21. Поняття та загальна характеристика перекладацьких співвідношень/ відповідників.

У 1950р. Я. Рецкер опублікував статтю, в якій говорив, що вибір перекладачем варіанта перекладу аж ніяк не довільний, а закономірний і визначається співвідношенням одиниць двох мов,що беруть участь в процесі перекладу. Для багатьох одиниць мови оригіналу існують більш-менш регулярні способи перекладу на мову перекладу. Я.І. Рецкер назвав ці способи «закономірними відповідностями» і запропонував розрізняти три типи відповідностей: еквіваленти, аналоги й адекватні заміни. Хоча ця класифікація виявилася не цілком послідовною(«адекватні заміни» були фактично не особливими видами відповідностей, а різними типами перетворень, що використовувалися перекладачем при відсутності словникових відповідностей), саме поняття «відповідність» міцно увійшло в дослідницьку практику. Перекладацький еквівалент/ відповідник – одна або декілька одиниць мови перекладу, які використовуються для передачі змісту, вираженого певною одиницею мови-оригіналу.

Існують різні класифікації перекладацьких відповідників:

І класифікація виходить із структурного критерію – відповідники ділять так само, як і рівні мовної системи. Є два типи відповідників: лексичні та синтаксичні (граматичні).

Л

ексичні: - постійний

- варіантний

Творчий характер процесу перекладу обумовлюється його варіативною природою. Слово може мати еквівалентну одиницю вищого або нижчого рівня.

ІІ класифікація – за ступенем регулярності. Є такі відповідники: 1. постійні (ті, що існують в одному екземплярі) – пов’язані з ситуативною еквівалентністю; 2. варіантні; 3. оказіональні (нерегулярні)

22. Жанрово-стилістична класифікація видів перекладу.

Класифікація – принцип наукового аналізу. ЇЇ мета – визначити ступінь однорідності. Основний критерій жанрово-стилістичної класифікації – жанрово-стилістична приналежність тексту-оригіналу.

За цією класифікацією переклад ділить на інформативний та художній.

Інформативний переклад – переклад текстів, основна функція яких полягає у передачі інформації, а не в художньо-естетичному впливі на читача: науковий, технічний, медичний, політичний та ін..

Художній переклад – переклад творів художньої літератури (проза, поезія, драма). Твори художньої літератури протиставляються іншим творам, бо домінантною є одна з комунікативних функцій, а саме художньо-естетична, або поетична. Основною метою твору цього типу є досягнення певного естетичного впливу, створення художнього образу. Аналіз перекладів говорить про те, що задля забезпечення художнього перекладу дозволяється відхилення від максимально можливої змістової точності.

Варто додати, що в оригіналі, який вимагає в цілому художнього перекладу, можуть траплятися окремі частини на інформативний переклад та навпаки.

23. Психолінгвістична класифікація видів перекладу.

Класифікація – принцип наукового аналізу. ЇЇ мета – визначити ступінь однорідності. Основний критерій психолінгвістичної класифікації видів перекладу – спосіб здійснення процесу перекладу.

За цією класифікацією існують два види перекладу:

1. усний переклад (текст оригіналу і текст перекладу існують не у фіксованому вигляді і перекладач не може до них звертатися чи робити зміни):

- синхронний (при якому перекладач майже синхронно проговорює переклад разом з мовою оратора)

- переклад з аркушу (at sight translation)

- послідовний (текст перекладу поділяється на певні відрізки)

2. письмовий переклад (переклад, за яким текст оригіналу і текст перекладу існують у вигляді фіксованих текстів, що дає можливість ще раз до них звертатися з метою кращого їх розуміння та внесення змін). Класичним прикладом письмового перекладу є такий переклад, коли перекладач сприймає оригінал зорово у виді письмового тексту і створює текст перекладу нижче у виді письмового тексту.

Характерним фактором є час, за який проводиться переклад. Переводчик может в любой момент прервать перевод, вер­нуться к уже переведенному отрезку, потратить дополнитель­ное время на обдумывание любой части оригинала или пере­вода, обратиться к словарям и справочникам, получить совет или консультацию у специалистов и т.д. Это создает условия для успешного решения сложных переводческих проблем, по­зволяет успешно осуществлять перевод любых текстов как ху­дожественных, так и информативных. В письменном переводе требуется и достигается наивысший уровень эквивалентности. При устном переводе действия переводчика строго ограничены во времени темпом речи оратора и необходимостью «выда­вать» перевод одновременно с оратором или сразу же после того, как он остановился. В связи с этим у переводчика не ос­тается времени на размышление, перебор вариантов или обра­щение к справочной литературе.