3. Роль піі в економіці України

Іноземні інвестиції відіграють важливу роль в будь-якій еко­номіці і українська не є винятком. Важливо, що вони не лише до­зволяють певною мірою компенсувати дефіцит національних ко­штів, але й є провідником сучасних технологій виробництва та управління, своєрідною «перепусткою» на світові ринки товарів, капіталів та технологій.

Україна також намагається залучати прямі іноземні інвестиції, застосовуючи всі зазначені вище заходи. Однак реальні зрушення в при­пливі інвестиційного капіталу з-за кордону доводиться констатувати лише починаючи з 2005 року.

З таблиці видно, що до 2005 року Україна змогла залучити прямих іноземних інвестицій лише на суму близько 9 млрд дол. США, тоді як у наступні п'ять років — майже 31 млрд дол. США.

	1996	1999	2002	2005	2008	2010
В Україну	896,9	2810,7	4555,3	9047,0	29542,7	40026,8
З України	84,1	97,5	155,7	198,6	6196,6	6223,3

Найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій за­безпечили суб'єкти інвестиційної діяльності з Кіпру (22,8 %), Німеччини (16,6 %), Нідерландів (9,6 %), Російської Федерації (6,7 %), Австрії (6,4 %), Велика Британія (5,6 %), Франція (4,2 %), Віргінські острови, Британські (3,3 %), Швеція (3,2 %), США (3,1 %), інші країни (18,5 %).

Не повинні дивувати обсяги інвестицій із так званих офшорних зон (зокрема Кіпру, Віргінських та Британських островів). Насправді, це є вітчизняний капітал, який спочатку перемістився в офшорні зони, а пізніше повернувся в Україну. Офшорні зони дають змогу компаніям знизити рівень оподаткування прибутку, а головне — захистити свій капітал, перетворивши його з внутрішнього в іноземний інвестиційний ресурс. Така ситуація характерна для всіх країн, які пройшли період «сірого» нагромадження капіталу, демонструють перманентну політич­ну нестабільність та мають слабкий інститут приватної власності.

Найбільші обсяги іноземних інвестицій вкладаються в ті сфе­ри економіки, які гарантують швидке обертання капіталу (станом на 01.01.2009р.).

Всього	35723,4	100,0
Сільське та лісове господарство, мисливство	803,2	2,2
Промисловість	8056,5	22,6
харчова промисловість	1655,5	4,6
хімічна та нафтохімічна промисловість	952,8	2,7
металургійне виробництво	1353,7	3,8
машинобудування	1090,4	3,1
інші галузі промисловості	3004,1	8,4
Будівництво	2052,9	5,7
Торгівля; післяпродажне обслуговування і ремонт	3718,4	10,4
Діяльність готелів та ресторанів	412,9	1,2
Діяльність транспорту та зв'язку	1281,0	3,6
Фінансова діяльність	7154,8	20,0
Операції з нерухомим майном, оренда, інші послуги	3570,7	10,0
Нерозподілені за видами ек. діяльності обсяги інвест.	8673,0	24,3

Вкладаючи інвестиції в Україну, іноземні компанії та банки переслідують різні цілі, серед яких можна виокремити такі:

• одержання високої норми прибутку при створенні вироб­ництв по випуску продукції, дефіцитної в Україні, чи ціни на яку в Україні значно вищі від світових;

• використання факторів виробництва, ціна яких в Україні нижча від світової: порівняно дешева (але кваліфікована) робоча сила, низька ціна на деякі види сировини;

• використання порівняно багатих родовищ корисних копалин та інших природних ресурсів, розроблення яких в Україні деше­вше, ніж в інших країнах;

• залучення українських підприємств у технологічні ланцюжки іноземних компаній, що звичайно досягається придбанням україн­ських постачальників сировинних ресурсів і напівфабрикатів;

• придбання потенційно ефективних українських підприємств (звичайно експортоорієнтованих) за низькою ціною з метою одер­жання високого прибутку після обмежених інвестицій у створен­ня системи збуту, проведення маркетингу і реструктуризації но­менклатури виробленої продукції;

• просування на український ринок своєї продукції: створення торговельно-збутової мережі, складальних виробництв, сервісних підприємств, упровадження своїх стандартів на українському рин­ку, до інвестицій такого типу підштовхують і високі митні збори;

• використання морально застарілого чи екологічно шкідли­вого устаткування, яке неможливо ефективно використовувати в розвинутих країнах. Випуск застарілої продукції, технологія ви­робництва якої добре відпрацьована;

• інвестування коштів українського походження під виглядом іноземних, щоб мати більше можливостей для захисту капіталу від дії влади.

