Екологічне страхування

Екологічне страхування виступає переважно у вигляді обов'язкового страхування об'єктів, експлуатація яких пов'язана з високим ризиком забруднення навколишнього середовища внаслідок аварій і катастроф. Розмір страхового платежу залежить від потенційного збитку, а також від оцінки ймовірності несприятливої події. Організації, що здійснюють інвестиції в підвищення екологічної безпеки, можуть звільнятися від частини виплат. У той же час діяльність організацій, які ігнорують таке інвестування, може бути обмеженою або забороненою. Існує також страхування від стихійних лих, які можуть супроводжуватися забрудненням навколишнього середовища.

Заставні платежі

Система цільового резервування коштів на утилізацію відходів (екологічні застави) використовуються, щоб створити стимул для споживачів на здійснення додаткових витрат (наприклад, під час купівлі товару, який може призвести до майбутнього забруднення, споживач робить внесок, який потім повертається з відсотками, після утилізації відходів).

Заставні платежі знайшли застосування при використанні тари багаторазового використання.

Екологічне маркування

Система економічних регуляторів та методів характеризується тим, що підприємство-забруднювач не обмежується жорсткими нормами. Воно може обирати свою стратегію, спираючись на власну оцінку витрат і результатів, хоча усі економічні параметри, які для нього є зовнішніми (норми платежів за забруднення, податки, розміри субсидій жорстко фіксовані).

Підприємствам (забруднювачам, ресурсокористувачам) надається можливість вибору стратегії яка адміністративно їм не нав’язується. При цьому економічними регуляторами підприємства поставлені в порівняно жорсткі рамки дій.

Інформаційний механізм

Інформаційний механізм виконує функцію інформаційного забезпечення функціонування екологічного управління, шляхом створення системи ефективного збору, оброблення та передачі необхідних інформаційних потоків, а також доступу до потрібної інформації.

Інформаційний механізм забезпечує отримання суб’єктами екологічного управління (управлінські структури, підприємства, організацій, громадськість) оперативної достовірної інформації про: стан довкілля, вплив на нього, методи вирішення екологічних задач, вимоги чинного екологічного законодавства тощо.

Інформаційний механізм включає:

• системне спостереження за станом навколишнього природного середовища та техногенними об’єктами, що впливають на нього;

• забезпечення належного обліку та звітності у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища;

• комплексне оброблення та аналіз даних спостережень та обліку;

• забезпечення доступу до екологічної інформації органів влади, підприємств та населення;

• забезпечення надання інформації щодо методів вирішення екологічних задач;

• тощо.

Основні джерела інформації щодо стану навколишнього середовища та навантаження на нього

- дані моніторингу довкілля;

- дані установ і організацій, які проводять контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища;

- дані підприємств, установ і організацій, які проводять первинний облік та звітність у сфері охорони навколишнього природного середовища;

- кадастрові данні та інші бази даних.

В процесі екологічного моніторингу довкілля системно проводяться спостереження, збір, оброблення, передача, збереження та аналіз інформації про стан навколишнього природного середовища для прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій щодо прийняття ефективних управлінських рішень.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безкоштовно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Населення повинно систематично інформуватися через ЗМІ про стан навколишнього природного середовища, динаміку його змін, джерела забруднення, розміщення відходів чи іншої зміни навколишнього природного середовища і характер впливу екологічних факторів на здоров’я людей.

Органи влади повинні негайно інформувати населення та всі зацікавлені організації про надзвичайні екологічні ситуації.

Органи влади повинні забезпечувати доступ до екологічної інформації, яка не становить державну таємницю і міститься в списках, реєстрах, архівах та інших джерелах, у порядку, встановленому чинним законодавством.