Прибувши на місце проходження практики, студент (група 3-4 особи) відповідно до програми її проходження ознайомлюється з історією поселення, збирає лексичний матеріал (слова та зв’язні тексти), відзначає його особливості, готує висновок про місце обстежуваної говірки в системі мовно-територіальних утворень української мови.

Захист діалектологічної практики.

На захист студенти готують матеріали:

1. Історична та суспільна-економічна характеристика поселень.

2. Характеристика загальних назв населеного пункту.

3. Зразки зв’язних текстів місцевої говірки.

4. Паронімічні сполуки обстежуваної говірки.

5. Висновки.

Матеріали діалектологічної практики оформляються у вигляді курсової роботи і перевіряються викладачем.

Програма діалектологічної практики

Програма складена на основі питальника "Програми для збирання матеріалів до лексичного атласу української мови" Й. О. Дзендзелівського.

Звіт про проходження діалектологічної практики складається з таких частин:

І. Історична та суспільно-економічна характеристика поселення:

а) місце розташування населеного пункту (в центрі України, на сході Вінниччини і т.д.);

б) дані про заснування поселення (коли і ким засноване, інформація на основі історичних документів чи за легендами);

в) відомості про адміністративний статус населеного пункту (колись і тепер);

г) відомості про національний склад жителів.

II. Характеристика загальних назв населеного пункту:

а) сільськогосподарські культури;

б) рослинництво.

Вибирати респондента треба з числа корінних жителів, без агрономічної освіти, віком 70-80 років, без вад мовлення.

Даючи відповіді на питання, вказуємо його номер у питальнику (не переписуючи запитання) і записуємо фонетичною транскрипцією:

1. [зб^’іж :а]

2. [пши^ениц а]

Якщо назва не встановлена, ставимо номер питання і вказуємо – поняття відсутнє, слово не вживається.

Якщо вживаються на позначення одного поняття декілька слів, вказуємо всіх їх позначками – рідше, частіше, люди старші, молодші та інші особливості. На питання "Чи не розрізняють залежно від кольору, розміру і т.д.?" записуємо всі назви, які існують, пояснюємо всі значення:

66. [ци^ебул а];

66.1 [тиканка] – цибуля, яку саджають методом тикання;

66.2 [корчоўка] – цибуля, яка росте кущиком;

66.3 [підимка] – цибуля, яка зберігається підвішеною до димоходу і т.д. Відповіді на питання, типу №20, №26, №76 записуємо повністю фонетичною транскрипцією. Наприклад:

20. Зн. оранка

1. [гобробл ати земл у плугом]

2. [р іл :а]

III. Фразеологізми досліджуваної говірки. Записуємо якнайбільше висловів, які вживають лише представники цієї говірки, і що ті вислови означають. Особливу увагу звернути на ті, до складу яких входять лексеми на позначення сільськогосподарських рослин, знарядь:

[опаскудит  jак свин а кабак]

[п’іймаў гарбуза]

IV. Зразки зв’язних текстів місцевої говірки.

Записати на касету 4-5 зв’язних текстів місцевої говірки, перед тим їх запаспортизувати. Наприклад:

Запис (розповідь) ведеться від жительки (жителя) села ... 15 липня 2001 р. Катерині Іванівні 78 рік. Вона народилася і все життя прожила в рідному селі.

За відсутності умов для запису зразка мовлення на касету тексти можна записати фонетичною транскрипцією.

Якщо респондентів декілька, то треба паспортизувати кожну бесіду. Запис повинен бути чіткий, запитання студента грамотні і змістовні. Питання можна ставити на будь-які теми. Наприклад: Як раніше обробляли землю? Як Ви дівували (парубкували)? Які сільськогосподарські культури Ви вирощуєте зараз? і т.ін.

Знаки фонетичної транскрипції:

Всі записи відповідей на питання "Програми", а також ілюстрації у вигляді речень та словосполучень живої розмовної мови слід подавати спрощеною фонетичною транскрипцією, в якій, крім звичайних букв української азбуки а, б, в, г, д, е, ж, з, и, і, н, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, використовують ще такі знаки:

е^и – звук більш високого піднесення і вужчий, ніж е; середній між е та и, але ближчий до е [се^ило];

и^е – звук більш низького піднесення і ширший, ніж и, середній між и та е, але ближчий до е [ви^ешневий];

о^у – звук проміжний між о та у, але ближчий до о [ко^у жух];

у^о – звук проміжний між у та о, але ближчий до у [ку°жух];

ґ /g/ – для задньоязичного проривного дзвінкого, відповідника глухого к /ґанок/;

ў – нескладовий у [воўк], [ходиў], [ўчора];

й /ї/ – нескладовий і [край], [синій];

с^З, ш^Ж, п^б, т^Д і т. ін. – часткове одзвінчення глухих приголосних [молот’^Д’ба].

Довга вимова приголосних та голосних позначається двокрапкою, а напівдовгота – однією крапкою після літери [жит’а], [з’і^ел’:а], [н’ічч’:у], [с’іл’у], [н’іч’у].

Напівпалаталізованість приголосних позначається знаком апострофа (’) праворуч угорі літери (с’, з’, д’).

Палаталізованість приголосних позначається знаком мінуги ( ) праворуч угорі літер (с , з , д );

Палатальність приголосних позначається знаком секунди (^//) праворуч угорі літер (с^//, з^//, д^//).

Наголос позначається знаком акута ( ) [молоко], [вода], [сумка].

При записі ілюстрацій (речень, тексту) коротка пауза позначається знаком (/), а довга пауза в кінці фрази зображується знаком (//). Питальна інтонація позначається знаком запитання (?). Власні назви (імена, прізвища, прізвиська, назви міст, сіл, кутків, річок, урочищ, гір тощо) слід писати з великої букви.