3.2. Природа держави

Протягом тривалого історичного періоду не було наукового визначення цього поняття, і його зміст часто змінювався. На­приклад, французький король Людовік XIV ототожнював дер-

59

Тема З

Поняття держави

жаву зі своєю верховною владою і говорив: "Держава — це я". Він мав певну рацію, оскільки вся вища влада належала йому, але ототожнювати владу одного монарха з державою не можна. У колишньому СРСР вживався термін (гасло): "Держава — це ми". Державу ототожнювали з усім народом. Хоча народ і гро­мадяни дуже тісно пов'язані з державою, але ототожнювати їх неправильно. В.І. Ленін ототожнював державу з машиною для придушення одного класу іншим. Для певних історичних періо­дів такі порівняння можливі, особливо коли існують автори­тарні або диктаторські режими. У цих тотожностях виражаєть­ся суть держави, а не її поняття і визначення.

Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого поняття, вимагає відмежувати одне поняття від іншого або від аналогічних соціальних явищ. Такими анало­гічними або близькими соціальними явищами є родове і грома­дянське суспільство, політичні партії, релігійні та громадські організації, колонії, напівколонії, домініони, мафіозні органі­зації.

Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важливими ознаками: 1) особливим апаратом публіч­ної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публіч­ної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуван­ням податків, правом одержання кредитів і позик.

Терміном "держава" ми позначаємо особливий тип соціаль­них явищ, що характеризуються такими рисами: а) відношен­ня влади і підпорядкування; б) монопольне використанням на­сильства тими, хто має владу; в) наявність юридичного поряд­ку; г) відносна сталість; д) інституціональний вимір. Таким чином, держава — це не утворення, що перебуває над суспіль­ством і незалежне від нього, а певний тип юридичне регульова­ної соціальної поведінки, що існує в конкретних просторово-часових умовах. Держава — це не фізичне явище, яке може бути виявлене за допомогою органів чуття, а соціальний факт, що припускає юридичне нормовану ієрархічну взаємодію його членів. Коли ми говоримо про державу, то маємо на увазі певні

60

відносини між людьми, юридичне регульовані тими, хто упов­новажений на це.

Держава — це колективний феномен, що існує в конкретно­му просторово-часовому контексті. Просторово-часовий харак­тер держави зумовлюється тим фактом, що юридичний поря­док діє на конкретній території в конкретний час. Юридичний порядок певного типу держави діє не вічно і не у всіх державах. Його застосовність звужена до конкретної території протягом конкретного періоду.

Отже, держава — це складне соціальне явище, визначаль­ною рисою якого є примусова регуляція поведінки людей за допомогою встановлених норм.

3.3. Складові елементи держави

Держава — це політична спільність, яку складають такі еле­менти: територія, населення і влада. Територія — це просторо­ва основа держави. Фізична основа являє собою одну з умов, що роблять можливим існування держави. Нарешті, без території держави не існує, хоча вона може змінюватися в часі. Однією з численних форм розширення держави, її територіальної сфери є колоніальна експансія, внаслідок чого виникають великі імперії. У подібних випадках колоніальні зони належать до те­риторій імперії, незважаючи на значні відстані й соціально-культурні розбіжності між метрополією і колоніями. Терито­рія — це простір держави, зайнятий її населенням, де повною мірою діє влада політичної еліти, реалізована через юридичні норми. Одне з головних завдань еліт, що не перебувають на службі іноземних держав, полягає в гарантуванні територіаль­ної цілісності держави. Крім того, забезпечення територіальної цілісності потребує ретельної демаркації кордонів кожної дер­жави і їхнього закріплення в документах міжнародного права, наприклад у договорах.

Виникнення і зникнення держав пов'язане насамперед із територією; саме цим пояснюється той факт, що їхня цілісність ^є предметом найгостріших конфліктів.

61

Тема З

Поняття держави

До території держави входять земля, надра, повітряний простір і територіальні води; вона не може бути зведена до так званої твердої землі. Це означає, що держава підтримує в пере­лічених середовищах свою суверенну владу і має право захища­ти їх від зовнішнього вторгнення з боку інших держав і приват­них осіб.

У сучасному світі проблеми, пов'язані з територією держав, значно ускладнилися внаслідок таких явищ, як колоніалізм і неоколоніалізм.

Після того як класичний колоніалізм вступив у смугу кризи і була забезпечена повна територіальна цілісність нових дер­жав, виникає неоколоніалізм. При неоколоніальному пануванні визнається юридична самостійність нових держав у міжнарод­ному співтоваристві, проте пануючі держави мають над залеж­ними величезну владу, що доходить до втрати міри, коли за­лежні держави поступаються частиною своєї території для бу­дівництва іноземних військових баз, не маючи ніякого контро­лю над ними, або коли ці держави дозволяють експлуатувати свої природні ресурси, не маючи від цього ніякої або майже ні­якої користі. У цих випадках не відбувається втрати державою всієї його території, але її влада над своєю частиною обмежуєть­ся, і там виникають непідпорядковані її контролю військові й економічні анклави.

