38.Сутність та призначення фінансового посередництва.

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на 2 сектори: сектор прямого фін-ня та сектор опосередкованого фін-ня. У секторі непрямого фін-­ня поряд з 2 базовими суб'єктами, з'являється третій ек. суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового рин­ку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зо­бов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фі­н. інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грош. ринку. Вказані суб'єкти наз. фі­н. посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грош. капіталу і розміщення його серед позичальників-витратників наз. фін. по­середництвом.

Їх ек. призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам гро­ш. ринку max сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Конкретні переваги фін. посередництва виявляються у такому:

1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирі­шення вир. чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції;

2) скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;

3) послабленні фін. ризиків для базових суб'єктів гро­ш. ринку, оскільки значна частина їх перекладається на по­середників;

4) збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосе­реджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фін. ризиків, скороченню витрат на здійснення фін. операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;

5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Однозначної класифікації посередників досі не існує. Більш правомірною є класифікація всіх фін. посеред­ників за 1 критерієм – участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

– банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

– небанківські фін. посередники, які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифіку­ватися на види за іншими критеріями. Наприклад, розрізняють банки центральні та ділові; універсальні та спеціалізовані; коме­рційні, ощадні тощо. Небанківських фін. посередників поділяють на страхові компанії, інвестиційні інститути, кредитні спілки, пенсійні фонди, лізингові компанії тощо.

39.Основні види спеціалізованих фінансово-кредитних установ.

Міжнародні та регіональні валютно – кредитні організації – це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим краї­нам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Їх діяльність є важливою складової світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн - членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам—членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

Регіональні міжнародні кредитно-фінансові установи створюються поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських Зв'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Во­ни мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного спів­робітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок фор­мування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об'єкти кре­дитування — переважно інфраструктура, сільське господарство, до­бувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.