План семінарських занять.

1. Сутність фінансів підприємницьких структур, та їх функції

2. Склад фінансових ресурсів суб`єктів господарювання . Розмежування коштів на власні, залучені, запозичені, оперативні.

3. Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, її розподіл.

4. Основні фонди та оборотні засоби підприємницьких структур, їх економічна суть та склад.

5. Доходи та видатки господарюючих суб`єктів.

6. Фонди грошових коштів, що формуються за рахунок прибутку.

7. Сутність приватизації в Україні, принципи, позитивні та негативні аспекти.

8. Практична робота №1”Розрахунок виручки від реалізації продукції, робіт та послуг, її розподіл .

9. Розподіл прибутку підприємств.

Навчальні завдання індивідуальної роботи.

Користуючись літературними джерелами, здійснити : 1. аналіз особливостей організації фінансів на підприємстві; 2. охарактеризувати формування фондів фінансових ресурсів у процесі виробничої діяльності.

Запитання для перевірки знань

1.Розкрити сутність фінансів підприємницьких структур ;які функції вони виконують?

2.Які кошти фінансів підприємницьких структур вважаються власними, залученими, запозиченими, оперативними?

3.Дайте визначення поняттю “виручка” за нормативними джерелами?

4.Охарактеризуйте фактори, що впливають на розмір виручки.

5.Джерела формування та напрями використання фондів нагромадження, споживання та резервних фондів.

6.Яка різниця між роздержавленням та приватизацією?

7.Назвіть позитивні аспекти та негативні.

8.Функції державних органів приватизації.

Самостійна робота студентів

Пропонується підготовити реферати та зробити на їх основі доповідь за такими темами:

1.Проблеми фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

2.Характеристика фінансового аспекту формування і використання обігових коштів.

3.Проблеми приватизації в Україні та їх вирішення на основі світового досвіду.

Тема 5. Державні фінанси

5.1. Сутність, призначення і завдання державних фінансів

Складовою частиною фінансової системи України, її центральною підсистемою, є державні фінанси. За допомогою державних фінансів здійснюється розподільчий процес, вирішуються проблеми стимулювання ефективності виробництва, стримування інфляції, забезпечення рівня зайнятості тощо. Головне завдання державних фінансів полягає у сприянні економічному і соціальному розвитку держави, кожної людини. Вирішення цих завдань досягається завдяки формам і методам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави. Саме від досконалості форм і методів мобілізації, а також розподілу фінансових ресурсів залежать темпи економічного і соціального розвитку держави і відповідно добробуту кожного громадянина.

Призначення державних фінансів полягає у забезпеченні фінансовими ресурсами тих потреб що не можуть бути задоволеними через економічний механізм держави або ж особисто кожним громадянином. Прикладом таких потреб може бути: охорона навколишнього середовища, структурна перебудова економіки, оборона країни, проведення фундаментальних наукових досліджень, соціальне забезпечення інвалідів, дітей, престарілих громадян тощо. Все це спонукає державу будувати свою фінансову політику таким чином, щоб знайти оптимальну модель перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення економічного зростання країни і добробуту її громадян. Головним в моделі перерозподілу фінансових ресурсів є визначення межі втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов’язань держави у питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Тобто потрібне чітке визначення частки валового внутрішнього продукту, що буде зосереджене в руках держави.

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів – це явище макрорівня.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями як державні доходи , державні видатки. Державні доходи – це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. При цьому важливе значення має, яким способом мобілізуються ресурси, в якій формі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються і використовуються.

Так, в ринкових умовах, головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. Дослідження науковців, що аналізували бюджетні дані різних країн свідчать, що ресурси, які перебувають у розпорядженні держави значно більші в країнах з адміністративно-командною та перехідною економікою, ніж у країнах з економікою ринкового типу.

Державні видатки – це сума коштів що витрачаються державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Склад і напрями використання державних видатків визначаються характером найрізноманітніших функцій держави. Так, політичні функції держави, реалізуються через такі видатки: утримання армії, державного апарату управління і влади; посольств, консульств тощо. В розвинутих країнах вони становлять від 10 до 25 % від загальної суми державних видатків. До видатків, що пов’язані з економічними функціями держави належать: державні інвестиції в галузі економічної інфраструктури, видатки на зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Сфера державної інвестиційної діяльності в країнах з розвинутою ринковою економікою значна, вона охоплює від 5 до 25% від валових капіталовкладень.

Значна частка видатків держави спрямовується в економіку для регулювання ринкових відносин. Як свідчить зарубіжна практика механізм функціонування державних видатків сприяє розвитку як внутрішнього так і зовнішнього ринків збуту. Зросло втручання держави й в сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну.

Отже, державні видатки стали одним із головних інструментів концентрації і централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Загалом в провідних промислово-розвинутих країнах світу видатки, що зумовлені економічними функціями держави становлять від 20 до 35% від загальної суми державних видатків. Ці фінансові ресурси беруть безпосередньо участь у процесі розширеного відтворення, постійно перетворюються в самозростаючу вартість-капітал.

Низкою характерних функцій держави є соціальні функції, що реалізуються шляхом забезпечення мінімального прожиткового рівня найуразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я тощо. Загалом видатки на соціальні потреби в більшості країн світу становлять від 20 до 35% від загального обсягу державних витрат.

За соціально-економічним змістом ця група видатків є частиною вартості робочої сили і зумовлена безпосередньо необхідною її відтворення. Розвиток НТР впливає не лише на засоби виробництва а й на робочу силу і ставить вимоги до її якісної тобто професійної підготовки, а це можливо лише при відповідному рівні освіти. Тому питання про роль освіти в підвищенні темпів розвитку економіки все більш привертає увагу зарубіжних вчених. Витрати на освіту розглядаються нині як фактор економічного росту і як одна із форм капіталовкладень, що дає прибуток.

Ще у 1976 році за підрахунками радянських вчених (В.О.Жамін, С.Л.Костанян) було доведено, що кожний карбованець вкладений в освіту приносить понад 4 карбованці прибутку і що це одна з найвигідніших сфер вкладання капіталу. А за даними американського економіста Т.Шульца, майже третина національного доходу США одержується завдяки підвищенню рівня освіти.

Якщо ж проаналізувати видатки розвиненої держави на наукові дослідження, то можна зробити висновок про те, що існує пряма залежність між темпами економічного зростання й видатками держави на науку.