Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Сумський державний університет

Машинобудівний коледж

ОПОРНІ КОНСПЕКТИ

з дисципліни

“Всесвітня історія ”

Частина І (1900-1939рр.)

для студентів усіх спеціальностей

2011 р.

Опорні конспекти розроблені викладачем соціальних дисциплін

Якущенко О.А.

Розглянуто і затверджено цикловою комісією соціально – гуманітарних дисциплін

Протокол № 01 від “02” вересня 2010 р.

При оцінюванні навчальних досягнень з історії враховується:

• рівень оволодіння історичними знаннями; знання хронологічних меж періодів, найважливіших історичних подій і процесів; визначення характерних суттєвих рис історичних явищ і подій;

• рівень умінь групування (класифікації) фактів за вказаною ознакою, розкриття причинно-наслідкових зв'язків між подіями;

• рівень оволодіння практичними вміннями й навичками роботи з історичними джерелами; обґрунтування власного ставлення студента до історичної події, явища, діяча.

Критерії навчальних досягнень учнів

І. Початковий

1 - Студент (студентка) називає одну-дві події, дати, історичні постаті чи історико-географічні об'єкти

2 - Студент (студентка) називає декілька подій, дат, історичних постатей або історико-географічних об'єктів; вибирає правильний варіант відповіді на рівні «так-ні»; має загальне уявлення про лічбу часу в історії

3 - Студент (студентка) двома-трьома простими реченнями розповісти про історичну подію чи постать; упізнати її за описом; співвіднести рік зі століттям, століття - з тисячоліттям; має загальне уявлення про історичну карту

ІІ. Середній

4 - Студент (студентка) репродуктивно відтворює невелику частину навчального матеріалу теми, пояснюючи історичні терміни, подані в тексті підручника, називаючи одну-дві основні дати; показуючи на карті історико-географічний об'єкт

5 - Студент (студентка) з допомогою викладача відтворює основний зміст навчальної теми, визначати окремі ознаки історичних понять, називати основні дати; показувати на історичній карті основні місця подій

6 - Студент (студентка) самостійно відтворює фактичний матеріал теми, давати стислу характеристику історичній постаті, установлювати послідовність подій; користуватись за допомогою викладача наочними та текстовими джерелами історичної інформації

ІІІ. Достатній

7 - Студент (студентка) послідовно й логічно відтворює навчальний матеріал теми, виявляє розуміння історичної термінології, характеризує події (причини, наслідки, значення), виокремлює деякі ознаки явищ і процесів; «читає» історичні карти з допомогою їх легенди; використовує історичні документи як джерело знань

8 - Студент (студентка) володіє навчальним матеріалом і використовує знання за аналогією, дає правильне визначення історичних понять, аналізує описані історичні факти, порівнює однорідні історичні явища, визначає причинно-наслідкові зв'язки між ними, встановлює синхронність подій у межах теми; дає словесний опис історичних об'єктів, використовуючи легенду карти

9 - Студент (студентка) оперує навчальним матеріалом, узагальнює окремі факти та формулює нескладні висновки, обґрунтовуючи їх конкретними фактами; дає порівняльну характеристику історичних явищ, самостійно встановлює причинно-наслідкові зв'язки; синхронізує події в межах курсу, аналізує зміст історичної карти

ІV. Високий

10 - Студент (студентка) використовує набуті знання для вирішення нової навчальної проблеми; виявляє розуміння історичних процесів; робить аргументовані висновки, спираючись на широку джерельну базу; рецензує відповіді учнів; співставляє й систематизує дані історичних карт; синхронізує події вітчизняної та всесвітньої історії

11 - Студент (студентка) володіє глибокими знаннями, може вільно та аргументовано висловлювати власні судження, співвідносити історичні процеси з періодом на основі наукової періодизації історії

12 - Студент (студентка) системно володіє навчальним матеріалом; самостійно характеризує історичні явища, виявляє особисту позицію щодо них; уміє виокремити проблему й визначити шляхи її розв'язання; користується джерелами інформації, аналізує та узагальнює її.

ЗМІСТ

Тема: Вступ. 5

Тема: Світ на початку ХХст. 7

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914 -1918рр. 13

Тема: Початок Першої світова війна 1914 – 1918 рр. 13

Тема: Військові кампанії та основні битви 1915 -1918 рр. 17

ПОВОЄННЕ ОБЛАШТУВАННЯ СВІТУ 20

Тема: Облаштування повоєнного світу. 20

ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ КРИЗИ ТА РЕВОЛЮЦІЙ 1917-1923рр 25

Тема: Формування тоталітарних режимів. 25

Тема: Причини, хід та наслідки революції 1917р. та громадянської війни в 28

Росії. Прихід до влади більшовиків. «Воєнний комунізм». 28

Тема: Революції в Німеччині та Угорщині 1918 р. Встановлення фашистської диктатури в Італії. 31

Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї , Індії. 34

ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ ТА ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ (1924 -1929) 39

Тема: Доба «процвітання» в США. Велика Британія і Франція в 20-і р. 39

Тема: Німеччина в період Веймарської республіки. Створення корпоративної системи в Італії. 42

Тема: Утворення СРСР. НЕП. 44

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 20-х роках. 47

СВІТ У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 1929 -1933рр. ТА ПОДОЛАННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ 51

Тема: США, Велика Британія та Франція в період економічної кризи. 51

Тема: Встановлення націонал –соціалістичної диктатури в Німеччині. Іспанія в 30-х роках. 55

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 30-х роках 59

Тема: Соціалістичне будівництво в СРСР. 62

Тема: Країни Азії та Латинської Америки в 20-30 ті роках. 66

Тема: Культура країн світу 1900-1939 роках. 70

Словник історичних термінів 76

Тема: Вступ.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Характеризувати основні цінності та здобутки

людства на початку ХХ ст.;

• описувати становище у світі на поч. ХХст.

Характерні тенденції світового розвитку в 1901 — 1939 рр.

Тенденції світового розвитку	Реалізація тенденцій
Економічний, технічний та інтелектуаль­ний прогрес.	Зміцнення економічної могутності ряду розвинутих країн; нові відкриття в науці і винаходи в техніці. Зростання культурно-освітнього рівня населення.
Нестабільність економічного розвитку країн світу.	Виникнення економічних криз, посилення суперечно­стей між економічно розвинутими і відсталими краї­нами.
Зростання напруженості в міжнародних відносинах.	Конфлікти, міжнародні кризи, світові і локальні війни.
Посилення національно-визвольної боротьби.	Національно-визвольні революції, визволення ряду країн від колоніальної та напівколоніальної залежності.
Розвиток соціальних рухів (в тому числі і найбільш радикальних за формою — ре­волюцій).	Зростання кількості громадських організацій, профе­сійних спілок, партій, зміцнення їх ролі в житті суспільства. Посилення революційних рухів.
Протистояння демократії тоталітаризму і фашизму.	Боротьба за демократію в різних країнах світу; вста­новлення демократичних (або тоталітарних, фаши­стських режимів).

В історичній літературі є різні варіанти періодизації світового розвитку в першій половині XX ст.

Періодизація світового розвитку в першій половині XX ст. (1901— 1939рр.)

1901 — 1904 рр.	Відносно стабільне економічне і міжнародне становище в світі.
1905 —1913 рр.	Посилення суперечностей між країнами світу, назрівання світової війни.
1914 —1918 рр.	Перша світова війна.
1918 —1922 рр.	Повоєнне облаштування світу: формування нового балансу сил, утворення нових держав, встановлення кордонів та ін.
1922 —1933 рр.	Встановлення фашистських диктатур в Європі. Світова економічна криза (1929 — 1933 рр.).
1933—1938 рр.	Зростання міжнародної напруженості, початок воєн за перерозподіл світу. Економічна криза (1937 — 1939 рр.).
1938 — 1939 рр.	Утворення двох осередків світової війни: в Європі і на Далекому Сході. Боротьба за колективну безпеку в Європі, проти фашизму. Початок Другої світової війни.

Поміркуємо разом: - Назвіть нові явища в економічному житті розвинутих держав

Європи і США. Поміркуйте ,які чинники зумовили їх виникнення.

• Чому вивезення вільних коштів за межі країн в провідних державах світу стало переважати обсяги зовнішньої торгівлі.

• Яким чином нові явища в економіці вплинули на зміни в соціальній структурі суспільства?

• Які соціальні групи втрачали свій вплив у нових економічних умовах, а які здобували?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005

Тема: Світ на початку ХХст.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Показувати на карті провідні країни Європи на

початку ХХ ст.;

-визначати особливості соціально-економічного

розвитку провідних країн світу (США, Велика

Британія, Німеччина, Росія та Австро-Угорщина)

на початку ХХ ст.;

-порівнювати державний устрій та особливості

політичного життя розвинених країн;

-хронологічно зіставляти події та явища теми.

План.

1.Особливості державного устрою, політичного життя та соціально-економічного розвитку провідних країн світу (США, Велика Британія, Німеччина, Росія та Австро-Угорщина) на початку ХХ ст.

2.Національно – визвольні рухи в Індії та Китаї. Особливості модернізацій них процесів у Японії.

3.Загальна характеристика процесів у країнах Латинської Америки.

1.Визначальними тенденціями світового розвитку були на початку ХХ ст.. економічний, технічний та інтелектуальний прогрес, національно-визвольні та соціальні рухи, протистояння демократії й тоталітаризму. Провідними країнами у цей період стають США, Велика Британія, Німеччина, Росія та Австро-Угорщина.

