Припинення ,, Основи"

Проїснувала „Основа" неповних два роки. 3 десятою книжкою другого річника (1862) вона перестала виходити. Склалася думка, що до припинення журналу спричинився непорядок в самій редакції, що випливав з невміння вести справи та вдача В. Білозерського.

Автором такого погляду був П. Куліш, який не скупився на відповідну характеристику редактора часопису, не спинявся перед гострим осудом і закидами, що випливали з того його становища до В. Білозерського, що зродилося при початку видання і не при-пинялося впродовж всього часу існування журналу, а навіть і пізніш. Зрозуміло, що ці погляди і твердження найближчого співробітника мусіли відповідно впливати і на опінію суспільства.

Але були сучасники, що вказують на інші причини і переносять пояснения припинення „Основи" на цілком іншу площину. В першу чергу це вказівки О. Кониського (О. Переходовця), який у лютому 1862 р. писав: „Нема того, щоб працювати всім разом дружньо, вкупі: кат зна, що видумали. Нам давайте карти, бенкети, танці, от наше діло, а голови нехай здорові, спочивають... Єсть у нас ще такі панки, що „Основу" читають для „потехи", а вже за те „Сина Отечества" начитуються до схочу, для розуму, для „направления", химерні люди!"

Подібне ж писав співробітник „Основи" В. Гнилосиров до Костомарова: „Сором казахи, як дивляться тутешні пани на свою рідну крашу, на себе, на „Основу". ,Бодай не казать, як казав Тарас!"

Вже з цих двох голосів чути, що перед „Основою" лежало чимало перешкод, які мусіли відбитися в тій чи іншій мірі на її матеріяльній стороні, а тим самим і на її існуванні. Були вони наслідком культурно-національного, а в деякій часті соціяльного стану широких кругів української інтеліґенції шістдесятих років минулого століття. Тому зрозумілими стають свідчення О. Кониського про причини припинення журналу, коли він пізніш писав до львівської „Мети", кажучи, що „в її („Основи") завчасній смерті винні не одні вороги нашої мови та цензурні устави, але і сама українська громада..."

При цьому всьому не можна було сподіватися на створення в короткому часі бази самозабезпечення видання. Умови и обставини вимагали поважної витримки в супроводі з такою ж жертвенністю, як ідейного, так і матеріяльного характеру. I коли першу можна було бачити в поодиноких представників видання, то на підставі низки свідчень, мусимо ствердити майже цілковиту відсутність другої, на яку сподівалося від поодиноких членів суспільства. Крім свідчень Костомарова, Куліша, Кониського та інших, підтвердження цього дає між іншим також свідчення М. Лободовського в його листі до О. Петрова з 22-го січня 1911 р. з приводу праці останнього: „Очерки истории украинской литератури XIX ст.".

У 1898 році – нише він – я відвідав хутір в Чернігівській губернії Мотронівку, бажаючи поклонитися могилі мого доброго знайомого П. О. Куліша, де я зустрів редактора „Основи" В. М. Білозерського, рідного брата Ол. М. Кулішихи, який приїхав до неї, своєї рідної сестри, вмерти і бути похованим поруч зі своїм вже померлим тут товарищем праці П. О. Кулішем. На мое запитання: чому припинила свое існування „Основа"... він відповів:

„Руський, т. є. великоруський поміщик П. Катенін, з любови до покійного Куліша і до мене подарував нам на видання журналу малоруського 8 000 рублів чистоганом. От ми і на ці гроші видавали журнал „Основа", а коли ці гроші витратили, ми звернулися до знайомих українських поміщиків, до Галагана, по грошеву підмогу, посилали і журнал наш, – і ні від кого не дістали бажаної допомоги на наше здивовання".

Факт цей не раз згадується з різних приводів і в різних матеріялах, зв'язаних з діяльністю П. Куліша того часу і в пізніших роках.

Зf таких умовин перед В. Білозерським ставала неминучість перевести видання журналу на шлях, що більш забезпечував биможливість для самодостатности. Тим шляхом вважав він створення часопису, що живо відгукувався на прояви поточного життя, своїм змістом приступного ширшим колам українського народу. Мав би бути це популярний тижневик з політичним відцілом. При ньому ж, як додаток, мали бути 3-4 книжки на рік за програмою „Основи".

3 цією метою В. Білозерський був випрацював програму і подав прохання про дозвіл. Але дозволу на це видання не одержав.

Пізніш П. Куліш ще робив спроби відновити видання подібне до „Основи" та незабаром переконався в цілковитій неможливості дістати дозвіл. Надходили нові часи. Можливість існування будь-якого періодичного органу була вже передрішена п'ястуком політичної реакції, що вже наступала.