Погляд на життя Василя Сторонського
- Пане Василю, де Ви народилися, навчалися, працювали? - Народився я в 1950 році у селі Ясениця Сільна Дрогобицького району. Там ходив до школи, навчався у Бориславській музичній школі. Закінчив Самбірське культучилище. Відслужив в армії і працював на Бориславській взуттєвій фабриці. На цьому підприємстві був художнім керівником. Відтак закінчив підготовчі курси Івано-Франківського педінституту і чотири роки навчався на музично-педагогічному факультеті Дрогобицького педінституту. 28 років працював у Дрогобицькому Палаці школярів, керував вокально-інструментальним ансамблем “Гренада” (тепер “Молоді галичани”). Нині вийшов на пенсію. Працюю в нашому театрі. - Ви вийшли на пенсію, але, звичайно, маєте творчі плани. Що хочете зробити найближчим часом? - Маю збірку віршів, треба видати. Потім повинен видати музичну казку “Таємниця планети Шкереберть”. Нещодавно у Дрогобичі поставили мою казку “Подарунок мамі”, свого часу вона звучала на київському радіо. - Ви, мабуть, єдиний композитор на наших теренах, який пише музичні казки для дітей. - Маю чотири такі казки. На київському радіо звучала також казка “Новорічні пригоди солом’яного бичка”, то на лібретто знаного в наших краях Сергія Гейшева. - А що то була за історія з Вашими віршами до 900-річчя Дрогобича? - Мені замовили написати збірочку на слова дрогобицьких авторів. Я рік це писав, Іван Смеречак малював ту книжку. А коли залишилося обмаль часу до ювілею, мені сказали, щоб я шукав спонсорів, хоча обіцяли профінансувати. Але де їх знайдеш? Збірка пролежала декілька років. Там було 60 пісень на слова дрогобичан. Відтак покійний Василь Станович пообіцяв видати ту книгу, 400 примірників. Я ще позичив гроші під відсотки, аби було тисячу примірників. Роздавав книги людям, віддавав гроші, отакий у мене був “бізнес”. - Якось Ви розповідали мені, що у 28 років мали інсульт. - Я вважаю, що то було мені попередження з неба. Я не кажу, що вів вільний спосіб життя, то було щось більше. Але щосуботи-щонеділі гарував на весіллях. Маю 24 роки стажу. Треба було якось виживати. Починав на скрипці, бо тато був скрипалем. - Кажуть, що після інсульту Ви навернулися до Бога. - Мабуть, що так. То був час, коли церкви зачинили. Був у мене товариш Гринаш Роман. Ми разом працювали у Палаці школяра. Він грав у ресторані, але цікавився духовною літературою. Потім поступив у семінарію. Зараз він священик у Бистриці-Новошичах. Ми з ним багато спілкувалися, я сам діставав відповідну літературу, яку тільки міг. - Після інсульту лікарі давали Вам ще років п’ять життя. - Було таке. Але, як бачите, я прожив п’ять, і ще п’ять, і ще… Я почав по-іншому дивитися на життя. Не відразу розлучався з дружиною. Було, так би мовити, три спроби. Прожили ж разом 20 років… Перестав грати на весіллях. Одним словом, після інсульту я поміняв свій стиль життя. Покійний лікар Кац казав мені: пиши пісні. Мене родичі вмовляли, аби не втомлював мозок, бо може бути гірше, а я писав, прямо там, у лікарні, на коліні.
Перестаньте боятися проявів зла - Вчора, сьогодні і завтра! Совість щоб ваша все чиста була - Бог з нами завжди, як ватра.
Перестаньте боятися проявів зла - Будьте за Віру до згину! Хай вам розступиться сіра імла - Бог більше вас не покине!
Перестаньте боятися проявів зла - В світі, в сім’ї, на роботі! Будьте в надії й любові щодня - Бог завжди з вами в щедроті.
Перестаньте боятися проявів зла - Ворогу зичте, як брату! Віра хай ваша щодня щоб росла - В Бозі будете багаті.
Перестаньте боятися проявів зла - Наше життя – шлях до Бога! Віра несе нас, мов крила орла, В небо все вища дорога.
“Я ПИШУ ВІРШІ, ЯК БОГ СКАЖЕ, І ПІСНІ ДІТОЧКАМ МАЛИМ”
- Ви спочатку були композитором, а потім стали ще й поетом. - У 1999 році почали писатися вірші. Колись і раніше пробував, але то було несерйозно. А тут пішло. Вийшла збірочка “Два крила”. І ще назбиралося віршів на нову збірку… - У вас ще був один випадок у житті, коли на голові загорілося волосся… - От ті журналісти, все знають. Було таке. А опіків не було. Вогонь щез у момент. Казали, ніби я загасив його рукою. Але ж я знаю, що це не так. Я зрозумів, що це попередження мені з неба, що треба щось змінювати у своєму житті. - І Ви змінили? - Одружився вдруге. Дали нам невеличку кімнатку. Ми прийшли туди, а там нема ні світла, ні води, ні газу. Купу боргів попередня власниця мала. Щоб вселитися, треба було ті гроші заплатити. Нам порадили звернутися до суду. Але куди мені з тією жінкою судитися? Я всі борги взяв на себе. І потрохи пішло з Божою поміччю. - Як у Вас народжуються вірші? - Просто. Пишу, коли є бажання. Ніколи себе не змушую писати насильно. - А як співпрацюєте з поетами, як їх підбираєте? - Ніяк. Вони самі пропонують свої вірші. Іде просто вибір вірша. Для мене не має значення чи то маститий поет, чи школярка. Головне, щоб зачепило мене. Зачепило – і я написав. - На свої слова пишете музику? - Як не дивно, ні. Щось не виходить. Задум був такий, але не склалося. Інші композитори пишуть пісні на мої слова, а я чомусь не можу. У Білаша таке саме було. Він окремо писав слова і музику. - А скільки вже пісень є у Вашому доробку? - Не рахував. Може, 500, може, 800. Плюс чотири музичні казки, в кожній з яких не менше десяти пісень.