Перші іноземні компанії, що почали цілеспрямоване впрова­дження в український ринок, — це найбільші ТНК, що роблять недорогу продукцію масового попиту. Як приклади можна навес­ти McDonald's, Coca-Cola та ін. Після масових постачань товарів такі компанії звичайно приступають до їх виробництва всередині країни. Це диктується високим митом і необхідністю розміщува­ти виробництво ближче до споживачів.

Як і раніше, такі ключові галузі, як металургія та хімічна, не привабливі для іноземного інвестора.

Іноземні інвестиції вкладено в 9442 підприємства. Значний по­тік інвестицій іде в найрозвинутіші регіони України (Київ (31 %), Київсь­ку (7 %), Донецьку (7 %), Одеську (5 %), Дніпропетровську (9 %), Харківська (4 %), Львівська (5 %), Запорізька (7%), АР Крим (4 %), інші (21 %) області.

Привертає увагу значна регіональна нерівномірність вкладе­них інвестицій.

Найбільші західні компанії, що працюють в Україні, головни­ми проблемами, пов'язаними з реалізацією інвестицією проектів, вважають:

• неефективне й нестабільне законодавство;

• ігнорування вимог законодавства взагалі (українськими уча­сниками проектів);

• високий рівень корупції.

На підставі досліджень всесвітнього банку зроблено висновок, що прозорість і передбачуваність законодавства, необхідні для ефективної ринкової економіки, в Україні відсутні. До того ж, крім частих змін законодавства, нові закони нерідко мають зво­ротну силу, що загрожує інвестору необмеженим ризиком. Сер­йозною перешкодою, що стримує розвиток іноземного інвесту­вання в Україні, залишаються українські норми і форми надання фінансової звітності, що значно відрізняються від міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Проблеми, з якими найчастіше зустрічаються інвестори:

■ бюрократія і відсутність прозорості: дуже важко вчасно отримати дозвіл, ліцензії, та й сам процес отримання непослідов­ний і незрозумілий для інвестора;

■ податкова політика;

• питання митної політики: боротьба з контрабандою та зни­щення конфіскованих контрабандних товарів (особливо це стосу­ється тютюнової галузі), мито і тарифи на імпорт: часта зміна ім­портних тарифів;

• страховий ринок: неуніфікованість українського законодав­ства з західним;

• ринок праці: нестача професіоналів, особливо в державному секторі, і труднощі в прийнятті на роботу іноземців;

■ виконання законів: корумпованість судової системи;

• виконання рішень іноземних арбітражів: арбітражне рішен­ня в країнах, які мають угоду про арбітраж з Україною, не є обов'язковим до виконання в Україні;

• візова політика: труднощі з отриманням разової візи для короткочасного перебування в Україні в пункті перетину кор­дону.

Україна є країною з привабливим простором для інвестиційної діяльності завдяки багатим природним ресурсам, значному людсь­кому потенціалу, розвинутій інфраструктурі, потенційній ємності внутрішнього ринку. Проте дуже низькі реальні обсяги інвестицій на практиці свідчать про недостатнє використання інвестиційного потенціалу України. Іноземні інвестиції найактивніше і стабільно йдуть не туди, де вже інтенсивно здійснюються капіталовкладення, забезпечуючи динамічне зростання економіки і швидке вдосконалення економічної структури. Тобто іноземні інвестиції притягу­ються внутрішніми інвестиціями і перспективами одержання при­бутків. Найактуальнішим завданням є створення сприятливих умов для функціонування національних інвесторів, початок діяльності яких слугуватиме важливим індикатором для іноземних інвесторів.

Щоб активніше залучати ПІІ в Україну, уряд запровадив ряд законів та постанов, проте вони не завжди відзначалися належ­ною глибиною та послідовністю.

