Глава 8. Правове регулювання охорони біорізноманіття

8.1. Міжнародно-правова охорона біорізноманіття і сере­довищ існування.

8.2. Охорона видів і середовища існування в ЄС.

8.3. Правове регулювання охорони біорізноманіття у

США.

8.4. Правові заходи охорони біорізноманіття в Україні.

8.1. Збереження біорізноманітності — предмет міжнародної відповідальності. За своїм характером біорізноманітність вимагає управління в міжнародному масштабі, відповідно до зобов'язань, узятих на себе окремими державами із загальносвітовим політич­ним процесом.

1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) був підписаний історич­ний набір документів, що включає Конвенцію про біологічну різ­номанітність — першу глобальну угоду про збереження і стійке використання біологічної і ландшафтної різноманітності. Конвен­ція про біорізноманітність отримала швидке і широке визнання: понад 190 держав і Європейське співтовариство ратифікували Конвенцію¹.

Конвенція має головні цілі:

— збереження біорізноманітності;

— стійке використання компонентів біорізноманітності;

— розподіл вигод від комерційного й іншого використання генетичних ресурсів на рівній і справедливій основі.

По своїх цілях Конвенція є всеосяжним документом. Вона має діло з проблемами, життєво важливими для майбутнього людства. Конвенція є поворотним пунктом у міжнародному законодавс­тві, вона визнає збереження біологічної різноманітності «загаль­ною турботою людства» і складовою частиною процесу розвитку цивілізації. Дана угода поширюється на всі екосистеми, види і генетичні ресурси, вона пов'язує традиційні природоохоронні зу­силля з економічною метою стійкого використання біологічних

145

¹ Див.: О биоразнообразии [Електронний ресурс] : Конвенция. — Режим до­ступу: //

ресурсів. Цей документ встановлює принципи справедливого і рівноправного розподілу вигод від користування генетичними ресурсами, особливо комерційними. Вона також охоплює низку запитань біотехнології у зв'язку з її технологічним розвитком, розподілом вигод і проблемами біобезпеки. Відповідно до положень Конвенції:

— «Біологічна різноманітність» означає варіабельність жи­вих організмів зі всіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські й інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є, це поняття включає різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем.

— «Біологічні ресурси» включають генетичні ресурси, ор­ганізми або їх частини, популяції і будь-які інші біотехнічні ком­поненти екосистем, що мають фактичну або потенційну користь або цінність для людства.

— «Екосистема» означає динамічний комплекс співтовариств рослин, тварин і мікроорганізмів, а також їх неживого довкілля, що взаємодіють як єдине функціональне ціле.

— «Стійке використання» означає використання компонен­тів біологічної різноманітності таким чином і такими темпами, які не призводять у довгостроковій перспективі до виснаження біологічної різноманітності, тим самим зберігаючи його здатність задовольняти потреби нинішнього і майбутніх поколінь і відпові­дати їхнім сподіванням.

Статті 8-9 Конвенції визначають перелік правових і організа­ційних заходів із збереження біорізноманітності.

Це створення системи районів, що охороняються, або районів, У яких необхідно вживати спеціальних заходів для збереження біологічної різноманітності; розробка керівних принципів відбору, створення і раціонального використання районів, що охороняють­ся, або районів, у яких необхідно вживати спеціальних заходів Для збереження біологічної різноманітності; регулювання або ра­ціональне використання біологічйих ресурсів, що мають важливе значення для збереження біологічної різноманітності в районах, Що охороняються, або за їхніми межами, для забезпечення їх збереження і стійкого використання; сприяння захисту екосистем, природного середовища існування і збереженню життєздатних по­пуляцій видів у природних умовах; заходи з реабілітації і віднов-

146

лення екосистем, що деградували, і сприяння відновленню видів, що знаходяться в небезпеці, зокрема за допомогою розробки і здійснення планів і інших стратегій раціонального використання; визначення засобів регулювання, контролю або обмеження ризи­ків, пов'язаних з використанням і вивільненням живих змінених організмів, що є результатом біотехнології, яка може мати шкід­ливі екологічні наслідки, здатні впливати на збереження і стійке використання біологічної різноманітності, з урахуванням небез­пеки для здоров'я людини; запобігання інтродукції чужорідних видів, які загрожують екосистемам, середовищу існування або видам, контроль або знищення таких чужорідних видів; розробка і здійснення необхідних законодавчих норм і інших регулюючих положень для охорони видів, що перебувають у небезпеці, і по­пуляцій; регламентація діяльності, що має негативний вплив на біорізноманітність.

