2.2. Методологічний зміст історичних етапів розвитку на уки

Історичні риси у розвиткові природничо-географічних наук. Змістовно-методологічні риси класичного, некласичного, постнекласичного етапів розвитку науки. Міждисциплінарні дослідницькі підходи цих етапів.

Історичні риси розвитку природничо-географічних наук

Історичний процес розвитку природничих наук, природничо-географічних зокрема - поділяється на етапи певного усталення пізнавально-методологічних закономірностей і особливостей, ідеалів та норм пізнання: класичний, некласичний, постнекласичний. Такі етапи усталення складають стиль наукового мислення, завдяки їм формується відповідна наукова картина світу. Цим етапам також відповідають певні філософські ідеї та категорії. На них ґрунтуються конкретні системи пізнання і разом ідеї та категорії складають систему засад науки одного дослідницького етапу, відмінну від засад іншого етапу розвитку науки. Такі етапи піддаються виявленню, означенню, але вони швидше дослідницькі, ніж історичні, бо не завжди є виокремлено часовими, а тим більше послідовними в часі, - вони бувають і суто змістовними, співіснуючи та взаємоперекриваючись у часі.

Розвиток природничо-географічних наук в усі історичні періоди та дослідницькі етапи мав певні сутнісні й методологічні спільності. Такі спільності властиві й традиційним рисам цієї родини наук, і новітнім тенденціям змін за велінням часу.

Найдавнішою традицією природничо-географічних досліджень є польова емпіричність наукових опрацювань, переважно з безпосереднім контактом між дослідником і його об'єктом. Теперішня особливість у цих науках така, що прогресуючим використанням дистанційних досліджень зумовлене віддаляння науковців від безпосереднього вивчення об'єктів.

Впродовж усієї історії цих наук мала місце спадкоємна і прогресуюча гуманістична сутність природничо-географічного наукового пізнання. Наука -явище суспільне і тому гуманістичне в широкому розумінні. Про поглиблення гуманізації науки від історичних її часів до сучасності свідчить поетапна трансформація, поступове посилення ролі та значення суб'єкта-дослідника і всього суб'єктного в ході розвитку науки і зокрема природничо-географічнш наук. Йдеться про суб'єктність науки — поняття, відмінне від вживанішого суб'єктивність науки, що означає суб'єктивність наукового пізнання і знання.

Зміни історичних етапів розвитку науки, про які згадувалось, -класичного, некласичного, постнекласичного - відображають чітку трансформацію в бік посилення впливу суб'єкта-дослідника на розвиток науки. Цей процес не слід ототожнювати з посиленням суб'єктивності в науці. Навпаки, розвиток рефлексивних складових науки - цілком суб'єктних за своєю сутністю — сприяє об'єктивізації наукового знання як головного результату наукового пізнання. Отже, з посиленням суб'єктності науки може послаблюватись її суб'єктивність. Така тенденція відповідає постнекласичному розвиткові наукового пізнання.

У свідомості суб'єктів-дослідників відбувалися істотні світоглядні трансформації, чим зумовлені неодноразові методологічні новації. Останні в часі відповідають геополітичним змінам, які відбулись на рубежі XXI століття в країнах колишнього соціалістичного табору. Вони пов'язані з потребою опрацювання і запровадження у практику природничо-географічних досліджень раніше неприйнятних - нематеріалістичних і недіалектичних методологій. Ці методології є адекватними у вивченні ідеальних складових об'єктів природничої географії. Такими складовими, зокрема, є різні гуманістичні ресурсні потенціали ландшафтів . Постають нові змістовні, дуже актуальні значення природничо-географічних знань, зокрема - державницькі, країнознавчо-геополітичні.

Простежилося збагачення методології природничо-географічних досліджень XX ст. змістовними міждисциплінарними підходами, сред яких найактуальнішими виявились гуманістичний, глобалістський, екологічний. Є суто постнекласичні збагачення природознавства і зокрема географічного природознавства. Це дедалі ширше і глибше впровадження новітніх дослідницьких підходів: ноосферологічного, синергетичного, фрактального, підтримуваного розвитку. Усі згадані підходи представлені в цьому підрозділі.

Істотним наслідком закономірного посилення рефлексивності в науці, дедалі помітнішого з плином історії і особливо результативного в поетнекласичний етап, є готовність науки до метатеоретичних узагальнень. Актуальність таких узагальнень - неперехідна, але не завжди є належні об'єктивні та суб'єктивні умови для їх здійснення.

Для сучасної науки в цілому і для природничої географії зокрема закономірним є поєднання і співіснування методологічних складових класичного, некласичного та постнекласичного етапів розвитку наукового пізнання. Далі наведені філософсько-методологічні характеристики цих етапів розвитку науки, сформульовані кваліфіковано, професійно - філософами. Додана інформація про властиві їм дослідницькі підходи.