому диску записується найважливіша для роботи комп’ютера інформація - програми управління комп’ютером та обслуговування різних пристроїв, «лікарі» для лікування від комп’ютерних вірусів (програм, що псують інформацію та заважають роботі ЕОМ), а також потрібні користувачеві дані та так звані інструментальні засоби (редактори текстів, засоби створення програм, баз даних тощо). Для постійного зберігання великої кількості різних програм та інформації, які завжди повинні бути під рукою, потрібний великий об’єм пам’яті. Сучасні жорсткі диски мають об’єм від кількох мегабайтів до десятків гігабайтів (1 гігабайт = 1024 мегабайтів). До зовнішньої пам’яті належать також накопичувачі на гнучких дисках (дискетах). Файл:Дискета.jpgНайпоширенішими є дискети діаметром 3,5″ (знак «”» означає дюйм, 1″ = 2,54см). Для читання та запису інформації на дискетах у комп’ютері є спеціальні пристрої - дисководи для гнучких дисків. Комп’ютер може мати дисководи для зчитування інформації з оптичних (лазерних) дисків. Нині широке застосування мають оптичні диски діаметром 5,25″, їх називають компакт-дисками. Є диски, що дають змогу здійснювати тільки читання даних. Інформація записується на диск під час його виготовлення і потім не може бути змінена. Такі компакт-диски називаються CD ROM (сі-ді-ром). На них можна записувати тексти, програми, зображення, звук, фрагменти відео-фільмів тощо. Обсяг пам’яті компакт-дисків - сотні мегабайтів. Існують також оптичні диски, інформація на яких може перезаписуватись. Вони називаються CD-R (сі-ді-ер). Названі компоненти комп’ютера розміщені в системному блоці, на передній панелі якого розташований вимикач, входи дисководів, індикатор та ін. На задній панелі є гнізда, що дають можливість під’єднувати різноманітні прилади - дисплей, клавіатуру, принтер, мишку, сканер та ін. Флеш-пам’ять універсальної послідовної шини (USB) — це маленький портативний пристрій, який під’єднується до USB-порту на комп’ютері. На флеш-пам’яті USB можна зберігати інформацію, як і на жорсткому диску, але за допомогою флеш-пам’яті можна легко переносити дані з одного комп’ютера на інший. Флеш-пам’ять USB може бути різного розміру та форми, і на ній можна зберігати гігабайти даних. Флеш-пам’ять USB також називають флеш-пристрій, флеш-брелок, флеш-накопичувач тощо Для керування пристроями комп’ютера використовуються електронні схеми, які називаються контролерами. Як правило, для кожного пристрою є свій контролер. Всі контролери підтримують зв’язок з процесором та оперативною пам’яттю комп’ютера через електричний ланцюг, який задіяний для паралельного сполучення пристроїв. Електричний ланцюг називають магістраллю або шиною.

носії інформації

За формою сигналу, який використовується для запису даних, розрізняють аналогові та цифрові носії. Для перезапису інформації з аналогового носія на цифровий чи навпаки необхідно застосовувати аналогово-цифрове чи цифро-аналогове перетворення сигналу.

За призначенням розрізняють носії

Для використання на різних пристроях

Вмонтовані у певний пристрій

За стійкістю запису і можливістю перезапису:

Постійні запам'ятовуючі пристрої (ПЗП), зміст яких не може бути змінено кінцевим користувачем (наприклад, CD-ROM, DVD-ROM). ПЗП в робочому режимі допускає тільки зчитування інформації.

Записувані пристрої, у які кінцевий користувач може записати інформацію тільки один раз (наприклад, CD-R,DVD-R, DVD+R, BD-R).

Перезаписувані пристрої (наприклад, CD-RW, DVD-RW, DVD+RW, BD-RE, магнітна стрічка тощо).

Оперативні пристрої забезпечують режим запису, зберігання й зчитування інформації в процесі її обробки. Швидкі, але дорогі ОЗП (SRAM, статичні ОЗП) будуються на основі тригерів, повільніші, але дешеві різновиди (DRAM, динамічні ОЗП) будуються на основі конденсатора. В обох видах оперативної пам'яті інформація зникає після відключення від джерела струму. Динамічні ОЗП потребують періодичного оновлення вмісту - регенерації.

