1 Козаченко і. В. Загальна теорія статистики. — к., 1975. — с. 4.

перетині суспільних наук і математики заснував т. зв. політичну арифметику.

Статистичний метод широко застосовувався лише до вивчення міжнародних економічних відносин, що, на нашу думку, пояснюється відносною легкістю кількісного параметрування дотичних до нього явищ. Інші види міжнародних відносин, зокрема політичні, навіть після "біхевіористичної революції" кількісно вивчають вкрай обережно та неохоче. Щодо цього заслуговує на увагу думка М. Мерля про абсурдність незастосування кількісних методів там, де вони слушні та потрібні. Ще чіткіше та радикальніше тезу про необхідність використання математичних методів дослідження міжнародних відносин сформулював Т. Сааті: "Математика — це інструмент, який вимагає точності й уяви та концентрує уяву на центральних питаннях за рахунок ігнорування побічних факторів... Існує потреба в послідовній та універсальній логіці і точних методах оцінки впливу тієї чи іншої політики на досягнення поставленої мети"1.

Статистичний метод може застосовуватись через низку пов'язаних з ним методичних прийомів:

—зведення та групування емпіричних параметрів міжнародної системи та її структурних одиниць;

—структуризацію параметрів у вигляді таблиць, графіків, картосхем;

—обчислення показників варіації та динаміки міжнародних явищ і процесів;

—співвіднесення параметрів за допомогою математичної кореляції.

Проблема ефективності застосування статистичного методу в теорії міжнародних відносин полягає у нечіткості наукових уявлень про міжнародну систему як об'єкт дослідження. Найскладнішим питанням є параметрування та формування бази вихідної інформації про частини міжнародних відносин і взаємозв'язки між ними.

Конструктивні методи пов'язані з ідеалізованим відтворенням реальності, що дає змогу дослідникові зосередитись на істотних особливостях об'єкта дослідження.

1 Саати т.Л. Математические модели конфликтньїх ситуаций. — м., 1977.— с. 12.

Експеримент спрямований на верифікацію гіпотетичних тверджень, запропонованих дослідниками. Він має аналітичний характер та пов'язаний з реальністю лише як її ідеалізоване відображення, що полягає в аналітичній реконструкції реальності та розгляді її у динаміці та зіставленні з фактами реальності. Суть експерименту в теорії міжнародних відносин полягає в тому, що дослідник наповнює гіпотезу реальним змістом (тобто подіями та фактами, які він почерпнув з історії та сучасних міжнародних відносин) і намагається з'ясувати, наскільки логічно вона пояснює дії сторін і виникнення тих чи інших ситуацій.

Дж. Догерті та Р. Пфальцґраф стверджували, що як експеримент у теорії міжнародних відносин завжди виступає історія, факти якої дослідники мають лише науково коректно та вичерпно порівнювати з власними гіпотезами.

Із позиції теорії ігор експеримент у міжнародних відносинах завжди пов'язаний зі спробами моделювати їх, а також науково коректно "симулювати" ті чи інші ситуації та процес прийняття рішень. Теорія ігор, наприклад, моделює вибір сторонами стратегій поведінки та результати їхніх взаємодій. Така модель дає змогу умовно розглянути окремі міжнародні ситуації, гіпер-трофуючи вплив певного чинника, або ж, навпаки, абстрагуючись від нього. Це дає змогу експериментувати з тими чи іншими змінними розвитку ситуацій.

Системний метод — чи не найпоширеніший та найдосконаліше описаний у науковій літературі. Його не треба плутати з системним підходом, оскільки підхід є операційним твердженням про характер та зміст міжнародних відносин, а метод — його практичним застосуванням у реальному дослідженні. Широке використання цього методу у сучасних наукових дослідженнях пояснюється його загальновизнаними перевагами, що пов'язані з можливістю розглядати об'єкт дослідження в його єдності та цілісності. Системна теорія, що ґрунтується на використанні цього методу, виконує його як своєрідну програму досліджень міжнародних відносин. Характеризуючи системний метод, Б. Рассет і X. Старр зазначили, що вибір того чи іншого рівня безпосередньо залежить від наявності базових даних та специфіки застосованого теоретичного підходу. В теорії міжнародних відносин цей метод містить аналіз "детермінант", "чинників" і "змінних", що визначають особливості кожного з рівнів міжнародної системи.

