3.1. Поняття та ознаки держави

Держава у визначенні сучасних теоретиків держави і права — це один із засобів територіально-політичної організації су­спільства. Держава визначається також як соціальний інститут, що складається в результаті виникнення і діяльності публічної влади, що здійснює керівництво основними сферами громад­ського життя, використовуючи в разі необхідності апарат приму­су. Однак частіш за все державу прийнято визначати як голов­ний елемент політичної системи суспільства. Можна говорити й про те, що нині держава є універсальним способом організації суспільства й управління ним.

Держава — це лише одне із суспільних явищ (суспільних інсти­тутів), тобто один елемент, одна грань громадського життя. Тому передумови її виникнення мають соціально-історичну природу. Якщо подивитися на сучасну політичну карту світу, то побачити континенти, розфарбовані в різні кольори. Інше кажучи, на всій суші, окрім Антарктиди, існують державні утворення. Таким чином, підтримання порядку, виробництво й товарообмін, захист малозабезпечених верств населення, виховання молоді, охорона здоров'я, обробка, зберігання та передача інформації, проведен­ня досліджень і поява нових знань можливі тільки в межах дер­жави. Щоб організувати всі наведені форми активності окремих людей і соціальних груп, держава виконує дуже багато функцій, про які ми будемо говорити нижче.

У сучасному світі існує багато держав, проте точна кількість їх у науковій літературі визначається по-різному. Близько 200 країн світу входять до Організації Об'єднаних Націй. Отож по­стає питання про характерні риси або ознаки держави, за яки­ми вона відрізняється від інших форм організації суспільства, від інших елементів політичної системи.

До загальних ознак держави належать такі. Територія. Кожна держава існує тільки в певних територі­альних межах, котрими є державні кордони. Це — лінія на

50

51

Тема З

Поняття держави

поверхні земної кулі, яка має міжнародно-правове закріплення і визначає межі дії влади тієї чи іншої держави. Концепція про існування територіального обмеження державної влади була сформульована та обґрунтована у працях українського юриста В.А. Незабитовського у 1862 р. До того панувала ідея, згідно з якою територія розглядалася як річ, що належить державі або монархові.

Державні кордони можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. У межах своїх кордонів держава вона має сувере­нітет і територіальну зверхність. У глибині земних надр межі державного суверенітету пролягають до лінії, до якої можливе наукове та господарське засвоєння. Верхній кордон ще не ви­значено у міжнародних документах. Прийнято вважати, що ви­сота 100 км відділяє повітряний простір від космічного. Як відо­мо, космос не підлягає присвоєнню жодною державою, на нього і на природні космічні об'єкти не може поширюватися сувере­нітет ніякої держави. Проте штучні космічні об'єкти (сателіти, пілотовані та автоматичні космічні кораблі, міжпланетні станції тощо) розглядаються як територія держави, яка їх запустила.

Слід особливо підкреслити, що на території країни можли­ве існування лише однієї державної організації. З цього поло­ження випливає міжнародно-правова проблема визнання дер­жави та її уряду. Прикладом може бути недавня ситуація в Центральній Азії. Наприкінці минулого століття в Афганістані йшла жорстока боротьбі між офіційною владою республіки та угрупованнями талібів. Тому для країн світу поставало питан­ня про легітимність кожного з претендентів на вищу владу і про контроль з їхнього боку над більшістю території Афгані­стану.

Населення. За своєю суттю держава є політичною організа­цією суспільства, що забезпечує вирішення його "загальних справ".

Тільки держава має право виступати від імені нації в цілому, на відміну від політичних партій, професійних спілок, інших

громадських організацій або релігійних утворень. Це одне з монопольних прав держави. Саме воно робить державу голов­ним суб'єктом міжнародного права.

З огляду на сказане вище не можна вважати державами тери­торіальні формування, де немає постійного населення. Напри­клад, населення Ватикану складають вищі ієрархи католицької церкви. Вони, за чинним у цій християнській конфесії прави­лом, не мають права створювати сім'ю, а отже, у Ватикані при­родним шляхом не може відбутися зміна поколінь.