Поза природним середовищем (у зоопарках тощо) існування вживаються заходи для збереження компонентів біологічної різ­номанітності, переважно в країні походження таких компонентів; створюються і підтримуються умови для збереження і досліджен­ня рослин, тварин і мікроорганізмів, переважно в країні поход­ження генетичних ресурсів; заходи для відновлення і реабілітації видів, що перебувають у небезпеці, і для їх реінтродукції в місця їх природного проживання за відповідних умов; регламентується і регулюється збір біологічних ресурсів з природного середови­ща існування для цілей збереження, з тим аби не створювати загрози для екосистем і популяції видів у природному середовищі існування.

Сторони конвенції сприяють обміну інформацією, що стосуєть­ся збереження і стійкого використання біологічної різноманіт­ності, з урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються. Такий обмін інформацією включає обмін результатами технічних, наукових і соціально-економічних досліджень, а також інформа­цією про програми професійної підготовки і обстежень, спеціаль­ними знаннями, місцевими і традиційними знаннями як такими й у поєднанні із сучасною біотехнологією.

Серед важливіших міжнародних документів, що регулюють збереження і стале використання біорізноманіття, — Конвенція «Про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення як

Т

147

середовище існування водоплавуючих птахів» (Рамсар, 1971), Кон­венція «Про охорону всесвітньої культурної і природної спадщи­ни» (Париж, 1972), Конвенція «Про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення» (Вашингтон, 1973).

8.2. На європейській території держав-членів природні середо­вища існування продовжують деградувати.

Охорона біорізноманіття в Європейському Союзі спрямована на охорону, збереження, відновлення і розвиток дії природних систем, природних середовищ існування, дикої флори і фауни, з метою припинення опустелювання та втрати біорізноманіття, включаючи різноманітність генетичних ресурсів як у Європейсь­кому Союзі, так і на глобальному рівні¹.

Ключовим завданням ЄС у сфері охорони біорізноманіття є збереження середовищ існування як дикої флори і фауни, так і охорона видів.

Правовий механізм охорони середовища існування встановлює Директива 92/43 ЄЕС про збереження природних середовищ іс­нування і дикої флори і фауни², метою якої є заохочення підтри­мання біорізноманіття та підтримка сталого розвитку. Природні середовища існування — це ділянки суші чи води, що вирізняють­ся географічними, абіотичними або біотичними властивостями, не­залежно від того, чи вони є природними або напівприродними.

На території Європейського Союзу особливе значення ма­ють зникаючі, вразливі, рідкісні, ендемічні види, що занесені до Додатку II, IV або V. Згідно з Директивою повинна бути ство­рена Єдина Європейська екологічна мережа особливо заповід­них територій «Натура—2000». Для цих територій держави-члени встановлюють заходи збереження, включаючи відповідні плани управління, та належні законодавчі, адміністративні чи договірні заходи, що відповідають екологічним вимогам типів природних середовищ існування з метою уникнення погіршення природних середовищ існування та турбування видів.

Див.: Рішення № 1600/2002/ЄС щодо Шостої програми дій Співтовариства У сфері навколишнього середовища. АтІзЬіаіі 2002 І 242 5 1 Агіікеі 6 N1-. 2.

Див.: О защите дикой флори и фауньї и мест обитания : Директива 92/43/ ЕЗС от 21 мая 1992 г. ОЛ 1992 І 206/7.

148

Ця мережа повинна включати особливо охоронювальні те­риторії, класифіковані державами-членами згідно з Директивою 79/409/ЄЕС¹, яка регулює захист всіх видів диких птахів, що проживають на європейській території держав-членів. Директива поширюється на захист, управління і контроль цих видів (птахів, яєць, гнізд, середовища існування) і встановлює правила їх за­стосування. Директива не поширюється на Гренландію. Держа-ви-члени мають вжити відповідних заходів (створення охоронних територій, розведення й охорона відповідно до екологічних потреб ареалу, поновлення зруйнованих середовищ існування, створення середовищ існування) для збереження або відновлення достатньо­го різноманіття й ареалів існування всіх видів птахів.

Зокрема, забороняється навмисний відстріл або вилов будь-якими засобами, а також знищення або пошкодження їхніх гнізд та яєць, збір їхніх яєць у природі та збереження цих яєць, пе­реміщення гнізд, навмисне порушення спокою птахів, особливо в період розмноження і вирощування пташенят, а також утримання в неволі птахів тих видів, щодо яких діє заборона полювання і вилову.

