Клітинні форми це прокаріоти і еукаріоти.

Прокаріоти-це організми клітини, які не мають ядра, хромосом і складних органел(мітохондрій, пластид, лізосом). Генет.інфа знах.в кільцевій ДНК цитоплазми. До прокаріотів відносять бактерії і ціанобактерії(тип бактерій, що отримують необхідну їм енергію через фотосинтез.).

Еукаріоти-ядерні організми. Еукаріоти, одно- або багатоклітинні рослинні і тваринні організми, в яких тіло кліток, на відміну від кліток прокаріот,диференційоване на цитоплазму і відмежоване мембраною ядро.

№4

Клітинна теорія — одне із загальновизнаних біологічних узагальнень, яке говорить про єдність принципу будови і розвитку світу рослин, тварин і інших живих організмів з клітинною будовою, в якому клітина розглядається в якості загального структурного елементу живих організмів.

1838р-вийшла робота Матіаса Шлейдена «Матеріали з фітогенезу». Вона наштовхнула Шванна на визначення ролі ядра в клітині. Основна ідея клітинної теорії — відповідність клітин рослин і елементарних структур тварин — була чужою Шлейдену. Він сформулював теорію новоутворення клітин з безструктурної речовини, згідно з якою спочатку з найдрібнішої зернистості конденсується ядерце, навколо нього утворюється ядро, яке є утворювачем клітини (цитобластом). Однак ця теорія спиралася на невірні факти.

У 1838 році Шванн публікує 3 попередніх повідомлення, а в 1839 році з'являється його класичнмй твір «Мікроскопічні дослідження про відповідність в структурі і зростанні тварин і рослин», в самому заголовку якого висловлена основна думка клітинної теорії:

У першій частині книги він розглядає будову хорди і хряща, показуючи, що їхні елементарні структури — клітини розвиваються однаково. Далі він доводить, що мікроскопічні структури інших тканин і органів тварини організму — це теж клітини, цілком порівнянні з клітинами хряща і хорди.
У другій частині книги порівнюються клітини рослин і клітини тварин і показується їх відповідність.
У третій частині розвиваються теоретичні положення і формулюються принципи клітинної теорії. Саме дослідження Шванна оформили клітинну теорію і довели (на рівні знань того часу) єдність елементарної структури тварин і рослин. Головною помилкою Шванна було висловлена ним, слідом за Шлейденом, думка про можливість виникнення клітин з безструктурної неклітинної речовини.

Сучасна клітинна теорія виходить з того, що клітина є найголовнішою формою існування життя, властива всім живим організмам, крім вірусів

Разом з тим повинні бути піддані переоцінці догматичні та методологічно неправильні положення клітинної теорії:

Клітинна структура є головною, але не єдиною формою існування життя. Неклітинною формою життя можна вважати віруси.
З'ясувалося, що існує два типи клітин — прокаріотичні (клітини бактерій і архей), що не мають відмежованого мембранами ядра, і еукаріотичні (клітини рослин, тварин, грибів і найпростіших), що мають ядро, оточене подвійною мембраною з ядерними порами. Таким чином, еукаріотична клітина — система більш високого рівня організації, вона не може вважатися цілком гомологічною клітині бактерій (клітина бактерій гомологічна мітохондрії клітини людини
Клітинна теорія розглядала організм як суму клітин, а риси організму розчиняла в сумі рис складових його клітин. Цим ігнорувалася цілісність організму, закономірності функціонування цілого замінялися сумою функціонувань частин.

№5

Будь-яка клітина складається з поверхневого апарату, цитоплазми та ядра. Лише клітини бактерій і ціанобактерій не мають ядра

№6

Ядро - обов'язковий компонент будь-якої еукаріотичної клітини. Лише деякі типи клітин еукаріотів втрачають ядро під час свого розвитку (наприклад, еритроцити ссавців, ситоподібні трубки вищих рослин). У багатьох клітинах є лише одне ядро, але є клітини, які містять кілька або багато ядер (посмугованої м'язової тканини, інфузорії, форамініфери, деякі водорості)

За формою ядра бувають різними. Найчастіше ядро має кулясту або еліпсоподібну, рідше неправильну форму (наприклад, у деяких типів лейкоцитів ядра мають відростки, лопаті). Розміри ядер можуть значно варіювати: від 1 мкм (деякі одноклітинні тварини, водорості) до 1 мм (яйцеклітини деяких риб і земноводних).

Ядро складається з оболонки і внутрішнього середовища (матриксу). Оболонка утворена зовнішньою та внутрішньою ядерними мембранами, між якими є простір завширшки від 20 до 60 нм. Але в деяких місцях зовнішня мембрана сполучається з внутрішньою навколо особливих отворів - ядерних пop (мал. 59, 60). Ці пори прикриті особливими тільцями. У більшості клітин ядерна мембрана зникає під час поділу (за винятком деяких одноклітинних тварин, водоростей і грибів), а в період між двома поділами - утворюється знову.

Ядерний матрикс складається з ядерного соку, ядерець і ниток хроматину. Ядерний сік, у який занурені ядерця, хроматин і різноманітні гранули, за будовою і властивостями нагадує цитоплазму. У ньому також є мікроскопічні білкові нитки, які сполучають між собою ядерця, нитки хроматину, ядерні пори тощо.