Країна	Особливості політичного устрою
США	1.Сполучені Штати Америки жили за Конституцією 1787 р. 2.Законодавча влада була делегована Конгресу, який складався з двох палат: палати представників, що обиралася населенням штатів, та сенату, членів якого обирали(до 1913 р.) парламенти штатів. Палата представників і сенат мали рівні права щодо законодавчої ініціатива й прийняття законів. 3.Главою виконавчої влади був президент. Він обирався загальним голосуванням у всіх штатах на 4 роки. За конституцією він був главою держави й уряду. Йому доручалося верховне командування збройними силами. 4.Для усунення президента конституція вимагала обгрунтовного звинувачення у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах. Це правило також застосовувалося щодо міністрів уряду. 5.Верховний суд користувався правом пуллірікації (скасування) будь-якого закону, як феодального, так і штату, якщо буде доведено ,що він суперечить конституції. Також Верховний суд отримав повноваження видавати накази, обов’язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і міністрів.
Велика Британія	1.Основу британської монархії становить конституційний акт 1689 р., відомий під назвою „Біль про права”. У ньому вказувалось, що тільки парламент має право приймати або скасовувати закони, встановлювати нові податки та розподіляти державний бюджет. Із часом „Біль про права” доповнювався та удосконалювався. 2.Британський парламент складався з двох палат: вищої - палати лордів (представники найшановніших родин, титул лорда є спадковим) та нижньої – палати общин. Нижня палата обиралася на основі загального голосування. Правом голосу користувалися всі особи чоловічої статі, які мали ступінь осілості 12 місяців, помешкання чи наймали житлову площу не менше ніж за 10 фунтів. 3.Домінували дві партії: консерватори (торі) і ліберали (віги). Від партії, що перемогла на виборах, обирали голову уряду – прем’єр-міністра, а партія, яка програла, переходила в опозицію. Прийняття того чи іншого рішення залежало від парламентської більшості.
Франція	1.Із 1875 р. Існувала Третя республіка. За ухваленою того ж року Конституцією державу очолював президент, який обирався Національними зборами (парламентом) на сім років і міг бути переобраним на будь –який строк. Конституція надавала йому права командування армією і розпуску парламенту 2.парламент складався з двох палат: вищої (сенат) і нижчої (палати депутатів). До вищої входило 300 сенаторів, 225 з яких призначалися на 9 років, а інші довічно обиралися самими сенаторами. Палата депутатів обиралася на основі загального чоловічого виборчого права. 3.Рада міністрів призначалася президентом, але була підзвітна парламенту. 4.Місцевого самоврядування практично не існувало. За законами 1876-1882 рр. Посади мерів стали виборними. Реальна влада у департаментах належала префектам, які призначалися урядом.
Німеччина	1.Згідно з конституцією 1871 р. До Німецької імперії входили 22 монархії (серед них Прусія, Баварія, Саксонія) і 3 „вільних міста” (Любек, Бремен, Гамбург). 2.На чолі імперії стояв король Прусії. Він отримував титул імператора, був головнокомандувачем збройних сил, призначав урядовців, включаючи голову уряду – союзного канцлера, делегатів Прусії до верхньої палати парламенту і міг здійснювати безпосереднє керівництво міністрами. 3.Вищим законодавчім органом бундестаг (парламент), який складався з двох палат: верхньої – бундесрату та нижньої – рейхстагу (обирався на 5 років, володів обмеженою законодавчою ініціативою). 4.Імперський уряд був представлений собою канцлера. Кабінету міністрів не існувало; міністри, які мали певне коло обов’язків, були підлеглими канцлера.
Росія	1.Російська імперія залишалась осередком абсолютизму. 2.Цар спирався на централізований і підпорядкований лише йому бюрократичний апарат. 3.Державна рада була дорадчим законодавчим органом, члени якої призначались довічно з числа вищої знаті. Але пропозиції, які висловлювались членами Держради під час обговорення законопроектів, не обмежували свободу прийняття рішення російського монарха. 4.Виконавчий орган самодержавства – Рада міністрів – мав консультативні функції. 5.Сенат, створений з Петра І, здійснював функції Верховного суду. Сенатори, призначені царем довічно, мали знайомити громадськість з новими законами, тлумачити їх, контролювати їх виконання. 6.Державні посади обіймали представники лише дворянського стану. Вони також обіймали ключові посади в органах місцевого самоврядування – генерал-губернатора ( відповідав за збирання податків та охорону державного майна). В управлінні на місцях дворянство брало участь через інститут „предводителів дворянства”, які обирались на місцях самим дворянством і затверджувались царем.
Австро-Угорщина	1.На чолі Австро-Угорщини стояв австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. 2.Спільними для всієї імперії були три міністерства: закордонних справ, військове та морське, фінансів (останні два передбачались в обох частинах імперії). Усі інші міністерства були самостійними для Австрії та Угорщини. 3.Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалась спеціальними „делегаціями”, які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їх складу входило по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, згідно зі спеціально укладеною угодою. 4.За австрійською конституцією 1867 р. утворювався рейхсрат – двопалатний парламент, що складався з палати панів та палати депутатів. До палати панів, крам спадкових членів, імператор міг призначати по життєвих членів. Палата депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. 5.Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. І тільки у 1907 р. В Австро-Угорщині було запроваджене загальне виборче право і ліквідована куріальна система виборів.

Серйозні зміни відбулися у суспільстві та його структурі. Зріс рівень життя, поліпшилися умови праці та побуту, збільшилась тривалість життя і загальний добробут. Суспільство ставало більш однорідним. Зникли станові привілеї. Значну кількість населення становили нові середні верстви: фермери (у США), селяни-власники и(Франції – до 60 % населення), кваліфіковані робітники і взагалі робітники (наприклад, інженерно-технічний персонал), службовці, вчителі, лікарі, працівники сфери обслуговування – їх часто узагальнено називають середнім класом.Основною віхою в історії політичних партій на рубежі ХІХ-ХХ ст.. стала поява соціалістичних партій різного спрямування: від соціал-демократичних до націонал-соціалістичних.Установчий Конгрес ІІ соціалістичного Інтернаціоналу відбувся у липні 1889 р. у Парижі. ІІ Інтернаціонал став впливовою силою у робітничому русі. У 1912 р. до нього входили представники соціалістичних та соціал-демократичних партій в 23 країн.

2.У серпні 1900 р. 20-тисячна армія восьми держав (США, Англії, Росії, Франції, Німеччини, Японії, Австро-Угорщини й Італії) з особливою жорстокістю придушила народне повстання в Китаї.Боротьба проти іноземців й маньчжурської династії тривала (маньчжурів китайські патріоти також вважали чужоземцями). За цих умов виникає ряд революційних організацій. Провідна роль серед них належала „Союзу китайського відродження”, який очолював Сунь Ятсен. Головною силою національно-визвольного руху було демократичне крило національної буржуазії, яка прагнула повалити маньчжурську (циньску) династію й розв’язати аграрне питання.Улітку 1905 р. Майбутній лідер національно визвольного руху Сунь Ясен об’єднав кілька революційних організацій в „Об’єднану революційну лігу Китаю”. Програма „Об’єднаної Ліги” передбачала вигнання маньчжурів, визволення Китаю, встановлення республіки й націоналізацію землі. Сунь Ятсен висунув так звані „три народні принципи”: націоналізм, народовладдя, народне благоденство. 2 грудня 1911 р. Делегати провінції, які зібралися в Нанкіні на конференцію, проголосили утворення Китайської республіки. Сунь Ятсена обрали її тимчасовим президентом, і 1 січня 1912 р. Він прийняв присягу.13 лютого 1912 р. Сунь Ятсен, подав у відставку на користь Юань Шикая. У березні була прийнята тимчасова Конституція Китайської республіки. У ній закріплювались демократичні свободи. Це було значним кроком на шляху до цивілізованого суспільства. Сунь Ятсен у серпні 1912 р. На базі «Сократичні сили» і деяких інших організацій створив нову партію – Гоміндан.

Національний Рух в Індії У національної буржуазії Індії була своя політична партія – Індійський Національний Конгресс (ІНК), створена ще в 1885 р. У відповідь на дії колоніальної адміністрації по усій країн і розпочався рух «свадеші» (бойкот англійських товарів з метою розвитку місцевої промисловості). У 1907 р. Він переріс у рух «свараджі» (самоврядування). Страйки, мітинги, демонстрації проходили в Бенгалії, Пенджаб, Мадрасі та інших провінціях Індії.

На відміну від Індії та Китаю, Японія вступила у ХХ ст. сильною та доволі стабільною країною. Особливістю економічного підйому на початку ХХ ст. був ряд реформ, що розпочалися в період правління імператора Муцухіто – «доба Мейдзі». Імператор Мейдзі поставив перед собою завдання європеїзувати Японію. Для цього було проведено ряд заходів:проголошено загальну рівність усього населення; проголошено свободу релігії;запроваджено обов’язкову освіту спочатку французького, а згодом і німецького типу; запроваджено загальну військову повинність, нову армію було організовано на прусський манер, а флот – на англійський;студенти отримали можливість навчатися у західноєвропейських університетах;велика увага приділялася розвиткові легкої промисловості.Велике значення для посилення патріотичних настроїв у країні мала перемога Японії у російсько-японській війні 1904-1905 рр. та приєднання Кореї 1910 р. Серед азійських країн Японія булла першою та єдиною країною, що самостійно стала на шлях капіталістичного розвитку. Своєрідність розвитку Японії полягала в значному гальмуванні процесу феодальними пережитками.

3.Незалежні латиноамериканські держави утворилися ще на початку ХІХ ст. тут утвердилась республіканська форма правління. Конституції країн регіону зазвичай наслідувала Конституцію США. Законодавча влада належала здебільшого Національному конгрессу, що складався з двох палат: сенату й палати депутатів, Главою держави й керівником уряду був президент, обраний загальним голосуванням. Проте парламентаризм і демократія багато в чому залишилися формальними. Будь-яке поширення прав і свобод загрожувало існуванню латифундії. Влада в цих республіках належала різноманітним кланам латифундистів і набувала форми особистої влади вождя (каудильйо), який безпосередньо спирався на армію. Величезну роль у житті латиноамериканських країн відігравала верхівка армії – генерали та офіцери, які найчастіше походили з середовища землевласницької аристократії. Армійська верхівка часто-густо визначала напрямок політичних країн., здійснювала військові перевороти і ставила біля керма того чи іншого каудильйо.

Поміркуємо разом: - Проаналізуйте дані таблиці та визначте особливості політичного устрою в кожній країні, порівнюючи їх між собою.

-Визначте особливості національних рухів в Китаї та Індії.

- Що було спільного та відмінного в економічного розвитку країн Латинської Америки?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914 -1918рр.

Тема: Початок Першої світова війна 1914 – 1918 рр.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Описувати процесу створення Троїстого союзу та

Антанти;

• визначати стратегічні плани противників, причини вступу у війну головних учасників;

• пояснювати процес гонки озброєнь, посилення мілітаризму; причини та привід початку І Світової війни;

• хронологічно зіставляти події та явища 1914р.

Перша світова війна — трагічна подія, що за своїми масштабами і наслідками не мала аналогів у всій попередній історії людства. В ній узяли участь 38 країн світу з загальною кількістю населення, понад 1,5 млрд чоловік. На фронти Першої світової війни було мобілізовано 70 млн чоловік; близько 10 млн чоловік загинуло і померло від ран. Перша світова війна продовжувалась 4 роки 3 місяці і 10 днів (з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р.).

Причини і передумови Першої світової війни

Причини війни	Передумови війни
Загострення конфліктів між розви­нутими країнами світу, боротьба за територіальний перерозподіл світу, політичну та економічну гегемонію. Відсутність у розвинутих країнах політичних сил, здатних організува­ти боротьбу проти мілітаристської політики національних урядів.	Прихід до влади в розвинутих країнах урядів, що проводили мілітаристську політику. Політична та економічна нестабільність в розвину­тих країнах. Створення великих воєнних блоків — Антанти та Троїстого союзу. Наявність складних проблем у таких питаннях, як європейські кордони, сфери впливу у світі та роз­поділ колоній.

Початок Першої світової війни

Приводом до Першої світової війни стало вбивство в Сараєво (Боснія) спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда сербським націоналістом Г. Принципом 28 червня 1914 р.
23 липня	Австро-Угорщина під тиском Німеччини висунула ультиматум Сербії.
25 липня	Австро-Угорщина розірвала з Сербією дипломатичні відносини, незважаючи на зго­ду сербського уряду виконати майже всі її умови.
28 липня	Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. Столицю Сербії Белград було піддано ар­тилерійському обстрілу.
ЗО липня	Росія як союзниця Сербії оголосила загальну мобілізацію.
1 серпня	Німеччина оголосила Росії війну, не отримавши відповіді на вимогу припинити мо­білізацію.
3 серпня	Німеччина оголосила війну Франції та Бельгії.
4 серпня	Великобританія під приводом захисту Бельгії оголошує війну Німеччині. Разом з нею у війну вступили її домініони та Індія.
6 серпня	. Австро-Угорщина оголосила війну Росії. У відповідь війну Австро-Угорщині оголо­сили Великобританія і Франція.
23 серпня	Японія оголосила війну Німеччині після відмови останньої передати їй свої терито­рії у Китаї. Війна перетворилася на світову.

Задовго до початку війни генеральні штаби майже всіх країн розробляли плани її ведення. Всі стра­тегічні розрахунки орієнтувалися на короткочасність майбутньої війни.

