- •1. Адміністративне право в системі права України
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права
- •5. Система адміністративного права
- •6. Джерела адміністративного права України та їх характеристика. Основні законопроектні роботи в галузі адміністративного права
- •7. Поняття, риси та рівні державного управління
- •8. Функції державного управління: поняття, види та їхня характеристика
- •9. Поняття, структура і види адміністративно-правових норм
- •10. Реалізація норм адміністративного права
- •11. Адміністративно-правові відносини: особливості, структура та види
- •12. Загальна характеристика Концепції адміністративної реформи в Україні
- •13. Мета і завдання перебудови системи державного управління за Концепцією адміністративної реформи
- •14. Систематизація адміністративного законодавства за Концепцією адміністративної реформи
- •15. Основні напрямки реформування державної служби за Концепцією адміністративної реформи
- •16. Мета, завдання і напрями адміністративної реформи
- •17. Поняття та види суб'єктів адміністративного права
- •18. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
- •19. Міністерства як різновид центральних органів виконавчої влади
- •20. Реформування центральних органів виконавчої влади
- •21. Адміністративно-правовий статус урядових комітетів
- •22. Центральні органи виконавчої впади зі спеціальним статусом
- •23. Адміністративно-правовий статус державних комітетів.
- •24. Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
- •25. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •26. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян
- •27. Види об'єднань громадян і способи їх легалізації
- •28. Громадяни як суб'єкти адміністративного права
- •29. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади
- •30. Інститут представників Президента України. Загальна характеристика
- •31. Іноземці як суб'єкти адміністративного права
- •32. Особливості адміністративно-правового статусу урядових органів державного управління
- •33. Особливості здійснення виконавчої влади в м. Києві.
- •34. Характеристика форм державного управління
- •35. Поняття, ознаки та види актів державного управління. Вимоги, що висуваються до актів державного управління
- •36. Адміністративний договір як форма державного управління
- •37. Поняття та види методів державного управління
- •38. Адміністративний примус. Види примусових заходів.
- •39. Адміністративно-правові режими.
- •40. Правові засади державної служби. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу
- •41. Поняття, ознаки і види державної служби
- •42. Поняття і види державних службовців
- •43. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •44. Обмеження пов'язані з проходженням державної служби та відповідальність за їх порушення
- •45. Ранги та категорії державної служби
- •46. Адміністративна юстиція. Кодекс адміністративного судочинства
- •47. Поняття та сутність забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні
- •48. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їх характеристика
- •49. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •50. Парламентський контроль у державному управлінні
- •51. Контроль органів судової влади в сфері державного управління
- •52. Президентський контроль у системі способів забезпечення законності у державному управлінні
- •53. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні
- •54. Поняття та види звернень громадян. Провадження по розгляду звернень громадян
- •55. Поняття і ознаки адміністративно-правового примусу
- •56. Заходи адміністративного попередження
- •57. Заходи адміністративного припинення
- •58. Адміністративне затримання
- •59. Адміністративний процес: поняття та структура.
- •60. Види та характеристика неюрисдикційних проваджень
- •61. Види та характеристика юрисдикційних проваджень
- •62. Поняття і підстави адміністративної відповідальності
- •63. Законодавство України про адміністративні правопорушення.
- •64. Поняття та риси адміністративної відповідальності. Реформування інституту адміністративної відповідальності.