Метою Директиви 78/659/ЄЕС стосовно якості прісних вод, які потребують захисту чи поліпшення для підтримки сприятли­вих умов для життя риби, є захист чи поліпшення якості про­точних чи стоячих вод, які є чи при зменшенні або припиненні забруднення можуть бути сприятливими для життя риб місцевих видів, що складають природну різноманітність, або видів, присут­ність яких вважається бажаною компетентними органами країни-члена Співтовариства в цілях водного менеджменту. Директива не поширюється на води в природних або штучних ставках, які використовуються для інтенсивного розведення риби.

Фізичні та хімічні параметри (температура, вміст розчинного кисню, зважених твердих речовин тощо), що застосовуються до водойм, визначених країнами-членами Співтовариства як лососеві водойми, тобто водойми, які є чи стали сприятливими для життя риби таких видів, як лосось, форель, харіус та сиг, або коропові водойми, тобто водойми, які є чи стали сприятливими для життя

149

¹ Див.: СЦ 1979 Ь 103/1 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Ріі1:р://гЬси. ги/гІ£Ьі/іпіегпа1іопаІІаш/ипгаШіе<і/сопуегйіоп 1 Мт\

коропових або риб інших видів, таких, як щука, окунь та вугор, перелічені в Додатку І. Якщо в результаті відбору проб буде встановлено невідповідність встановленим значенням, країна-член Співтовариства повинна встановити, чи є ця невідповідність ви­падковістю чи наслідком приходного явища або забруднення, та вжити відповідних заходів.

Охорона та поліпшення навколишнього середовища робить необхідним вжиття конкретних заходів для охорони вод, придат­них для життя молюсків, від забруднення для захисту певних популяцій молюсків від різноманітних шкідливих наслідків скиду забруднюючих речовин у моря.

Директива Ради 79/923/ЄЕС від ЗО жовтня 1979 року стосов­но вимог до якості вод, придатних для життя молюсків, регулює якість вод, придатних для життя молюсків, та застосовується до прибережних морських та солонуватих вод, визначених країна­ми-членами Співтовариства як такі, що потребують охорони або поліпшення для підтримки життя та розвитку популяцій молюсків (двостулкових та черевоногих), що зробить внесок у високу якість продуктів харчування, які виготовляються з молюсків та безпосе­редньо споживаються людьми. Директива встановлює параметри забарвлення вод, їх мутності, вмісту таких забруднювачів, як нафтові вуглеводні, зважені тверді речовини, метали. Директива 1999/22 щодо утримання диких тварин у зоопарках¹ має за мету захист фауни і збереження біорізноманіття шляхом встановлення заходів з ліцензування й інспектування зоологічних парків у ЄС та правил утримання тварин у цих закладах та підвищення їхньої ролі у збереженні біорізноманіття.

Ця мета має бути досягнута шляхом участі в наукових дослід­женнях; навчання персоналу, обміну інформацією щодо утримання тварин та їх розведення, розведення тварин у неволі, повторного заселення видів у дику природу; організації екологічної освіти населення, особливо через надання інформації; надання специфіч­них для видів умов їх утримання та харчування, підтримки висо­ких стандартів утримання шляхом своєчасного надання ветери­нарної допомоги; запобігання самовільному вивільненню тварин

Див.: 319991-0022 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: тоетлдоуегптеп*.Ь£/еигоре/5есіог$/паіиге_рго1есі.Ьіт1

150

у навколишнє середовище; ведення документації щодо колекції тварин.

Важливим засобом охорони дикої флори і фауни є регулюван­ня торгівлі видами. Основними нормативними актами в цій сфері є Регламент Ради (ЄС) №338/97 від 9 грудня 1996 року про охоро­ну видів дикої флори і фауни шляхом регулювання торгівлі ними і Регламент комісії (ЄС) № 865/2006 щодо правил застосування Регламенту № 338/97¹.

Додатки до Регламенту містять переліки видів дикої флори і фауни, які підпадають під його дію, однак встановлені винятки з правил Регламенту, зокрема щодо народжених або вигодуваних у неволі екземплярів, що є приватною власністю або призначені для наукових установ.

Регулювання торгівлі видами дикої флори і фауни здійснюється шляхом встановлення заборони або обмеження торгівлі певними видами; встановлення вимог щодо переміщення певних видів або зразків видів у межах ЄС; встановлення обмежень щодо імпорту в ЄС, експорту та реекспорту з ЄС певних видів.

Федеральний закон ФРН про охорону природи передбачає різні категорії особливо охоронних природних територій, що диферен­ціюються, залежно від розміру і мети територій, що охороняють­ся, і конкретних об'єктів². Визначення території, яка особливо охороняється, належить до компетенції виконавчих органів, у тому числі й визначення кордонів відповідних територій³.

