«Оцінка – це наше ставлення до учнів.

Учень іде до школи не за знаннями,

а для того, щоб отримати задоволення.

А задоволення дитина отримує від того

що вона пізнає на уроках.»

Безбальне навчання у початковій школі. З досвіду роботи Українського колежу ім. В.О.Сухомлинського

Український колеж – це

радості школа,

Це мрії, втіленні в життя,

Це сподівання на світле майбутнє,

Це віра у наше життя!

Головним завданням педагогічного колективу колежу є: піднесення особистості, спрямоване на розкриття природних здібностей, розвиток інтелекту та формування духовності учнів; досягнення кожним учнем соціально необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижче державного стандарту; задоволення індивідуальних запитів дітей, батьків у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями, ранній допрофесійній спеціалізації та професійній підготовці завдяки створенню оптимальних умов для самореалізації особистості.

Одна з «найстарших» наших знахідок – безбальне оцінювання знань дітей. Ще у 1989 році, коли колегія Головного управління освіти м. Києва дозволила в школі-лабораторії №272 експеримент «Створення умов для самореалізації особистості вчителя і учня», педагогічна рада вирішила відмовитися від оцінки в початковій школі. Експеримент почали в двох класах із п’яти на кожній паралелі, а через 3 роки у всіх класах початкової школи.

Вчити дітей без класичної оцінки, - справа важка і ризикована. Необхідно було роз’яснити свою позицію батькам, адже вони чекають від дітей в першу чергу оцінку, що малюк, та і не тільки малюк, приносить із школи. Найкраще прийняли пропозицію і пояснення вчителів саме діти, визначившись раз і назавжди, що в школу вони прийшли не за оцінками, а за знаннями, за спілкуванням з однолітками та вчителями.

Таким чином, ми поставили перед собою нелегке завдання – виростити розвинену дитину на уроці, за безпосередньою участю вчителя.

У більшості колег виникає питання: а що дає така система навчання?

Для вчителів, з одного боку – більше клопоту, бо готуватися до уроків необхідно дуже ретельно, адже немає найголовнішого, чого бояться учні, - «двійки». Треба завжди пам’ятати, що ми зустрілися для спілкування, пошуків, відкриття, знахідок.., то й будувати урок необхідно відповідним чином. Раніше багато часу витрачалося на автоматичну перевірку домашніх завдань, а тут зрощуй знання на уроці, веди учня, удосконалюй його вміння, навички.

А учні? Звичайно є бажання принести додому «п’ятірку», проте крім неї існують і інші оцінки, які не дуже бажанні. Отож? Вирощуємо знання на уроках з вчителями та однолітками. Почувайся, дитино, вільно, не чекай ніякої небезпеки.

Навчання без оцінок сприяє поступовому переходу від дошкільної форми навчання до шкільної. Дає можливість подолати психологічну кризу, робить бажаним відвідування школи, посилює індивідуальний підхід до учнів, що, в свою чергу, урізноманітнює спілкування з батьками.

В результаті наші діти – спокійні, вільні, впевнені, бо їх щиро люблять, радіють їхнім успіхам.

Наш дев’ятирічний досвід доводить, що діти і вчитель початкових класів – це єдиний організм! Вчені запевняють, що подібний «феномен» виникає двічі в житті кожної людини: при народженні (дитина віч-на-віч з батьками) та під час зустрічі з першою вчителькою.

Психологам і педагогам добре відома роль відмінної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищенню успішності та продуктивності навчання. Саме тому вчитель має вірити у сили кожного свого учня, завжди надавати йому можливість розпочинати все знову і знову, даючи різноманітні труднощі. Тільки мудре, доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації маленького учня до нового для нього виду діяльності – навчання.

«Діти приходять до школи з відкритою душею, з щирим бажанням добре вчитися. Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху. Бажання добре вчитися – красиве людське бажання – здається мені вогником, що осяває зміст дитячого життя, світ дитячих радощів. Цей вогник легко загасити необережним дотиком до дитячого серця – різким образливим словом», - писав В.О.Сухомлинський. А може й несправедливою оцінкою?

