Наступний період розвитку фінансової науки (1931-1956 рр.) характеризується становленням єдиної думки про предмет фінансів.

Класиком цього періоду вважається

Василь Петрович Дяченко (1902-1971), який першим дав цілісне марксистське визначення фінансів: це система відносин, на основі яких через плановий розпо­діл доходів і заощаджень забезпечується створення та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів дер­жави відповідно до її цілей та завдань.

В. Дяченко є автором перших офіційних підручників «Фінанси СРСР» (1933) і «Фінанси та кредит СРСР» (1940).

Прикладні питання фінансової науки досліджувалися за напряма­ми історії розвитку фінансових категорій: Плотніков досліджував історію бюджету,

Звєрєв та Вознесенський — розвиток фінансів у період Великої Вітчизняної війни.

У 1950-х — на початку 1970-х років з'явилися чисельні пра­ці у сфері фінансової науки, зокрема, «Фінанси соціалізму» (1965 р.) Александрова (1899-1978), «Очерки тео­рії радянських фінансів» Бірмана , «Дискусійні питання теорії фінансів» (1969 р.) Е. О. Вознесенського, «Соціалістичні фінанси» (1974 р.) Точильникова.

В цей же період видається ряд підручників з дисциплін «Фінан­си СРСР» та «Фінанси і кредит СРСР», серед яких особливої ува­ги заслуговує підручник «Фінанси СРСР» (1977 р.) за редакцією М. К. Шерменєва.

Проблеми бюджетної сфери досліджувалися в аспектах формування доходів і витрат, а також організації місцевих бюджетів. Питання дер­жавного бюджету досліджували Я. Ліберман, В. Родіонова, Л. Павлова.

Вивчення особливостей страхування перебувало під впливом дер­жавної монополії на страхову справу і здійснювалося Е. Коломіним, ./І. Мотшевим, Л. Рейтманом.

Особлива увага приділялася аналізу та критиці фінансових від­носин зарубіжних країн: розвиток фінансів капіталізму досліджува­ли В. Болдирєв, Л. Дробозіна, Л. Павлова, Л. Окунева та ін.

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії.

Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої полови­ни XIX ст. з'являються наукові роботи, присвячені проблемам фінан­сової науки.

До українських вчених-фінансистів належав професор Київсько­го університету святого Володимира (тепер Київський Національний університет імені Тараса Шевченка) Микола Бунге (1823-1895).

Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць з питань грошового обігу, креди­ту, державних фінансів.

Питанням фінансів І. Я. Франко присвятив понад 40 праць і зай­мався питаннями аналізу фінансової політики Австро-Угорської ім­перії, діяльності фінансових установ, у тому числі комерційних бан­ків, фінансових фондів, господарських товариств.

У 1883 році І. Я. Франко публікує роботу під назвою «Сила по­даткова Галичини», в якій досліджує наявну податкову систему ім­перії та вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. Причину цього він вбачає в надмірних непрямих податках. Вчений регулярно здійснював кри­тичні огляди проектів та звітів державного бюджету.

І. Я. Франко займався питаннями розвитку банківської системи в Галичині.

До визначних українських економістів-фінансистів належить та­кож Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919),

У своїх наукових твер­дженнях він дотримувався західноєвропейської традиції ототожнен­ня державних фінансів з державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання ко­штів для задоволення державних потреб.

Розвиток фінансової думки у незалежній Україні характеризу­ється появою нових академічних досліджень,. Значний доробок у вітчизняній фінансовій науці належить О. Д. Василику. В. М. Опаріну, С. І. Юрію, В. М. Федосову, В. М. Суторміній, О. Р. Романенко, А. М. Поддєрьогіну, Г. Г. Кірейце ву, В. І. Оспіщеву, І. О. Бланку та ін.