2. Реорганізація вищої школи.

У березні 1919 р. радянський уряд України оголосив нові правила прийому до вузів. З метою «оробітничення» студентського контингенту пріоритет у при­йомі надавався вихідцям із сімей робітничої і сільської бідноти. Від них не вимагалося довідок про закінчення середньої школи, плата за їх навчання скасовувалася, вони забезпечувалися сти­пендією. Усе це надавало молоді робітничого і селянського по­ходження реальну можливість для навчання.

Однак такі студенти не мали первинних знань. Вузи почали запроваджувати так звані «нуль-семестри» — тримісячні під­готовчі курси. До них абітурієнтів приймали за рекомендаціями партійних, комсомольських і профспілкових організацій. Коли виявилося, що для більшості студентів «правильного» соціаль­ного походження тримісячної підготовки замало, почалася ор­ганізація робітфаків (робітничих факультетів). У них студенти одержували знання за програмою середньої школи з предметів, яких вимагав профіль вузу.

У березні 1919 р. наркомос УСРР розпочав демократизацію управління вищою школою. Вона звелася, однак, до скасування вузівської автономії, яка існувала і в царські часи. Запровад­жувався інститут комісарів, які користувалися у вузах повною владою. Комісарів призначав наркомос. Факультетські ради до революції мали широкі права, аж до вибору ректорів таємним голосуванням. Наявність комісарів зводила ці права нанівець. Самі ради тепер повинні були складатися наполовину з пред­ставників студентства.

Університетська освіта в Україні ліквідовувалася. Кожний з університетів був поділений на кілька самостійних навчальних закладів, серед яких переважали інститути народної освіти. Вони мали своїм завданням готувати вчителів загальноосвітньої школи. Розукрупнення збільшило кількість вищих навчальних за­кладів порівняно з довоєнними роками. Наприкінці 1920 р. в Україні налічувалося 38 інститутів, у них навчалося 57 тис. студентів. За рік було випущено близько 3 тис. спеціа­лістів.

3. Розвиток науки. Ліквідація університетів до мінімуму обме­жила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук.

Утворена в період правління гетьмана П. Скоропадського, УАН не могла в умовах політичної нестабільності розгорнути свою діяльність. У лютому 1919 р., коли у Києві утвердилася радянська влада, президент УАН В. Вернадський і неодмінний секретар А. Кримський звернулися до нар-кома освіти В. Затонського з клопотанням про виділення коштів, надання дру­карні та приміщень для наукових занять. Нарком зобов'язався за безпечити діяльність Академії і надав у її розпорядження садибу пансіону графині Левапіової (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук України).

Водночас УАН зазнала в цей час перших політичних реп­ресій. Статус академіка від переслідувань не рятував. Було за­арештовано С.Єфремова, позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих

прохань обом академікам власті дали можливість працювати.

Найбільш продуктивно у 1919-1920 рр. працював перший відділ УАН, на чолі якого стояли Д. Багалій, С.Єфремов, А. Кримський. Об'єктом досліджень його кафедр було духовне життя і культура українського народу. На історичному підвід­ділі вивчалися проблеми всесвітньої та вітчизняної історії, гео­графії, етнографії і філософії, на філологічному - всесвітнє та українське письменство, арабоіранська філологія, тюркологія і загальне мовознавство. Плідно працювали комісії для скла­дання словника живої української мови, для видання пам'яток новітнього письменства, археографічна.

У другому відділі УАН зосереджувалися установи фізико-математичного і природничого профілю. Були створені фізичний інститут, інститут технічної механіки, різноманітні лабораторії, комісії і кабінети. Очолював відділ М. Кащенко.

Третій відділ УАН мав соціально-економічний профіль. В його комісіях і на кафедрах вивчалися економічні і юридичні проблеми. На чолі відділу стояв М.Туган-Барановський. Він створив Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства і став його першим директором. Стабільно працював створений М.Птухою Демографічний інс­титут.

Наприкінці 1920 р. УАН налічувала понад 200 штатних спів­робітників. Без оплати в її установах працювало понад 500 спеціалістів.