Статус природних територій, що особливо охороняються, як правило, обмежує права власника земель, оскільки обмежується їх використання. У цьому разі обмеження не передбачає ком­пенсації власнику. Якщо обмежується використання, яке вже існувало, тоді це втручання підлягає компенсації⁴. Німецьким законодавством передбачені такі види природних територій, що особливо охороняються: природні захищені території (§ 23),

151

¹ Див.: [Електронний ресурс]. — Режим доступу: шззіап/іпїогт/рсіІ/ЕС

² Див.: Зкологическое право : учебник / под ред. О.Л. Дубовик. — М. : Зксмо, 2008.

Див.: Уе№аіїип§5§егіспі$М Машпеіт, ІІптоеіі — ипсі Ріапип^згесНі. 1987, 5. 392, 393; КІоеріег М. Ор. сії - 1998, Кп. 58.

⁴ Див.: ВУєпуОє 67, 84, 87; ВУешОе 67, 93, 95{.

національні парки (§ 24), біосферні резервати (§ 25), території захисту ландшафтів (§ 26) і природні парки (§ 27). Ці категорії природних територій, що особливо охороняються, розрізняються залежно від поставлених перед ними цілей і суворості встановле­них обмежень. Природні захищені території і національні парки охороняються найсуворіше; при цьому перші охоплюють менші за площею території, чим національні парки. У обох цих категоріях заборонені всі дії, які можуть призвести до руйнування, пошкод­ження або зміни території або складових її частин або призвести до тривалої (комуляційної) зміни.

Окремі елементи ландшафту можуть бути поставлені під за­хист як пам'ятники природи або складові ландшафтів, що захи­щаються. Пам'ятники природи згідно з абз. 1 § 28 — це окремі елементи природи, особливий захист яких потрібний з наукових, природно-історичних або геологічних міркувань, або із-за рідкості, індивідуальності або краси. Складові ландшафтів, що захищають­ся, — це частини природи і ландшафту, особливий захист яких необхідний для пожвавлення, розділення або догляду за картиною ландшафту або заради її значущості як місця існування диких тварин або рослин (абз. 1 § 29). Землі також зобов'язалися (§ ЗО Закону) захищати певні види біотопів (болота, дюни, прибережна смуга) від видів діяльності, що шкідливо впливають на них.

Федеральний закон про охорону природи імплементував у на­ціональне законодавство вимоги Директив ЄС 92/43 і 79/409, які зобов'язують Землі займатися вибором і реєстрацією територій як природних територій, що особливо охороняються. Реєстрація територій, що особливо охороняються, для мережі «Природа— 2000» відбувається шляхом додання відповідного статусу однієї з передбачених законодавством категорій територій, що особливо охороняються, або інших об'єктів (абз. 2 § 33). Землі зобов'язані створювати мережу взаємопов'язаних біотопів, що охоплюють як ■мінімум 10% територій. Цей планований захід повинен впродовж довгого часу гарантувати тваринам і рослинам їхнє місце існу­вання, а також збереження, відновлення і розвиток екологічних відносин. Ця мережа біотопів має складатися з територій вищеза­значених категорій, що особливо охороняються, а також з інших територій, функціональність яких як частини біотопів встанов­люється нормативно-плановими засобами і договірними угодами.

152

8.3. Слід особливо підкреслити, що незважаючи на деякий вплив європейських філософських традицій (Кант, Локк) і східних релігій (буддизм, синтоїзм, даосизм), сучасна ідея дикої природи в основному має американське коріння. Недаремно саме у США були створені перші у світі національні парки, перша у світі служ­ба охорони дикої природи, розроблені основи екологічної етики, вперше затверджений закон про національну систему захисту дикої природи, діють щонайпотужніші у світі товариства захисту ділянок дикої природи — Сьєрра-клубу і «Раніше Земля!»'

У різні роки у США були прийняті: Закон про види, що перебу­вають під загрозою зникнення, який, зокрема, забезпечує дотри­мання США на державному рівні вимог Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загро­зою зникнення (СІТЕS); Закон про перелітних птахів, що перед­бачає кримінальну відповідальність за купівлю і продаж особин перелітних птахів, а також за їх незаконне знищення; Закон про охорону морських ссавців забороняє торгівлю цими тваринами або сировиною з цих тварин; Закон про охорону африканського слона регулює експорт слонової кістки і виробів з неї на тери­торію США. Існує ще декілька законів з охорони диких птиць.

