М Е Т О Д И Ч Н І М А Т Е Р И А Л И

для вивчення навчальної дисципліни

“Радіаційний, хімічний, біологічний захист підрозділів”

(Семестр VIІ)

Тема №1 “Основні джерела радіоактивного, хімічного, біологічного зараження”.

Заняття 1 “Загальна характеристика видів ЗМУ, радіаційних та хімічних небезпечних об’єктів”

Навчальні питання:

1. Загальна характеристика зму.

2. Загальна характеристика рхно.

3. Боєприпаси об’ємного вибуху, запалювальна зброя.

ПИТАННЯ № 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМУ.

До зброї масового ураження відноситься: ядерна зброя (ЯЗ), хімічна зброя (ХЗ), біологічна зброя (БЗ).

Любий вид озброєння складається з засобів ураження і засобів доставки. Будемо розглядувати тільки засоби ураження.

ЯДЕРНА ЗБРОЯ – це зброя, вражаюча дія якої обумовлене енергією, що виділяється при ядерних реакціях ділення та синтезу.

Здійснюються два способи виділення цієї енергії:

– розподіл важких ядер на більше легкі складові;

– синтез легких ядер в одне більше важке.

Розподіл ядер важких елементів здійснюється впливом на їхні ядра нейтронами, якщо енергія нейтронів перевищує деяке критичне значення, що має назву енергія активації ядра.

Найбільше легко діляться ядра урану і плутонію .

Розглянемо процес розподілу ядра :

Продуктами реакції є:

Осколки розподілу ядра Х₁ і Х₂;

деяка кількість нейтронів і гама - квантів V_n і V_γ;

енергія реакції Ер=200 Мев.

Час тривалості реакції порядку 10^-14 сек.

Осколки розподілу представляють собою близько 300 радіоактивних ізотопів з масовим числом від 70 до 160.

При одному акті розподілу виділяється в середньому 2,5 нейтронів з енергією порядку 1 Мев і 7,4 гамма-квантів.

1ев - це кінетична енергія електрона, що він здобуває в електричному полі з різницею потенціалів в 1 У.

1 МеВ = 10⁶ еВ = 4,45 ·10^-20 кВт/час.

В 1кг урану втримується 2,56 ·10²⁴ ядер. Так, при розподілі 1кг урану виділяється енергія:

що еквівалентно енергії, що утвориться під час вибуху 20 тис. тонн тротилу.

В енергію, що виділяється, перетворюється близько 0,1% речовини, що

ділиться.

Другим шляхом виділення внутрішньої ядерної енергії є здійснення реакції синтезу більше важкого елемента із двох легкіх.

Найбільше легко можуть бути здійсненні реакції синтезу ядер гелію із двох ядер ізотопів водню: - дейтерію ( ), і тритію ( ).

Енергія, що виділяється при одному акті синтезу Ер = 17,6 МеВ. Взагалі в енергію перетворюється близько 0,5% початкової маси, тобто в 5 разів більше, ніж при реакції розподілу. Труднощі здійснення цієї реакції складається в тім, що вона наступає лише в тому випадку, коли ядра ізотопів водню вдається зблизити, переборюючи сили електростатичного взаємного відштовхування, на відстань менше 10^-14м, а для цього необхідно передати їм енергію, що досяжна при їхньому нагріванні до температури порядку 5·10⁷ К.

В земних умовах така температура досяжна лише при реакції розподілу. Таким чином, реакція розподілу повинна передувати реакції синтезу.

ЯЗ складається з ядерних боєприпасів та засобів їх доставки. Основною частиною ЯБ є ядерний заряд (ЯЗар). Ядерні заряди поділяються на однофазні (атомні, „ділення”); двофазні (термоядерні, „ділення-синтез”); трьохфазні (термоядерні з підсиленням, „ділення-синтез-ділення”).

Для характеристики енергії вибуху ядерного заряду часто використають поняття “потужність”, що прийнята кількісно оцінювати тротиловим еквівалентом.

Тротиловий еквівалент – це маса тротилу, енергія вибуху якого рівняється енергії, що виділяється під час повітряного вибуху ЯЗ. Він виражається в тонах.

ЯЗ за потужністю поділяються на калібри:

Надзвичайно малі ( до q < 1 кт)

Малі ( 1 ≤ q < 10 кт)

Середні ( 10 ≤ q < 100 кт)

Крупні (100 кт ≤ q < 1 МГт)

Надзвичайно крупні ( q ≥ 1 МГт)

Залежно від завдань, що вирішуються за допомогою ЯЗ, характеру й місця розташування, мети, ядерні вибухи можуть відбуватися на різній висоті в повітрі, на поверхні землі (води) і під землею. У зв'язку із цим і з огляду на, що навколишнє середовище впливає на характер фізичних процесів, які супроводжують вибух, ядерні вибухи діляться на:

висотні (Н > 10км) космічні Н > 80км

стратосферні Н = 10‑ 80км

повітряні ( км)

наземні ( км)

підземні (Н < 0)

При ЯВ виділяється велика кількість енергії, яка витримана на утворення вражаючих факторів ЯВ.

Рис. 1. Загальний вигляд наземного ядерного вибуху.

Якщо вибух відбувається у щільних шарах атмосфери (на висотах до 10км) розподіл енергії між вражаючими факторами такий:

ударна хвиля (УХ) – 50%;

світлове випромінювання (СВ) – 30%;

проникаюча радіація (ПР) – 10%;

радіоактивне зараження місцевості (РЗМ) – 9%;

електромагнітний імпульс (ЕМІ) – 1%.

Ці вражаючі фактори більш детально розглянуті на занятті №2.

1.1. Ударна хвиля ядерного вибуху

Ударна хвиля характеризується такими параметрами:

1. Фізичні:

Р_ф – надлишковий тиск у фронті, кгс/див²;

Д_ф – швидкість поширення фронту, м/с;

U_ф – швидкість повітря у фронті, м/с (метальна дія);

Р_ск – тиск швидкісного напору повітря у фронті, кгс/див² (динамічний тиск, створений повітрям що рухається за фронтом повітряної ударної хвилі (ПУХ) наземного ядерного вибуху, при його гальмуванні на перешкоді).

кгс/див² (1)

2. Тимчасові:

t_ф – час приходу ВУВ у крапку, с;

^– – тривалість фази розрідження, с;

⁺ – тривалість фази тиску, с (час, протягом якого у ПУХ зберігається підвищений тиск);

Основним із цих параметрів є надлишковий тиск у фронті хвилі, тому що між ним і іншими параметрами у фронті ПУХ існує певний зв'язок.

Для визначення надлишкового тиску Р_ф використають формулу:

(2)

де А, В, З – константи для ядерного вибуху .

R - відстань від центра (епіцентру) вибуху, м;

q - потужність вибуху, т.

Для двох вибухів q₁ і q₂ різної потужності проведених в однакових умовах, фізичні параметри будуть рівнятися один одному на відстанях R₁ R₂, які ставляться як коріння кубічні з потужностей вибухів q₁ і q₂. Тимчасові параметри на цих же відстанях як корінь кубічні з потужностей цих же вибухів. Справедливий так званий закон подоби

(3)

Спрощені формули дозволяють просто вирішувати три основних завдання:

1. Даний R₁, q. Визначити ∆Рф.

2. Даний R, ∆Рф. Визначити q.

3. Даний q, ∆Рф. Визначити R.

Вражаюча дія ударної хвилі обумовлюється в основному тиском швидкісного напору повітря ∆Р_ск , надлишковим тиском у фронті ∆Р_ф і тривалістю фази стиску ⁺. Так, як ∆Р_ск і ⁺ визначаються значенням ∆Р_ф , та дія ударної хвилі оцінюють саме цим параметром.

Характер і ступінь поразки особового складу, озброєння й споруджень залежить від їхньої стійкості, умов розміщення й величини ∆Рф.

Поразка особового складу по їхній вазі ділиться на 4 ступені:

I ст. – легка (∆Р_ф = 0,2 ÷ 0,4) – боєздатність на нетривалий строк;

II ст. – середня (∆Р_ф = 0,4 ÷ 0,6) – всі уражені ні боєздатні, можливі смертні випадки;

III ст. – важка (∆Р_ф = 0,6 ÷ 0,1) – смертність до 50%;

IV ст.– украй важка (∆Р_ф = > 0,1) – смертність 100% у короткий термін.

Дані, які наведені, справедливі при більших потужностях вибуху.

Наслідок дії ударної хвилі на спорудження, озброєння й військову техніку прийнято характеризувати наступними ступенями:

повне руйнування (ушкодження);

середнє руйнування (ушкодження);

слабке руйнування (ушкодження).

Для захисту від ударної хвилі необхідно використати міцні природні екрани (захисні властивості місцевості), поглиблення й герметичні (захисні) спорудження, які стійкі до ударних перевантажень, об'єкти ВВТ.

1.2. Світлове випромінювання (св) ядерного вибуху

СВ - являє собою електромагнітне випромінювання, спектр якого охоплює ультрафіолетові, видимі й інфрачервону області спектра (γ = 0,01...1000 мкм), (УФ - 13%, видима - 45%, інфрачервона - 42%). На значні відстані поширюється випромінювання в інтервалі довжин хвиль (γ = 0,3...2,5 мкм), тому що коливання з більшими й з меншими довжинами хвиль поглинаються шаром повітря безпосередньо прилеглим до джерела випромінювання. Джерелом світлового випромінювання є світна область ЯВ, що складається у випадку вибуху, з розпечених газів повітря та боєприпасу. Спектральна сполука світлового випромінювання близький до спектра випромінювання абсолютно чорного тіла при t = 6000‑ 7000^оС. Швидкість поширення СИ - 300 000 км/с.

Основними характеристиками світлового випромінювання є:

1. Енергія Е_СИ

2. Світловий імпульс (U_СИ) (кал/див²) – кількість енергії прямого світлового випромінювання, що падає за увесь час випромінювання на одиницю площі нерухомої й не екранованої поверхні, що розташовано перпендикулярно до напрямку прямого випромінювання.

3. Імпульс опромінення (кал/див²) – повна кількість світлового випромінювання, що падає за увесь час опромінення на одиницю площі опроміненої поверхні з урахуванням властивостей середовища й характеристик опроміненого об'єкта.

4. Опромінення  – кількість енергії випромінювання, що падає на одиницю площі опроміненої поверхні в одиницю часу

Вплив СВ на різні матеріали й об'єкти проявляється по-різному. По різному характеризується й ступінь важкості поразки: для людей ступінь опіку; для горючих матеріалів – інтенсивність горіння; для не горючих – температура поразки (Т_пор). Вона визначає ступінь деформації, плавлення або випарювання. Тому вражаюча дія на ці об'єкти розглядається окремо.

У результаті впливу СВ на негорючі матеріали проходить прогрів матеріалів, характер якого залежить від теплопровідності матеріалів, теплоємності, його товщини й часу прогрівання.

СВ викличе опіки шкіряного покриву і як наслідок, термічні поразки о/с.

Розрізняють 4 ступеня опіків і 4 ступеня термічної поразки (Таб.1).

Ступінь опіку визначається глибиною термічного ушкодження шкіри й залежить від величини імпульсу опромінення й потужності вибуху.

Таблиця 1

Ступінь опіку	q, тис. т
	1	10	100	1000
I ступінь (почервоніння шкіри)	2,4	3,2	4	4,8
ІІ ступінь (поява міхурів)	4	6	7	9
ІІІ ступінь (відмирання глибоких шарів шкіри)	8	9	11	12
ІV ступінь (обвуглювання шкіри й підшкірних тканин)	 8	 9	 11	 12

Захист:

Повинна забезпечувати стійкість об'єктів до теплового впливу СИ на відстанях, де ці об'єкти не виходять із ладу від механічної дії ЯВ.