Ще однією формою обмеження влади держави над частиною її території є її захоплення іноземними військами, незважаючи на негативне ставлення до цього населення. Нарешті, влада держави над частиною її території послаблюється внаслідок партизанської боротьби, коли повстанці створюють так звані "вільні зони". Формально ці зони входять до складу державної території, але уряд не має в них реальної влади, оскільки військовий, фізичний контроль здійснюється лідерами по­встанців, що створюють спеціальні органи керування, які набу­вають більш-менш розвинутої форми.

Таким чином, відносно стабільна територія, що має гаранто­вану цілісність, є істотною умовою збереження держави. Саме

навколо питання про контроль за фізичною основою держави розгортаються багато внутрішніх і зовнішніх політичних кон­фліктів.

Другим складовим елементом держави є населення, тобто людське співтовариство, що проживає на її території і підко­ряється її владі. Народ як родове поняття може бути охаракте­ризований як відносно широка соціальна група, члени якої мають почуття належності до неї завдяки загальним рисам куль­тури й історичній свідомості. Для людей, що належать до яко-го-небудь народу, характерна більш-менш виражена свідомість входження до відмінної від інших спільноти. Національна свідомість передбачає ототожнення себе із загальними культур­ними цінностями, а також наявність емоційних солідарних зв'язків між особами, що належать до однієї нації.

Населення держави може складатися з одного народу або бути багатонаціональним. Навіть у тому разі, коли на різні національні групи, що існують на території однієї держави, поширюється її політична влада, відносини між ними часто бувають напруженими, а в особливих випадках і конфліктни­ми. У багатонаціональних державах внутрішній конфлікт може спричинити небезпеку для політичної стабільності, оскільки виникають сепаратистські національні формування, які прагнуть створити самостійну державу. У деяких випад­ках сепаратистські формування ведуть збройну боротьбу у формі герильї або терористичної діяльності за досягнення на­ціональної незалежності.

З метою пом'якшення конфліктів між національними гру­пами політична еліта найчастіше створює державу на феде­ральній основі. Ще одним засобом є створення так званих "ав­тономних провінцій", які, не маючи такої самої незалежності, як землі, що входять до складу федерації держави, усе ж мають значні прерогативи.

Таким чином, будь-яка держава спирається принаймні на °Дин народ. І хоча не існує держав без національної основи, Можуть існувати народи без держави. Отже, нація — це необ-

62

63

Тема З

Поняття держави

хідна, але недостатня умова формування держави. Необхідни­ми для цього є також територія і державна влада.

Одним із політичних феноменів, що неодноразово проявля­лися в історії людства, є націоналізм, тобто жагуча і навіть аг­ресивна прихильність до своєї національної спільноти. Існує експансіоністський націоналізм, що штовхає політичні еліти до підпорядкування інших держав із метою використання їхніх ресурсів; і оборонний націоналізм, що виступає як своєрідна перешкода зовнішньої агресії і є, таким чином, засобом вижи­вання держав. Він забезпечує необхідну внутрішню згурто­ваність держави, що підпадає під воєнну, економічну або дип­ломатичну агресію.

Третім складовим елементом держави є влада, іншими сло­вами, відносини панування і підпорядкування, що існують між політичною елітою і рештою суспільства.

Політична еліта примусово нав'язує владу, використовуючи для цього юридичні норми. Примусовий характер юридичних норм позначається в тій мірі, у якій їхнє порушення дозволяє державним органам застосовувати санкції. Влада здійснюється за допомогою цих норм. Юридичні норми встановлюють, що саме потрібно робити, хоча це ніколи не виконується повною мірою, а лише в тому обсязі, у якому більшість населення конкретної держави дотримується цих норм. Таким чином, політична вла­да є регулятором поведінки населення держави, оскільки нор­ми визначають його поведінку.

Щоб держава існувала, ті, над ким здійснюється панування, повинні визнавати владу тих, хто панує в цей час. Якщо до влади виявляється неповага, правителі, спираючись на інституціона-лізовані апарати насильства, можуть застосувати санкції, перед­бачені політичною системою. Політична еліта вимушена застосо­вувати інституціоналізоване насильство на постійній основі лише у виняткових випадках, оскільки вона має достатньо ефективні для керування колективною поведінкою засоби прямого і непря­мого переконання. Інституціоналізоване насильство є останнім аргументом, до якого вдається політична еліта, коли соціальні

64

звички до підпорядкування і її соціологічна легітимація послаб­люються і виникає можливість повалення еліти.

Особи, що входять до еліти, змінюються, однак інституціо-налізована влада держави від цього не зникає, за винятком ви­падків, коли ці зміни супроводжуються знищенням держави внаслідок інших причин, таких як громадянська війна або підпорядкування іншій державі. Державою управляє еліта, що складається з конкретних людей, однак унаслідок своєї інсти-туціоналізованості вона має відносну стабільність, що, як пра­вило, виходить за рамки життя окремих людей і набуває істо­ричного виміру.

Отже, держава — це політична цілісність, утворена націо­нальною або багатонаціональною спільнотою, закріпленою на визначеній території, де підтримується юридичний порядок, встановлений елітою, що монополізує інституціоналізовану владу, маючи законне право застосування примусу.