11. Додаткові діагностичні критерії ба у дітей.

1) рентгенологічні критерії:

• під час приступу – ознаки гострої емфіземи:

• у період ремісії – ознаки хронічного бронхіту:

2) функціональні критерії

• обструктивний тип вентиляційних порушень за показниками ФЗД

• зворотність порушень бронхіальної прохідності (ОФВ₁) у бронхомоторному тесті не менше ніж 12-15% після однієї інгаляції β₂-агоніста;

• добові коливання величин ПОШВ > 20%;

• наявність гіперреактивності бронхів за даними спірометрії, з використанням провокаційних проб із бронхоконстрикторами або з фізичним навантаженням;

3) лабораторні критерії:

• підвищений рівень еозинофілів у загальному аналізі крові;

• підвищений рівень еозинофілів у харкотинні та носовому слизі;

• підвищений рівень загального імуноглобуліну Е (IgE) у сироватці крові;

• позитивні результати прик-тестів у дітей віком старше 5 років

• підвищені рівні алергенспецифічних IgE у сироватці крові.

12. Лікарські засоби, що призначають проведення базисної терапії ба у дітей залежно від ступеня важкості.

13. Лікування хворого на астму в періоді загострення у стаціонарі.

• Початкова терапія

• • Інгаляційний β₂-агоніст швидкої дії, бажано через небулайзер, одна доза кожні 20 хвилин протягом 1 години.

• • Інгаляція кисню. • При відсутності негайної відповіді або за наявності тяжкого приступу – системні ГКС.

• • При загостренні седативна терапія протипоказана.

• Повторити оцінку тяжкості: ПОШВ, за необхідності – інші аналізи.

• • Інші види терапії:

• препарати магнію (магнію сульфат внутрішньовенно крапельно одноразово) при загостренні астми можна вводити додатково, якщо попередня терапія неефективна за клінічними даними і ПОШВ не підвищується більш ніж на 60% від належного значення після першої години лікування;

• при загостренні астми заборонене застосування седативної терапії у зв’язку з пригніченням функції дихального центру;

• муколітики при тяжких загостреннях краще вводити невеликими порціями внутрішньовенно, якщо у дитини багато харкотиння (особливо у дітей раннього віку); – антибіотики (у разі пневмонії, гнійного синуситу або лихоманки з гнійним харкотинням); – інфузійну терапію проводять для підтримки балансу рідини в організмі, при ознаках ексикозу у зв’язку з розвитком значного зневоднення, а також для швидкого потрапляння медикаментів до мікроциркуляторного русла.

14. Визначення гострої ревматичної лихоманки та діагностичні критерії.

Гостра ревматична лихоманка (ревматизм) - системне запальне захворювання сполучної тканини з переважною локалізацією процеса в серцево-судинній системі, що розвивається у зв'язку з гострою стрептококовою інфекцією (стрептокок групи А) у схильних до нього осіб.

Діагностичні критерії

Великі критерії:

- кардит

- поліартрит

- мала хорея

- кільцеподібна еритема

- підшкірні ревматичні вузлики

Малі критерії:

а) Клінічні:

- попередній ревматизм або ревматична хвороба серця

- артралгії

- лихоманка

б) Параклінічні:

- показники гострої фази запалення

- швидкість зсідання еритроцитів;

- С-реактивний білок, лейкоцитоз;

- Подовження інтервалу P-R на ЕКГ

Дані, що підтверджують стрептококову інфекцію:

- підвищення титрів антистрептококових антитіл

- висів із зіва стрептококів групи А

- нещодавно перенесена скарлатина

Наявність 2 великих критеріїв і ознак перенесеної стрептококової інфекції або 1 великого, 2 малих і ознак попередньої стрептококової інфекції дозволяє поставити діагноз ревматичної лихоманки.