Центральное торможение

Центральное торможение открыто в 1863 г. И. М. Сеченовым. В процессе опыта он удалил у лягушки головной мозг на уровне зрительных бугров и определял время сгибательного рефлекса. Затем на зрительные бугры помещался кристалл соли в результате чего наблюдалось увеличение продолжительности времени рефлекса. Это наблюдение позволило И. М. Сеченову высказать мнение о явлении торможения в ЦНС. Данный тип торможения называют сеченовским или центральным.

Ухтомский объяснил результаты с позиции доминанты. В зрительных буграх — доминанта возбуждения, которая подавляет действие спинного мозга.

Введенский объяснил результаты с позиции отрицательной индукции. Если в центральной нервной системе возникает возбуждение в определенном нервном центре, то вокруг очага возбуждения индуцируется торможение. Современное объяснение: при раздражении зрительных бугров возбуждается каудальный отдел ретикулярной формации. Эти нейроны возбуждают тормозные клетки спинного мозга (клетки Реншоу), которые тормозят активность альфа-мотонейронов спинного мозга.

Первичное торможение

Первичное торможение возникает в специальных тормозных клетках, примыкающих к тормозному нейрону. При этом тормозные нейроны выделяют соответствующие нейромедиаторы.

Виды первичного торможения

• Постсинаптическое — основной вид первичного торможения, вызывается возбуждением клеток Рейншоу и вставочных нейронов. При этом типе торможения происходит гиперполяризация постсинаптической мембраны, что и обуславливает торможение. Примеры первичного торможения:

  • Возвратное — нейрон воздействует на клетку, которая в ответ тормозит этот же нейрон.

  • Реципрокное — это взаимное торможение, при котором возбуждение одной группы нервных клеток обеспечивает торможение других клеток через вставочный нейрон.

  • Латеральное — тормозная клетка тормозит расположенные рядом нейроны. Подобные явления развиваются между биполярными и ганглиозными клетками сетчатки, что создает условия для более четкого видения предмета.

  • Возвратное облегчение — нейтрализация торможения нейрона при торможении тормозных клеток другими тормозными клетками.

• Пресинаптическое — возникает в обычных нейронах, связано с процессом возбуждения.

Вторичное торможение

Вторичное торможение возникает в тех же нейронах, которые генерируют возбуждение.

Виды вторичного торможения

• Пессимальное торможение — это вторичное торможение, которое развивается в возбуждающих синапсах в результате сильной деполяризации постсинаптической мембраны под действием множественной импульсации.

• Торможение вслед за возбуждением возникает в обычных нейронах и также связано с процессом возбуждения. В конце акта возбуждения нейрона в нем может развиваться сильная следовая гиперполяризация. В то же время возбуждающий постсинаптический потенциал не может довести деполяризацию мембраны до критического уровня деполяризации, потенциалзависимые натриевые каналы не открываются и потенциал действия не возникает.

Периферическое торможение

Открыто братьями Вебер в 1845 г. В качестве примера можно привести торможение деятельности сердца (снижение ЧСС) при раздражении блуждающего нерва.

Условное и безусловное торможение

Термины «условное» и «безусловное» торможение предложены И. П. Павловым.

Условное торможение

Условное, или внутренее, торможение — форма торможения условного рефлекса, возникающее при неподкреплении условных раздражителей безусловными. Условное торможение является приобретенным свойством и вырабатывается в процессе онтогенеза. Условное торможение является центральным торможением и ослабевает с возрастом.^[1]

Безусловное торможение

Безусловное (внешнее) торможение — торможение условного рефлекса, возникающее под действием безусловых рефлексов (например, ориентировочного рефлекса). И. П. Павлов относил безусловное торможение к врожденным свойствам нервной системы, то есть безусловное торможение является формной центрального торможения.^[1]