Закон США «Про дику природу»² констатує, що зростаюча чи­сельність населення, що супроводжується зростанням поселень, розвитком промисловості, не зберігає території США в первинно­му стані, техногенно змінюючи їх. Тому основною метою політики Конгресу є порятунок для Американського народу нинішнього і майбутніх поколінь цінностей дикої природи.

З метою досягти цього створюється Національна Служба Охо­рони Дикої Природи з підпорядкуванням їй федеральних земель, визначених Конгресом як «Дикі землі». Це встановлюється для збереження їх без зміни як диких земель, охорони їх, дотриман­ня їхнього природного характеру з наданням людям можливості насолоджуватися дикою природою. При цьому визначатися як «дикі землі» можуть лише федеральні землі, відмічені в цьому або в інших актах.

Див.: Борейко В. Дикая природа и американский разум [Електронний ре­сурс) / В. Борейко, Р. Нзш. — Режим доступу: •л^г\УАУ.£итег.іп{о/ЬіЬ1іо{ек

² Див.: Про дику природу [Електронний ресурс] : Закон США. — РежйМ доступу: Ьіір://т»гл™г.іЬз1.ги/~ЬіозрНеге/Ма§_4/ШО_п5А.ЬІт

153

Включення територій у Національну Систему Охорони Дикої Природи, що не належать до неї, повинно проводитися Актом Конгресу, а доти такі території залишаються під юрисдикцією відповідного Департаменту, поки вони не будуть віднесені до Сис­теми Охорони Дикої Природи^.

Дика природа, на відміну від тих місць, де люди і їхня праця домінують у природі, визначається як територія, не зачеплена людьми, де людина постійно не перебуває. Територія дикої при­роди, визначена в цьому Акті як нерозвинена федеральна земля, що зберігає первинний характер без змін і поселень людини, яка управляється так, щоб зберегти природний стан, і яка:

1. виявляється під впливом сил природи, а не людини;

2. має особливі можливості для створення людині середови­ща самоти і природного оздоровлення;

3. має площу не менше 5000 акрів необроблених, незмінених земель;

4. може також мати екологічні, геологічні або інші наукові, освітні або історичні цінності.

Секретар із сільського господарства протягом одного року з дня набрання чинності Законом складає карти й описи територій дикої території разом з Комісією з внутрішніх питань США і Палатою представників.

Кожна адміністративна одиниця, у межах юрисдикції якої зна­ходиться територія, визначена як дика, несе відповідальність за її охорону, стан і управляє нею так, щоб зберегти характер дикої природи.

У межах диких земель заборонена організація комерційної діяльності, прокладка доріг (окрім виняткових випадків: для на­дання термінової медичної допомоги, для безпеки людей, що пере­бувають на цій території). Заборонено використання автомобілів, Механічного устаткування, човнів з моторами, літаків і інших за­собів транспорту. Такі засоби можуть бути використані, якщо це необхідно, для гасіння лісових пожеж, для боротьби з комахами ¹ хворобами після узгодження цих питань із Секретарем.

Не забороняється в національних парках будь-яка діяльність, включаючи дослідження ресурсів, збір інформації про їх місцез­находження на вказаних територіях, якщо така діяльність не су­перечить статусу недоторканості цих земель. Родовища мінералів,

154

якщо вони знаходяться в межах «диких територій», можуть ви­користовуватися лише для їх видобутку, відповідно до закону США про корисні копалини, але враховуючи, що це територія дикої природи.

Усередині диких територій і лісів, визначених Актом, за ініціа­тивою Президента дозволяється, якщо це доцільно, розвивати і будувати водосховища, резервуари, засоби комунікації і пові­домлення і т.д., включаючи будівництво доріг, якщо це відпові­дає громадським інтересам і дійсно йде на благо США. На цих територіях може бути організоване сервісне обслуговування для оздоровчих цілей.

Закон Лейсі¹ по праву посідає центральне місце в американсь­кому законодавстві, пов'язаному з міжнародною торгівлею росли­нами і тваринами, оскільки його дія поширюється практично на всі дикорослі рослини і тварини в будь-якій країні походження і відповідальність за його порушення є найбільш суворою².

1981 року Конгрес США знов повернувся до питань нелегаль­ної торгівлі об'єктами тваринного і рослинного світу, що «прийня­ла масований характер» і що відбувається «добре організованими великими партіями», приносить великі доходи нелегальним ділкам і викликає «гнітючі екологічні наслідки». У результаті постано­вою Конгресу США Закон Лейсі був об'єднаний з аналогічним засадничим законом, регулюючим торгівлю рибними ресурсами (цей закон відомий як Закон про чорного окуня), а також допов­нений важливими поправками, що включають у сферу дії закону перелітних птахів і види рослин, природний ареал яких захоплює територію США.