Дж. Зінґер запропонував схему дослідження, яка включає аналіз поведінки держав у міжнародному середовищі та вивчення міжнародної системи загалом.

Дж. Розенау розробив дещо детальнішу схему, що поєднує шість рівнів аналізу міжнародної системи (рис. 2.2):

1)індивіди — "творці" політики та їхні характеристики;

2)посади, які вони обіймають, та ролі, що вони виконують;

3)структури уряду, в якому вони діють;

4)суспільство, в якому вони живуть і яким керують;

5)системи відносин між національними урядами та іншими учасниками міжнародних відносин;

6)світова система (тобто глобальна міжнародна система).

Представлена Дж. Розенау схема досить повна та логічна, хоча практично кожна концепція, що ґрунтується на системному розумінні міжнародних відносин, передбачає власну схему дослідження, побудовану на окремій гіпотезі автора.

Моделювання — це метод, пов'язаний з абстрагованим відображенням реальних ситуацій міжнародного життя у вигляді певних ідеалізованих об'єктів, які являють собою системи, елементи та зв'язки між ними.

Такі моделі містять три основні елементи: теоретичний, методологічний і конструктивний. Моделювання у теорії міжнародних відносин є способом конструювати явріща та процеси,

1 Russet В., Starr Н. World Politics. — New York, 1992. — P. 14.

що з ними пов'язані. Моделюванню підлягають міжнародні системи, конфлікти, співпраця та співіснування, процес прийняття зовнішньополітичних рішень тощо. Воно є методом глибокої теоретизації міжнародних відносин на досить високому рівні абстракції, яке дає змогу симулювати ті чи інші ситуації. Тобто моделювання дозволяє не лише статично представляти структуру міжнародних відносин, але й симулювати процеси, що в них відбуваються.

Моделювання може здійснюватись як формально-логічне, математичне та картографічне. Завжди стверджувалось, що найпростішою моделлю є понятійно-категорійна система тієї чи іншої теорії, яка сформувалась унаслідок формалізації та дефіні-ювання чинників, рушійних сил і закономірностей міжнародних відносин.

Моделювання, однак, не можна розглядати як метод, спроможний розв'язати будь-які проблеми теорії міжнародних відносин, позаяк вона досі не зуміла опрацювати системи показників, що адекватно відображають реальність міжнародного життя. Без них пропоновані вченими моделі лише досить приблизно окреслюють реальні ситуації.

Прогнозні методи акумулюють групу способів та прийомів дослідження, що широко застосовуються для наукових передбачень майбутніх ситуацій та процесів у міжнародних відносинах. До них, передусім, належать такі методи, як дельфійський та побудови сценаріїв.

Дельфійський метод досить повно описано у літературі. Він являє собою систематичне й контрольоване обговорення тієї чи іншої ситуації експертами, що переважно належать до різних шкіл теорії міжнародних відносин. Оцінки експертів постійно систематизуються та узагальнюються, після цього їх знову повертають авторам. Така операція, проведена кілька разів, дає змогу віднайти принципові розбіжності між їхніми оцінками стосовно тієї чи іншої ситуації. Вивчення причин таких розбіжностей дозволяє з різних позицій оцінити ситуацію та окреслити невідомі раніше аспекти проблеми, а також імовірні наслідки розвитку аналізованої проблеми чи ситуації. Так формуються остаточна оцінка ситуації та практичні рекомендації щодо реагування на неї. Цей метод має суто організаційний характер, але його глибинний зміст полягає у зіставленні різних поглядів та визначенні найістотніших параметрів очікуваного явища.

Побудова сценаріїв — це метод побудови динамічних ідеальних моделей імовірного розвитку міжнародних подій. На підставі аналізу конкретних ситуацій висувають гіпотези щодо їхнього перебігу та подальшої еволюції, які не піддаються жодній попередній перевірці.