74. Двигательный анализатор является древнейшим. В  процессе исторического развития животного мира нервные и мышечные клетки образовались почти одновременно. Впоследствии у животных развились нервная и мышечная системы, функционально связанные друг с другом. Строение двигательного анализатора Периферической  частью  двигательного анализатора  служат внутренние рецепторы органов движения — мышц, суставов и сухожилий. Они получают раздражения во время движения этих органов и, посылая импульсы в кору полушарий, сообщают о состоянии органов движения и о тех действиях, которые человек совершает с их помощью. Проводящий  отдел Возбуждение,  возникшее  в рецепторах двигательного анализатора по центростреми-тельным нервам через задние (чувствительные) корешки проводится в спинной мозг. По восходящим проводящим путям оно передается в кору головного мозга. Центральная часть двигательного анализатора — это чувствительно-двигательная зона коры головного мозга, а именно передняя центральная извилина. Существование   двигательного    анализатора   можно доказать с помощью простого эксперимента. Закройте глаза и примите любую позу, а затем двигайте или ногой. Не видя этих движений, вы можете подробно рассказать о них. Существование двигательного анализатора было выяснено в наблюдениях   за   больными, у которых поражены восходящие пути спинного мозга. У таких людей движения при ходьбе некоординированные, так как нарушена проводящая часть двигательного анализатора. Значение   двигательного   анализатора Двигательный анализатор имеет исключительно важное значение для выполнения и разучивания движений. Он контролирует правильность и точность движений. Например, при сгибании руки в локтевом суставе сокращается двуглавая мышца плеча и растягивается трехглавая.   Возбуждение,   возникшее   в  рецепторах   этих мышц, сигнализирует о том, что одна мышца сокращена,  а  другая растянута. Рецепторы трущихся поверхностей локтевого сустава и растянутых сухожилий информируют мозг об амплитуде и быстроте сгибания. Эта сигнализация не только дает возможность человеку ощутить данное движение, но и позволяет коре головного мозга проконтролировать точность и правильность его выполнения. Возбуждение от рецепторов двигательного анализатора поступает в чувствительно-двигательную зону коры. Оттуда идет поток импульсов к работающим мышцам, обеспечивающий своевременное исправление выполняемых движений. Двигательный  анализатор  играет  ведущую  роль  при разучивании новых движений. Любые движения, которые  приобретает  человек  в  течение  жизни,  являются сложными условными двигательными рефлексами. Умение писать пером и играть на рояле, делать battement tendu из первой позиции и выполнять сложнейшие комбинации хореографических движений появляется в результате образования этих рефлексов.  Они вырабатываются с помощью двигательного анализатора. В двигательной деятельности человека участвуют и подкорковые центры, Оки регулируют мышечный тонус, уточняют координацию движений во время бега, ходьбы и танца, согласуют деятельность внутренних органов с двигательными рефлексами.