Стратегічні плани супротивників

Німеччина	Короткочасна (6 — 8 тижнів) війна проти Франції, після розгрому якої перед­бачалося спрямувати всі сили на Росію. Передбачалися операції на морських шляхах Великобританії, розгром і знищення її флоту.
Австро-Угорщина	Воєнні дії на двох фронтах: в Галичині — проти Росії і на Балканах — проти Сербії та Чорногорії. Не виключалась можливість ведення бойових дій проти Італії.
Росія	Розгортання головних сил проти Австро-Угорщини. Бойові дії проти Німеччини, якщо вона спрямує головний удар на Східному фронті. Створення Кавказької армії на випадок війни проти Туреччини. Оборона морських шляхів до Петербургу.
Франція	Наступ силами правого крила армій у Лотарингії і силами лівого крила в районі Меца. 2 серпня 1914 р. цей план був доповнений у зв'язку з можливістю наступу німецьких військ через Бельгію. В цьому випадку на лівому фланзі повинна була розгорнутися відповідна оборона і подальший наступ. Французький флот у Середземному і Адріатичному морях повинен був забезпечити перевезення військ і блокування австро-угорського флоту. Частина флоту виділялася для оборони Ла-Маншу.
Великобританія	Сухопутних операцій не передбачалося. Флот повинен був встановити блока­ду Німеччини на Північному морі і розгромити німецький флот у генеральній битві. Передбачалося направити експедиційний корпус на континент для до­помоги французькій армії.

У відповідності до цих планів стратегічне розгортання збройних сил ворогуючих країн завершилося до 17 — 19 серпня 1914 р. Воєнні дії відбувалися в Європі, Азії, Африці, на всіх океанах та багатьох морях. У ході бойових дій утворювались великі фронти— Західноєвропей­ський, Східноєвропейський, Балканський, Близькосхідний, Італійський.

Кампанія 1914 р.

Театр воєнних дій	Головні події
Західно європейський	Німецькі війська вторглися в Люксембург та Бельгію (серпень). Після прикордонної битви французька і британська армії бу­ли змушені відступити під загрозою оточення. Німецька армія здійснила наступ на Париж, закріпилася на р. Марна, потім відступила до річок Ени і Уази (вересень). Утворився позиційний фронт відстанню 720 км — від швей­царського кордону до Північного моря (грудень).
Східно європейський	Війська Росії розпочали наступ на Східну Пруссію (серпень). Спочатку наступ розгортався успішно, але незабаром німець­кі війська спромоглися відкинути російську армію від Східної Пруссії. В ході Галіцийської битви (серпень — вересень) російська армія завдала значної поразки австро-угорським військам, узяла Львів, встановила облогу Перемишля, вийшла до Кар­пат. Відбивши спробу контрнаступу німецьких та австро-угорських військ, російські війська перейшли до оборони (ли­стопад).
Балканський	Австро-угорські війська вторглися у Сербію (серпень), але були відкинуті на вихідні позиції сербською армією (грудень).
Близькосхідний	Турецькі і німецькі кораблі обстріляли Одесу, Севастополь, Феодосію, Новоросійськ (листопад).Росія, а за нею Великобританія і Франція оголосили війну Ту­реччині. Туреччина оголосила «священну війну» проти країн Антанти та розгорнула шість армій в районах проток Дарда­нелли та Босфор, Турецької Вірменії, Сирії, Палестини, Ме­сопотамії. Турецька армія розпочала наступ в Турецькій Вірменії, але була розгромлена російськими військами. Англійський експедиційний корпус здійснив висадку у гирлах річок Тігр та Євфрат. Англійці зайняли Басру, Ель-Курну, міцно закріпилися у південній частині Месопотамії.
Африка, Далекий Схід, Тихий океан	Внаслідок поразок у бойових діях Німеччина втратила біль­шість колоній. Вони були захоплені Японією, Великобритані­єю, Францією, Австралією і Новою Зеландією.
Воєнні дії на морі	Носили обмежений характер. Бойові дії відбулися на Північному і Чорному морях, Атлан­тичному, Тихому та Індійському океанах, але вирішальної пе­ремоги не здобула жодна із сторін.

Кампанія 1914 р. вичерпала запаси зброї та боєприпасів, що були накопичені перед війною. У всіх воюючих країнах розпочалось термінове розгортання виробництва зброї. Стало зро­зумілим, що війна буде тривалою, а розрахунки генеральних штабів щодо її швидкоплинного характеру виявилися хибними.

Поміркуємо разом: - Чи вважаєте Ви,що перша свтова була фатально невідворотною?

- Які аргументи Ви можете навести на підтвердження своєї точки зору?

-Які із взаємних претензій Центральних держав і країн Антанти могли бути усунені?

-Чи можна Ви назвати країни,чия поведінка свідчила про їхнє бажання уникнути війни?

-Схарактеризуйте настрої,які запанували у країнах Німецького блоку і Антанти напередодні і з початком війни ?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Військові кампанії та основні битви 1915 -1918 рр.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Визначати причини вступу у війну головних її учасни-

ків, зокрема США, виходу Росії із війни; основні теат-

ри військових дій та кампаній;

-робити критичний аналіз завершення та підсумків війни.

Кампанія 1915 р.

Театр воєнних дій	Головні події
Західно ­європейський	Ворогуючі сторони перейшли до стратегічної оборони.Точилися бої місцевого значення обмеженими силами (незва­жаючи на рішення Міжсоюзницької ради про надання допомоги Росії з метою відволікання значних німецьких сил зі Східного фронту).
Східно­ європейський	Російська армія здійснила наступ в Східній Пруссії, під Переми­шлем, у Карпатах (лютий — квітень).Німецькі війська витіснили російську армію з Галичини (травень — червень), Польщі (липень), здійснили наступ у При­балтиці. Фронт стабілізувався на лінії: Рига - р. Західна Двіна -Барановичі - Дубно - р. Стрипа.
Близькосхідний	Найбільш активні бойові дії вели російські війська, що відбили у супротивника райони озер Ван та Урмія. Російське команду­вання ввело війська в північну частину Ірану, аби запобігти за­кріпленню тут впливу Туреччини та Німеччини. Англо-індійські дивізії відкинули турецьку армію, що намагала­ся заволодіти Суецьким каналом.
Італійський	Італія оголосила війну Австро-Угорщині (травень).Бойові дії набули позиційного характеру (червень).
Балканський	У війну вступила Болгарія, що підписала договори з Німеччи­ною і Туреччиною (жовтень).Австро-німецькі і болгарські війська окупували Сербію наприкінці листопада. Англо-французький корпус, що був направлений для надання допомоги Сербії, відступив у район Салонік, де утворився Салонікський фронт.
Бойові дії на морі	Німеччина розпочала підводну війну. Але потоплення пасажир­ських пароплавів викликало протести США та інших нейтраль­них країн. Англо-французький флот зробив спробу форсувати протоку Дарданелли, аби захопити Стамбул і вивести з війни Туреччи­ну, але зазнав поразки (лютий).

Кампанія 1915 р. не виправдала сподівань ворогуючих коаліцій, але для Антанти її наслідки були кращими, ніж для Троїстого союзу. Німеччина опинилася перед необхідністю продовжу­вати тривалу війну на два фронти. Головний тягар боротьби у 1915 р. випав на долю Росії, що забезпечило Франції та Великобританії перепочинок для мобілізації економіки на потреби війни.Почало змінюватися і ставлення населення ворогуючих країн до війни, більш рішучими ставали антивоєнні виступи.

Кампанія 1916 р.

Театр воєнних дій	Головні події
Західно­ європейський	Наступ німецьких військ під Верденом (лютий — грудень). Англо-французький наступ на р. Сомма (липень — вересень).
Італійський	Невдалий наступ італійської армії на р. Ізонцо, відступ під натиском австро-угорських військ (березень —травень).
Східно європейський	Наступальні операції російської армії, найважливіша з них Брусиловський прорив (червень — серпень).
Близькосхідний	Успішний наступ російських військ на Кавказькому фронті, вихід до турецько-іранського кордону (травень).
Воєнні дії на морі	Продовження блокади Німеччини британським флотом. Чорноморський флот блокує Босфор (серпень).Відбувається найбільша морська битва британського і німецького флотів — Ютландська, в якій перемогла Великобританія.

Кампанія 1916 р. не досягла цілей, які були поставлені ворогуючими коаліціями на її початку. Але стратегічна ініціатива перейшла до Антанти. Битви 1916 р. супроводжувалися величезними людсь­кими втратами і великими витратами матеріальних ресурсів та коштів. Німеччина і Росія робили спроби приступити до сепаратних переговорів.

Події 1917—1918 рр.:

Січень 1917 р. Ворогуючі країни продовжували бойові дії на всіх фронтах. Посилився антивоєнний рух.

Лютий 1917 р. - Німеччина оголосила Великобрита­нії «необмежену підводну війну».В Росії відбулася буржуазна рево­люція, влада перейшла до Тимчасового уряду.

Березень 1917 р.- Британські війська активізували насту­пальні операції на Близькому Сході, зайняли Багдад.

Квітень1917р. Війська Антанти зробили невдалу спробу прорвати німецький фронт на р. Ена. США вступили у війну на боці Антанти

Березень1917 р. Війська Південно-Західного фронту провели наступальну операцію, що в цілому закінчилася провалом. З постав­лених цілей вдалося реалізувати тільки одну: зупинити наступ німецьких військ на Україну.

Жовтень 1917 р. Війська Австро-Угорщини розгромили італійську армію поблизу Капоретто. Англія і Франція, аби втримати фронт, змушені були перекинути туди додаткові дивізії .В Росії відбулася соціалістична революція, новий уряд декларував намір вийти з війни.

Початок 1918 р .Радянська Росія припинила бойові дії. На всіх фронтах здійснювалася стра­тегічна оборона. Антанта за допомогою США планує наступ на Німеччину в 1919 р.

Серпень — вересень 1918 р У ході наступальних операцій на За­хідному фронті Німеччина виснажила сили, але не змогла досягти своїх ці­лей. Розпочався наступ союзників на всіх фронтах.

Березень 1918 р.Радянська Росія уклала з Німеччиною мир. Німеччина почала наступ на Західно­му фронті, окупувала Україну, Білору­сію, Прибалтику. Союзники Німеччини (Австро- Угорщина, Болгарія і Туреччина) уклали мирні договори з Антантою

Листопад 1918 р . В Німеччині відбулася революція.11 листопада Німеччина підписала Комп'енське перемир'я з Антантою,визнала себе переможеною і зобов'язалась негайно вивести війська з усіх окупованих територій, а також передати союзникам значну кількість зброї військового майна. Перша світова війна скінчилась.

Підсумки і наслідки Першої світової війни

Підсумки війни

Поразка Німеччини та її.союзників. Облаштування повоєнного світу.

Наслідки війни

Масове знищення людей: близько 10 млн чоловік вбито або померло від ран, 20 млн поранено, з них 3,5 млн залишилося каліками Зменшення населення внаслідок голоду та злиднів, викликаних війною, спад народжуваності (наприклад, в Росії — приблизно 5 млн чоловік, Австро-Угорщині — приблизно 4,4 млн чоловік, Німеччині — приблизно 4,2 млн чоловік). Знищення матеріальних цінностей, величезні фінансові витрати на во­єнні потреби (загальна сума становила приблизно 359,9 млрд доларів золо­том). Мілітаризація економіки, зростання воєнного виробництва, вдосконален­ня техніки і подальший розвиток воєнного мистецтва. Поглиблення міжнародних суперечностей, подальший розвиток терито­ріальних претензій, що зрештою призвело до Другої світової війни.