За фізичним принципом

перфораційні (з отворами або вирізами) - перфокарта, перфострічка

магнітні - магнітна стрічка, магнітні диски

оптичні - оптичні диски CD, DVD, Blu-ray Disc

магнітооптичні - Магнітооптичний компакт-диск (CD-MO)

електронні (використовують ефекти напівпровідників) - карти пам'яті, флеш-пам'ять

За конструктивними (геометричними) особливостями

Дискові (магнітні диски, оптичні диски, магнітооптичні диски)

Стрічкові (магнітні стрічки, перфострічки)

Барабанні (магнітні барабани)

Карткові (банківські картки, перфокарти, флеш-карти, смарт-картки)

Іноді носіями інформації також називають об'єкти, читання інформації з яких не потребують спеціальних пристроїв - наприклад паперові носії.

Місткість носія інформації

Місткість цифрового носія означає кількість інформації, яку на нього можна записати; її вимірюють у спеціальних одиницях — байтах, а також у їхніх похідних — кілобайтах, мегабайтах тощо, або ж у кібібайтах, мебібайтах тощо. Наприклад, місткість найпоширеніших CD-носіїв становить 650 або 700 МБ, DVD-5 — 4,37 ГБ, двошарових DVD 8,7 гб, сучасних жорстких дисків — до 10 Тб (станом на 2009 рік).

25. Поняття програми та програмного забезпечення. Програма – алгоритм виконання певної задачі або задач, записаний машинною мовою. Програмне забезпечення – сукупність програм, мов програмування, спец процедур, правил та документації, які необхідні для використання програмних продуктів.

26. Структура програмного забезпечення ПК. + 27. Призначення програмного забезпечення ПК, різновиди.

Програмне забезпечення можна поділити на три класи: системне, прикладне та інструментальне.

• Системне ПЗ призначено для управління роботою комп'ютера, розподілу його ресурсів, підтримки діалогу з користувачами, надання їм допомоги в обслуговуванні комп'ютера, а також для часткової автоматизації розробки нових програм. Системне ПЗ — це комплекс програм, багато з яких постачаються разом з комп'ютером та документацією до неї. Системне ПЗ можна розділити на три основні частини: операційні системи (ОС), системи програмування та сервісні програми. Основними компонентами загальносистемного програмного забезпечення являються: операційні системи, які вирішують задачі взаємозв’язаного функціонування окремих компонентів. Системне програмне забезпечення здійснює управління роботою обчислювальної системи. Як правило, системні програми забезпечують взаємодію інших програм з апаратними складовими, організацію інтерфейсу користувача. Сюди відносять операційні системи, сервісні системи.

• Прикладне ПЗ призначене для розв’язання прикладних завдань фахової діяльності людини (тобто, прикладене до практики). Спектр таких програм надзвичайно широкий: від виробничих та наукових до навчальних та розважальних. Сюди відносять розрахункові, навчаючі, моделюючі програми, комп’ютерні ігри, тощо. У структурі прикладного програмного забезпечення можна виділити: прикладні програми як загального, так і спеціального призначення. Прикладне ПЗ загального призначення — це комплекс програм, який одержав широке використання серед різних категорій користувачів. Найбільш відомими серед них є: текстові редактори, графічні системи, електронні таблиці, системи управління базами даних та ін.

• Інструментальне ПЗ призначене для розробки всіх видів інформаційно-програмного забезпечення. До інструментального програмного забезпечення відносять: редактори (текстові, графічні, музичні), системи табличної обробки даних (табличні процесори), системи управління базами даних, транслятори мов програмування, інтегровані системи діло виробництва, тощо. Системи програмування призначені для полегшення та для часткової автоматизації процесу розробки та відлагодження програм. Основними компонентами цих систем є транслятори з мов високого рівня, наприклад, Паскаль, Сі, Бейсик та ін.