1988 року Конгрес США прийняв чергову серію поправок до Закону Лейсі, ще більш посиливши його. Зокрема, була прийнята

¹ Закон Лейсі ухвалений у США 1900 року і названий на ім'я його основного автора, Джона Лейсі, сенатора від штату Айова. Спочатку закон був ухвалений для посилення національного законодавства у сфері сільського господарства: законом ре­гулювалася охорона і забезпечення легальності ввезення у США промислових, півчих і комахоїдних птахів, інтродукція і реінтродукція корисних для розвитку сільського господарства видів та запобігання інтродукції «небажаних» чужорідних видів, ш° витісняють місцеві «корисні» види.

Див.: Закон Лейси [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

1е50УО(і.ог§.иа/пос1е/3873

155

поправка, що визначає відповідальність за підробку документів, підтверджуючих легальність походження рослин, що перевозять­ся, тварин і їхніх частин, а також були ще більш розширені права співробітників Служби риби і дичини.

22 травня 2008 року у США були прийняті та набрали чин­ності поправки до Закону Лейси, які вводять кримінальну відпові­дальність за ввезення на територію США продукції рослинного походження з будь-якої країни світу (за винятком загальнопо-ширених недеревних культурних рослин), отриманої нелегаль­но. Тепер імпортери повинні уважно ставитися до доказів ле­гальності походження продукції рослинного походження, у тому числі деревини і лісоматеріалів з природних лісів, лісових план­тацій і лісових культур. Дія закону поширюється не лише на ввезення сировини {круглого лісу), але й повною мірою нале­жить і до іншої лісопаперової продукції, лісоматеріалів, вклю­чаючи пиломатеріали, меблі, деревні плити, целюлозу, папір, дерев'яну або картонну упаковку, недеревні й харчові ресурси лісу.

У даний час Звід законів США передбачає за порушення Зако­ну Лейсі позбавлення волі строком до 5 років та/або штрафи до 250 тис. доларів за порушення Закону приватними особами і до 500 тис. доларів — організаціями. Суворість покарання залежить від ряду обставин, у першу чергу від того, умисно або не вмисно було скоєно порушення законодавства, а якщо ненавмисно — чи намагався винний з'ясувати, наскільки законне походження про­дукції, що він ввіз, або не намагався.

У США діє Служба охорони риб і диких тварин (СРДЖ). Охорона тваринного світу здійснюється СРДЖ у двох напрямах: шляхом створення особливого режиму природокористування на територіях національних заповідників диких тварин і шляхом ре­гулювання полювання, торгівлі й імпорту окремих видів тварин. СРДЖ уповноважена видавати правила природокористування, встановлювати заборони і дозволи. Управління заповідниками здійснюється на основі планів. СРДЖ є основним федеральним відомством, що відповідає за виконання Закону про охорону зни­каючих видів, морських ссавців, мігруючих птиць і ін. СРДЖ видає дозвіл на полювання, уповноважено встановлювати мора­торії на вилов, експорт і імпорт морських ссавців, притягувати

т

156

порушників до юридичної відповідальності¹. Полювання і рибал­ка дозволені лише тим особам, які пройшли 10-годинний курс навчання правилам полювання, звичкам диких тварин і риб, а також їхнім хворобам. Боротьба з браконьєрством ведеться всіма доступними законом способами. Діє «гаряча» лінія зв'язку; грома­дяни, які повідомляють про випадки браконьєрства, заохочуються відповідно до законодавства².

8.4. У Законі України «Про екологічну мережу» № 1864-ІУ відмічено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збе­реження біологічної різноманітності є створення національної екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ існування дикої флори і фауни, поліпшення стану збереження ок­ремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологіч­них зв'язків і цілісності екосистем³. У національне право намічено, таким чином, імплементувати вимоги відповідних Директив ЄС.

Програма формування національної екологічної мережі на 2000 — 2015 роки розроблена в контексті вимог відносно подаль­шого опрацювання, вдосконалення і розвитку екологічного законо­давства України, а також відповідно до рекомендацій Загальноєв­ропейської стратегії збереження біологічної і ландшафтної різ­номанітності відносно питання формування Загальноєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їх різноманітності, близької до властивого їм природного стану, і формування їх територіальної єдиної системи, побудованої від­повідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції і поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збере­ження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій.