- •65. Ознаки та склад адміністративного проступку
- •66. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •67. Об'єкт адміністративного проступку
- •68. Об'єктивна сторона адміністративного проступку
- •69. Суб'єкт адміністративного проступку. Види суб'єктів
- •70. Особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців та інших осіб, па яких поширюється дія дисциплінарних статутів
- •71. Адміністративна відповідальність неповнолітніх
- •72. Адміністративна відповідальність за корупційні діяння та інші правопорушення пов'язані з корупцією
- •73. Поняття і характеристика стадій провадження в справах про адміністративні проступки
- •74. Адміністративно-процесуальний статус учасників провадження у справах про адміністративні проступки
- •75. Значення та зміст протоколу про адміністративний проступок. Випадки, коли протокол про адміністративні проступки не складається
- •76. Протоколи у справах про адміністративні проступки, види та зміст
- •77. Проведення і процесуальне оформлення особистого огляду та огляду речей
- •78. Проведення і процесуальне оформлення вилучення документів та предметів
- •79. Постанови по справі про адміністративний проступок: зміст та види
- •80. Органи, що розглядають справи про адміністративні проступки
- •81. Місце і строки розгляду справ про адміністративні проступки
- •82. Особи, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення
- •83. Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення
- •Глава 17 КпАп КпАп визначає підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.
- •84. Правила і строки накладення адміністративних стягнень
- •85. Строки у провадженні в справах про адміністративні проступки
- •86. Особливості провадження в справах про корупційні діяння та інші правопорушення пов'язані з корупцією
- •87. Підстави та порядок оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності
- •88. Провадження щодо виконання постанов про адміністративний арешт, накладення штрафу
- •89. Провадження щодо виконання постанов про конфіскацію, виправні роботи, позбавлення спеціальних прав
- •90. Система центральних і місцевих органів виконавчої влади по управлінню економічною сферою та їхні повноваження
- •91. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •92. Правові засади управління соціально-культурною сферою
- •93. Організаційно-правові засади управління освітою
- •94. Організаційно-правові засади управління наукою
- •95. Система центральних і місцевих органів виконавчої влади по управлінню адміністративно-політичною сферою та їхні повноваження
- •96. Організаційно-правові засади управління обороною
- •97. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •98. Організаційно-правові засади управління державною службою
- •99. Організаційно-правові засади охорони державного кордону
- •Список використаної літератури
93. Організаційно-правові засади управління освітою
Державні стандарти освіти розробляють окремо з кожного освітнього й освітньо-кваліфікаційного рівня. Затверджує їх Кабінет Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на десять років.
Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та органів самоврядування в галузі освіти.
Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.
В Україні встановлено такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта й такі освітньо-кваліфікаційні рівні для фахівців із вищою освітою: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст і бакалавр — кваліфікаційні рівні базової вищої освіти; спеціаліст, магістр — повної вищої освіти.
Державна політика в галузі освіти полягає в тому, що Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного й культурного розвитку суспільства. Від імені держави політику в галузі освіти в Україні визначає Верховна Рада України (відповідно до Конституції України), а здійснюють органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.
Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надає держава; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок освіти з національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління й громадського самоврядування в освіті.
94. Організаційно-правові засади управління наукою
Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визначального джерела економічного зростання й невід'ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем.
Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Правові засади державної політики в сфері науково-технічної діяльності визначено в Законі України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р. (у редакції від 1 грудня 1998 р.1). Згідно з ним розвиток науки й техніки є визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів, їх духовного та інтелектуального зростання.
Державне управління й регулювання наукової діяльності здійснюють згідно з принципами: органічної єдності науково-технічного, економічного та духовного розвитку суспільства, поєднання централізації та децентралізації управління в науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої, наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливостей міжнародного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інтеграції української науки в світову поєднано із захистом інтересів національної безпеки.
Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. З метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою та системи підготовки й атестації наукових кадрів при Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін.
З метою забезпечення формування та реалізації державних науково-технічних програм затверджено пріоритетні напрями розвитку науки й техніки: охорона навколишнього природного середовища; здоров'я людини; виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції; екологічно чиста енергетика й ресурсозберігаючі технології; наукові проблеми розбудови державності України; нові речовини та матеріали; перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку.
Основним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки є державні наукові та науково-технічні програми. їх підрозділяють на: загальнодержавні (національні), які затверджує Верховна Рада; державні (міжвідомчі); галузеві (багатогалузеві); регіональні (територіальні).
Статус державних (міжвідомчих) наукових і науково-технічних програм мають також відповідні частини загальнодержавних (національних) програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.