Ядерце (від одного до багатьох) - щільне тільце, що становить собою комплекс РНК з білками, внутрішньоядерцевого хроматину і гранул - попередників рибосом. Ядерця утворюються на певних ділянках хромосом. Під час поділу клітини ядерця зникають, а в період між двома поділами - формуються знову. Хроматин - ниткоподібні структури ядра, утворені з білків та нуклеїнових кислот. Під час поділу клітини з хроматину формуються хромосоми.

Кожна клітина еукаріотів має певний набір хромосом. Сукупність ознак хромосомного набору (кількість хромосом, їхня форма і розміри) називають каріотипом .Кожному видові організмів властивий певний каріотип. Саме його постійність забезпечує існування видів .

Структури ядра, які несуть гени, називають хромосомами. У вигляді щільних тілець хромосоми стають помітними у мікроскоп лише під час поділу клітини. Основу хромосоми становить дволанцюгова молекула ДНК, зв'язана з ядерними білками. Крім того, до складу хромосом входять РНК і ферменти, потрібні для їхнього подвоєння або синтезу іРНК.

Хромосомний набір ядра може бути гаплоїдним, диплоїдним або поліплоїдним. У гаплоїдному наборі (1n) всі хромосоми відрізняються одна від одної за будовою. У диплоїдному наборі (2n) кожна хромосома має парну хромосому, подібну за розмірами та особливостями будови. Хромосоми, що належать до однієї пари, називають гомологічними (від грец. гомологія — відповідність), до різних - негомологічними. Гомологічні хромосоми подібні за будовою і мають однаковий набір генів. Виняток становлять лише статеві хромосоми, які у представників однієї зі статей розрізняються за розмірами й особливостями будови. Тому їх називають гетерохромосомами, на відміну від нестатевих - аутосом . Якщо кількість гомологічних хромосом перевищує дві, то такий хромосомний набір називають поліплоїдним: триплоїдним (Зn), тетраплоїдним (4n) тощо.

Ядро зберігає спадкову інформацію і забезпечує її передачу від материнської клітини дочірнім. Саме з молекул ДНК за участю молекул іРНК інформація про структуру білків переноситься до місця їхнього синтезу на мембранах зернистої ендоплазматичної сітки. Спадкова інформація, що зберігається в ядрі, може змінюватись унаслідок мутацій. Це забезпечує спадкову мінливість.

У ядрі за участю ядерець формуються частини рибосом( ці органели беруть участь у синтезі білків). Завдяки реалізації спадкової інформації, закодованої у вигляді послідовності нуклеотидів молекули ДНК, ядро регулює біохімічні, фізіологічні та морфологічні процеси, які відбуваються в клітині.

№7

Органічні:жири(5%), білки(10-15%), вуглеводи(0,2%), нуклеїнові к-ти(1-2%).

Неорганічні: вода(75-85%), мін.солі(1-1,5%)

Найменший вміст води у комах(45%), найбільший у медуз(85%)

Вода в організмі розділ.на 3 стани:

Всередині клітини(71%)
В тканинах(19%)
У скл.плазми та лімфи(10%)

В організмі викон.функції:

терморегуляція
транспорт

Вода визначає внутрішньоклітинний тиск (тургор) та об'єм клітин. Вона здатна формувати водну оболонку навколо певних сполук (наприклад, білків), що запобігає їхній взаємодії між собою. Таку воду називають зв'язаною (структурованою). її частка становить 4-5% від загальної кількості води в організмі. Іншу частину води (95-96%), не зв'язану з іншими сполуками, називають вільною. Саме вільна вода є універсальним розчинником, кращим, ніж більшість інших рідин.

Вода як універсальний розчинник відіграє надзвичайно важливу роль у живих організмах, оскільки більшість біохімічних реакцій відбувається у водних розчинах. Надходять речовини у клітини та виводяться з них продукти життєдіяльності також переважно в розчиненому вигляді. Вода бере безпосередню участь у реакціях гідролізу (від грец. лізіс - розкладання) - розщеплення органічних сполук з приєднанням до місця розриву іонів молекули води (Н⁺ та ОН^-).

Для підтримання процесів життєдіяльності окремих клітин і організму в цілому важливе значення мають солі неорганічних (мінеральних) сполук. У живих організмах вони розчинені в воді (у вигляді іонів) або перебувають у вигляді твердих сполук(в кістках). Іони утворені катіонами металів (калію, натрію, кальцію, магнію тощо) і аніонами кислот (хлоридної - СІ^-, сульфатної - НSO₄^-, SO₄^2-, карбонатної - НСО₃^-, фосфатної - Н₂РО₄^-, НРО₄^2- та ін.).

Позитивні(катіони)Різна концентрація К⁺ і Na⁺ поза клітинами та всередині них спричинює виникнення різниці електричних потенціалів на плазматичних мембранах клітини. Це забезпечує передачу нервових імпульсів, а також транспорт речовин через мембрани. Регуляторну функцію та активацію багатьох ферментів здійснюють Са²⁺ і Мg²⁺. Сполуки кальцію (СаСО₃) входять до складу черепашок молюсків і найпростіших (радіолярій) внутрішньоклітинний скелет побудований з двооксиду силіцію (SіО₂) або сульфатнокислого стронцію (SrSO₄).

Негативні(аніони). Аніони фосфатної к-ти підтримують нейтральну реакцію внутрішньоклітинного середовища. Аніони карбонових к-т забезпеч.слабколужну реакцію плазми крові. Хлоридна к-та створює кисле середовище в шлунку, цим вона і забезпеч.актив.шлункового соку при процесах травлення. Залишки сульфатної к-ти забезпеч.розчинність нерозчинних сполук.