¹ Див.: Краснова И.О. Зкологичєское право и управление в США / И.О. Краснова. — М., 1992. - С. 114-115.

² Див.: Вяткин И.А. Опнт США по зффективному совместному управленню природопользованием и охраной окружающей средьі / И.А. Вяткин // Использованке н охрана природних ресурсов в России : бюллетень. — 2006. — № 5. — С. 89.

³ Див.: Про екологічну мережу [Електронний ресурс] : Закон України № 1864-ІУ. — Режим доступу: Ш//й

157

Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екології і природних ресурсів Ук­раїни, разом із зацікавленими центральними і місцевими органами виконавчої влади. У Програмі- відмічено, що період її реалізації роз­діляється на два етапи — 2000 - 2005 і 2006 - 2015 роки.

На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення пло­щі окремих елементів національної екологічної мережі, вживан­ня економічних важелів сприяння їх формуванню на землях всіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень і органі­заційних заходів.

На другому етапі планується довести площу національної екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення еко­логічної безпеки країни, введення в дію постійної системи при­родоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного різноманіття.

Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення ландшафтної різноманітності, а також сприятиме:

1. дотриманню екологічної рівноваги на території України;

2. створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, максимально наближеному до природних ландшафтів;

3. запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- і екофонду;

4. забезпеченню збалансованого і невиснажливого природо­користування на значній території України;

5. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку й оздоровлення населення;

6. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподарсько­го значення;

7. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової бази та її гармонізації з міжнародною;

8. перебудові Загальноєвропейської екологічної мережі;

9. забезпеченню відновлення біогеохімічного кругообігу в природному довкіллі, зменшенню загрози деградації і втрати ро-Дючості земель;

т

158

10. ренатуралізації земельних угідь, які вилучаються із сіль­ськогосподарського використання;

11. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевої самоврядності, громад­ських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної

безпеки України.

У Законі «Про екологічну мережу» сформульовані основні при­нципи формування, збереження і використання екомережі:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових

елементів екомережі;

б) збереження й екологічно збалансоване використання при­родних ресурсів на території екомережі;

в) припинення втрат природних і напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупуваннями природного походження і комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розши­рення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів господарювання при створенні на їхніх землях територій і об'єктів природно-заповідного фонду, інших територій, які підлягають особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян і їх об'єднань у розробці пропозицій і ухваленні рішень відносно формування, збереження і використання екомережі;

є) забезпечення поєднання національної екомережі з еко-мережами суміжних країн, які входять до Загальноєвропейсь­кої екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій

сфері.

До структурних елементів екомережі належать ключові, спо­лучні, буферні й відновлювані території. Ключові території за­безпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтної і біорізноманітності. Сполучні території (екокоридори) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин і обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних те­риторій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпе­чують формування просторової цілісності екомережі,. для яких мають бути виконані першочергові заходи відносно відтворення первинного природного стану.

159

Скрутне становище склалося в Україні у сфері гармонізації до законодавства ЄС щодо охорони видів.

1996 року Україна приєдналася до Бернської конвенції (Кон­венція про охорону дикої фауни і флори і природних місць іс­нування в Європі). Вовк (Canis Lupus) входить у Додаток II даної Конвенції «Види, які підлягають особливій охороні». По суті, потрапивши в даний список, будь-який вид виключається з полювання. Це стосується і вовка. Охота на нього має бути забо­ронена. У той самий час ця Конвенція була підписана Україною по вовку із застереженням. (В Україні дозволяється в обмеженій кількості за умови відповідного контролю вибіркове регулювання чисельності вовка з метою запобігання негативному впливу їх на популяції інших видів, серйозній шкоді сільському господарству і іншим об'єктам власності)¹. Ці обмеження введені Україною на основі ст. 9 Конвенції Берна, яка проголошує: «Дозволити в умо­вах суворого контролю, на вибірковій основі й в обмеженій мірі вилов, вміст і інші розумні види експлуатації деяких видів диких тварин і рослин в невеликій кількості». Це означає, що відстріл вовка повинен відбуватися не весь рік і не по всій Україні, а в окремих місцях, де він завдає шкоди. І ця шкода має бути за­протокольована. Відстрілюватися повинні конкретні вовки, що за­вдають збитку, а не всі поспіль. Повинна проводитися експертна оцінка, яких вовків і кому стріляти. Має бути суворо визначений ліміт вовків, що добуваються, проводитися відповідний контроль за видобутком вовків. Цього в Україні немає. Так, ст. 33 Закону України «Про мисливське господарство і полювання», порушуючи ст. 9 Конвенції Берна, дозволяє вбивати вовка будь-якому мис­ливцеві в будь-який час року.