У цьому випадку дослідження розбивають на п'ять етапів:

1)аналіз та вибір головних, на думку дослідника, чинників, що впливають на ситуацію;

2)висунення гіпотез щодо ймовірних фаз еволюції вибраних чинників на 10, 15 та 20 років;

3)зіставлення визначених чинників та висунення на цій підставі низки гіпотез про ймовірні майбутні ситуації;

4)створення показників імовірності тих чи інших запропонованих раніше сценаріїв;

5)класифікація сценаріїв розвитку подій за критерієм їхньої ймовірності.

2.2. Поняття і категорії теорії міжнародних відносин

2.2.1. Проблеми формування понятійно-категорійної системи

Понятійно-категорійна система будь-якої науки відіграє в ній надзвичайно важливу роль, оскільки, з одного боку, є узагальненою моделлю об'єкта її дослідження, а з іншого — її дослідним інструментарієм, базою вивчення об'єктивної реальності.

Перше твердження справедливе через те, що поняття — це узагальнена форма відображення предметів, процесів і явищ міжнародних відносин, а також найважливіших зв'язків між ними. Таке відображення здійснюється через фіксацію загальних та специфічних ознак окремих явищ, а також їхніх взаємозв'язків. Категоріями є найбільш загальні поняття тієї чи іншої галузі знання, філософії науки, що слугують для "скорочення" досвіду, знаходження предметних відношень, розчленування і синтезу дійсності. Можна стверджувати, що наукові поняття

і категорії є фрагментами знань про міжнародні відносини або про частини власне теорії.

Друге твердження також справедливе, оскільки науково -апробовані поняття і категорії фіксують (фрагментарно) вже відомі знання та уявлення, спираючись на які дослідження можна проводити далі.

Усі поняття і категорії, використовувані у теорії міжнародних відносин, можна поділити на дві групи:

1)загальнонаукові поняття і категорії, що мають інструментальний характер, застосовуються системно у всій теорії, оскільки без них теоретизування не можливе;

2)операційні поняття і категорії, що мають теоретико-при-кладний характер і, з причини різного трактування прихильниками тієї чи іншої парадигми сутності міжнародних відносин, втрачають будь-який науковий сенс або мають маргінальний характер поза окремо взятою парадигмою. Більшість понять і категорій, які є рефлексією певних явищ та процесів у міжнародному середовищі, не можуть мати конкретного наукового змісту поза експланаційною системою (парадигмою), в якій вони використовуються.

Операційні поняття і категорії розглянемо у частині 3 цієї праці у контексті тих наукових теорій, які на них спираються. Щодо цієї групи понять та категорій потрібно, однак, зупинитись на деяких вступних заувагах Ю. Кукулки, який вважає, що кожна теорія має унікальний категорійний апарат:

а)ідеалісти або утопісти застосовують такі категорії, як право, свобода, демократія, моральність, збіжність інтересів, міжнародна організація, природний агресор;

б)реалісти використовують такі поняття і категорії, як сила — влада, національні інтереси, об'єктивна суперечність інтересів, рівновага (баланс) сил;

в)біхевіористи (модерністи) спираються на такі категорії, як поведінка, держава, атрибути, середовище, дециденти, система, поле. Дж. Зінґер у своїй таксономії міжнародних відносин використовував такі поняття та категорії, як кордон, функція, обернене стиснення, ентропія;

г) постбіхевіористи (постмодерністи) зосереджуються на таких поняттях та категоріях, як міжнародні процеси, прийняття рішень, ігри, торг.

Спільними для будь-яких теорій є лише категорії "міжнародні відносини" та "міжнародне середовище", але, оскільки ці фундаментальні категорії тлумачаться по-різному, то з них випливають окремі понятійно-категорійні системи. У кожній з них виокремлюються та дефініюються свої унікальні категорії, які є такими лише у межах окремої парадигми. Власне з цієї причини у сучасній теорії міжнародних відносин не склалась єдина система понять і категорій, а лише сукупність, яку можна розуміти як множину окремих систем.