По призначенню способи захисту розділяють на:

• способи захисту від прямого випромінювання;

• способи захисту від посереднього випромінювання.

Особовий склад від прямого впливу СИ захищається шляхом використання захисних властивостей споруджень і притулків:

• на відкритій місцевості - лягти;

• спеціальні індивідуальні засоби захисту, ОКЗК, КЗС, ОПФ;

• димова завіса.

Бойова техніка - шляхом використання негорючих конструкційних і оббивних матеріалів. Застосовуються покриття вогнестійкими розчинами й обмазками, фарбування й покриття лаком з високим коефіцієнтом відбиття. Для ГЧ, космічних апаратів (КА) - теплозахисні покриття, які аблируют (низька теплопровідність). Застосування теплостійких сплавів і т.д.

Інженерні спорудження - використанням негорючих матеріалів, збільшенням вогнестійкості горючих матеріалів, побілки, обмазки глиняним розчином зовнішніх поверхонь.

Захист від посереднього - сукупність протипожежних заходів.

1.3. Проникаюча радіація ядерного вибуху

ПР – потік гамма-променів і нейтронів, які випускаються із зони ядерної реакції, що світиться області й хмари вибуху.

Проникаючі ці випромінювання названі тому, що на відміну від СИ вони проникають і через непрозорі матеріали, включаючи ґрунт, бетон, сталь і т.д.

На частку ПР доводиться - 5% енергії ЯВ, а в нейтронних - 25%. Час дії на наземні об'єкти 10...25с, відстань 1,5...6км від центра вибуху. Зі збільшенням висоти вибуху радіус дії ПР на КА збільшується до десятків і сотень кілометрів.

Джерела гамма-випромінювання:

• реакція розподілу. Миттєві гамма-кванти з енергією 1,6 МеВ. Час дії 10^{‑ 7}10^-8 с;

уламки розподілу. У процесі розпаду уламків розподілу – уламкове гамма-випромінювання, є одним з основних компонентів ‑ випромінювання

• ядерного вибуху. Його внесок у сумарну дозу ‑ випромінювання на поверхню землі є визначальною. Е_ср = 1,5‑ 2 МеВ. Час дії 10‑ 25с;

• реакція радіаційного захоплення (вторинне ‑ випромінювання).

(4)

Е_ = 66,5 МеВ. Час дії 0,3…..0,5 с.

Джерела нейтронного випромінювання

– реакція розподілу і синтезу.

– миттєві нейтрони. Е_дел = 1,52 МеВ; Е_синт = 14 МеВ.

Час дії 10^-710^-8 с. Вони становлять 99% загальної кількості нейтронів, які виникають у результаті розподілу ядер урану або плутонію. У цей час оболонка боєприпасів ще не перейшли в плазму, при цьому близько 70% нейтронів гублять свою енергію й переходять у теплові, а потім поглинаються повітрям у радіусі 500 м.

– осколки розподілу, нейтрони, що запізнюються.

Е_ср = 0,25‑ 0,61 МеВ. Час дії 30с. Зміст 1%. Джерелом буде хмара вибуху. Небезпека для об'єктів, які пролітають через хмару й поблизу від нього.

1.4. Електромагнітний імпульс ядерного вибуху

При ЯВ виникають електромагнітні процеси, сукупність яких називається електромагнітним імпульсом (ЭМІ).

Причиною виникнення ЭМІ є миттєве гамма-випромінювання з області вибуху. У результаті комптонівській взаємодії гамма-квантів з атомами речовини, що входить до складу атмосфери землі, виникає іонізація повітря, що приводить до розподілу негативних електронів і позитивних іонів, і як наслідок - утворенню початкового електричного поля.

Тривалість ЭМІ ядерного вибуху _U становить кілька десятків миллисекунд, частотний спектр займає діапазон частот від десятків Гц до сотень МГц. Максимум енергії ЭМІ, доводиться на частоти 20‑ 30 Кгц.