Поміркуємо разом: - Чому США вступила у війну?

• Чим було зумовлено вихід Росії з війни?

• З якою метою створити загальне об’єднання націй?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

ПОВОЄННЕ ОБЛАШТУВАННЯ СВІТУ

Тема: Облаштування повоєнного світу.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Описувати хід Паризької конференції;

- характеризувати головні положення Версальського

договору з Німеччиною та договорів з її союзника-

ми у І Світовій війні; механізм створення, переваги

й недоліки Ліги Націй;

-визначати причини розбіжностей між державами –

переможницями на Паризький конференції;

-критично аналізувати рішення Паризької мирної

конференції,зокрема статей Версальського договору;

План.

1.Хід Паризької конференції. Головні положення Версальського договору.

2.Умови та наслідки Вашингтоньської конференції.

3.Міжнародні конференції 20-х рр.. Плани Дауеса і Юнга. Пакт Бріана – Келлога.

1. Результати Першої світової війни закріплені в мирних договорах, що були вироблені державами-переможницями на Паризькій мирній конференції. Вона розпочала роботу 18 січня 1919 р. В ро­боті конференції брали участь представники 32 країн. Після тривалих суперечок та дискусій між го­ловними учасниками конференції (Великобританія, Франція, США, Італія) були прийняті рішення з питань повоєнного облаштування світу.

Паризька мирна конференція (1919— 1920 рр.)

Учасники конференції	Великобританія, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Бразилія, бри­танські домініони (Австралія, Канада, Південно-Африканський союз, Но­ва Зеландія), Індія, Греція, Гватемала, Китай, Куба, Польща та ін.
Статус Німеччини та її союзників	Переможені країни до участі у конференції були допущені після того, як вже були вироблені проекти мирних угод.
Мета	Розробка та підписання мирних договорів з державами, що були пере­можені у Першій світовій війні.
Підсумки	Розробленні та підписані мирні договори з Німеччиною, Австрією, Угор­щиною, Болгарією, Туреччиною, що стали основою Версальської системи (системи повоєнного устрою світу). Прийнято рішення про створення Ліги Націй і схвалено її Статут. Визначені заходи щодо підтримки білогвардійського руху і ліквідації ра­дянської влади в Росії.

Найважливішим серед мирних договорів, підписаних на Паризькій мирній конференції, був мирний договір з Німеччиною (Версальський договір), підписаний у п'яту річницю вбивства в Сараєво (28 червня 1919 р.).

Зміст Версальського мирного договору 1919 р.:Перша світова війна офіційно визнавалася завершеною, Німеччина повертала Франції Ельзас та Лотарингію, Бельгії — округи Мальмеді і Ейпен,прусську частину Морене. Німецькі землі на лівому березі Рейну і смуга завширшки 50 км на правому березі увійшли вРейнську демілітаризовану зону, Питання щодо приналежності Шлезвіга, південної частини Східної Пруссії і Верхньої Сілезії повинне вирішуватись плебісцитом, Управління Саарським краєм на 15 років надавалося Лізі Націй.Саарські вугільні шахти проголошувалися власністю Франції (до остаточного вирішення пи­тання про державну приналежність Саарського краю), Німеччина була позбавлена всіх колоній, а також привілеїв у Китаї. Німеччина визнавала незалежність Польщі і передавала їй Познань, частину Помор'я та За­хідної Пруссії. Німеччина визнавала суверенітет Австрії, незалежність Чехословаччини. Німеччина визнавала незалежність усіх територій, що входили до складу колишньої Росій­ської імперії на 1 серпня 1914 р., а також скасування Брестського миру і всіх договорів, укла­дених з нею радянським урядом. Німеччина зобов'язувалась відшкодувати країнам-переможницям збитки у війні. Спеціальна репараційна комісія повинна була визначити загальний обсяг репарацій. Сухопутна армія Німеччини скорочувалась до 100 тис. чол. Німеччині заборонялося мати артилерію, танки, військову авіацію, підводні човни. Скасовувалася загальна військова повинність.

2

Учасники конференції	США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Португалія.
Підсумки конференції	Укладання таких документів: Договір чотирьох держав (США, Великобританія, Франція, Японія). Договір п'яти держав (США, Великобританія, Японія, Франція, Італія). Договір дев'яти держав (США, Великобританія, Франція, Япо­нія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай). Трактат про китайські митні тарифи.
Договір чотирьох держав	Спільний захист територіальних прав та інтересів сторін, що уклали договір, на Тихому океані.
Договір п'яти держав	Обмеження озброєння морського флоту. Відмова від спорудження американських та англійських війсь­кових баз на островах Тихого океану.
Договір дев'яти держав	Надання «рівних можливостей» у Китаї в галузі торгівлі та під­приємницької діяльності.
Трактат про китай­ські митні тарифи	Закріплення митної нерівності в Китаї.
Значення конференції	Завершився повоєнний перерозподіл сфер впливу на Тихому океані та Далекому Сході. Зміцнилися позиції США в цьому регіоні. Зменшився вплив Великобританії і Японії, склався новий хит­кий баланс сил.

. Конференція, що отримала назву Вашингтонської, відбувалася у складній міжнародній обстановці: країни-переможниці сперечалися через перерозподіл світу і сфери впливу; переможені країни вважали Версальську систему хибною і готувалися до перегляду рішень Паризької мирної конференції.

3. У 1922 —1925 рр. важливими подіями в міжнародних відносинах стали Генуезька, Гаазька, Лозаннська та Локарнська конференції. Ці конференції повинні були сприяти розв'язанню гострих проблем, укріпленню миру, повоєнній відбудові Центральної та Східної Європи. Але в ході роботи конференцій виявилися протиріччя між провідними країнами світу, що не сприяло плідній роботі. Складним питанням для країн-переможниць стало ставлення до нової держави — СРСР.

Міжнародні конференції 20-х років

Генуезька конференція (1922 р.) Брали участь 29 держав, серед них: Великобританія, Австрія, Бельгія, Франція, Фінляндія, Японія, Німеч­чина, РСФРР та ін.; США участі у конференції не брали.	Країни-учасниці намагалися врегулювати взаємні фінансово-економічні претензії, але до згоди не прийшли. Незгода радянської держави беззастережно визнати борги царського та Тимчасового урядів; повернути націоналізовані підприємства або відшкодувати їх вартість; відмінити державну монополію на зовнішню торгівлю та ін. викликала невдоволення учасників конференції під час обговорення шляхів встановлення економічних зв'язків з РСФРР, і її роботу було припинено.
Гаазька конференція (1922 р.) Брали участь представники держав-учасниць Генуезь­кої конференції, крім Німеч­чини.	Було продовжене обговорення економічних питань, порушених у ході Генуезької конференції. Обговорювались претензії капіталістичних країн до РСФРР, пов'язані зі скасуванням боргів царського і Тимчасового урядів та націоналізацією власності іноземних капіталістів. Прохання РСФРР про надання кредитів було відхилене. Конкретні рішення прийняти не вдалося.
Лозаннська конференція (1922 — 1923 рр.) Брали участь Великобри­танія, Франція, Італія, Ру­мунія, Югославія, Японія, Туреччина, США — спосте­рігач; на деяких засіданнях були присутні представники інших держав (СРСР, Бол­гарія, Швеція).	Підписано мирний договір з Туреччиною. Він встановлював но­ві кордони Туреччини, підтверджував розпад Османської імпе­рії, скасовував режим капітуляцій, привілеї іноземців, фінансо­вий контроль над Туреччиною. Туреччина погоджувалась на сплату частини зовнішнього боргу Османської імперії. Підписано конвенцію про режим чорноморських проток. Конвен­ція передбачала демілітаризацію зони проток і вільний прохід . крізь Босфор і Дарданелли торгових і військових кораблів будь-якої країни світу (СРСР конвенцію не ратифікував). Вирішені поодинокі питання: про повернення полонених, обмін грецького та турецького населення та ін.
Локарнська конференція (1925 р.) Учасники: Бельгія, Велико­британія, Німеччина, Італія, Польща, Франція, Чехосло-ваччина.	Німеччина парафувала Рейнський пакт — загальний гаран­тійний договір між Німеччиною, Бельгією, Францією, Італією і Великобританією (східний кордон Німеччини не потрапляв під систему гарантій). Учасники пакту зобов'язувалися не порушу­вати Версальський мирний договір, не вчиняти нападів одне на одного і вирішувати всі суперечки за допомогою арбітражу. Підписано франко-польський та франко-чехословацький гаран­тійні договори. Франція зобов'язувалась надавати допомогу цим двом країнам у разі порушення їх кордонів (у тому випад­ку, коли Ліга Націй не буде вживати колективних заходів). Обговорювалося питання щодо антирадянських акцій, але рі­шення з цього приводу не було прийняте.

З 1922 р. у правлячих колах Німеччини дедалі зміцнювались позиції щодо необхідності пере­гляду репараційних платежів. Уряд В. Куно, створений у листопаді 1922 р., узяв курс на припинення репараційних платежів. У відповідь на це Франція і Бельгія в 1923 р. окупували Рурський край. З метою врегулювання питання про репарації міжнародним комітетом екс­пертів держав-переможниць під головуванням Дауеса, а пізніше Юнга, були прийняті репа­раційні плани:

Репараційні плани для Німеччини

План Дауеса (1924 р.) Був затверджений Лондонською конференцією представників країн-переможниць у Першій світовій війні.	У відповідності до плану Німеччина отримувала кре­дит у розмірі 200 млн доларів. Встановлювались розміри репарацій та система кон­тролю над німецьким державним бюджетом, грошо­вим обігом, залізницями.
План Юнга (1930 р.) Був прийнятий на Гаазькій конференції з питань репарацій 1929 —1930 рр.	У відповідності до плану річні репараційні платежі знижувалися, іноземні контролюючі органи скасову­вались, репараційний податок на промисловість був ліквідований та ін. На практиці план виконувався до липня 1931 р., офі­ційно був скасований у 1932 р.

Наприкінці 20-х років багатьма політиками не виключалася можливість виникнення Другої світової війни. У зв'язку з цим вживалися різні заходи, спрямовані на її відвернення. Демонстрацією прагнення народів світу до миру і співробітництва став міжнародний доку­мент — пакт Келлога-Бріана.

Учасники пакту	Франція, США, Німеччина, Великобританія, британські домініони, Британська Індія, Італія, Японія, Бельгія, Польща, Чехословаччина, СРСР та ін. — всього 63 держави.
Зміст пакту	Відмова країн-учасниць пакту від війни як засобу національної по­літики.
Значення пакту	Пакт — це кульмінаційне досягнення пацифістської дипломатії. Пакт не зміг перешкодити загостренню міжнародного становища і виникненню Другої світової війни 1939 — 1945 рр.

Пакт Келлога-Бріана(Паризький пакт) 1928р.

Поміркуємо разом: - Якими були причини розбіжностей між державами – переможницями на Паризький конференції?

-Чи можна, на Вашу думку,з трьох багатосторонніх договорів під писаних на Вашингтонський конференції виділити один, який був найважливішим для стабільності в регіоні?