У 1992 р. прийнято Закон України «Про іноземні інвестиції»; в 1993 р. його було призупинено декретом «Про режим іноземного інве­стування». У березні 1996 р. прийнято Закон України «Про режим іно­земного інвестування», яким забезпечувалися умови діяльності інозе­мних інвесторів на міжнародному рівні, але в ньому не конкретизовані пріоритетні об'єкти чи галузі, що підпадають під регулювання, через що ускладнюється процес надання пільг під час залучення іноземного капіталу, не врегульовуються портфельні інвестиції.

З часу проголошення незалежності України законодавство з питань діяльності іноземних інвесторів змінювалося близько де­сятка разів.

Для активізації інвестиційної діяльності передбачається ряд заходів, зокрема:

• гармонізація національного законодавства з європейським та світовим законодавством;

• усунення неоднозначності трактування нормативно-право­вих актів щодо інвестиційної діяльності;

• забезпечення подальшого реформування податкової системи;

• усунення бюрократизму й корупції в справах інвестування;

• пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних еконо­мічних зонах;

• створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки;

• укладання міждержавних угод про заохочення і захист інве­стицій та уникнення подвійного оподаткування;

• участь у міжнародних заходах з метою розкриття інвести­ційних можливостей України;

• поліпшення інвестиційного клімату в країні;

• стимулювання іноземних інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.

За допомогою іноземних інвестицій можна досягти значних ус­піхів у модернізації і динаміці розвитку окремих виробництв, на­віть цілих галузей, а також розвитку експортного потенціалу. Спи­раючись тільки на іноземні інвестиції, неможливо досягти стабільності і якісного зростання економіки в цілому. Для успішно­го залучення іноземних інвестицій надавати пільги іноземним інве­сторам необхідно. Проте набагато більше значення має сприйняття іноземними інвесторами країни як стабільної та передбачуваної, а її економіки — як такої, де макроекономічна стабільність асоціюється не лише з низькими темпами інфляції, а й з послідовним розвитком, включаючи стабільні темпи зростання виробництва, платоспромо­жний попит, що розширюється, а також економічну структуру, яка постійно модернізується. Жодна з країн не зазнавала успіху, якщо підпорядковувала свою економічну політику лише залученню іно­земних інвестицій за будь-яку ціну.

Результати досліджень, а також експертні оцінки свідчать, що іноземні інвестиції суттєво не впливають на стан національної економіки України та відчутно не сприяють розв'язанню завдань, визначених як пріоритетні: реструктуриза­ції економіки, технологічному оновленню виробництва і подо­ланню залежності від імпорту. Тому для кардинального поліп­шення структури інвестування в Україні необхідно поліпшити економічне становище країни та сформувати місткий динамічний і платіжно спроможний внутрішній ринок.

Україна — не тільки отримувач іноземних інвестицій, а й інвес­тор у зарубіжні країни. Проте експорт Україною інвестицій набага­то менший, ніж імпорт.

Прямі інвестиції з України в економіку країн світу (наростаючим підсумком з початку інвестування)

Країна	Обсяг прямих інвестицій на 01.01.2007 (млн. дол. США)	% до підсумку
Усього	221,5	100,0
У тому числі
Російська Федерація	93,2	42,1
Польща	24,2	10,9
Панама	18,9	8,6
В’єтнам	15,9	7,2
Сполучене Королівство	13,9	6,3
Іспанія	13,8	6,2
США	5,7	2,6
Гонконг	5,4	2,4
Кіпр	4,4	2,0
Швейцарія	4,3	1,9
Латвія	3,5	1,6
Грузія	2,9	1,3
Інші країни	15,4	6,9

Інвестування здійснювалось пе­реважно в таких формах:

■ операції з нерухомістю (Російська Федерація — 63 %);

• оптова торгівля і посередництво (Польща — 93 %, Австрія — 50 %);

• транспорт і зв'язок (Панама, В'єтнам, Іспанія, Гонконг — по 100 %);

• фінансова діяльність (Велика Британія — 100%, США — 87 %, Австрія — 37 %).

Найбільші обсяги інвестицій зафіксовані з Харківської (27,2%), Одеської (16,5 %), Дніпропетровської (10,0 %) областей, міст Києва (20,0 %) та Севастополя (8,7 %).

17