Цікаво, що молодші школярі, внаслідок недостатнього ще розвитку абстрактного мислення, взагалі погано сприймають оцінку в балах. «Гарна» чи «погана» ця оцінка, вони зрозуміли не самостійно. На їхні судження вплинули думки дорослих: батьків, вчителів, старших товаришів. Діти, йдучи до школи, вже начебто запрограмовані, що добре отримувати п’ятірку», а погано - «двійку», хоча оцінки могли б і помінятися місцями. А от словесне «оцінювання» дитині більш вагоміше і важливіше для неї, бо воно їй зрозуміле, оскільки базується на власному життєвому досвіді 7-10 річної людини.

Словесне оцінювання має можливість детальніше виявити ставлення до особистості того, хто досяг певних результатів. Порівняйте, що зрозуміліше і корисніше для 7-річної дитини: «За роботу ти отримав «п’ятірку» чи «Ти сьогодні молодець, старанно попрацював і зміг все виконати. Старайся і надалі.»? Перша фраза легша, коротша і не вимагає від учителя ніяких почуттів, емоцій та аналітичних роздумів. А друга – не тільки вимагає від учителя, але й – і це головне – викликає їх в душі і серці маленького учня. Тільки через відчуття себе та інших може вирости та розкритися особистість дитини.

Слід зважати на особливий інтерес більшості батьків до традицій шкільних оцінок своїх дітей. І це не дивно, оскільки оцінка дає змогу судити про їхню успішність, і якоюсь мірою про їхні здібності, нахили. Але часто такий підвищений інтерес батьків до оцінок їхнього початкуючого школяра досить часто буває однобічним, оскільки стосується лише фактичного результату навчальної діяльності сина чи доньки. А складний процес дитячої праці часто залишається поза їхньою увагою. Хоча маленький учень стикається з багатьма труднощами, які міг би подолати з допомогою дорослих. Неуважні до навчальної діяльності дитини батьки одразу сприймають погану оцінку сина чи доньки як вияв лінощів, недбалості, небажання вчитися. І відповідно до такого розуміння причин неуспіху вживають негайних «педагогічних заходів». «Одержав двійку – не підеш гуляти. Сидітимеш вдома і, навіть, не будеш дивитися телевізор»; «Не приніс п’ятірки – не купимо ролики»; «Погано вчишся – ніхто тебе не любитиме – ні батько, ні мати».

Подібні покарання – замість співчуття і конкретної допомоги – дають не тільки негативні почуття та емоції, але й складніші наслідки, особливо якщо вони стають системою. І, чим вразливіша дитина, чим більше здатна виявляти свої почуття, тим гірше для неї. А як же розвиток особистості? Коло замкнулося.

Покарання не повинно відбуватися за рахунок любові. Не можна залишити дитину без похвали і нагороди. Не можна карати її із запізненням, бо це нагадує їй про минуле, не дає їй змоги стати іншою. Нічого згадувати про старі гріхи. У дитини – все попереду, все ще можна почати спочатку. Вона не повинна боятися покарання, найвразливіше для неї – ваше засмучення.

Найголовніше, від чого залежить формування в дітей стійкої потреби в навчальній – як і в будь-якій іншій діяльності, - це можливість пережити радість творчості і творення, щастя долати труднощі, відчути свою соціальну цінність, потрібність результатів праці. В цьому закладено глибокий соціальний і психологічний зміст. Кожна людина, навіть наймолодша, як соціальна істота, постійно прагне знайти себе, виразити своє «Я» і завдяки цьому удостоїтись визнання іншими людьми, самій повірити у власні сили.

То чи варто чинити їй вже з дитинства перепони у вигляді тих примарних оцінок?

Науковці Інституту психології АПН України проводили у колежі тестування учнів на початку і в кінці уроків. Їхні дослідження підтвердили, що колежани почувають себе в школі комфортно і додому йдуть спокійними. «У вас єдиних такі показники», говорить Т.В.Завадська, керівник дослідницької групи.

Обстеження медичними працівниками Центру «Здоров’я» Дніпровського району м. Києва засвідчують рівень здоров’я наших дітей не знижується, а в декого покращується.

Професор Чжецзянського педагогічного університету (Китай), відвідавши уроки в колежі, констатує: «У вас надзвичайні діти, вони живуть уроком, всі працюють, радіють – світяться.

Ці спостереження вважаємо ще одним підтвердженням ефективності нашого досвіду.

Ми впевнені: без оцінки дитині краще!

Василина Хайруліна

кандидат педагогічних наук,

член-кореспондент АПН України

директор колежу