3. Формаційний та цивілізаційний підходи до аналізу суспільства.

Філософія історії розглядає й оцінює історію з точки зору виявлення закономірностей історичного процесу, виявлення специфіки історичного знання, сенсу і спрямованості людської історії.

У сучасній соціальній філософії існують два підходи до розуміння історичного розвитку – формаційний та цивілізаційний. Основною проблемою, на вирішення якої вони націлені, є спрямованість історичного процесу, тобто чи є суспільний розвиток прогресом, чи він є історією локальних, замкнених цивілізацій, не пов’язаних у єдиний загальнолюдський історичний процес.

Формаційний підхід вирішує цю проблему так: історія є прогресом, сходженням від менш розвиненої до більш досконалої формації. На відміну від нього, цивілізаційний підхід до історії не передбачає заданого сценарію майбутнього розвитку, заперечує наявність закономірностей історії.

Формаційна теорія базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль належить економічному фактору. За К. Марксом, який вперше висунув ідею матеріалістичного розуміння історії, суспільно-економічна формація - це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна "сходинка" історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності. Згідно з формаційним підходом, спосіб виробництва визначає все багатоманіття суспільних зв'язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис і надбудова.

Базис - це сукупність виробничих відносин, яка становить економічний лад суспільства, від нього залежать усі інші суспільні відносини. Базис визначає характер і зміст надбудови, тобто ідеологічних, політичних, правових та інших відносин й ідей, організацій та установ, через які здійснюються ці відносини.

Отже, суспільно-історична формація виступає" загальною характеристикою основних типів суспільства.Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство - "сходинки"

розвитку людства.

В основі цивілізаційного підходу, який заперечує й водночас доповнює формаційний підхід, - перетворення історії людства у глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації. У соціальній філософії традиційним став поділ історії на традиційну,тобто аграрну, індустріальну (техногенну), постіндустріальну цивілізації, а також на нову, що формується, - інформаційну.

Але термін "цивілізація" є багатогранним, він не має однознач-

ного і чіткого визначення: цивілізацію іноді ототожнюють з

поняттям "культура"; часто під цим поняттям розуміють більш високий стосовно варварства рівень розвитку суспільства, пов'язаний з удосконаленням техніки і технології. Водночас у всіх розуміннях це поняття

вживається для характеристики цілісності матеріальної і духовної життєдіяльності людей. Під цивілізацією розуміється певне історичне

утворення, відгалуження історичного розвитку, сукупність суспільств та культур, об'єднаних спільними ознаками.

Отже, на відміну від формаційного підходу, який базується на

економічних структурах, певних виробничих відносинах, цивілізаційний

підхід фіксує увагу не лише на економічній стороні, а на сукупності всіх

форм життєдіяльності суспільства ~ матеріально-економічній,

культурній, політичній, моральній.

Кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Звідси й поділ цивілізацій на традиційні, які охоплюють стародавній та середньовічний періоди, з їх аграрною спрямованістю економіки, високим рівнем залежності від природних умов (перш за все від географічного положення), консерватизмом у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи тощо;

та техногенні, в яких виникає система цінностей, основу яких становлять наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу стає

провідною у культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється

становище людини в суспільстві: утверджується цінність свободи,

рівності людей, тобто цінності демократії.

Техногенна цивілізація динамічна, рухлива й досить агресивна.

Вона суперечлива: її вища мета - збільшення матеріального багатства на основі постійного оновлення техніко-економічних систем - перетворює людину на просту функцію, засіб виробничої сфери, вона стає предметом маніпуляції масовою культурою, засобами масової інформації, з одного боку, і водночас орієнтується на свободу людини, мобілізує людську активність, стимулює розвиток здібностей людини, внаслідок чого відбувається

гуманізація суспільства.