Ще однією державоподібною структурою є Мальтійський ор­ден. Його було засновано буллою Папи Римського 1113 р. За часів Середньовіччя він був могутньою лицарською організацією, мав відділення у Франції, Іспанії, Італії, Сирії, Візантії, накопичив багато грошей та коштовностей. Після завершення формування структури ордену в 1150 р. він перетворився на окрему державу. Спочатку вона була розташована в Палестині, але війни хресто­носців змусили орден змінювати місце базування. Послідовно во­лодіннями ордену були острови Кіпр і Родос. Завоювання турків-османів у 1523 р. на сім років позбавили орден будь-якої терито­ріальної бази. Тільки в 1530 р. він отримав Мальту і сусідні дрібні острови. Керівництво ордену дало урочисту обіцянку захищати Середземне море від турків. Але з посиленням Англії та перетво­ренням її на "майстерню світу" і "володарку морів" почався поступо­вий занепад ордену. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. ор­ден для вирішення своїх політичних завдань спробували викори­стовувати російські правителі Катерина II та Павло І. Контакти російської монархії з католицьким орденом тривали дуже недов­го, і 1817р. влада оголосила орден "неіснуючим". З 1834 р. доте­пер центром ордену є Рим, більшість його членів мають фран­цузьке та італійське громадянство, орден діє як велика благо­дійна організація. Статут ордену і міжнародне право конститую­ють його як князівство.

Таким чином, можна дійти висновку, що у світі існують Дуже цікаві структурні елементи, які не мають повної сукуп­ності ознак держави, але виступають як рівноправна сторона

52

53

Тема З

Поняття держави

міжнародних відносин. Тобто, і Ватикан, і Мальтійський ор­ден є державами з погляду міжнародного права. Орден має дип­ломатичні представництва у кількох європейських країнах і при авторитетних міжнародних організаціях, серед яких ЮНЕСКО. У багатьох державах, де більшість населення като­лики, дипломатичного представника Ватикану — папського нунція — вважають головою дипломатичного корпусу (дуайє-ном).

Наявність публічної влади, під якою розуміється спеціаль­ний прошарок професійних керівників. Люди, що належать до цієї верстви, виконують спеціальні функції управління, причо­му наслідком їхньої діяльності не є створення матеріальних благ. Однією з організаційних форм публічної влади є апарат державної служби. Залежно від історичного типу держави по­сади в цьому апараті займаються за призначенням, обранням, або передаються в спадщину. У стародавньому світі та Середньо­віччі право керувати належало виключно кільком родам спад­кової аристократії. Частіш за все високі посади поєднувалися з володінням землею. Світська влада тоді примушувала населен­ня до покірності силою зброї, а духовна — силою переконання. На Сході ці сили виступали разом.

В індустріальному суспільстві нового та новітнього часу вла­да і посади концентрувалися в руках найбагатших осіб, тобто тих, хто володів підприємствами та банками. Ми звикли нази­вати цю частину населення буржуазією. Але буржуазні кола дуже часто доручають займатися керівництвом іншим людям — найманим менеджерам. Згодом вони фінансують або спонсо­рують виборчі кампанії своїх ставлеників, отримуючи могутнє лобі своїх інтересів.

У країнах тоталітарного соціалізму політична влада по­єднується з членством у єдиній правлячій партії.

Сучасна демократична держава захищає інтереси всього су­спільства, але, звісно, з урахуванням певних інтересів правлячої верхівки.

54

Наявність писаного законодавства. Держава організовує діяльність людей, керує досягненням певних завдань за допо­могою норм права. Вони ж є й інструментом захисту тих су­спільних відносин, що склалися і панують. Як ми вже показали в темі, присвяченій проблемі походження держави, поява загаль­нообов'язкових правил поведінки, за уявленнями сучасних до­слідників, передує виникненню держави. Але саме держава сан­кціонує первинні норми та перетворює їх на систему, яка стоїть на захисті інтересів суспільства. Одним із найважливіших чин­ників виникнення держави була поява приватної власності. Це привело до складання багатогранної системи суспільних відно­син. Але охороняти її можна було за допомогою правил, які однаково сприймаються і тлумачаться. На етапі домінування звичаїв як основних норм поведінки забезпечити ці характери­стики було майже неможливо. Тому одним із перших кроків державності була поява офіційного суду, діяльність якого ґрун­тується на зафіксованому в письмовому вигляді праві.

