6.2.1. Теорія систем у соціальній роботі – характеристика та особливості застосування

Сьогодні розрізняють дві форми застосування теорії систем в соціальній роботі: використання положень загальної теорії систем; розробка і використання екологічної теорії систем.

Системні ідеї в соціальній роботі беруть свій початок із загальної теорії систем Л.Берталанфі, що розроблялася у біології. В соціології теорія систем набула розвитку завдяки працям Т. Парсонса і сьогодні є надзвичайно актуальною в соціальній роботі.

Основними положеннями теорії систем є наступні.

Розрізняють системи закриті, які не мають обміну енергії з іншими системами і відкриті, де системи обмінюються енергією з іншими системами.

З позиції динаміки систему характеризують такі властивості:

1) вхід – енергія, яка підводиться у середину системи через межі;

2) продуктивність – як використовується енергія в середині системи;

3) вихід – впливи на навколишнє середовище енергії, що пройшла через межі системи;

4) контури зворотного зв’язку – інформація та енергія спричинили її виходи та вплинули на оточення, яке повертає в систему результати цього впливу;

5) ентропія – системи використовують власну енергію для того, щоб підтримувати свою діяльність. Це означає, що ці системи виснажаться і помруть, якщо не отримають входів із зовні.

Статика – стан системи визначається п’ятьма характеристиками:

1. стаціонарний стан – як вона підтримує себе, одержуючи якийсь внесок та використовуючи його;

2. гомеостаз або рівновага – це є здатність підтримувати фундаментальну природу системи, навіть якщо енергія входу її змінює;

3. диференціація – уявлення, що система з часом виростає складнішою з більш різноманітними видами компонентів;

4. несумативність – уявлення, що ціле є більше, ніж сума його частин;

5. взаємодія – в разі, коли одна частина змінюється, ця зміна взаємодіє з усіма іншими частинами. Таким чином, вони також змінюються.

Внаслідок взаємодії системи виявляють як еквіфінальність (здатність досягати одного результату різними шляхами), так і мультифінальність (здатність досягати різні результати подібними шляхами), оскільки всі системи взаємодіють у своєрідний спосіб.

Соціальні системи можуть мати синергію, тобто вони можуть створювати свою власну енергію для підтримки свого існування.

У прагненні поліпшити своє життя люди залежать від великої кількості систем, що їх оточують. Відтак, вирішення проблем соціального захисту, головним чином, повинне спиратися на удосконалення та регулювання систем. Важливого значення при цьому набувають три типи систем: неформальні або природні системи (сім’я, групи друзів, об’єднання за інтересами); формальні системи (територіальні громади, профспілки, політичні організації тощо); системи, що існують у вигляді установ, відомств, функціонально-орієнтованих організацій (лікарні, бібліотеки, школи, соціальні установи та ін.).

Задачі соціального працівника пов’язані з оптимізацією діяльності установ, відомств, організацій, інших систем, що здатні надати допомогу людям у вирішенні їх проблем, а також у сприянні клієнтам у використанні ними закладів соціальної роботи для задоволення їх потреб, активізації самозахисних потенціалів людини, як саморегулюючої системи.

На основі теорії систем соціальний працівник виявляє фактори оточення клієнта, фіксує наявність взаємодії або впливу на клієнта інших людей, різноманітних соціальних факторів. Головна мета – допомогти клієнту реалізувати поставлені завдання, „знімаючи” обставини, що можуть призвести до небажаних явищ.

В теперішній час теорія систем найбільш ефективно використовується в практиці соціального забезпечення, а також при розробці регіональних і державних концепцій соціального захисту населення і їх реалізації у вигляді різних соціальних проектів.

Застосовуючи теорію систем, варто брати до уваги, що теорія систем – це теорія високої абстракції, яка фіксуючи наявність певних зв’язків між різними соціальними факторами і рівнями розвитку соціальних процесів, не пояснює причин порушення або відновлення цих зв’язків. Відтак, вона переважно застосовується для вирішення питань на макрорівні, оскільки не здатна пояснити причини порушення або відновлення зв’язків, не враховує унікальний особистісний рівень розвитку соціальних процесів.

Цей недолік частково долається в екологічній теорії систем, що також уживається під назвою „модель життя”.