16.Лейкоцити Лейкоцити — білі кров'яні тільця, які захищають організм від мікробів та токсичних речовин, що потрапили в кров. Лейкоцити здатні самостійно рухатися (не за течією крові) в тому напрямку де проникли мікроби або токсини. Приблизившись до них лейкоцити втягують їх в середину і перетравлюють. Якщо інородне тіло більше від лейкоцита, то велика кількість лейкоцитів оточують це тіло, утворюючи бар’єр. В людини в нормі є 4-9 тис. лейкоцитів в 1 мм3 крові. Лейкоцитів у новонароджених — 20-30 тис./мм3 оскільки відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин немовляти. На другу добу і до кінця першого року життя кількість лейкоцитів становить 10-12 тис. У 13-15 років кількість лейкоцитів як в дорослої людини. Серед лейкоцитів розрізняють лімфоцити (утворюються в лімфатичних вузлах), нейтрофіли (утворюються в червоному кров'яному мозку), моноцити (утворюються в печінці і селезінці) та ін. Ці клітини відіграють ключову роль у формуванні імунітету людини — стійкості її організму до хвороб. Існує певне співвідношення (у відсотках) між різними типами лейкоцитів — лейкоцитарна формула. У випадку інфекційного захворювання змінюється і загальна кількість лейкоцитів і лейкоцитарна формула. У дітей до періоду статевого дозрівання лейкоцитарна формула характеризується зниженою кількістю нейтрофілів. Цим пояснюється сприйнятливість дітей до інфекційних захворювань. 41.Еритроцити Основними форменими елементами крові є еритроцити, лейкоцити і тромбоцити. Вони живуть певний час, після чого замінюються новими. Еритроцити — червоні кров'яні тільця, які містять гемоглобін. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку. Після народження дитини червоний кістковий мозок міститься майже в кожній кісточці. З 3-4 років життя він починає перероджуватися в жирову тканину і до 12-15 р. залишається лише в плоских і трубчастих кістках. Завдяки наявності в еритроцитах гемоглобіну кров здійснює функцію газообміну в організмі. Кількість гемоглобіну визначають або в абсолютних одиницях, або у відсотках. За 100% прийнято наявність 16,7 г гемоглобіну в 100 мл крові. В людини в нормі є 4,5-5,0 млн. еритроцитів в 1 мм3 крові. У людей, які живуть у гірській місцевості де є дефіцит кисню, кількість еритроцитів більша (іноді на 30%). Якщо кількість цих клітин є меншої 3 млн. (60% гемоглобіну) розвивається хвороба анемія. Важливим діагностичним показником є реакція осідання еритроцитів (РОЕ). Якщо кров набрати у капіляр (попередивши згортання крові), еритроцити почнуть осідати на дно з певною швидкістю, а зверху буде відшаровуватися жовтувата плазма. За її величиною судять про РОЕ. В нормі у жінок РОЕ становить 7-12 мм/год, у чоловіків 3-9 мм/год. Кров новонародженої дитини характеризується підвищеним вмістом гемоглобіну (100-145%), і в 1 мм3 крові є до 7,5 млн. еритроцитів. На 5-6 день життя ці показники починають знижуватися. Вважається, що причиною цього є недостатнє постачання організму киснем оскільки не повністю сформована дихальна система. Після налагоджується в маляти легеневого дихання вищевказані показники починають знижуватися.

Особливості обміну жирів у дітей.  В організмі дитини з першого півріччя життя за рахунок жирів забезпечується приблизно на 50% потреба в енергії. Без жирів неможливе вироблення загального і специфічного імунітету. Обмін жирів у дітей нестійкий, при нестачі в їжі вуглеводів або при посиленій витраті їх швидко вичерпується депо жиру.  Всмоктування жирів у дітей інтенсивне. При грудному вигодовуванні засвоюється до 90% жирів молока, при штучному— 85...90%; у старших дітей жири засвоюються на 95...97%. Для кращого використання жиру в їжі дітей повинно бути досить також вуглеводів, бо при дефіциті вуглеводів у їжі відбувається неповне окислення жирів і у крові накопичуються кислі продукти обміну.  Потреба організму в жирах на 1 кг маси тіла тим вища, чим менший вік дитини  З віком збільшується абсолютна кількість жиру, необхідного для нормального розвитку дітей. Від 1 до 3 років добова потреба в жирові 32,7 г, від 4 до 7 років — 39,2 г, від 8 до 13 років — 38,4 г. 35.робота серця,вікові особливості.Нервово-гуморальна регуляція. Найбільш енергійно серце росте в перші два роки життя та в кінці підліткового періоду. Протягом першого року життя ріст передсердь випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть з однаковою інтенсивністю, а після 10 років ріст шлуночків випереджає ріст передсердь. За перші 8 місяців маса серця збільшується в два рази, у 3 роки вона потроюється. Найактивніше збільшуються маса і об’єм порожнини лівого шлуночка. Зростання ваги серця у дівчат відбувається швидше і менш рівномірно, ніж у хлопчиків. В період статевого дозрівання підсилення функцій статевих залоз викликає перебудову дитячого організму. В деяких підлітків може проявитися т.зв. “юнацьке серце”, викликане нерівномірністю росту серця і кровоносних судин. Нагнітальній силі серця протидіє опір відносно вузьких кровоносних судин, тоді як маса тіла в цей період різко збільшується. Пульс і тиск крові в таких дітей стають нестійкими (часто значно підвищеним або пониженим), спостерігається тахікардія. Підлітки жаліються на серцебиття, задишку, схильність до запаморочень і втрату свідомості. “Юнацьке серце” є тимчасовим явищем і вимагає обережності при дозуванні фізичних навантажень. (Не рекомендуються заняття важкою атлетикою, боксом, боротьбою; рекомендуються плавання, лижі, теніс) З віком ЧСС знижується, тиск крові зростає, однак в дітей ці показники є дуже лабільними і часто залежать від фізичних навантажень, положення тіла, настрою тощо. Після 50 років максимальне значення кров'яного тиску збільшується до 130-145 мм. рт. ст. Причиною цього його зниження еластичності кровоносних судин. Щоб проштовхнути в менш еластичні судини необхідну кількість крові, серцю необхідно підвищувати систолічний

Зовнішній шар називається корковим, а внутрішній — мозковим. Мозковий шар утворений нирковими пірамідами, що мають конічну форму. Кожна нирка має по 10-15 пірамід. Коркова речовина вкриває осно¬ви пірамід, заповнює простори між ними, утворює ниркові стовпи. Верхівки пірамід повернуті у нирковий синус, заокруглені у вигляді со¬сочків. На верхівках сосочків відкривається велика кількість дрібних трубочок, по яких у чашечки стікає сеча. З чашечок сеча потрапляє у лійкоподібну порожнину — ниркову миску, яка переходить у сечовід. Сечоводи — це вузькі м'язові трубки довжиною 30 см, які за допомо¬гою перистальтичних хвиль виводять сечу в сечовий міхур. Сечовий міхур — непарний порожнистий м'язовий орган (місткість становить 300-700 мл), який виконує функцію резервуару сечі, що з нього виво¬диться назовні через сечівник. Процес утворення і виділення сечі з організму називається діуре¬зом (від грец. diureo — виділяю сечу). Основною структурно-функціо¬нальною одиницею нирки є нефрон (від грец. nephros — нирка). Почи¬нається нефрон у корково¬му шарі нирковим тільцем, яке складається з капсули Шумлянського-Боумена і клубочка кровоносних капілярів (мальпігіїв клубочок). Капсула Шумлянського-Боумена — це мікроскопічної величини чашечка, стінки якої складаються з двох шарів епітеліальних клітин. Між цими шарами лежить щілиноподібний простір, від якого починається нир¬ковий каналець, що має стінку з од¬ного шару циліндричного епітелію. На початку нирковий каналець скручується і потім переходить у мозковий шар. Ця частина канальця називається звивистим канальцем першого порядку. У мозковому шарі каналець випрямляється, утворюючи у ньому петлю Генле, повертається в корковий шар, в якому каналець скручуєть¬ся, утворюючи звивистий каналець другого порядку, який впадає в збірну трубочку. Збірні трубочки проходять через мозковий шар і на верхівці відкри¬ваються в на верхівці сосочка ниркової піраміди, що переходить у нир¬кові чашки, а останні — в ниркову миску і сечовід. У дітей нирки відносно більші, ніж у дорослого. Нирка новонарод¬женої дитини важить 11 -12 г, у однорічної дитини — 36 г, в 12-річної— 100 г, а у дорослої людини — 150 г. До трирічного віку нирки швидко ростуть, з 3 до 5 років формується кіркова речовина, в 9-10-річних дітей за будовою кіркова речовина нирки не відрізняється від нирки дорослої людини. Найінтенсивніше росте мозкова речовина до 3 років, у 5-6 років та в 9-12 років. 3. Механізм сечоутворення Характерною особливістю будови нирки є те, що вона має не одну, а дві капілярні сітки, пов'язані з сечоутворенням: клубочкову і перитубулярну. Клубочкова капілярна сітка міститься в нирковому тільці, перитубулярна утворена виносною артеріолою, що розгалужується на ка-піляри і густо обплітає ниркові канальці. Виносна клубочкова артеріола за діаметром менша приносної, що створює