-У чому на Вашу думку,полягали сильні сторони і недоліки пакту Бріана-Келлога?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ КРИЗИ ТА РЕВОЛЮЦІЙ 1917-1923рр

Тема: Формування тоталітарних режимів.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати основні ознаки та різновиди тоталітаризму;

- характеризувати особливості тоталітарних режимів.

План.

1.Передумови виникнення тоталітаризму .

2.Основні ознаки, форми, соціальна база тоталітаризму.

1. Тоталітаризм – державний лад, що здійснює абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя.

Цей термін було запроваджено ідеологом італійського фашизму Дж. Джитіле на поч. ХХ ст. У 1925 р. вперше пролунав в італійському парламенті.

Тоталітарні режими виникають ,як правило, за надзвичайних умов,до яких можна віднести: згубні наслідки війни, зростання нестабільності в суспільстві,масові заворушення; кризу влади,неспроможність узяти ситуацію під контроль звичайними засобами; економічну кризу та її руйнівні наслідки; різке загострення національних і расових суперечностей тощо.

Різновидами тоталітарного режиму є фашизм (в Італії) ,націонал-соціалізм( в Німеччині) та сталінізм(в СРСР), які виникли у 20 -30 р. XX ст.

2. Тоталітаризм як суспільне явище містить такі основні ознаки:

• абсолютний, загальний, нічим не обмежений конт­роль над життям людей у державі;

• панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом на політичну діяльність; заборона політичної та іншої опозиції й вільнодумства;

• нічим не обмежені насильство, диктатура й терор при досягненні мети; сила — головний аргумент, а мета виправдовує засоби;

• перетворення всієї власності на державну або на власність залежних від держави підприємців; неможливість або надзвичайно ускладнене виявлення особистої ініціати­ви у господарській діяльності;

• мілітаризація, централізація та бюрократизація вла­ди;

• тотальний контроль над духовним життям і творчіс­тю; політичні переслідування, порушення прав та свобод особистості;

• створення системи всебічного впливу на особистість через школу, сім'ю, засоби масової інформації, державні й суспільні організації, діяльність яких повністю контро­люється партійним і державним апаратами;

• домінуюче прагнення поширювати серед інших на­родів свої ідеали та порядки;

• культ особи вождя й перетворення більшості насе­лення на натовп, слухняний його волі.

Цілі фашизму та націонал соціалізму:

Створення фашистських держав, в яких були скасовані демократичні права та свободи громадян.

Війни за «життєвий простір» для своєї нації, знищення інших, «расово неповно­цінних» народів.

Фашизм, його походження та соціальна база

Фашизм формується як ідеологія, що повинна вирішити глобальне питання: яким чином буде розвиватися світ далі і які цінності стануть основами його існування.

Фашизм з'являється під сильним впливом окультизму, магії, астрології, що набули розпо­всюдження у роки Першої світової війни.

В ідеологію фашизму увійшли ідеї філософів, що заперечували перетворюючі можливості людського розуму, аріософів, окультистів (часто-густо пройдисвітів) того часу: Ліста, Лібенфельда, Поля, Глауера, Себоттендорфа, Блаватської та ін., а також праці лідерів фашистських партій.Фашизм був крайньою, злочинною формою націоналізму. Він пропагував теорію «ра­сової вищості», звільнення «життєвого простору» для представників «вищої» раси, вирішення її проблем за рахунок добробуту і самого існування «нижчих» народів.

Фашизм формується як зручна форма впливу на низькі інстинкти натовпу, вирішення со­ціально-економічних проблем, мобілізації зусиль нації, впровадження тоталітаризму і під­готовки до нової війни — реваншу. Фашизм у вигляді політичних партій (в Німеччині націонал-соціалістська), а потім у формі державної влади, спочатку з'являється в Італії та Німеччині, а потім поступово розповсюджується по всьому світу. Формується ідеологія фашизму та націонал-соціалізму, в ряді країн світу створюються фашистські партії та організації.

В Італії, Німеччині, Іспанії, Португалії, Угорщині, Австрії, Румунії та ін. встано­влюються фашистські диктатури.

Соціальна база: монополістична буржуазія: сприяла виникненню фашизму і встановленню фашистської диктатури, дрібна буржуазія,робітники, селяни, інтелігенція, декласовані елементи.

Всі ті, що були невдоволені становищем в країні і сподівалися недемократичними заходами змінити ситуацію на краще, не зупиняючись навіть перед територіальними загарбаннями і знищенням інших народів.

В середині 30-х років фашизм перетворився в ідеологію підготовки Другої сві­тової війни. Фашистські держави стали на шлях територіальних загарбань. Посилився вплив фашистських організацій у Франції та Великобританії. Розпочалась ідеологічна, економічна і військова підготовка до Другої світової війни. Особливо активного характеру вона набула у Німеччині. Марксисти керувалися теорією, згідно з якою головною рушійною силою суспільного прогресу є класова боротьба, а робітничий клас покликаний покінчити з капіталізмом і побудувати безкласове суспільство. Прихильники революційних методів боротьби (комуністи) вважали, що перехід до соціалізму можливий лише в результаті всесвітньої соціалістичної революції (російські комуністи згодом почали відстоювати ідею можливості побудови соціалізму в окремо взятій країні) і встановлення диктатури пролетаріату.

Поміркуємо разом: - Те,що тоталітарні режими запанували у країнах з давньою культурною традицією, закономірність чи випадковість?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Причини, хід та наслідки революції 1917р. та громадянської війни в

Росії. Прихід до влади більшовиків. «Воєнний комунізм».

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;

- описувати хід російської революції 1917р.;

- характеризувати період повоєнної кризи та загострення

соціальних суперечностей;

- аналізувати добу «Воєнного комунізму» в радянській Росії;

- давати власну оцінку діяльності провідних політичних діячів

періоду.

План.

1.Причини, хід та наслідки революції 1917р. Прихід до влади більшовиків.

2. Громадянська війна в Росії.

3. «Воєнний комунізм».

1. В Росії революція відбулася в лютому 1917 р. Вона не була швидкоплинним епізодом історії, а стала подією, яка поступово і неминуче визрівала в суспільстві.Воєнні поразки, розвал народного господарства, голод у промислових центрах, дезорганізація урядового апарату, «распутінщина» включили різні прошарки населення в боротьбу проти цараті З перших днів війни в Росії почав посилюватися робітничий рух, постійним явищем стають страйки. Не вщухають селянські зам рушення. Революційні настрої посилюються в армії. Про революційну кризу свідчить і національно-визвольна боротьба погноблених народів у царській Росії.У лютому 1917 р. безперервно проходили страйки, демонстрації, мітинги. Вирішальне значення мали події в Петрограді, де могутня хвиля виступів вилилася в політичний страйк, який 26 лютого переріс у повстання. Робітники, солдати і матроси столичного гарнізону 27 лютого 1917 р. здобули перемогу. В Петрограді почалася революція, яка скинула царат.Після падіння царату першорядним було питання про владу. В ході самої революційної боротьби стали створюватися ради(27 лютого у Петрограді,1 березня у Москві та інш. містах). Ради відразу стали діяти як органи влади: вони ліквідували поліцію і царські судові органи, створювали робітничу міліцію,закривали чорносотенні газети і т. д.Проте водночас відбувалося оформлення ще однієї влади. Депутати Державної думи спішно утворили Тимчасовий комітет Державної думи на чолі М. Родзянком.

Після переговорів між членами виконкому Петроградської ради і думського комітету 2 березня 1917 р. було оголошено про утворення Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд одержав і повноваження фактично скинутого царя. 2 березня Микола II підписав указ про зречення. Так в Росії виникло двовладдя: своєрідне переплетення — Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів.

4 липня відбулася величезна демонстрація під гаслом «Вся влада Радам». Тимчасовий уряд застосував зброю. Двовладдя в країні закінчилося на користь Тимчасового уряду, придатком якого тепер стали ради.

Перевага революційних сил, які боролися за владу, була зумовлена активною діяльністю більшовиків, а також тим, що широкі переконалися в необхідності докорінних перетворень у країні, це й забезпечило швидку перемогу збройного повстання під час вирішальних подій у ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. Уже на 10-ту іу ранку 25 жовтня Петроградський військово-революційний у своєму зверненні «До громадян Росії!» зміг заявити про повалення Тимчасового уряду і перехід влади до Військово-революційного комітету Петроградської ради.У ніч з 25 на 26 жовтня ІІ Всеросійський з’їзд рад оголосив про перехід усієї влади до рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, а 26 жовтня прийняв декрети про мир і про землю. І, нарешті, з’їзд обрав Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) і утворив Раднарком – уряд, в якому віс 15 наркомів були більшовиками.

2. Найбільшим випробуванням для ра­дянської Росії стала громадянська війна. Глибинні причини цієї війни коренилися в тій прямолінійності, з якою більшовики поділяли людство на експлуататорів і експлуатованих, на капіталісті та пролетарів. Саме такий поділ світу за класовою ознакою був зумовлений прагненням якнайшвидше покінчити з класовими супротивниками, які, природно, чинили стійкий опір.

Громадянська війна могла б закінчитися порівняно швидко, оскільки радянська влада мала кількісну перевагу. Однак внутрішні антирадянські сили одержали велику підтримку в особі інтервентів. Внаслідок цього відбулося об'єднання інтервентів і скинутих революцією панівних класів.

Можна виділити чотири етапи громадянської війни.

Перший етап — літо та осінь 1918р. головний удар по радянській владі завдавав бунтівний чехословацький корпус, основну небезпеку становив Східний фронт.

Другий етап почався в листопаді 1918р. після закінчення Першої світової війни. Головний удар завдавали армії Краснова з півдня. Одночасно адмірал Колчак проголосив себе в Омске «верховним правителем Росії».

Третій етап почався навесні 1919 р. і тривав цілий рік. Довелося відбивати натиск двох походів, в яких брали участь адмірал, генерали Денікін, Юденич та інші сили.

Четвертий, завершальний етап почався навесні 1920 р. і продовжувався до середини листопада 1920 р. Удари завдавалися головним чином на двох фронтах — Західному — з боку Польщі та Північному — силами Врангеля. Радянська влада вистояла, здобувши перемогу в цій війні.

Громадянська війна мала трагічні наслідки для подальшої долі народів Росії: повний розлад економіки, розруха в народному господарстві, загибель мільйонів людей, голод.

3.

Риси «воєнного комунізму»:

• Зростаюча роль держави у керуванні економікою, включно з централізованим контролем та управлінням, заміна дрібних промислових підприємств великими, заходи з введення єдиного планування.

• З іншого – вхід до комерційних і грошових форм розподілу на користь постачання основними товарами й послугами чи безкоштовно, чи за твердими цінами; запровадження карткової системи.

• Внаслідок «воєнного комунізму» було встановлено повний державний контроль над управлінням промисловістю ВРНГ;

• націоналізація промисловості;

• безгрошові розрахунки, скасовано торгівлю, введено прямий товарообіг, зрівняний розподіл продуктів харчування, карткову систему;

• трудова повинність (трудова р. армія 1920р.), табори примусової праці, мобілізація «буржуйських елементів на громадські роботи», «комун. суботники»;

• продовольча диктатура на селі: держ. монополія на продаж збіжжя та його заготівля, заборонено приватну торгівлю хлібом; із січня 1919р. – продрозверстка (вилучення); комбіди.

Поміркуємо разом: - Що стало приводом до революції в Російській імперії? Який характер мав перший етап революції?

- Визначте причини поглиблення соціально - політичної кризи.

- Яких сфер життя стосувалася політика «військового комунізму»?

