41

ФІП ЕФІ-11	25.10.2011 р.	ІППТ - 310
ФІП ЕФІс-11-12	01.11.2011 р.	412-4 н.к.

Тема 9. Підприємства і фінансові інновації

Питання теми:

9.1. Необхідність та зміст фінансових інновацій для підприємств

9.2. Форми і моделі фінансових інновацій

9.1. Необхідність та зміст фінансових інновацій для підприємств

Необхідність впровадження фінансових інновацій випливає з фінансово-економічного стану України та міжнародної фінансової конкуренції, що вимагають постійного розвитку та підсилення національної фінансової системи. Причинами, через які погіршується стан фінансової системи України, є, по-перше, тривалий економічний спад, по-друге, - внаслідок економічного спаду, - необхідність отримання значних запозичень і утворення державного боргу, по-третє, застаріла структура економіки, через що вітчизняне виробництво є надзвичайно енергоємним, залежним від імпортних енергоносіїв, ціни на які постійно підвищуються, і знову ж таки викликають потребу у зовнішніх запозиченнях.

Фінансово-економічний стан можна характеризувати різноманітними показниками, зокрема, певною мірою, структурою державного боргу. Зовнішній борг зріс з 8,2 млрд. дол. США у 1995 р. до 10,2 млрд. дол. США у 2002 р. Внутрішній борг з 5,3 млрд. дол. США у 1995 р. скоротився до 4,0 млрд. дол. США у 2002 р. [1, с. 119]. Значна питома вага зовнішнього боргу пояснюється тим, що за період 1994-2002 рр. обсяг кредитів з боку міжнародних фінансових організацій збільшився у вартісному обчисленні майже десятикратно. Домінуючу роль серед кредиторів України відіграють Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Темпи росту зовнішнього боргу відносно попереднього року становили: від 117,2 % у 1994 р. і 184,0 % у 1995 р. до 82,7 % у 2000 р. і 100,7 % у 2002 р. Тобто на короткий проміжок 1999-2001 рр. темпи росту зовнішнього боргу знижувалися нижче позначки у 100 %, а потім знову зростали.

Наведені дані свідчать про значну залежність економічного розвитку держави від зовнішнього фінансування, що є потенційною загрозою економічній безпеці України. Статистичний щорічник України за 2009 року не містить відомостей про державний борг України.

Проте, нині державний борг України (з урахуванням заборгованості перед МВФ) складає 40% від ВВП. Для порівняння слід зазначити, що Німеччина має державний борг обсягом 120% ВВП, і такий обсяг державного боргу експерти Європейського союзу (ЄС) пропонують як орієнтир для Греції на 2025 рік.

Цілком закономірно постає питання про подальший розвиток фінансової системи в Україні та можливість її вдосконалення, адже за двадцять років незалежності було вжито ряд заходів щодо поліпшення її функціонування. Серед законодавчих ініціатив слід назвати: Закони “Про банки і банківську діяльність”, "Про інститути спільного інвестування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про страхування", "Про кредитні спілки", Указ Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та низку інших важливих документів. Прийняті Бюджетний та Податковий кодекси, пенсійна реформа. Було засновано понад 200 інвестиційних компаній та фондів, значну кількість страхових компаній, недержавних пенсійних фондів: 11 у 2006 р. і 83 у 2010 р. Банків налічувалось: на кінець 2000 р. – 195, на кінець 2009 р. – 198. На 1 січня 2010 р. фінансову діяльність здійснювали 18629 суб’єктів, з яких 12991 – із статусом юридичної особи і 5638 суб’єктів без статусу юридичної особи. Кількість кредитних спілок зросла з 435 у 2005 р. до 1127 у 2010 р.

Про низьку ефективність вжитих заходів свідчить те, що більшість підприємств продовжує і надалі фінансуватися із внутрішніх ресурсів. Переважна частина страхових компаній здійснює майнове страхування, тоді як більшість фінансових ризиків залишаються незастрахованими. Роль пенсійних фондів у довгостроковому перерозподілі коштів залишається малою і дуже монополізованою. Що ж до ряду країн Центральної та Східної Європи, то вони змогли за відповідний період створити таку фінансову систему, яка дала змогу залучити значні суми інвестиційних ресурсів. На противагу їм, Україна задовольняла нагальні фінансові потреби переважно за рахунок державних кредитів, а рівень приватних запозичень на душу населення в багато разів відставав від країн ЦСЄ. Візьмемо для прикладу Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Більшість з перелічених у статті 4 цього документа послуг існували практично із самого початку незалежності України. Проте всебічного закону про види допустимих фінансових інструментів поки немає. Фактично копіюються послуги, зазначені в Законі "Про банки і банківську діяльність". На практиці майже не діють такі фінансові інновації, як забезпечені іпотечні цінні папери (mortgage-backed securities), варанти, конвертаційні бонди, муніципальні облігації, які трапляються лише в окремих положеннях ДКЦПФР, але які могли б стати повноцінними фінансовими послугами, сприяючи розвиткові іпотечного ринку, будівництва чи перерозподілу фондових активів загалом. Взагалі, частка похідних цінних паперів на вторинному фондовому ринку залишається надто малою (менше 1 %). Цілком закономірним є те, що вартість користування грошима в банківських системах країн ЦСЄ в декілька разів нижча, ніж в Україні. Тобто очевидно, що законодавчі інновації у галузі фінансових послуг мали більше формальний характер. До того ж фінансовий ринок України є досить деформованим, про що свідчить хоча б той факт, що серед операцій із цінними паперами у 2000 році понад 50 % становили векселі, а на акції припадало близько 26 %. Державні цінні папери, на які світовий попит на зовнішніх ринках після дефолту та реструктуризації значно знизився, становлять левову частку на ринку України. Зокрема, за даними ПФТС, частка торгівлі державними цінними паперами становила 78,85 %, а корпоративними — 21,15 % (за перші 7 місяців 2002 р.).