30. Комп’юторна мережа—це сукупність комп’юторів, що зв’язані засобами передачі даних, використовуючи зв’язок, один комп’ютор отримує доступ до таких ресурсів як пам’ять, модем, факс, принтер. В залежності від розташування комп-ів в мережі, мережі поділ. на глобальні та локальні. Глобальна М. може включ. інші мережі (локальні) або окремі комп-и. Глобальні поділ. на міські, регіональні, транснаціональні, національні. Локальні мережі об’єднують ком-пи ,що розташовані на відстані не більше декількох кілометрів. Локальна мережа з’єднується за допомогою швидкісних ліній зв’язку і спільно використовує програмні та апаратні ресурси. Мережі ,що створюються в мережі однієї організації наз. корпоративними або мережами. Фізична одиниця мереж –це вузол. Вузлом може бути комп’ютер, принтер. Комп’ютерні мережі діляться на 2 категорії : 1) на робочі станції, де працюють користувачі; 2)сервери, які обслуговують, і використовуються для об’єднання і розподілу ресурсів у мережі.

31. Еталонна модель OSI.

Дотримання певних стандартів немає значення, хто виробляє програмне та апаратне забезпечення. У такий спосіб реалізується ідеологія відкритих систем, причому відкритими вважаються дві ре-альні системи, якщо вони базуються на однакових стандартах. Модель взаємодії відкритих систем була розроблена МОС разом із МККТТ. Вона отримала назву еталонної моделі, оскільки викори-стовується для зіставлення з іншими моделями взаємодії відкритих систем. Основні положення еталонної моделі викладено у стандартах: ISO 7498, X.200. Домовленості щодо опису рівнів еталонної моделі в: ISO TR 8509, X.210. Принципи адресації в середовищі ВВС: ISO 7498/AD 3. Принципи передачі без установлення з’єднання: ISO 7498/AD 1. Основними завданнями під час розробки ЕМВВС були: 1) стандартизація обміну даними між системами; 2) усунення технічних перешкод для зв’язку систем; 3) усунення труднощів внутрішнього опису функціонування окремої системи; інше. В еталонній моделі використовуються чотири базові поняття: відкрита система, прикладний об’єкт (процес), з’єднання, фізи-чне середовище (див. Термінологічний словник). Усі функції відкритих систем згруповано так, щоб зміни в одній групі мало впливали на іншу групу, — за рівнями. В еталонній моделі використовуються сім рівнів: фізичний, ка-нальний, мережний, транспортний, сеансовий, подання даних, при-кладний. Функції кожного рівня дають можливість виконувати певні дії на більш високому рівні. Останній рівень дозволяє реалізувати прикла-дні програми користувача. Кожний рівень виконує власне формування пакета, додаючи за-головок і кінцеві блоки до повідомлення, що надійшло з вищого рі-вня. Тобто, до того моменту, коли повідомлення готове до передачі, з’являються сім наборів заголовків і кінцевих блоків. 1. Фізичний рівень (Physical) визначає фізичні, електричні, функ-ціональні властивості фізичного середовища (потужність, частоту сигналу, як кріпиться кабель, які розняття). Функції цього рівня забезпечують активізацію, підтримку й деза-ктивізацію фізичного зв’язку між DTE і DCE. Обробляється факти-чне пересилання бітів. Найвідоміші стандарти фізичного рівня — RS-232-C і V.24/V.28. У всьому світі широко використовуються і деякі інші стандарти, але більшість із них як основу використовують такі позначення контак-тів, як в RS-232-C або V.24. Отже, інтерфейс фізичного рівня репрезентується ланцюгами обміну між DTE і DCE, а також сигналами між DCE. 2. Канальний рівень, рівень ланки передачі даних (Data Link) відповідає