Ніякого відповідного контролю природоохоронними органами не передбачено. Необхідний лише дозвіл користувача мисливсь­ких угідь. Подібні дії також ніяк не належать до «відповідного контролю» або до «обмеженої кількості» видобутку вовків.

і ' ■ Див.: Про приєднання України до Конвенції 1979 року про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі [Електронний ресурс] : Закон України від 29 жовтня 1996 р. — Режим доступу: чр/рк.гакоплайа.£о\.иг; Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі : зб. міжнар.-правових актів у сфері охорони довкілля. — Л. : Екоправо-Львів, 2002. - С. 302-308.

160

Стаття 16 Закону «Про мисливське господарство і полю­вання»¹ не передбачає лімітацію видобутку вовків, що також гру­бо порушує Закон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Конвенції Берна.

Наказ Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих шкідливих тварин» (від 16.12.1997 р. № 121) не передбачає жодних заходів з контролю за відстрілом вовків або вибіркового регулювання їх чисельності, як того вимагає За­кон України про приєднання до Конвенції Берна і ст. 9 Кон­венції Берна. Іншими словами, даний Наказ незаконно дозволяє знищувати вовків без обмеження їх числа, місця і часу. Наказ Держкомлісгоспу України «О затвердженні граничних рівнів цін на мисливські трофеї, здобуті іноземними громадянами, і гранич­них рівнів тарифів на послуги, що їм надаються» від 28.02.2002 року № 26 встановлює ціну в 600-700 євро за трофеї вовка, чим порушує дану статтю Конвенції Берна. Стаття 6 п. в) Конвенції Берна забороняє «навмисне порушення спокою дикої фауни (у тому числі й вовка), особливо в період виведення або вирощу­вання потомства»².

2006 року в Україні був ухвалений Закон «Про захист тва­рин від жорстокого поводження», що забороняє відстріл вагітних тварин і їхніх дитинчат. 22 травня 2007 року господарський суд міста Києва прийняв рішення, що п. 2 Наказу Держкомлісгоспу України «Про заходи з відстрілу і вилову хижих і шкідливих тварин» від 16.12.1997 року № 121 є протиправним, оскільки порушує ст. 20 Закону України «Про захист тварин від жорсто­кого поводження». Ця стаття забороняє полювання, вилов і інші форми добування вагітних самок і дитинчат мисливських тварин, що не можуть самостійно існувати. Таким чином, суд заборонив винищування маленьких вовченят і вагітних вовчих в Україні. По­зов до суду подали дві громадські організації — ЕкоПраво-Київ і Київський еколого-культурний центр, які керувалися екоетичним ставленням до вовка.

Київський еколого-культурний центр звернувся в Кабінет

Див.: Про мисливське господарство і полювання [Електронний ресурс] : Закон України. — Режим доступу: пїїр://гакоп1.гас1а.доу.иа

² Борейко В. Защита волков в Украине: моральнме вопросьі и правовьіе про­блеми / В. Борейко // Екологія. Людина. Право. — 2008. — № 6-7 (36-37) — С. 21

161

Міністрів України з листом, у якому зажадав вжити таких заходів з охорони вовків в Україні:

1. Провести наукові дослідження по вовку, розробити мето­дику його підрахунку, встановити точну чисельність його сімей в Україні, а також розробити гуманні способи регулювання його чисельності.

2. Розробити і ввести критичну величину чисельності сімей вовків для кожної області, нижче за яку їх не можна відстрілю­вати.

3. Заборонити видачу премій і безкоштовних патронів за від­стріл вовків.

4. Обмежити вибірковий відстріл вовків терміном з 1 листо­пада по ЗО квітня.

5. Заборонити видобуток вовків капканами.

6. Створити спеціалізовані заповідники для охорони вовка в місцях його мешкання.

7. Не допускати скорочення або розриву ареалу розповсюд­ження вовків в Україні.

8. Затвердити такси відшкодування збитку за незаконне вбивство вовка.

9. Почати поступову заміну вибіркового відстрілу вовків їх стерилізацією (відповідно до досвіду Канади).

10. Привести мисливське законодавство України відносно вов­ка у відповідність до Бернської конвенції¹.

Див.: Васидлов Ю. О государственной враждебности к волкам в Украине / Ю. Васидлов // Вторая Международная междисциплинарная конференция по дикой ^пРироде : [материали]. — К., 2000. — С. 129-137

162