Філософія культури

План

1.Поняття культури. Головні філософські підходи до аналізу культури.

2.Стуктура та соціальні функції культури.

3. Культура як спосіб буття людини. Людина як творець та творіння культури

4. Конкретно-історичні типи існування культури. Спадкоємність у розвитку культури.

5. Національне та загальнолюдське в культурі. Феномен субкультури та контркультури.

6. Взаємозвязок культури і цивілізації.

7.Проблеми сучасної культури

1.Поняття культури. Головні філософські підходи до аналізу культури.

Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у куль­турному середовищі, яке створене ним самим. Культура - фундамент людського життя. Вона виникла і розвивається разом з людиною, втілюючи в ній те, що якісно відрізняє її від всіх інших живих істот і природи в цілому.

Феномен культури, ос­кільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними нау­ками. Цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.

Різноманітність виявів людського духу, життєвих і практичних установок, проривів у новий вимір історичного буття зумовила різноманітні індивідуальні форми культури, що пронизують усі сфери суспільства. Доповнює їх інтенсивне взаємопроникнення культур, підвищення їх ролі в житті людей. Культура стає формою буття і спілкування людей минулого, сьогодення і майбутнього, самодетермінації (са­мообмеження) індивіда, засобом вільного вибору і зміни влас­ної долі.

Диференційовані форми культур народів планети охоплю­ють незліченну кількість творчих сил і станів, зовнішніх і вну­трішніх виявів життя. Осягнути їх, об'єднати в цілісність неможливо. Водночас людям необхідна єдність переконань, оскільки будь-яка культурна праця є творчістю життя, що не завжди актуально усвідомлюється. Адже всі культурні функції тісно пов'язані зі своїм змістом, а їх носії нерідко знають про них лише те особливе, що вирізняє кожну з них. Однак цінність їх дається лише в єдності системи, яку забезпе­чує єдність культурної свідомості, світогляду. Щоб набути, усві­домити таку єдність, необхідно осягнути сутність функцій, які репрезентують те спільне, що є в усіх конкретних культурних діяннях, яким би не був їхній зміст. Досяга­ється це тільки на рівні філософського мислення, зокрема в царині філософії культури (термін запровадив А. Мюллер). Філософія культури — філософське знання про сутнісні засади культури, закономірності та перспективи її розвитку. Вона ви­являє своєрідну єдність сутнісних засад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних моделей, архетипні ситуації, зако­номірності повторення і перевтілення постійних складових культури.

Саме слово «культура» з'явилося в Стародавньому Римі, де воно означало насамперед агрокультуру, тобто оброблення, культивування землі. Цей первісний зміст надалі поступається місцем іншому, пов'язаному з особистими достоїнствами і досконалістю людини. Римський мислитель Ціцерон вживав поняття "культура душі". Він вважав, що філософія є "культурою розуму" тому, що обробляє розум для його удосконалення. Отже, з одного боку, культура є діяльністю із перетворення людиною природи (землеробство), а з другого - засобом розвитку духовних сил людини, її розуму.

Найбільш загальним визначенням культури є таке: культура – це все те, що створила людина, сукупність результатів матеріальної і духовної людської діяльності.

Але це надзвичайно широке визначення не враховує розмаїття моделей культури. Розглянемо основні з цих моделей.

"Натуралістична" модель . Її представники ( Вольтер, Руссо, Гольбах ) розуміли культуру як одну зі сходинок природної еволюції, що втілює розвиток здібностей "природної" людини. Вони зводили культуру до предметно-речових форм її прояву. Завдяки культурі людина стає вищою ланкою в ланцюгу розвитку природи.

У XVIII ст. німецькі просвітники пов'язували поняття "культура" з особистісним розвитком людини, в центр своєї уваги ставили моральне виховання. Культура - це і результат людською діяльністі по перетворенню природи, і вищий прояв людського буття, пов'язаний з людським духом. Саме від просвітників XVIII ст. йде протиставлення "культура - натура", тобто "культура - природа". Поняттям культури позначалися всі досягнення духовної культури людини, все те, що називали тоді освіченістю і вихованістю людини. Вирішальна роль належить знанню, хоча і в цей період вже було ясно, що освіта є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб бути культурним.

"Класична" модель культури (характерна для XIX ст). Вона є своєрідним результатом звільнення людини від жорсткої залежності від природного та божественного світів. Тут людина виступає як розумна , динамічна істота, яка розвиває свої духовні здібності і є творцем культури. В основі цієї моделі лежать принципи гуманізму, раціоналізму та історизму.

У класичній моделі культура виступає як суто духовне утворення. Це головна, суттєва, визначальна сфера розвитку людини. Про матеріальний аспект культури тут мова не йде. В цілому, класична модель культури у філософії ідеалістична.

У марксистській філософії класична модель культури отримала матеріалістичне тлумачення. Культура розуміється не лише як духовна проблема виховання та освічення індивіда, а також як проблема створення необхідних матеріальних умов для всебічного розвитку людини. При цьому стверджується, що культура є не лише сукупністю результатів трудової діяльності суспільства, а й самим процесом людської діяльності.

Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираження її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу і життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Отже, оскільки культурою у людській діяльності є те, що відрізняє свідому доцільну діяльність людини від інстинктивної діяльності тварин, культуру у найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти.

У XX ст. виникає криза класичної моделі культури. Криза була викликана, в основному, такими причинами. По-перше, стало очевидно, що у вивченні культури недостатньо посилатися лише на точну наукову об'єктивність. Слід враховувати в її дослідженні переживання, смисли, тлумачення, інтереси суб'єктів культури. По-друге, класична модель втілювала ідеологію європоцентризму, тобто неєвропейські форми культури сприймалися як недорозвинені, неповноцінні. Але бурхливе розширення зв'язків з неєвропейськими культурами, криза колоніалізму показали "некоректність" такого ставлення до цих культур.

"Некласична" (модерністська) модель(кінець XIX - початок XX ст. ). Ця модель спрямовує увагу на повсякденне життя людини. Культурну реальність розглядають як культуру окремої особистості, етносу, соціуму, які взаємодіють між собою, і ця культурна реальність сприймається людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення.

Для некласичної моделі характерні песимізм, ідея абсурдності, "темноти" світу, пріоритет особистого над суспільним у житті людини, тенденції небажання упорядкування світу тощо.

Некласична культура має риси, споріднені із рисами некласичної філософії: не претендує на пізнання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму; всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності; розглядає дійсність як відносну та скоріше розсіяну, подрібнену, ніж цілісну і завершену.

Постмодерністська модель(кінець XX ст. ). Ця модель пов'язана з думкою, що світ немовби чинить опір впливу на нього людини, що порядок, який існує в світі, "мститься" людським спробам творчо його переробити, перевести з "нерозумного" стану в "розумний". Відмова від перетворення світу спричиняє відмову від спроб його систематизації. Звідси випливає висновок: світ не тільки не піддається людським зусиллям, а й не уміщається ні в які теоретичні схеми.

Всі ці тенденції знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням деградації як людини, так і культури. Проте дослі­дження засвідчує, що авангардне (сучасне) мистецтво та некласична культура перебувають у органічних зв'язках із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень.

В кожній з наведених моделей культури спостерігається намагання виділити сукупність її ознак. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, які сучасна філософія виводить на перший план.