Сучасна юриспруденція оперує важливою презумпцією¹ знання закону. Нормативні акти набувають чинності лише за умови оприлюднення їх. Тексти законів публікуються в засо­бах масової інформації, на шпальтах газет і журналів, у пере­дачах радіо і телебачення проводиться роз'яснення їхнього змісту. Серед завдань практикуючого юриста стоїть і прове­дення просвітницької діяльності щодо тлумачення чинного за­конодавства, правової освіти населення тощо. У статті 22 За­кону України "Про інформацію" йдеться про правову інфор­мацію, якою є сукупність задокументованих або публічно ого­лошених відомостей про право, його систему, джерела, реалі­зацію, юридичні факти, правовідносини і правопорядок, пра­вопорушення і боротьбу з ними та їхню профілактику тощо. Тому вважається, що кожен громадянин знає зміст права. Про протилежне можна говорити лише в тому разі, якщо буде до-

¹ Презумпція — положення, яке вважається правильним доти, доки не буде доведено протилежне.

55

Тема З

Поняття держави

ведено об'єктивну неможливість ознайомитися з положення­ми чинного права через тяжку хворобу або дію якогось іншого чинника.

Можливість застосування примусу. До складу державно­го апарату входять не лише органи влади, а й органи примусу. Слід наголосити, що його діяльність може реалізовуватися тільки державою. Це ще одна з монополій держави. Примусові заходи застосовують спеціальні органи: армія, міліція або по­ліція, прокуратура, розвідка та контррозвідка, пенітенціарна система. Службовці цих органів належать до так званої квалі­фікованої державної служби, можуть носити зброю і на підста­вах, обумовлених законом, застосовувати її. Але прийнято вва­жати, що в демократичній державі неможливе застосування армії проти власного народу. Це означає, що армійські підроз­діли не мають права брати участь у розгоні демонстрацій або акцій громадянської непокори. У європейських країнах поліція прагне використовувати для досягнення своїх завдань лише гуманні методи. Наприклад, поліцейська зброя повинна мати набагато меншу вбивчу силу, ніж бойова. Більше того, головна мета захисника правопорядку полягає не в тому, щоб завдати порушникові шкоди, а лише в тому, щоб не дати йому порушу­вати закон. Для цього в країнах Європейської спільноти пла­нується все ширше використовувати засоби для знерухомлюван-ня злочинців або підозрюваних. Крім того, європейські пенітен-ціарії вважають за найбільш доцільне використовувати строк відбуття покарання для формування корисних соціальних зв'яз­ків для особи, що колись порушила закон.

Поділ населення за адміністративно-територіальним принципом. Держава виникає внаслідок заміни кровноспорід-нених зв'язків ринковими (обмінними). У ній, на відміну від первісного суспільства, розвиваються економічні, політичні та інформаційні відносини, більшість із яких виходять за межі сім'ї, навіть дуже великої та впливової. Тому і владні стосунки

будуються за територією. Між державою та індивідами існують відносини громадянства (підданства). У сучасній демократичній державі між наведеними двома термінами фактично немає різниці. Але прийнято вважати, що громадянами є жителі дер­жави з республіканською формою правління, а підданство при­таманне тільки монархіям.

Крім того, вся територія поділена на адміністративні оди­ниці, назва яких залежить від історичної традиції (області, де­партаменти, дистрикти, графства, ляни, аймаки і т. ін.). Але їх створено з однією метою — для раціональної організації дер­жавного управління, побудови його за ієрархічною моделлю.

Суверенітет — найважливіша ознака держави. До цієї кате­горії входять незалежність держави, зверхність державної влади всередині країни, самостійне вирішення всіх питань внутрішньо­го життя, самостійний вибір зовнішньополітичного курсу відпо­відно до власних інтересів. Суверенітет політичне і юридичне відбиває повновладдя держави. Якщо держава лише проголоси­ла суверенітет, але фактично перебуває під впливом інших дер­жав, то це формальний суверенітет. Прикладом може служити напівколоніальне становище багатьох країн так званого "третьо­го світу", яке склалося через економічну залежність від колиш­ньої метрополії. Досить часто в суспільно-політичній літературі використовують вираз "бананова республіка". Ця назва походить від умовного найменування невеличких країн Центральної Аме­рики, економіка яких базувалася на вирощуванні та експорті однієї агрокультури. Внаслідок цього держави навіть були зму­шені підпорядковуватися диктату американської "Юнайтед фрут компані", котра мала монополію на закупівлю та переробку ба­нанів. Неприродна ситуація позаминулого століття яскраво де­монструє формальність суверенітету.

Проте суверенітет може бути й обмеженим на добровільних чи примусових засадах. Об'єднання держав у федерацію є прикла­дом добровільного обмеження. Становище країни, яка зазнала поразки у війні, демонструє практику примусового обмеження.

56

57

Тема З

Поняття держави

Наявність фінансової та податкової систем. Економічна основа діяльності влади, фінансова база для виконання держа­вою владних функції — це податкова система. Але зібраних по­датків не завжди вистачає для нормального функціонування дер­жавного механізму. Тому держава бере позики як у населення, так і на зовнішньому ринку. Фінансово-грошовий обіг у дер­жаві, як правило, базується на власній валютній системі. Лише у Ліхтенштейні користуються швейцарським франком, в Ан­доррі до впровадження євро ходили французька та іспанська валюти, а економіка кількох держав Океанії базується на до­ларі Сполучених Штатів. У серпні 2003 р. розпочалися кон­кретні дії щодо застосування російського рубля як єдиного пла­тіжного засобу в Росії та Білорусі.

Національна грошова одиниця теж може розглядатися як один із символів держави. До державних монополій належать карбування монет і друк паперових грошей. На банкнотах або металевих грошах поміщають зображення державного герба, портрети монархів, президентів, видатних діячів історії та куль­тури. Тому знущання над грішми в багатьох країнах є само­стійним складом кримінального злочину.

Символи держави. Важливими атрибутами, що відбивають славетну історію держави, є герб, гімн і прапор, якими пишають­ся громадяни з давнього часу. Ці символи встановлюються та опи­суються конституцією або іншими загальнодержавними актами.

Слово "герб" прийшло в нашу мову від польського herb та німецького Erbe, що означає "спадщина". Державний герб являє собою символічний знак, який в алегоричній формі надає кольо­рову та графічну інформацію. Сукупність елементів держав­ного герба відображає особливості країни, а також її провідні політичні та історичні ідеї. Державний герб може містити девіз — стислий афористичний вираз. Текстову інформацію викори­стано в гербі Франції (гасло Великої французької революції "Liberte, egalite, fraternite" — "Свобода, рівність, братерство"), а також у гербах її колишніх африканських колоній. Державним

58

гербом України є тризуб святого Володимира — символ влади династії Рюриковичів.

Державний гімн — це музичний твір, слова та мелодія якого відбивають головні ідеї державності. Прийнято виконувати і транслювати по радіо й телебаченню гімн під час загальнодер­жавних свят і інших урочистостей.

Державний прапор — полотнище одного чи кількох кольорів. Форма прапора, розміщення на ньому смуг, їхній колір так само, як і інші атрибути держави, відображають певні ідеї.

Державні символи України встановлюються ст. 20 Консти­туції України.

Отже, держава являє собою соціальне явище, обмежене пев­ними історичними рамками. Воно виникає в результаті заміни кровноспоріднених зв'язків, характерних для первіснообщин­ного ладу, обмінними зв'язками. Племінні відносини перетво­рюються в суспільні, а первісне суспільство — у цивілізацію. Головним підґрунтям людської цивілізації є приватна власність. Держава має сукупність ознак, проте навіть за відсутності де­яких із них державність не втрачається.

Усі перелічені властивості держави мають під собою реальні підстави, що відбивають той або інший її бік. Однак, якщо те­риторія, суверенна публічна влада, писане законодавство, по­датки — це необхідні ознаки будь-якої держави, то така її вла­стивість, як, наприклад, відверто класовий, диктаторський ха­рактер притаманний лише певним історичним формам держави (фашизму, державі диктатури пролетаріату), тому вони не по­винні входити в загальне визначення держави.