за надійність і достовірність передачі даних каналом, ви-значає правила доступу до каналу. Здійснює контроль і корекцію похибок, механізм відновлення даних; забезпечує синхронізацію даних, управління потоком даних (запобігання перевантаженням DTE). Основні канальні протоколи показано на рис. 6. та описано в Те-рмінологічному словнику. Протоколи керування каналом зв’язку об’єднуються в групи за ознакою вирізнення головного чи підлеглого вузла. Протоколи канального рівня чи методи доступу до каналу поді-ляють також на детерміновані та недетерміновані. методах передавальне середовище розподіляється між вузлами за допомогою спеціальних механізмів. Найбільш відомі — метод опитування, метод передачі прав, метод кільцевих слотів. Недете-рміновані методи доступу передбачають конкуренцію за середови-ще передачі. Один із найвідоміших — CSMA/CD — множинний ме-тод доступу з контролем несучої частоти і виявленням колізій (ММDК/ОК). 3. Мережний рівень (Network) — забезпечує маршрутизацію да-них, визначаючи таким чином шлях даних від однієї системи до ін-шої; визначає інтерфейс DTE з мережею пакетної комутації та ін-терфейс двох DTE між собою в мережі пакетної комутації. Алгоритми адресації та маршрутизації будуються таким чином, щоб забезпечити їхню незалежність від технічних і програмних за-собів. З-поміж найвідоміших протоколів мережного рівня можна назва-ти Х.25, Х.75. 4. Транспортний рівень (Transport) — забезпечує інтерфейс між мережею передачі даних і верхніми трьома рівнями; він проектуєть-ся в такий спосіб, щоб відокремити користувача від деяких фізич-них і функціональних особливостей мережі. До даних сеансового рівня додає службову інформацію, що ідентифікує адресата. Отри-мавши інформацію, декодує її, аби визначити, якій прикладній про-грамі призначено дані. Сукупність протоколів транспортного рівня забезпечує розбивку повідомлень на пакети під час пересилки і збирання пакетів у місці отримання. Ці протоколи дуже часто реалізуються у вигляді окре-мих програм розбивки і збирання пакетів.Транспортний рівень від-повідає за вибір протоколу одного з п’яти класів для забезпечення якості обслуговування з параметрами, що їх встановлює користувач на сеансовому рівні. Класи протоколів описано в стандарті Х.224. 5. Сеансовий рівень (Session) забезпечує взаємодію прикладних програм у мережі, інтерфейс користувача з рівнем транспортних по-слуг. Цей рівень надає засоби організації обміну даними, і користу-вач може обрати тип синхронізації та управління, наприклад: • напівдуплексна чи дуплексна передача; • точки синхронізації для проміжного контролю і відновлення даних; • аварійне завершення і рестарти; • нормальна чи прискорена передача даних. Так забезпечується організація і синхронізація діалогів між або-нентами, надається можливість виявляти збої під час передачі та відновлювати інформацію за рахунок рестарту з контрольних точок. 6. Рівень подання даних (Presentation) конвертує дані прикладно-го рівня (будь-якого формату) в стандартний формат для нижніх рі-внів, придатний для передачі. Складається з багатьох синтаксичних таблиць (телетайп, відеотекст, ASCII). Забезпечує незалежність по-дання даних для передачі від конкретних прикладних програм. 7. Прикладний рівень (Application) підтримує прикладний процес користувача, дає можливість передати інформацію по каналу зв’язку з конкретної прикладної програми, містить сервісні елемен-ти для підтримки прикладних процесів. Дотепер детально розроблено лише чотири нижні рівні ЕМВВС.

