Історія виникнення фінансових інновацій

Перш за все, звернемося до історичних витоків. З часу виникнення акціонерного капіталу й нових форм грошей, що пов'язують, зокрема, з виникненням найбільшої на той час Ост-Індської компанії у 1600 році, минуло понад 400 років. Вважається, що перші ринки похідних фінансових інструментів з'явилися вже в 1688 році на Амстердамській фондовій біржі.

Як зазначає Камерон, фінансова система Великої Британії розпочала функціонувати після прийняття закону про банки у 1844 р. Уже на середину XIX ст. можна констатувати виникнення прототипу нинішніх інвестиційних банків (Rotschild & Sons, Baring Brothers, J.S. Morgan & Co). Вони брали участь у розміщенні цінних паперів на Лондонській фондовій біржі, спеціалізацією якої були іноземні інвестиції. Уже на той час утворилися фінансові інститути на зразок Ощадбанків, позичкових і будівельних асоціацій. Щодо французької системи, то вже в першій половині ХІХ ст. почали формуватися, окрім банків, нотаріальні контори і командитні банки, відбувалось розміщення облігацій іноземних позичок, а також емітованих компаніями з будівництва залізниць. Саме після державного перевороту 1851 р. і проголошення Другої імперії Наполеон III намагався зменшити монопольний вплив фінансової імперії Ротшильда шляхом створення нових фінансових інститутів. Так були засновані іпотечний банк Sosiete Generale de Credit Foncier та інвестиційний банк з фінансування залізничного будівництва Sosiete Generale de Credit Mobilier. В той же час у Швеції було 3 банки, кожен з яких здійснював інвестиційні операції

До початку XX ст. застосування приватних боргових інструментів інвестиційних послуг, форвардних і ф'ючерсних контрактів та похідних цінних паперів, а також ринку державних облігацій набуло значного поширення. У Обстфелда зазначено, що ці та ряд інших інструментів були відомі в усьому світі. Тобто розпочався період руху капіталу в світовому масштабі. Значне поширення системи фіксованих валютних курсів позначилось на зближенні відсоткових ставок. Як відомо, події першої та другої світових воєн дещо загальмували розвиток мобільності капіталу. Фінансові кризи 90-х років змусили ряд країн, що розвиваються, відійти від домінуючих на той час режимів валютних курсів, побудованих на прив'язці до провідних валют. Проте міжнародний рух капіталу продовжував поширюватися в різних формах. Піки міжнародної мобільності капіталу, зазначені Обстфелдом, припадають на 1914 і 2000 рр. Розпад соціалістичної системи в країнах Східної Європи спричинив приплив іноземного капіталу до цих країн спочатку у формі прямих іноземних інвестицій, а потім і в формі портфельних — через посередництво фондів і фінансових компаній, створених в тих із них, де діє ліберальне законодавство. Негативні наслідки цього процесу проявилися в першу чергу в кризах, пов'язаних з відпливом капіталу та девальваційними шоками, а також у надмірному проникненні іноземного капіталу в національні банківські системи. Проте інвестиційний приплив капіталу викликав створення нових робочих місць, підвищилися реальні зарплати (у декілька разів більше, ніж в Україні), збільшилася частка високотехнологічного експорту.

Щодо України, то появу перших фінансових посередників можна віднести до періоду виникнення банків, тобто до 1868 р., коли було засновано Київський приватний комерційний банк і Київське міське товариство взаємного кредиту. У 70-ті роки XIX ст. розпочали діяльність Київський промисловий і Київський земельний банки. Розвиток фінансового сектору в Російській імперії, до якої на той час входила й частина України, характеризувався високим ступенем концентрації фінансів: так, 12 банків володіли 80 % усіх активів. Проте вже на початку XX ст. існували комунальні, кооперативні та іпотечні банки. До 1914 р. діяли близько 50 акціонерних комерційних банків. Також досить сильно була розвинена іпотека: іпотечні цінні папери в Росії становили близько 50 % приросту усіх цінних паперів і акції земельних банків давали суттєві дивіденди, проте в 1917 р. вони були скасовані. Після цього система фінансових інновацій практично занепала, і лише після 1991 р. з відновленням роботи Київської фондової біржі почали закладатися певні засади фінансового ринку. Так, згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" було дозволено створювати такі спеціалізовані банки, як ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові.