Основні функції державного регулювання економіки:

1. Цільова.

2. Стимулююча.

3. Нормативна (регламентаційна).

4. Коригуюча.

5. Соціальна.

6. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки.

7. Контролююча.

Виключні функції держави:

• створення правової бази;

• захист конкуренції;

• забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

• мінімізація негативних екстерналій;

• розподіл і перерозподіл доходів;

• виробництво суспільних товарів і благ.

Економічна політика держави – це система соціально-економічних ідей і цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Антициклічна політика – спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання.

Структурна політика –передбачає формування сучасної прогресивної і ефективної структури національної економіки.

Державна інвестиційна політика – має на меті регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, його технічного і технологічного оновлення та модернізації.

За допомогою амортизаційної політики держава заохочує нагромадження капіталу, але в майбутньому вона стає основою розширення і оновлення виробництва.

Науково-технічна та інноваційна політика держави – діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Конкурентна політика держави має на меті розробку заходів, що стосуються створення конкурентного середовища, підтримки й захисту добросовісної конкуренції, боротьби з монополізмом в економіці.

Таблиця 1.2. Основні види економічної політики

Антициклічна	Грошово-кредитна (монетарна)
Структурна	Бюджетно-податкова (фіскальна)
Інвестиційна	Цінова
Амортизаційна	Зовнішньоекономічна
Науково-технічна	Соціальна
Інноваційна	Регіональна
Конкурентна	Природоохоронна (екологічна)

2.Особливості управління економікою перехідного типу.

В Україні, яка перебуває на етапі соціально-ринкової трансформації, формується система управління національною економікою.

Мета реформування економіки в Україні – створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентоспроможного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення, добробут нації в цілому.

Об’єктивні:

• розпад Радянського Союзу і розрив традиційних економічних зв’язків;

• висока сировинна, насамперед енергетична, залежність від інших країн;

• деформована, нераціональна, неефективна структура народного господарства (високомонополізована, мілітаризована економіка з могутнім індустріальним потенціалом, який важко піддається структурній перебудові);

• ресурсномістке затратне виробництво, переважно незамкненого циклу;

• значна енергозалежність;

• важкі наслідки Чорнобильської катастрофи (фінансові, матеріальні, моральні втрати);

• високий рівень тінізації економіки тощо.

Суб’єктивні:

• повільний перебіг ринкових перетворень;

• непідготовленість уряду і населення до реформування, важкий і болісний процес адаптації до нових економічних умов;

• невпорядкованість відносин між основними гілками влади;

• недосконалість законодавчого забезпечення реформ;

• відсутність на початковому етапі реформування наукової концепції та програми перетворень;

• самоусунення держави від виконання регулюючих функцій, помилки і прорахунки уряду;

• брак кваліфікованих фахівців (команди реформаторів);

• політична нестабільність;

• зростання соціальної напруги, велика диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

• традиції державного патерналізму;

• українська ментальність (соціально-психологічні особливості нації): консерватизм, обережність, надмірна терплячість, утриманські настрої, сподівання на чиюсь підтримку.

Специфічні риси системи державного регулювання економіки України:

• підірвана, але повністю не демонтована адміністративно-командна система управління;

• незбалансованість народного господарства;

• значний зовнішній і внутрішній борг;

• слабка мотивація стратегічної діяльності, перевага тактичного управління;

• відсутність ефективних стимулів високопродуктивної праці й інтересу до виробничого нагромадження;

• велика питома вага державного сектора, низька ефективність управління в ньому;

• затратна ідеологія господарювання;

• нераціональна організаційна структура управління;

• традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Стратегічна мета державного регулювання трансформаційною економікою:

• створення макро- і мікроекономічних умов для забезпечення повноцінного функціонування ринкових регуляторів, ефективної діяльності суб’єктів господарювання, становлення конкурентоспроможного національного виробництва, збалансованого і стабільного економічного розвитку;

• формування гідних умов життя і праці громадян країни, задоволення їхніх потреб, реалізація соціальних цілей суспільства.