32. Комп’ютерні мережі класифікують за наступними ознаками:

· за територіальним розташуванням - локальні, регіональні, глобальні;

· за сферою застосування - офісні, промислові, побутові;

· за комплексом архітектурних рішень - Ethernet, Token Ring, Arcnet;

· за топологією - шинна, кільцева, зіркоподібна, деревоподібна, повнозв’язна;

· за фізичним середовищем передавання - з симетричним кабелем, з коаксіальним кабелем, з кабелем “кручена пара”, з волоконно- оптичним кабелем, з інфрачервоним каналом, з мікрохвильовим каналом;

· за методом доступу до фізичного середовища передавання - з опитуванням, з маркерним доступом, із суперництвом, з уставлянням регістра.

33. Архітектура комп’ютерної мережі.

Основним призначенням комп’ютерної мережі є надання великій кількості користувачів одночасного доступу до її обчислювальних ресурсів. Виходячи з цього, комп’ютерна мережа являє собою систему розподілу обробки інформації, яка складається з територіально-розосереджених комп’ютерів, котрі взаємодіють між собою за допомогою пристроїв зв’язку. Комп’ютери, які входять у склад мережі, виконують достатньо широке коло функцій, основними серед яких є організація доступу до мережі, управління передачею інформації, представлення обчис-лювальних ресурсів і послуг абонентам мережі. У відповідності до цього за функціональним призначенням, всю множину систем комп’ютерної мережі можна поділити на абонентські, комунікаційні та головні (Host) системи (сервери). Абонентська система являє собою комп’ютер, орієнтований на роботу в складі комп’ютерної мережі, який забезпечує користувачам доступ до її обчислювальних ресурсів. Комунікаційні системи – це вузли комутації мережі, які забезпечують організацію складових каналів передачі даних між абонентськими системами. Сервером прийнято називати спеціальний комп’ютер, який виконує основні сервісні функції, а саме: управління мережею, збір, обробку, зберігання та надання інформації абонентам мережі. За функціональним призначенням прийнято розрізняти сервери на файл-сервери та сервери доступу. Файл-сервер визначається як мережний комп’ютер, який здійснює операції по збереженню, обробці та представленню файлів даних абонентам. Сервер доступу – це комп’ютер, який забезпечує абонентським системам ефективний доступ до комп’ютерної мережі. Прагнення до максимального впорядкування та спрощення процесів розробки, модернізації та розширення мереж визначило необхідність введення стандартів, які регламентують принципи та процедури організації взаємодії абонентів комп’ютерних мереж. Інтенсивні роботи в цьому напрямку ведуться декількома міжнародними організаціями, а саме: Міжнародною організацією стандартів ISO), Міжнародним консультативним комітетом по телефонії й телеграфії (CCITT), Європейською асоціацією виробників комп’ютерів (European Computer Manufacture Association – ECMA) та інші. Розробку та впровадження еталонної моделі взаємодії комп’ютерних (відкритих) систем можна вважати одним із найважливіших результатів в області стандартизації комп’ютерних мереж, який сприяє широкому впровадженню їх в різні сфери людської діяльності. Міжнародна організація стандартів запропонувала для комп’ютерних мереж семирівневу модель взаємодії. Прикладний рівень забезпечує виконання прикладних процесів користувачів та визначає семантику, тобто зміст інформації, якою обмінюються системи в процесі їх взаємодії (передача файлів, віртуальний термінал, електронна пошта). Представницький рівень (рівень представлення, подання даних) визначає єдиний для всіх систем синтаксис інформації, що передається. Даний рівень відіграє велике значення в забезпеченості “відкритості” систем, дозволяючи їм звертатись між собою незалежно від внутрішньої мови, системи команд процесора чи операційної системи. Сеансовий  рівень організовує сеанси зв’язку між прикладними процесами, які знаходяться в різних абонентських системах. Транспортний рівень служить для забезпечення передачі даних між двома системами та організації процедури сполучення абонентів ме-режі із системою передачі даних. На цьому рівні визначається взаємодія системи-джерела та одержувача даних, організовується та підтримується логічний канал між абонентами. Мережний рівень призначений для забезпечення процесів маршрутизації  інформації, управління мережею передачі даних та управління інформаційними потоками. Маршрутизація являє собою процедуру визначення шляху передачі інформації у мережах. Канальний рівень забезпечує функціональні та процедурні засоби для встановлення, підтримки й розірвання з’єднання на рівні каналів передачі даних. Процедури канального рівня забезпечують пошук і виправ-лення помилок, які виникають на фізичному рівні. Фізичний рівень забезпечує механічні, електричні, функціональні та процедурні засоби організації фізичних з’єднань при передачі даних фізичним об’єктам.

34. Топологія КМ – опис фізичних з’єднань у мережі або логічних зв’язків між її вузлами, що вказує які пари вузлів може з’єднуватись вузлами.

35. Апаратне обладнання комп'ютерних мереж

Спочатку з'ясуємо, як комп'ютери фізично з'єднують у мережу, яке додаткове обладнання для цього застосовується і які функції воно виконує.

