Головними напрямами захисту і оздоровлення навколиш­нього середовища на підприємствах має стати екологізація виробництва, формування біосферосумісної матеріально-тех­нічної бази.

В агропромисловому комплексі інтенсивна біологізація дає змогу використати землеробський закон оптимуму. При цьому культурні рослини найбільш забезпечені умовами життя, стають більш конкурентно здатними по відношенню до бур’янів, шкідників і хвороб, що допомагає значно зменшити пестицидне навантаження на гектар ріллі, а той зовсім його зняти. Це створює умови для вирощування екологічно чистої продукції на рівні світових стандартів.

Біологізація землеробства дозволяє зменшити витрати мінеральних добрив, пестицидів, пального і в той же час під­вищити врожайність сільськогосподарських культур. Біологі­зація також прискорює грунтотворний процес, сприяє еколо­гічній стабілізації агроландшафтів, робить їх стійкішими проти водної та вітрової ерозії [79, с. 52].

В Україні більш 500 тис. га земель не використовуються в сільському господарстві і можливі для заліснення. Під захистом лісових смуг та захисних насаджень знаходиться понад 13 млн га орних земель.

Пріоритетним напрямком лісової галузі є нарощування лісосировинного і природоохоронного потенціалу лісового фонду шляхом створення нових лісів в основному на непридатних для використання в сільськогосподарському виробництві землях, агролісомеліоративних насаджень, а також підвищення продуктивності і захисних функцій лісу.

З метою зменшення впливу ерозійних процесів на сільсько­господарські угіддя та підвищення родючості ґрунтів необхідно здійснити розширене відтворення лісів за рахунок залучення для цього нових земель.

Захисні лісонасадження на ярах, балках, пісках передбачають довести у 2005 році до 16 млн га, а полезахисні лісосмуги – до 2,3 тис. га [78, с. 49].

Сьогодні вже всім зрозуміло, що без попередньої стабілізації соціально-економічного і екологічного стану в країні і її окремих регіонах ні про який сталий розвиток не може бути й мови. Одним із напрямів сталого розвитку перебудови і ре­структурізації економіки природокористування, та й всієї економіки, має бути інноваційний процес. Саме інновації мають надати можливість провести екологічну реконверсію економіки, забезпечити режим ефективного ресурсозберігаючого вироб­ництва [233, с. 8].

Господарський комплекс України упродовж багатьох десяти­літь розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків. В результаті, в країні створений потужний водогос­подарський комплекс, який за структурою, технологіями і рівнем водокористування і водоохорони характеризується як брудо- і водомісткий, екологічно небезпечний, і, такий, що прийшов у протиріччя з відновлюваними можливостями природних водоресурсних систем і якісними запитами на соціальну сферу водозабезпечення.

Внаслідок старіння та спрацювання водозабезпечуючого і водоохоронного устаткування, його технологічної відсталості, навіть при гіперзниженні виробництва, збільшується скид забруднених стоків та водомісткість продукції, зростає небез­пека масових технологічних та екологічних аварій і катастроф, виходу із ладу життєзабезпечуючих водогосподарських систем, очисних споруд.

Найголовнішими напрямами по зберіганню водних ресурсів на підприємствах є: реалізація на регіональному рівні (за басей­новим принципом) водогосподарської політики, що забезпечу­ватиме раціональне використання, відтворення, запобігання забруднення і виснаження водних ресурсів, покращання еколо­гічної обстановки. Обов’язковою умовою забезпечення еколо­гічної безпеки при реалізації стратегії стійкого водозабез­печення повинно бути неухильне додержання регламентованих норм водокористування.

Необхідно підвищити інвестиційну активність з метою будівництва нових і реконструкції існуючих водогосподарських і водоохоронних об’єктів.

Утримання водних об’єктів і земель водного фонду та експлуатація гідроспоруд повинно здійснюватись за рахунок зацікавлених водокористувачів, тобто базуватись на широко розповсюджених в західноєвропейських країнах принципів «вода оплачує воду».

Необхідно також переглянути принципи стягнення плати за скид у водні об’єкти стічних вод забруднених речовин. Помірна плата за нормативні скиди повинна стягуватись з урахуванням рівня очищення стічних вод перед їх скидом у водні об’єкти. При порушенні нормативів водовідбору і скиду забруднених стоків повинна стягуватись висока і прогресуюча плата, яка спроможна стимулювати раціональний і охоронний режим водокористування. Водокористувачі, що здійснюють ефективну водоохоронну діяльність, мають користуватись пільговими тарифами.

Однією з найактуальніших й найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. Цю проблему можна розв’язати на підприємствах за допомогою механізму госпрозрахунку та самофінансування.

До першочергових заходів з охорони водних об’єктів на підприємствах належить передбачити [175, с. 410]:

• стабілізацію в цілому в Україні обсягів забору свіжої води і негативного антропогенного впливу на водні об’єкти за ра­хунок реалізації комплексу невідкладних заходів по віднов­ленню і охороні природних водних об’єктів;

• відновлення робіт по реконструкції і переоснащенню промислових підприємств сучасним виробничим устаткуванням, впровадження і освоєння маловідходних водозберігаючих тех­нологій (в тому числі безводних і маловодних) і прогресивних методів очищення води;

• обстеження споруд на водних об’єктах і оцінка їх недійсності;

• терміново заборонити скидання у водойми неочищених стічних вод;

• повсюдне каналізування і улаштування зливовими кана­лізаційними системами населених пунктів;

• розробка для підприємств нормативів допустимих антропогенних навантажень на водні об’єкти.

У промисловості необхідно передбачити поглиблення ло­кальної очистки стічних вод і впровадження замкнутих систем водокористування з метою зниження маси забруднюючих речовин, в першу чергу, важких металів, що надходять на комунальні очисні споруди і у водні об’єкти. Для цього буде доцільним введення для промислових підприємств з різною формою власності прогресивний податок за скид забруднюючих речовин.

У житлово-комунальному господарстві найважливішими напрямами є здійснення заходів по досягненню роботи кожної очисної споруди в проектному режимі. Для цього необхідно різко обмежити прийом без локальної очистки стічних вод від промислових підприємств, побудувати споруди доочищення стічних вод, запобігти перевантаження в роботі очисних споруд. Реалізацію указаної цілі необхідно передбачити здійснення переважно на основі економічних методів.

Організаційно-технологічний блок принципів оптимізації структури використання зрошуваних земель у першу чергу повинен орієнтуватись на зниження енергомісткості рослин­ницької продукції, економне (раціональне) використання земельно-водних ресурсів, одержання «валютомістської» про­дукції та скорочення терміну окупності витрат.

Одним з основних показників, що відображає існуючу структуру сільськогосподарського виробництва на зрошуваних землях, дає змогу оцінювати ефективність окремих напрямів та визначити їх частку в загальному обсязі продукції, свідчить про резерви скорочення енергетичних та матеріальних ресурсів і економію поливної води, є структура посівних площ. За останні 15 років у структурі посівів на зрошуваних землях виражена тенденція стабілізації частки зернових культур на рівні 33–34 %, кормових – 50–53 %, технічних – 5–6 %, зниження частки овочевих з 10 до 7,7 % [77, с. 58].

Сільськогосподарські підприємства є найбільшими водоспо­живачами і джерелами забруднення водних об’єктів розосе­редженим стоком з сільськогосподарських угідь, меліоративних систем, тваринницьких комплексів. Тут необхідно впровадити комплекс агротехнічних прийомів і речовин, водомісткості зрошуваного землеробства [175, с. 411].

Пріоритетними напрямами наукових досліджень на найближ­чу перспективу повинні стати [175, с. 411]:

• розробка енерго- і ресурсозберігаючих технологій щодо запобігання забруднення природних вод, відновлення екосистем водних об’єктів, розробка нових конструкцій, приладів, устатку­вання і очисних комплексів для забезпечення безпечного, гарантованого і контрольованого водокористування;

• удосконалення методів моніторингу водних об’єктів;

• розробка наукових основ і створення технологій і тех­нічних засобів захисту водних об’єктів від забруднення поверх­невим стоком з сільськогосподарських угідь та урбанізованих територій.

До суттєвого удосконалення водокористування на підпри­ємствах можна запропонувати такі напрями:

• встановлення і доведення до підприємств регламентацію речовин, що допускаються до скиду в комунальні системи водовідведення та водойми, заборона скиду токсичних речовин;

• всім підприємствам (державним і приватним) заборонити скиди речовин, які можуть погіршити процеси очищення, нанести збитки мережам та головним очисним спорудам або є небезпечними для обслуговування персоналу, а також речовин, що не піддаються очищенню;

• встановити ГДК для всіх речовин, що допускаються до скиду (окремо для скидів у водойми і в системи водовід­ведення);

• встановити механізм на видачу дозволів на скид, в яких встановлюється допустимий об’єм стічних вод у концентраціях речовин у кожному випуску;

• ввести диференційовану плату за скид в залежності від концентрації забруднюючих речовин в стічних водах, або у вигляді платежів за нормативний і понад нормативний скид, або у вигляді прямих і непрямих податків на скид;

• ввести судову відповідальність для підприємств з різною формою власності за порушення водного законодавства із застосуванням штрафних санкцій та позовів про відшкодування збитків, що нанесені водному джерелу або комунальним водоочисним спорудам залповим скидом забруднених речовин.

Платежі за забруднення водних ресурсів найчастіше стягу­ються у вигляді податків. Рівень податку на забруднення вважа­ється оптимальним [175, с. 456], коли граничні витрати на запобігання забруднення прирівнюються до граничних витрат на ліквідацію збитку.

В Україні треба передбачити, щоб платежі за водозбір, водокористування та скид стічних вод надходили в басейнове управління і витрачались на очисні устаткування та інші заходи по скороченню і запобіганню забруднення вод.

Запровадження суворої податкової системи в ряді країн [175, с. 458] відіграло значно більшу роль у покращанні стану водоресурсних об’єктів, ніж ужорсточення норм і стандартів.

Зазначимо, що більшість напрямів з покращання викорис­тання і збереження водних ресурсів в Україні, основні завдання і етапи переходу до сталого розвитку водогосподарського комп­лексу (ВГК), формування механизмів регулювання водогос­подарської діяльності, міжнародна діяльність у сфері викорис­тання і охорони водних ресурсів вдало охарактеризовано в книзі Б. М. Данилишина, С. I. Дорогунцова, В. С. Міщенка, Я. В. Ко­валь, О. С. Новоторова, М. М. Паламарчука «Природно-ре­сурсний потенціал сталого розвитку України». – К. : РВПС України, 1999. – 716 с.

Важливе значення повинно приділятись охороні атмосфер­ного повітря. В більшій мірі через забрудненне атмосферне повітря забруднюються водойми, земляні горизонти, рослин­ність [188, с. 226].

По збереженню атмосферного повітря належить передбачити такі напрямки:

• розробити і вдосконалити в Україні свої стандарти якості атмосферного повітря, узгодити їх з міжнародною системою стандартів та довести їх вимоги до кожного державного і приватного підприємства;

• проводити постійний контроль якості атмосферного повітря контролюючими органами відповідно до стандартів якості атмосферного повітря;

• доручити ДАІ міністерства внутрішніх справ Україні проводити жорстокий контроль пересувних джерел забруднення (автомобілів, тракторів, мотоциклів) на предмет шкідливих викидів у довкілля. Заборонити появу на автошляхах автотранс­порту із викидами вихлопних газів, що перевищують допустимі норми;

• провести паспортизацію всіх пересувних засобів в Україні на предмет виявлення їх придатності безпечної експлуатації для навколишнього середовища;

• морально застарілі і непридатні забезпечувати якість атмосферного повітря пересувні засоби (автомобілі, трактори, мотоцикли) ліквідувати їх в установленому порядку та компен­сувати їх вартість господарникам відповідно ступеню їх зношення;

• підвищити податки на пальне яке не забезпечує якості атмосферного повітря при викидах вихлопних газів автотранспорту;

• заборонити і в подальшому не допускати до експлуатації автотранспортних засобів не обладнаних пристроями каталі­тичного пригноблення шкідливих викидів;

• відновити роботу по екологічній паспортизації підпри­ємств як з державною так і з приватною формою власності;

• провести установку сучасних пристроїв для очистки від­хідних газів від стаціонарних джерел забруднення, а де необ­хідно провести їх модернізацію або заміну на більш ефективніші такі устаткування [188];

• на підприємствах з різною формою власності встановити вимірювальні прилади контролю за якістю повітря, а контро­люючим органам слідкувати за їх експлуатацією;

• не допускати завезення в Україну автомобілів і мотоцик­лів іноземного виробництва і виробництва колишнього Радян­ського Союзу без засобів пригнічення вихлопних газів і необладнаних приладами для контролю викиду вихлопних газів;

• повна відмова від страхового нормування і лімітування викидів. Перехід до ліцензій і технологічних нормативів [231, с. 7].

Масштаби ресурсовикористування та створена в Україні структура промислового виробництва висунули її в число країн з найбільш високими відносними і абсолютними показниками утворення та нагромадження відходів. Тільки в Запорізькій області на підприємствах лише за 1992 рік було утворено І класу безпеки відходів гальваніки 110,9 тис. тонн.

Глобальне вирішення проблеми відходів і становлення мало – та безвідходного суспільного виробництва є двоєдиним зав­данням на підприємствах, яке включає напрями [74]:

• розробку і освоєння технологій, що обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед, технологій повної, комп­лексної переробки;

• розширення використання тих відходів, що утворюються або вже нагромадились, як шляхом розробки відповідних техно­логій, так і шляхом перебудови матеріальних балансів і формування на цій основі міжгалузевих територіально-вироб­ничих комплексів із замкнутими сировиними циклами;

• забезпечення ефективного знешкодження відходів або їх безпечної переробки, яка визначається наявністю відповідних технологічних розробок.

Вчені б’ють на сполох про незадовільний стан Чорного і Азовського морів. За 30 останніх років у Чорному морі загинуло 60 млн. тонн живих організмів, із яких 5 млн тонн – риби, а нині про біорізноманітність можна тільки згадувати. Найбільше забруднений північно-західний регіон моря, куди викидаються відходи хімікатів рисових чеків Північно-Кримського каналу. У Севастополі головний забруднювач Чорного моря – Чорномор­ський флот. Окремий розділ у ділі деградації морських біоутворень – нафта. Щорічно її розливають, скидають тисячами тонн. По оцінкам міжнародних експертів, економічні згублення від забруднення, скорочення рибного промислу у басейні Чорного моря складає 500 млн доларів щорічно [9].

А от Азов, на думку фахівців, може бути другим Аралом, Азовське море стало світовим лідером з темпів загибелі всіх видів риби. Унікальні рибопродукти – на грані повного зникнення. В кінці 80-х років у Чорне і Азовське моря прийшла ще одна біда – атлантичний грибневик (медуза), який з’їдає весь молодняк риби. Причому його завезли спеціально, цього тепер не приховують навіть в НАТО.

У ХХІ віці потрібно бути вірним гаслу, якого записав у книзі експедиційного севастопольского судна «Академік Ковальский» знаменитий дослідник глибин Жак-Ів Кусто: «Об’єднаємо всі зусилля для захисту морів».

Осетрова риба була від віку об’єктом активного лову, який особливо різко зріс в останнє десятиліття. Серйозну тривогу про стан популяції азовських осетрових риб викликали результати морських досліджень.

Аналіз динаміки чисельності осетрових риб показав, що з 1993 року відбувається зменшення поголів’я осетрових у морі. Якщо, наприклад, в 1992 році в морі нараховувалося 16,1 млн екз. Осетрових риб, то в 1993 році – 9,2 млн, а в 1998 році – 4,2 млн екз. Особливо різке зменшення відзначається великих риб – осетра і севрюги. Білуга заборонена для промислу й у зв’язку з низькою чисельністю популяції включена у Червону книгу України.

В 1998 році осетра налічувалось 720 тис. екземплярів і 540 тис. екземплярів севрюги. Однією із основних причин настільки різкого зменшення чисельності популяції осетрових риб є зниження випускання в море молоді. З осетрово-водних заводів у другій половині 80–90-х років, причому в період практично повної відсутності природного розмноження. Якщо в 1976–1986 роках у море випускалось в середньому 35,9 млн екз. молоді (найбільший розмір 44,9 млн штук), то в наступні роки – у середньому 27 млн штук при максимальному розмірі – 31,1 млн штук [10]. Але усе ж без сумніву, головна причина що спливає на

Потужне хімічне забруднення моря і нераціональний проми­сел механічними драгами (повесні на місцях нересту) обумо­вили катастрофічне зменшення чисельності азовських бичків. Викликає крайню занепокоєність різке збільшення в останні роки так званого «неврахованого» улову, який у 3–5 разів пере­вищує промисловий. Безумовно при зберіганні таких темпів виловлення в найближчі роки запаси риби Азовського моря будуть підірвані.

Основними напрямками мають бути:

• значно розширити у Приазов’ї вирощування молоді осетрових риб, камбали (калкана і глосси) й інших азовських риб;

• використовувати штучні рифи-нерестовища;

• зупинити браконьєрський лов риби.

Стратегічним напрямом для рибогосподарських організацій має стати в Україні збільшення обсягів вирощування мідій і підвищення виробництва з них харчових продуктів у 10 разів.

Закріплення за Україною ролі сировинного придатку розви­нутих держав неминуче погіршує загальну екологічну ситуацію, а це є прямо протилежним принципом сталого розвитку. Адек­ватно конструктивною відповіддю повинна стати розробка захо­дів, які б забезпечили екологічну безпеку українських міст. Перш за все, навіть в умовах фінансових негараздів, необхідно проводити профілактику їх техногенного забруднення [90, с. 11]. Вирішення цього питання стає пріоритетним напрямом.

На нашу думку до пріоритетних напрямів має бути вдоско­налення на підприємствах з різною формою власності міжнарод­них стандартів ISO 14000 з екологічного менеджменту. Появу ISO 14000 називають однією з найзначніших міжнародних природоохоронних ініціатив [90, с. 67].

Стандарти ISO 14000 повинні забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях [90, с. 68]:

4. організаційному – через поліпшення екологічної «поведінки» корпорацій;

5. національному – через створення істотного доповнення до національної нормативної бази та формування компонента державної екологічної політики;

6. міжнародному – через поліпшення умов міжнародної торгівлі;

Стандарти серiї ISO 14000 можуть бути застосовані у діяльності кожної організації, але механізми дії зазначених стандартів має бути доведеним до кожного підприємства міністерством екологiї і природних ресурсів України.

Радою по вивченню продуктивних сил України [175, с. 715] проведена велика робота з дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України де наводяться основні напрями реалізації економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності. Тут же звертається увага щодо вдосконалення наявності сис­теми ліцензування та на комплексне управління природо­користуванням.

Зазначимо, що ліцензії на комплексне природокористування є нормативно-правовим документом, який дозволяє контролю­вати масштаб і якість впливу підприємства на довкілля через, по-перше закріплення в одному документі вимог експертизи інформації про екологічний статус підприємств (екопашпорт) і обмежень по окремих ресурсах (регіональні ліміти), і, по-друге, через процедуру самої видачі ліцензій.

Є доцільним два рівні ліцензування природокористування [175, с. 640].

Перший – затвердження (на рівні Кабінету Міністрів України) регіональних лімітів, а також умов, погоджених ресурсними відомствами, комплексну ліцензію на природоко­ристування, в якій відображені всі вимоги по використанню природних ресурсів та впливу на навколишнє середовище. Така комплексна ліцензія (чи ліцензія на комплексне природокорис­тування) має необхідний статус для укладання з підприємством договору на комплексне природокористування і для контролю за діяльністю природокористувача (із сторони природоохо­ронних служб). Одним із економічних важелів стимулювання раціонального природокористування може бути пільгове креди­тування підприємств і організацій, які здійснюють ефективну природоохоронну діяльність.

У даний час внаслідок різкого скорочення бюджетних асигнувань, які виділяються на охорону природи, актуальними завданнями є залучення кредитних ресурсів підприємствами для здійснення природоохоронних заходів.

При формуваннi ефективного економічного механізму і системи управління природокористування на підприємствах мають стати слідуючи напрями:

• створити механізм відповідальності за стан збереження природного середовища, враховуючи Конституцію України, природоохоронні закони та кодекси;

• облік і соціально-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу та економічного стану територій;

• планування охорони навколишнього середовища та раціо­нального використання природних ресурсів;

• створення фінансово-кредитного механізму природоко­ристування;

• створити механізм платного природокористування для підприємств з різною формою власності;

• створити та запровадити в дію механізм економічного стимулювання;

• вдосконалити систему відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства;

• вдосконалення організаційно-економічних методів приро­докористування на підприємствах;

• впровадження на підприємствах екобізнесу та формування ринку екологічної техніки;

• створити механізм екологічного страхування та запрова­дити його на підприємствах;

• розробити механізм врахування екологічного фактору при проведення приватизації.

До зазначених напрямів еколого-економічної політики дер­жави, що наведені у вже згаданій літературі [175, с. 634] нами додатково пропонується слідуюче:

• на державному рівні в кожній галузі народного госпо­дарства підвищити рівень еколого-економічної освіти. Для підприємств розробити програми підвищення еколого-еконо­мічної освіти, проводити атестацію та переатестацію усіх пра­цюючих з питань природокористування та збереження довкілля;

• при підвищенні кваліфікації працюючих у промислових господарствах включати питання по збереженню природного середовища;

• установити повну відмову від строкового нормування і лімітування скидів та викидів;

• ліквідувати систему гранично допустимих викидів (ГДВ) і дозволів на викиди та скиди у водойми;

• обов’язкове введення екологічного податку в системі оподаткування;

• ліквідувати будь-які «послуги» державних природоохо­ронних структур за гроші [231, с. 7];

• введення системи незалежного аудиту при вирішенні питання будівництва чи реконструкції промислових об’єктів. Це рішення має бути стандартним і не підлягати перегляду за будь-яких обставин за винятком фарсмажорних;

• введення екологічної сертифікації обладнання, що вироб­ляється в Україні. Сертифікація має бути максимально спро­щена і не повинна допускати волюнтаризму в прийнятті рішень;

• ліквідація екологічної прокуратури. Створення Вищого екологічного суду для вирішення правових і господарських суперечок, офіційного тлумачення положень законів і підза­конних актів [231];

• відновити систему інформації природоохоронної інновації на підприємствах по системі комп’ютерної мережі «Інтернет» та за допомогою преси;

Вкрай необхідно розв’язати проблему переробки відходів, що надходять із підприємств так і в побуті. До важливих напрямів в Україні має стати реконструкція діючих підприємств з утиліза­ції вторинних ресурсів – це буде сприяти зменшенню витрат природних ресурсів, це сотні й тисячі додаткових робочих місць, поповнення місцевих бюджетів.

Свого часу президент Франції [235, с. 5] Жискар д’Етен, оцінюючи роботу державної геологічної служби своєї країни, наказав викарбувати на її офісі такі слова «Ніщо не коштує нам так дешево і ніяка галузь не принесла стільки користі нашій дер­жаві». Те саме можемо сказати і про нелегку працю наших геологів. Розвідані ними запаси восьми тисяч родовищ оціню­ються за різними оцінками сумою від 8 до 11 трлн дол. США. Дякуючи їм, ми за багатствами мінерально-сировинної бази займаємо перше місце в Європі. Потреби господарського комплексу країни майже повністю задовольняються за рахунок власних сировинних ресурсів, але не завжди прозорим є

процес надання права видобутку корисних копалин та родовищ, розвіданих та підготовлених до експлуатації коштом держави. Тому до важливих напрямів у цій галузі належить віднести видачу ліцензій на конкурсних засадах з відповідним інформаційним супроводом.

Належить відновити роботу регіональним геологічним підприємствам з пошуку і розвідки стратегічно важливих для України корисних копалин – нафта, газ, золото, уран які будуть фінансуватись із держбюджету.

На нашу думку важливим напрямом для підприємств має стати бухгалтерський облік кредиту і дебіту використання природних ресурсів відповідно світових та національних стандартів бухгалтерського обліку.

Пріоритетними напрямами науки та техніки на підприєм­ствах є екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаюча технологія.

Крім природоохоронних напрямів, на нашу думку, належить на державному рівні розробити механізм культури викорис­тання навколишнього природного середовища та довести його до кожного підприємства.

На державному рівні належить розробити і вдосконалити механізм залучення громадськості у природозахисному процесі, проблеми довкілля. Тут мають взяти участь міністерства і засо­би масової інформації, працівники культури і письменники, нав­чальні заклади і церкви, місцеві владні структури і підприємці.

Враховуючи, що розвиток внутрішньої торгівлі у кожній країні є одним з найдієвіших важелів стабільності й еконо­мічного зростання, на отриманні прибутки в Україні належить направляти не в закордонні банки, а надати допомогу пока­ліченому довкіллю в Україні.