- Чому селянство опинилося в опозиції до влади?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Революції в Німеччині та Угорщині 1918 р. Встановлення фашистської диктатури в Італії.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;

- описувати хід революції 1918р. у Німеччині, революцій в

Угорщині;

- аналізувати процес встановлення фашистської диктатури

Б. Муссоліні в Італії;

- порівнювати характер та наслідки революцій у Росії та

Німеччині.

- давати власну оцінку діяльності провідних політичних діячів

періоду.

План.

1. Революція в Німеччині.

2. Революція в Угорщині.

3. Прихід до влади Б. Муссоліні.

1. Війна катастрофічно вплинула на економічне станови­ще країни та загострила суспільно-політичну си­туацію.Кайзерівський уряд не спроможній покращити ситуацію.

Революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох партій: Соціал-демократичної партії Німеччини та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію й усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак". Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових 12 січня встановили повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори. Установчі збори працювали в Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну напівабсолютистської монархії парламентською республікою, ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом був обраний Фрідріх Еберт. Другим і останнім став у 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння ще довго не спадало в Німеччині. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР

2. У жовтні 1918 р. Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила своє існування. 29 жовтня 1918 р. В Будапешті збройне повстання, у результаті якого влада в країні перейшла до Національної ради. 16 листопада 1918 р. Національна Угорська рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшла коаліція правих партій на чолі з графом Карої. Розпочалися демократичні реформи: запроваджено загальне, рівне, пряме, таємне виборче право; планувалося проведення аграрної реформи з метою зменшення поміщицького землеволодіння і передачі частини земель безземельним селянам.

У листопаді 1918 р. утворилася Угорська компартія. На чолі став Бела Кун. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. угорців, що перебували в російському полоні і були вражені комуністичною пропагандою, а з ними — 2500 кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.Становище молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Чехословаччині та Румунії. Це рішення виявилось фатальним для політиків на чолі з Карої, що були зоріє­нтовані на країни Антанти. Комуністична партія Угорщини скористалась з цього становища, соціал-демократи і комуністи об'єдналися, створивши Соціалістичну партію Угорщини, яка проголо­сила 21 березня 1919 р. що бере владу у свої руки. 

Робітничі загони в Будапешті захопили найважливіші пункти, і ново­утворений уряд проголосив Угорщину Радянською республікою на чолі з Шандор Гарбаї. Лідер комуністів Б. Кун отримав пост народного комісара закор­донних справ: утворено «Червону міліцію», утворювалась Червона Армія, проводились масові екс­пропріації власників. Почались репресії проти незадоволених, яких ставало усе більше, застосовувався терор. Не розв'язавши жодної з соціальних проблем, угорські комуністи, виконуючи вказівки Комінтерну, вчинили агресію проти сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. за їх допомогою там утворилась «радянська республіка» російського зразка. Комуністи розпочали впровадження у Словаччині політики «воєнного комунізму» і відкритого терору. Такі дії відвернули від них народ. 7 липня, після відступу угорських військ під натиском Антанти, це маріонеткове дер­жавне утворення припинило своє існування.

Улітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули повстання проти уряду. Країна перебувала в економічній блокаді, а уряд не міг контролювати ситуацію4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт. Угорська радянська республіка, що проіснувала 133 дні, була ліквідована.

3. Італія вийшла з Першої світової війни настільки по­слабленою, що на її територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Ав­стрією. Країна втратила у війні 635 тис. уби­тими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоне­ними. 65,5 млрд. лір золотом поглинули витрати. Італія багато заборгувала союзникам.

Настрої реваншу та ураженого національного само­любства стали важливими чинниками розвитку політичного життя в країні. Внутрішнє становище Італії характеризува­лося серйозними соціально-економічними струсами. По­силювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи. Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було зу­мовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.).

Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорно­сорочечників, почали погроми робітничих і демократич­них організацій, нищення та вбивства політичних і проф­спілкових діячів, у країні запанували терор і насильство.

24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду на­дати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Мус­соліні призначили прем'єр-міністром. Іта­лійські фашисти прийшли до влади.

Поміркуємо разом: -Які політичні сили відіграли провідну роль у революційних подіях 1918р.?

- Як ви вважаєте, чому населення Італії пішло за Муссоліні? - Як відбувся процес формування культу особи дуче?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї , Індії.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати ключові події періоду повоєнної кризи та революцій;

- описувати хід революцій у Туреччині, національних рухів у

Китаї й Індії;

- давати власну оцінку діяльності Кемаля, Ганді.

План.

1.Революція в Туреччині. М. Кемаль.

2.Національні рухи в Китаї , Індії.

1.Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці Німеччини мала для неї катастрофічні наслідки. Союзники анексували всі її зовнішні володіння. Постало питання про те, якою має бути повоєнна Туреччина. Розв’язання цього питання перебрав на себе турецький народ на чолі з його новими лідерами, які взяли за основу тезу про незалежність усієї Туреччини.

1919 р. – відбулися два конгреси (липень – Ерзурум, вересень – Сівас)товариств захисту місцевого населення, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашею

Величезні успіхи революції створили Кемалю величезний авторитет у країні. Спираючись на нього, лідер революції та керівництво створеної ним у 1923 р. Народно-республіканської партії (НРП) розпочали рішучі перетворення, які змінили і традиційну структуру країни, і її зовнішній вигляд.

Травень 1919 р. – Греція окупувала Ізмір і прилегла території. Турецька армія демобілізована; постало питання про розчленування країни західними державами опір різних політичних сил. Почали виникати партизанські загони, товариства захисту місцевого населення, які очолювали представники патріотичної інтелігенції, офіцери

Початок 1919 р.- турецька влада була обмежена військами Антанти

Жовтень 1919 р. – скликано знову обраний парламент, що прийняв «Національну обітницю” – Декларацію незалежності Туреччини, яка закликала до знищення всіх перешкод для розвитку країни, передусім привілеїв держав Антанти

Квітень 1920 р. – в Анкарі було обрано новий меджліс – Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ). Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша, який проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини

Березень 1920 р. – держави Антанти окупували Стамбул і розігнали парламент. Султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші, що викликало незадоволення народу

Мустафа Кемаль розпочав вдалу воєнну операцію, що завершилась восени 1922 р. Вигнанням інтервентів

1 листопада 1922 р. Прийнято закон про ліквідацію султану, після чого 29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено республікою. Березень 1924 р. Ліквідовано халіфат

Вищі органи влади за Конституцією 30 квітня 1924 р.

• Вибори до парламенту були двоступеневими і відбувались за мажоритарною системою.

• Жінки лише з 1930 р. Отримали право обирати та бути обраними до муніципальних органів влади, з 1934 р. – до меджлісу.

• Декларувалися всі головні демократичні права і свободи.

Президент здійснював разом з урядом виконавчу владу. Обирався на 7 років

Уряд – Кабінет Міністрів президент із числа депутатів парламенту призначав прем’єр –міністра, який формував уряд

Великі національні збори – парламент (меджліс) Законодавча влада

Вибори

Реформи	Зміст реформи
Демократизація країни	Проголошено демократичні права та свободи. Жінки отримали рівні права з чоловіками, за двійнятком державної служби. Заборонено багатошлюбність
Адміністративна	Замість губерній запроваджувались округи (вілаєти)
Правова	Мусульманське законодавство замінено цивільними кодексами за європейським зв’язком. Створювалося світське судочинство з європейським законом
Економічна	Запроваджене державне регулювання економіки. Уряд сприяв розвиткові імпортозамінних галузей промисловості. Здійснювалося будівництво залізниць, промислових підприємств, портів тощо. Уряд надав підтримку розвиткові національної промисловості. Створювалися умови для приватної підприємницької діяльності. Встановленні високі митні тарифи, що захищали національну промисловість від іноземної конкуренції. Скасувались пільги іноземному капіталові
Релігійна	Іслам перестав бути державною релігією. Закриті мусульманські школи. Іслам відокремлювався від держави та школи. Із повноважень духівництва вилучалося судочинство
Фінансова	Створено Центральний республіканський банк. Проведено податкову реформу
У галузі освіти	Запроваджена світська освіта. Відмова від арабської абетки і повернення до латинської. Відкрилися середні і вищі навчальні заклади
У побуті	Запроваджено європейське літочислення та календар. Запроваджувався європейський стиль одягу і заохочувалося його носіння. Жінки могли з’являтися на вулиці без паранджі. Скасовано родові титули („паша”, „бей”, „ефенді”), запроваджено прізвища

2. Китай безпосередньо не брав участі у Першій світовій війні. Проте Паризька мирна конференція прийняла рішення передати колишню німецьку орендну територію – провінцію Шаньдун – під управління Японії, що викликало масове незадоволення населення Китаю.

„Рух 4 травня” став початком нового етапу в революційному процесі Китаю. Насамперед це вплинуло на формування партії Гоміндан (Національна партія). 1923 р., коли Сунь Ятсену – лідеру Гоміндану – поталанило пройти до влади в Південному Китаї, у провінції Гуандун, столицею якої є м. Гуанчжоу (Кантон), він розпочав роботу за творення нової партії та власної армії.На першому конгресі Гоміндану 1924 р. , в якому взяли участь і комуністи, було проголошено політику єдиного фронту, осередком якого мала стати згуртована дисципліною й сурово централізована за радянським зразком група революціонерів радикального спрямування. За допомогою радянських військових радників – М.Бородіна, П. Павлова, В. Блюхера – була створена військова школа у Вампу, що стала кузнею кадрів революційних командирів і комісарів. Авторитет уряду Сунь Ятсена в Гуаньчжоу зростав. Смерть Сунь Ятсена у березні 1925 р. Стала відчутною втратою для революції, проте не зупинила її розгортання.

У липні 1926 р. гомінданівські війська виступили у Північний похід, наслідком якого стало приєднання до територій, контрольованих Чан Кайші, Шанхая, Нанкіна, Ухані та інших великих місті провінцій Китаю. До гомінданівської армії вливалися пореформовані загони розгромлених армій генералів-мілітаристів, а також на весну 1927 р. чисельність її зросла майже втричі

1 липня 1925 р. У Гуанчжоу уряд проголосив себе Національним урядом Китаю й розпочав боротьбу за об’єднання країни

Після другого конгресу Гоміндану навесні 1936 р. Фактична влада опинилася в руках Чан Кайші, що став головно-

командува-

чем

Об’єднання Китаю було фактично завершене. Усі політичні сили в країні, за винятком комуністів, визнали уряд Чан Кайші. Наприкінці 1928 р. ЦВК Гоміндану ухвалив офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та про початок політичних перетворень

Навесні 1927 р. Чан Кайші проголосив у Шанхаї власний Національний уряд. Лідером гомінданів Ухані спершу намагалися чинити опір переворотові, але восени того ж року Чан Кайші здобув Ухань

В Індії Перша світова війна стала поштовхом до зростання національно-визвольного руху. Особливістю індійського руху було проголошення ненасильницької форми виступів – сатьяграха (М. Ганді).