Середовища передавання

Передавати інформацію можна за допомогою фізичних сигналів різної природи. Це можуть бути електричні сигнали, електромагнітне випромінювання, оптичні сигнали. Залежно від виду сигналу використовують різні середовища передавання — проводові чи безпроводові.

Середовище передавання — це фізичне середовище, у якому можливе передавання інформаційних сигналів у вигляді електричних, світлових та інших імпульсів.

У проводових середовищах комп'ютери та інші пристрої мережі з'єднано кабелями, зокрема мідними (кручена пара, коаксіальний кабель) чи оптоволоконними

Дані передають у вигляді електричних або оптичних сигналів.

Натомість у безпроводових середовищах кабелі не використовують, а дані передають через ефір, зазвичай у вигляді радіосигналів. Одна з основних характеристик середовища передавання — швидкість передавання даних, яку вимірюють у бітах за секунду (біт/с), кілобітах за секунду (кбіт/с), мегабітах за секунду (Мбіт/с) та гігабітах за секунду (Гбіт/с).

Швидкість передавання даних в комп'ютерних мережах визначається як кількість двійкових розрядів, що передаються через певне середовище за одиницю часу.

Мережні інтерфейси

Для того щоб комп'ютер або інший пристрій можна було підключити до локальної мережі, необхідно, щоб його було оснащено мережним інтерфейсом (мережною картою), до якого підключатиметься мережний кабель або який забезпечить зв'язок через радіоканал. Звичайно, тип мережного інтерфейсу має відповідати типу середовища передавання. Мережні інтерфейси виготовляють у вигляді плат

Мережний інтерфейс — це обладнання, призначене для підключення комп'ютера або іншого пристрою до локальної мережі.

Модеми

Для підключення окремих комп'ютерів і локальних мереж до всесвітньої глобальної мережі Інтернет можна застосовувати телефонний зв'язок, кабельні телевізійні мережі, а також супутниковий та мобільний зв'язок. Параметри сигналів, які передаються цими каналами зв'язку, та сигналів, що застосовуються в локальних мережах і в самому комп'ютері, відрізняються. Тому для підключення до глобальної мережі потрібен спеціальний пристрій — модем.

Модем — це пристрій, що застосовується для підключення комп'ютерів до глобальних мереж.

Залежно від того, для якого каналу зв'язку призначено модем, розрізняють модеми для телефонних ліній, телевізійних кабельних ліній, супутникові модеми, модеми для мобільного зв'язку. Модеми виготовляють у вигляді окремих пристроїв та у вигляді плат, які вставляються у слоти на материнській платі.

Концентратори, комутатори та точки безпроводового доступу

Згадаймо матеріал з підрозділу «Мережні топології», а саме топологію «зірка». Для її реалізації потрібен пристрій, до якого підключатимуться всі комп'ютери мережі та який забезпечуватиме обмін даними між ними.

Функцію таких «центральних» пристроїв можуть виконувати концентратори та комутатори.

Концентратор — не дуже «розумний» пристрій, він передає одержані дані всім підключеним до нього пристроям.

Звичайно, це не досить ефективно, і тому тепер концентратори майже не використовують. Комутатор здатен визначити, кому саме адресовано отримані дані, а тому надсилає їх не всім пристроям, а лише одержувачу. Для створення безпроводових мереж (зокрема, мереж Wi-Fi) використовують точки безпроводового доступу, які функціонують так само, як концентратори.

Мости та маршрутизатори

Для з'єднання двох мереж або окремих сегментів однієї мережі використовують спеціальні пристрої, які називають шлюзами. Найпоширеніші представники пристроїв цього типу — мости та маршрутизатори. На під¬ставі інформації про топологію мережі та заданих правил обробки пакетів вони самостійно приймають рішення щодо передавання пакетів з однієї мережі до іншої. Зазначені мережні пристрої створюються як окреме устаткування або комбіновані пристрої багатоцільового призначення.

36. Для передачі інформації можуть бути використані різні фізичні явища, як правило — різні види електричних сигналів чи електромагнітного випромінювання. Середовищами передавання у комп'ютерних мережах можуть бути телефонні кабелі, та спеціальні мережеві кабелі: коаксіальні кабелі, виті пари, волоконно-оптичні кабелі, радіохвилі, світлові сигнали.

Кабельні провідники: коаксіальний (2 мідні провідники, в перерізі круглий, швидкість передачі даних до 10 Мбіт/сек. – низька, довжина до 200 м.), скручена пара (4-8 провідників попарно переплетені між собою, швидкість передачі 100-200 Мбіт/сек.), оптоволоконний (скляні тонкі провідники (як людська волосина), швидкість >1 Гбіт/сек).

37.Дайте визначення понять «робоча станція», «сервер», «вузол мережі»

Робоча станцiя - персональний комп’ютер, обладнаний мережевим адаптером i призначений для надання користувачу доступу до ресурсiв комп’ютерної мережi.

Сервер – це комп’ютер, на якому встановлено відповідне ПЗ (системне і прикладне), який використовується для керування мережею та надання ресурсів для спільного користування.

Вузол мережі – це місце в комп’ютерній мережі, де встановлено комп’ютер або інше мережеве обладнання (комутаційне обладнання) і до якого підключено канали передачі даних.

38. Різновиди серверів комп’ютерних мереж.

39. Передача даних у комп’ютерних мережах.

40. Історія Internet

1956 – заснування DARPA;

1969 – перший вузол ARPAnet у Лос-Анджелесі;

1971 – 15 вузлів, 23 комп'ютери;

1972 – винайдення електронної пошти;

1974 – Винтон Серф та Боб Кан публікують сертифікацію протоколу TCP;

1982 – TCP/IP стає стандартом Міністерства оборони США;

1982 – заснування European UNIX Network (EUNet);

1984 – кількість машин перевищила 1000;

1986 – поява опорної мережі NSFNET;

1987 – кількість машин перевищила 10000;

1989 – кількість машин більше 100000, швидкість опорної мережі 1,544 Мбіт/c;

1990 – ліквідація ARPAnet;

1991 – заснування Commercial Internet eXchange (CIX), об'єднання комерційних поставників Internet-сервісу;

1992– кількість машин більше 1 млн., швидкість опорної мережі 44,7 Мбіт/c, перші аудіо і відео oрансляції, поява WWW;

1993 – Білий дім, ООН та Світовий Банк з'єднуються з Internet, бізнес починає звертати увагу на існування Internet;

1994 – перший квітковий магазин приймає замовлення через Internet, з'являються віртуальні супермаркети, структура і фінансування опорної мережі NSFNET кардинально змінюються;

1995 – відкриття першого віртуального банку мережі;

1995 – ліквідація NSFNET.

45. Пошук інформації в мережі Internet (пошукові системи і ін.).

Пошук інформації в Інтернеті здійснюється двома способами: За допомогою адреси URL; За допомогою пошукових систем.

Перший спосіб. Він найшвидший і простий, якщо знаєте ім'я www - документа (URL адреса). Для виклику www-документа, що містить потрібну вам інформацію, достатньо дати команду: (ввести URL адресу в полі Адреса ) > Enter.

Другий    спосіб.    Він    універсальний,    дозволяє "дістати" будь-яку потрібну вам інформацію. Саме  тут Користувач повинен продемонструвати свій рівень розуміння задачі і формулювання мети. Саме тут виявляються нові елементи культури сучасної людини: спілкування і поводження з інформацією.

Популярні пошукові системи:Англомовні: _www.google.com _www. alta vista, com Російськомовні_www.rambler.ru _www.vandex.ru _www.aport.ru Українські http://www.bingo.com.ua/cgi-bin/index.cgi http://el.visti.net http://www.silver.kiev.ua http://topping.com.ua http://poisk2000.com.ua _http://ipages.com.ua

Для пошуку інформації в Інтернеті необхідно виконати такі дії:Крок 1. Чітка і коректна постановка мети пошуку. Формулювання запиту.Крок 2. Запуск пошукової системи.Крок 3.   Введення запиту.Крок 4. Обробка одержаної інформації.

Крок 1. Мабуть, це найважливіший крок в процесі пошуку інформації. Від точного формулювання мети пошуку в основному залежить ефективність використання Інтернету.