10 квітня 1919 р. англійська влада вислала без суду з Амрітсара двох видатних громадських діячів – Кітчу і Сатьяпала. 13 квітня, у день релігійного свята, на майдані відбувався масовий мітинг жителів міста на знак протесту проти цієї акції. Солдати, викликані напередодні до міста, перетнули вихід з майдану і відкрили вогонь по беззбройному натовпу. Майже 1 тис.осіб було вбито і приблизно вдвічі більше поранено. Амрітсарська бійня спричинила нове піднесення національно-визвольного руху в країні

Й грудні 1920 р. на сесії Індійського національного конгресу (ІНК) було вирішено розпочати компанію громадянської непокори. Ця компанія супроводжувалася бойкотування англій -ських товарів, закриттям лавок і магазинів, відмовою від праці в англійських установах і т.ін

У 1918- 1922 рр. Зросла активність робітничого класу. Страйки охопили усі промислові центри країни, почали створюватися перши профспілки, а з 1920 р. утворився Всеіндій- ський конгрес профспілок. Значного розмаху набув селянський рух. Активну участь у визвольній боротьбі брали й мусульмани. У 1918 р. в Індії виник халіфатський рух, анти британський по суті.

У 1922 р. в м. Чаурі -Чаура місцеві жителі, доведені до відчаю утисками колоніальної влади, вбили 22 поліцаїв. Керівництво ІНК, збентежене виходом антианглійської боротьбі за межі насильства, ухвалило припинити кампанії громадянської непокори. Внаслідок цього, а також репресій, до яких удалися колонізатори, рух пішов на спад.

Основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандизму:

• досягнення незалежності Індії через залучення до боротьби широких народних мас за дотримання ними принципу насильства;

• засудження класової боротьби;

• визнання гармонії класових інтересів і вимога розв’язання всіх конфліктів через арбітраж, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників – капіталістами;

• прагнення об’єднати в боротьбі за незалежність усіх індійців, незалежно від релігії, національності, касти і класу, під керівництвом ІНК.

Сатьяграха передбачала:

• відмову від титулів, наданих британцями;

• байкотування урядових установ, навчальних закладів;

• організацію мирних демонстрацій, політичних страйків;

• у виняткових випадках –відмову від сплати податків.

Поміркуємо разом: - Які наслідки мала І Світова війна для Туреччини?

- У чому полягала сутність перетворень Кемаля Ататюрка?

-Назвіть причини й рушійні сили «Руху 4 травня» в Китаї.

-Вкажіть наслідки і значення «Руху 4 травня».

-У чому виявилося протистояння Гоміндану і КПК.

-Назвіть причини кампанії громадянського непокори.

-Проаналізуйте основні принципи соціально-політичного і філософсь

ко- релігійного вчення М. Ганді.

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ ТА ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ (1924 -1929)

Тема: Доба «процвітання» в США. Велика Британія і Франція в 20-і р.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати основні внутрішньополітичні події в США,

Великобританії, Франції періоду стабілізації;

- описувати політику «жорстокого індивідуалізму» за

президентів- республіканців у США; внутрішню політику

консервативних і лейбористських урядів у Великій Британії;

політику «уряду національного порозуміння» у Франції;

-харктеризувати добу «процвітання» у США; характеризував-

ти соціально- економічний розвиток Франції у 20-і рр..

План.

1. Доба «процвітання» США.

2. Велика Британія в 20- ті рр..

3. Особливості стабілізації у Франції.

1. Перша світова війна надала потужного поштовху еко­номічному розвитку США й посилила їхній політичний вплив у світі. У США не було руйнації виробництва, вступила у війну в квітні 1917 р., людські втрати склали 50 тис. вбитих й близько 250 тис. поранених; еміграція; виступали постачальником військових матеріалів, харчів і сировини країнам, прибу­ток американських монополій склав 33,6 млрд. доларів. Гігантські кошти забезпечили капі­таловкладення в американську економіку. Відбувається модернізація виробництва.На початку 20-х років Сполучені Штати за­безпечували майже половину світового видобутку кам'я­ного вугілля, близько 3/5 світового виробництва чавуну та сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового вироб­ництва автомобілів. США перетворилися на найбільшого кредитора (11,1 млрд. доларів) Нью-Йорк став індустріально-фінансовим центром світу.

Різке зростання частки США в міжнародній еконо­міці створило умови для їхнього вторгнення у сфери світової політики: "14 пунктів" Вільсона, домагалися міжнародного визнання принципів "відчинених дверей" і "рівних мож­ливостей" з метою послаблення позицій європейських держав та посилення американського впливу в країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

20-ті роки були для Сполучених Штатів роками про­цвітання. На кінець 20-х років США виробляли стільки ж промислової продукції, скільки весь інший світ. Надзвичайно швидкі темпи економічного зростання пояснювалися політичною стабільністю, фінансовою міц­ністю, величезними резервами внутрішнього ринку, про­текціоністською політикою держави. Відбувалося докорін­не оновлення основного виробництва, зводилися нові фабрики та заводи. Стрімко розвивалися нові галузі промисловос­ті (1929 р. випу­щено 5/6 світового виробництва авто).Збільшення національного доходу - за1923-1929 рр. зріс з74,3 млрд. до 86,8 млрд. доларів.

На виборах 1920 р. до влади прийшли республіканці - Уоррен Гардінг, 1924 р. Кальвін Кулідж) які відкидали концепцію державного регулювання соціально-економічних стосун­ків. Саме їх президентства ввійшли в історію під назвою «проспериті» - процвітання.

2. Велика Британія досягла здійснення своїх інтересів за підсумками війни: усунуто конкурента — Німеччину, отримано частину репарацій, захоплено більшість німецьких колоній, зміцнено позиції в Африці та на Близь­кому Сході. Однак перемога дісталася дорогою ціною. її людські втрати становили 743 тис. вби­тих й 1693 тис. поранених. Промислове виробництво ско­ротилося на 20%, видобуток вугілля — на 21%, суднобудівництво — на 32%. Велика Британія втратила біля третини національного багатства, близько 40% торговельного флоту. Бри­танська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності. Зростання державного боргу.

На політичній арені діяли три найбільші політичні партії: консервативна, ліберальна, лейбористська партія.

На виборах 1918 р. було сформовано коаліцій­ний уряд з консерваторів і лібералів, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем — лідером лібе­ральної партії. Було прийнято програму допомоги без­робітним та будівництва дешевих жител. 1921 р. впроваджено 9-річну безкоштовну обов'язкову освіту. Уряд Д. Ллойд Джорджа надав 1921 р. статус домініону Ірландії. Однак шість графств Північної Ірландії з переважно протестантським населенням залишились у складі Великої Британії.

Уряд лейбористів Р. Макдональда (1924 р.) збільшив розміри допомоги безробітним і пенсії старим, зменшив мито на деякі товари, покращив систему страху­вання з безробіття, збільшив видатки держави на житлове будівництво. Визнав СРСР.

У жовтні 1924 р., консерватори сформували уряд, за них виник конфлікт у вугільній промисловості. Власники шахт були зацікавлені у змен­шенні високої собівартості вугілля й підвищенні його кон­курентоспроможності на зовнішніх ринках. Вони прагнули досягти цього за рахунок скорочення заробітної плати. Влітку 1925 р. власники шахт висунули ультимативні вимоги гірникам - зменшення зарплати та скорочення робочого дня. 4 травня 1926 р. оголосили загальний страйк (18 млн.) 12 травня припи­нення страйку. Зар­плату гірників було зменшено, а робочий день подовжено.

3. Франція більше, ніж інші держави, постраждала під час світової війни: 1,4 млн. вбито та 750 тис. поранено, північні промислові де­партаменти, де відбувалися військові дії, були зруйновані, виведено з ладу 6 тис. км залізничних колій, 52 тис. км шосейних доріг, 325 тис. га орної землі стали непридатні для використання, державний борг сягнув 300 млрд. франків. Водночас війна значно вплинула на економіку Франції: виникли нові індустріальні райони: Центральний, Південний, Південно-Західний, нові підприємства — Рено, Сітроен. Повернення Ельзасу та Лотарингії по­двоїло потужність металургії. До 1935 р. Франція експлуатувала вугільні запаси Саара. Країна швидко пере­творювалася з аграрно-індустріальної країни в індустріаль­но-аграрну. Після війни уряд Ж. Клемансо намагався посилити патріотичні настрої.

В 1924-1929 рр. у Франції відбувалися стабілізація. Високі темпи про­мислового розвитку пояснюються отри­манням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом), використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях, прибутки від туризму. Сільське господарство розвивалося досить успіш­но. У 1929 р. при­бутки від цінних паперів майже утричі перевищували при­буток від промисловості.

За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася США. У 1930 р. обсяг промислового виробництва 40% перевищив довоєнний рівень.

Поміркуємо разом: - Назвіть фактои економічного буму в США.

- Чому період 1920-х років називають процвітанням?

- У чому відмінність політики урядів у Великій Британії?

- Чим різнився розвиток Франції після І Світової війни від розвитку Великої Британії, а в чому був схожий?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Німеччина в період Веймарської республіки. Створення корпоративної системи в Італії.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Називати основні внутріполітичні події в Німеччині періоду

стабілізації 1924-1929 рр.;

- описувати становлення Веймарської республіки в Німеччи

ні; хід створення корпоративної системи в Італії;

- характеризувати головні її структурні елементи;

- давати характеристику діяльності Муссоліні.

План.

1. Німеччина в період Веймарської республіки.

2. Створення корпоративної системи в Італії.

1. Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького наро­ду, створював усі передумови для зростання націоналістич­них і реваншистських настроїв.

3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безу­пинно погіршувалося. Втративши багату сировиною про­вінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Ні­меччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промис­ловості та демобілізація армії спричинили масове безробіт­тя. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекуляція. Інфляція. Різко загост­рилася соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло багато таємних військових гуртків, що прагнули знищити республіку і відновити сильну Німеччину (НСДАП). 8 листопада 1923 р., в пивному барі "Бюргерброй" Гітлер разом із штурмовиками з СА увірвався до зали, проголосив "програму" створення "національного уряду". 1925-1927 рр. відбулася консоліда­ція націонал-соціалістів

Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове підне­сення. Індустріальне вироб­ництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Частка в світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова га­лузі промисловості, обробка металу, електротехніка. У роки стабілізації вживалися заходи для модернізації підприємств, концентрації. США надали Німеччині 16 млрд. марок позик.

1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал Гінденбург.

2. Основою ідеології італійського фашизму був примат нації. Інтереси нації повинна була виражати фашистська держава. Ґрунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єд­ності різноманітні суспільні інтереси. У свою чергу, корпоративізм трактувався фашистами як "новий тип політичної організації суспільства". Програма фашистів міс­тила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націо­налізацію військової промисловості; передачу землі селя­нам; заборону дитячої праці до 16 років; загальну освіту та безкоштовні бібліотеки.

Відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм, з'явилися нові державні ін­ститути: в грудні 1922 р. — "Велика фашистська рада", в січні 1923 р. королівським декретом було закріп­лено створення фашистської міліції - "Добровільна міліція національної безпеки". ВФР контролювала законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. 3 квітня 1926 р. прийнято закон, що затвердив контроль уряду над профспілками. 5 листопада 1926 р. видано закон про розпуск усіх "антинаціональних" партій. В квітні 1927 р. було прийнято "Хартію праці", згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства Італії. Замість профспілок створю­валися корпорації, що об'єднували робітників і підпри­ємців кожної галузі виробництва, вони знаходились під державним контролем. Кандидатів до парла­менту тепер могли висувати тільки корпорації.

В основу фашистської доктрини було покладено ідею "загальнонаціональної" влади, що стояла на варті "загальних інтересів". Виходячи з цієї ідеї, фашисти вима­гали від народу повної покори. В цей період було видано закони про чистку державного апарату від "підозрілих елементів", про заборону всіляких асоціацій, що не конт­ролюються фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Особливе місце посідав закон від 24 грудня 1925 р. про права прем'єр-міністра - глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати до відставки в разі висловлення вотуму недовіри.

Зовнішня політика. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією. 1935 – 1936 рр. захопила більшу частину Ефіопії. У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою "сталевий пакт". Підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp., Італія направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У 1939 р. Італія захопила Албанію.

Поміркуємо разом: - Назвіть причини встановлення Веймарської республіки.

- Охарактеризуйте позитивні і негативні зміни в економиці Веймарської республіки у 20-ті роки.

- Як ви розумієте термін «корпоративна система»?

- Що таке «Латеранський конкордат»?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Утворення СРСР. НЕП.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- називати основні внутрішньополітичні події в СРСР;

- аналізувати утворення СРСР, причини переходу до непу.

План.

1. Утворення СРСР.

2. Нові економічні перетворення.

1. У роки громадянської війни склався військо­во-політичний союз радянських республік. У національних респуб­ліках різними шляхами більшовики встановили свою владу. Улітку 1919 р. ВЦВК РРФСР видав декрет "Про об'єднання Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби із світовим імперіалізмом". Було вирішено об'єднати їхні господарські, фінан­сові та залізничні, вій­ськові організації республік. У вересні та грудні 1920 р. РРФСР уклала союзні договори з Азербайджанською та Українською Радянськими республіками, а у 1921 р. з Білоруською, Вірменською, Грузинською республіками.

Проектів створення Союзу було декілька. Передумови: традиційні економічні зв’язки і регіональна спеціалізація в межах загальноросійської економіки.

Проекти союзу:

1. Й. Сталін – входження республік до складу «автономізація». РРФСР на правах автономії.

2. Керівництво Грузії – республіки зберігають атрибути самостійності й незалежності та формують свої відносини на договірних засадах. Створення конфедерації.

3. Ленін – союз на федеративних засадах, де РРФСР буде рівною за правами та обов’язками з іншими республіками.

Створенню СРСР передували з'їзди рад України, Білорусії, Закавказзя, РРСФР, де було винесено рішення про необхідність об'єднання – на рівноправних засадах.

29 грудня 1922р. – конференція уповноважених представників-делегацій національних республік, що затвердила проекти декларацій про утворення СРСР і проект союзного договору.

20 грудня 1922р. І загальносоюзний з'їзд, на якому прийнята декларацію й договір про утворення СРСР. Обрали ЦВК СРСР на чолі з Калініним і РНК СРСР на чолі з В. Леніном.

Січень 1924р. – ІІ загальносоюзний з'їзд рад, прийняв Конституцію СРСР, яка закріпила створення нової держа­ви на засадах автономізації.

2. На початку 1921 р. більшовицька влада опинилася в глибокій кризі: через нестачу сировини й палива третина заводів і фабрик не діяла, обсяг промислової продукції порівняно з 1913 р. зменшився у 7 разів. Чавуну виплавлялося лише 3% від рівня 1913 р., сталі — 5%, вугілля видобувалося 30%. Виробництво цукру зменшилося в 45 разів. Інфляція. Посівні площі скоротилися з 110 млн. десятин до 75 млн. 1921 р. розпочався жахливий голод, що охопив Поволжя, Приуралля, Казахстан, Західний Сибір, південь України. Голодувало біля ЗО млн. чол., загинуло понад З млн. чоловік.

Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП (б) - березень 1921р, що прийняв резолюцію "Про заміну прод­розверстки продподатком". Сутність непу полягала в прове­денні нової економічної політики, заснованої на ринкових відносинах, різноманітних формах власності та економічних засобах управління народним господарством. НЕП повинен був підготувати економічну базу для будівниц­тва соціалізму в радянській державі. В сільському господар­стві передбачалось: заміну продрозверстки продподатком, розмір якого визначався напередодні посівної і був удвічі менший, ніж розмір продрозверстки; дозвіл організовувати кооперативи, а також оренду землі з використанням найма­ної праці. Скасовувалася кругова порука і вводилася відпові­дальність кожного селянина за виконання податку.

З травня 1921 р. розпочалася здача в оренду націоналізова­них промислових підприємств. 6 серпня 1921 р. було проведено децентраліза­цію управління промисловістю - багато підприємств визволено від контролю ВРНГ, об'єднано в трести й переведено на госпрозрахунок.

Скасовано загальну тру­дову повинність, на зміну їй прийшла процедура добровіль­ного найму і звільнення робочої сили. Відбувся перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати за результатами праці. Почалося залучення інозем­ного капіталу шляхом створення концесій і спільних під­приємств. Відновлювалися товарно-грошові відносини, було дозволено приватну торгів­лю, набирали сили кредитна, збутова й продовольча кооперації, провадилися ярмарки. До обігу вводилися цінні папери. Для стабілізації фінансів було налагоджено випуск грошей, і конвертованої грошової одиниці — червінця

(1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям). Було організовано діяльність Ощад­ного банку, провадилися регулярні держпозики й випуски цінних паперів.

НЕП істотно змінював вигляд країни, пожвавив її еко­номіку, змінив психологію людей. Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму, і не бажало відмовлятись від своїх комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишались в його руках. Зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи. Приводом до їх виникнення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами. Кризи супроводжувались загостренням політичної боротьби упартійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна- прихильників військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.

Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому; було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн. Зросло на деякий час промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилась торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

Поміркуємо разом: - Якими були причини переходу до непу?

- На якій основі СРСР було утворено?

Література:

1. Гісем О., Даниленко В., Подобєд А. Всесвітня історія. Новітній період (1914 – 1939рр.) 10 кл. – К.: Ніка-центр, 1999.

2. Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – К.: «А.С.К.», 2002.

3. Полянський П. Всесвітня історія. 10 клас. 1914 – 39 рр. – К.: Генеза, 2002.

4. Бердичевський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія. 10 клас. – Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. Щедріна І. Всесвітня історія в схемах і таблицях. 10 – 11 класи. – Харків, 2005.

Тема: Країни Центральної та Східної Європи в 20-х роках.

Очікувані результати: після цього заняття студенти зможуть

- Характеризувати особливості соціально – економічного та

політичного розвитку нових незалежних європейських держав:

Польщі, Чехославччини, Угорщини,Румунії, Болгарії, Югосла-

вії;

- хронологічно співвідносити події та явища теми.

1. Польща у 20-х роках. 7 листопада 1918 р. представники лівих партій створили уряд, що проголо­сив Польщу Народною республікою. 11 лис­топада 1918 р. президентом стає Ю. Пілсудський.

На Паризькій конференції Польща отримала 45 тис. кв. км території. 14 березня 1923 р. прийня­ла рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі.

У березні 1921 р сейм прий­няв конституцію Польської республіки, яка об­межувала повноваження глави держави.

Економічне становище в 20-х р. характеризувалося значним зростанням цін і падінням вартості польської валюти. Інфляція призвела до падіння реальної заробітної плати, розгулу спекуляції. 12 травня 1926 р. війська розпочали похід на Варшаву. Пілсудський більшістю голосів депу­татів сейму і сенату був обраний президентом, але відмовився обійнявши пост військового міністра й головного інспектора армії. Фактично він здійснював контроль за внутрішньою й зовнішньою політикою дер­жави. Президентом став Ігнаці Мосцицький.

Стабілізацію з другої половини 20-х р.було до­сягнуто за допомогою іноземного капіталу. Підвищення рівня про­мислового виробництва привело до значного скорочення безробіття, сприяло послабленню соціальних конфліктів. Однак репресії санаційного режиму проти лівих сил, вбив­ства ряду супротивників Пілсудського спричинили незадо­волення в країні.

2. Чехословаччина у 20-х роках.

До 1918 р. чеські землі та Словаччина входили до складу багатонаціональної Австро-Угорської імперії. 14 листо­пада 1918 р. Національні збори проголосили Чехословаччину республікою та обрали президентом Томаша Масаріка.

У квітні 1919 р. прийняли закон про аграрну реформу, що встановлював максимум земельного володіння у 250 га землі або 150 га орної площі

На території Словакії 1919 р. за активної допомоги Угорської Червоної Армії було здійснено спробу створення Словацької радянської республіки за російським зразком.

До складу чехословацької держави увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словакія та Закарпатська Україна. Територія Чехословаччини ста­новила 140 тис. кв. км, населення — біля 13,6 млн. чол..: чехів —7 млн., німців — 3 млн., словаків — 2 млн., угорців — 750 тис, українців — 500 тис, поляків — 100 тис. Та «чехізація» створила проблеми міжнаціональних відносинах.

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Кон­ституцію Чехословацької республіки, що декларувала ос­новні демократичні свободи. Президента обирали Національні збори на 7 років. Законодавча влада належала законодавчим Національним зборам.

На міжнародній арені Чехословаччина орієнтувалася на Францію, а в 1920-1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту.

Чехословаччина, успадкувавши 4/5 промислового по­тенціалу імперії, стала однією з найбільш роз­винених в економічному відношенні країн Центральної та Південно-Східної Європи. Промислове виробництво у 1927-1929 рр. перевищило довоєнний рівень на 20%, за вивозом взуття, бавовня­них тканин посіла друге місце серед європейських країн, а за вивезенням цукру — перше місце.

3. Угорщина у 20-х роках.

16 листопада На­ціональна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Після придушеня спроби проголошення радянської республіки був встановлений режим М. Хорті, що мав авторитарний характер. Майже нічим не обмежена влада глави держави поєднувалась із збережен­ням парламенту й збереженням загального виборчого права, опозиційних, в тому числі соціал-демократичної, партій. Хортістам не вдалося створити власної масової фашистської партії, хортізм спирався на систе­му легальних і таємних союзів і товариств, Хорті і контролював діяльність всіх цих організацій.

Економічне становище Угорщини вдалося стабілізува­ти лише в 1924-1926 рр. за допомогою позик зростання. Почала розвиватися важка промисловість, текстильна. Внаслідок аграрної реформи тільки 7% землі були розподілені між селянами.

4. Румунія у 20-х роках.

Війна завдала збитки у 31 млрд. золотих лей, 800 тис. чоловік загинуло. Внаслідок приєднань територія Румунії збільшилася з 137 903 до 294 967 кв. км, а населення — з 8 до 16 млн. чоловік. Промисловий потенціал збільшився на 23,5%. Найбільш розвиненим в промисловому відношенні регіоном була Трансільванія: на її території було зосереджено більше половини промислового вироб­ництва й понад 80% потенціалу металургійної промисло­вості. Румунія продовжувала залишатися аграрною країною. 81,6% — була зайнята в сільському господарстві. В промисловому вироб­ництві переважали легка та харчова індустрії. У важкій промисловості було зайнято менше третини всіх робітни­ків. В економіці зберігалося панування іноземного капіталу, що інвестував 78% всіх підпри­ємств.

Після війни Румунія перетворилася на державу, де національні меншини (угорці, німці, українці та ін.) скла­дали більше чверті населення, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав національ­них меншин. В листопаді 1918 р. до складу Румунії було введено Буковину.

Економічна криза вразила Румунію 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Багато банків і підприємств збанкру­тували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, часта зміна урядів: з 1929 по 1933 рр. змінилося 10 кабінетів. 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль II. Новий мо­нарх не приховував свого прагнення до встановлення ре­жиму особистої диктатури.

Уряд Т. Татареску взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною. "Залізна гвардія" ставала впливовішою фашистською пар­тією в Румунії.