Мета пошуку (запит) полягає у виборі слів (їх називають ключовими), за допомогою яких пошукова система швидко «відкриє» шлях до потрібної інформації.

Крок 2. Запуск пошукової системи.

Internet Explorer - (введіть в адресному рядку) www.rambler.ru > Переход.

 Крок 3. Введення запитів.

[[Rambler's top 100. Поиск] > (ввести) Пирогов >  в Интернете >  Найти.

Результат пошуку близько 100 тис. документів. Проглянути їх всі неможливо. Така кількість знайдених документів викликана пошуком за всіма словоформами слова  Пирогов.   Сюди   потрапили   і  рецепти   пирогів

Треба уточнити запит. Наприклад додати слово Мико­ла >  Найти і одержите більше тисячі посилань, що значно краще, але поки далеко від результату. Додавши аналогічно слово «Біографія» одержимо декілька сторіночок, які легко переглянути і відібрати потрібну.

Більшість пошукових серверів має єдиний принцип введення і обробки запитів і дозволяє використовувати при формуванні запиту оператори типу AND - «и» (містяться всі слова), OR - «або» (міститься хоча б одне слово) і т.п.

46. Поняття web-сторінки та web-сайту.

WEB-сторінка – це тестовий файл, але написаний мовою HTML. Для перегляду таких файлів існують спеціальні браузери INTERNET EXPLORER, NETSCAPE COMMUNICATOR. Сама WEB-сторінка  створюється у ВОРД чи БЛОКНОТІ. Після створення при зберіганні в імені такого файлу обов”язково розширення HTML. Файли HTML склад.з тегів – це вказівки браузера для визначення тієї чи іншої частини файлу. Теги бувають парні – для зазначення початку і кінця, одноелементні – для визначення дії. Основні команди: <HTML> …команда </HTML> - парний тег <HEAD>… </HEAD>  - область заголовку документа. Якщо тег парний,то він має бути закритим. <TITLE>…. </TITLE> - заголовок вікна браузера <і> коментар для команд<p>…</p> - початок і кінець абзацу. <b>… </b> - форматуваня тексту у напівжирний шрифт, <l>… </l>- курсив, <u>… </u>- підкреслений шрифт, <ul>….</ul>- початок і кінець маркированого тексту, <ol>…</ol>-нумерований список,<li>….<li>- елемент тексту,<TABLE>…</TABLE>-початок і кінець таблиці, <TABLE BORDER>…</TABLE BORDER>- рамки таблиці,<TD>…<TD>-початок таблиці,<TR>… <TR>- початок\кінець рядка таблиці, <TH>…<TH>- заголовок стовця таблиці.

 47. Способи створення web-сторінок.

48. Перегляд web-сторінок.

Для перегляду гіпертекстових Web-сторінок використовуються спеціальні програми — броузери. Ці програми інтерпретують ко-манди мови HTML і подають документ у відповідному вигляді. Пе-рший броузер було розроблено 1993 р. студентом Іллінойського університету Марком Андріссеном (програма Mosaic). Наступного року розробники Mosaic почали працювати на нову фірму — Netscape Communications. Результатом цієї праці стала поява броу-зера Netscape Navigator, який зараз є найпопулярнішим із броузерів і складає конкуренцію продуктові від Microsoft — Internet Explorer

49. HTTP — протокол передачі даних, що використовується в комп'ютерних мережах. Назва скорочена від Hyper Text Transfer Protocol, протокол передачі гіпер-текстових документі

Основним призначенням протоколу HTTP є передача веб-сторінок (текстових файлів з розміткою HTML), хоча за допомогою нього успішно передаються і інші файли, які пов'язані з веб-сторінками (зображення і застосунки), так і не пов'язані з ними (у цьому HTTP конкурує з складнішим FTP).

HTML (англ. HyperText Markup Language — Мова розмітки гіпертексту) — стандартна мова розмітки документів у Всесвітній павутині. Більшість веб-сторінок створюються за допомогою мови HTML (або XHTML). Документ HTML оброблюється браузером та відтворюється на екрані у звичному для людини вигляді.