Під дією електричного випромінювання в струмопровідних матеріалах (повітряних і підземних лініях зв'язку, лініях електропередач, антенних пристроях і т.д.) виникає наведена електрорушійна сила (ЭДС), що приводить до прибивання ізоляції кабелів, до ушкодження вхідних елементів апаратури, підключених до антен, ушкодженню електричного дроту, приладів, масовому спрацьовуванню засобів захисту (плавких вставок, що виключають пристроїв). Високі електричні потенціали на струмопровідних елементах пристроїв (за рахунок пробою ізоляції) можуть нести небезпека для обслуговуючого персоналу.

Захист від ЭМІ електротехнічних систем і електронної апаратур:

застосування найбільш стійких до впливу ЭМІ функціональних елементів;

оптимальне просторове розміщення й заземлення елементів, і частин системи;

застосування пристроїв, які захищають при перенапрузі в найбільш

критичних місцях (автоматичні пристрої, що виключають, захисні розрядники, плавкі запобіжники);

застосування металевих екранів;

розробка режимів роботи апаратури при подачі сигналу “ВТ”;

застосування в системах електропостачання й зв'язку симетричних двохдротових ліній.

1.6. Радіоактивне зараження місцевості

Радіоактивним зараженням місцевості (рзм) називається зараження місцевості, об'єктів, повітря радіоактивними речовинами (РВ), які випадають із радіоактивної хмари ЯВ, а також, які виходять у результаті взаємодії нейтронів ЯВ із середовищем.

Джерелами РЗМ є:

1. Осколки розподілу ядер важких елементів.

Осколки розподілу нестійких ядер, які мають надлишок нейтронів, випробовують ряд послідовних бета‑ розпадків. Перехід осколків у стабільний стан супроводжується гамма-випромінюванням.

У такий спосіб осколки розподілу представляють собою суміш численних до 200 радіонуклідів з періодом напіврозпаду від частки секунди до сотні й більше років і випромінюючих бета‑ й гамма-випромінювання.

Середня активність суміші ізотопів із часом змінюється за емпіричним законом

, де (5)

А₀ – активність ізотопів у момент часу t₀ після ЯВ.

А(t) - активність ізотопів по закінченні часу t з моменту вибуху.

2. Частина ядерного пального, що не розділилося ²³⁵U, ²³⁹Pu. Період напіврозпаду ²³⁵U – 7·10⁸ лет, ²³⁹Pu – 24,3·10³ лет. Активність незначна. Розпад супроводжується альфа - випромінюванням, котре небезпечне при внутрішньої опроміненні.

3. Наведена радіоактивність.

Під час взаємодії нейтронів із середовищем виходять коротко живучі ізотопи елементів, які мають період напіврозпаду кілька доби. Характер РЗМ буде визначатися хімічним складом елементів середовища і як правило буде вносити помітний вклад у загальне зараження в районі вибуху.

Механізм утворення РЗМ полягає в наступному:

При Т=10⁶‑ 10^{7 0}С, ядерне пальне, осколки розподілу, матеріал боєприпасів перетворюються в газоподібний стан. Ця маса газу розлітається від центра вибуху, у результаті чого в центрі виходить порожня сфера. Після виходу ударної хвилі (УХ ) тиск у середині вогненної кулі відновлюється до нормального, а щільність внаслідок високої температури рівняється нулю. Різниця щільності усередині й ззовні вогненної кулі приводить до утворення піднімальної сили Архімеда.

При НЯВ вогненна куля торкати поверхня землі, що плавиться, випаровується. Ґрунт і піднятий пил підхоплюються висхідними потоками повітря нагору, утворять пиловий стовп.

У міру підйому вогненна куля прохолоджується, відбувається конденсація осколків розподілу, перемішування їх з пилом, утворення склоподібних радіоактивних часточок.

Охолодження кулі приводить до зміни його виду й перетворенню в радіоактивну хмару. Якщо щільність повітря в хмарі зрівняється із щільністю навколишнього повітря, підйом припиниться. Найбільші часточки діаметром близько 1000 мкм перебувають у ніжці хмари, більше маленькі піднімаються разом із хмарою. Через деякий час часточки випадають на місцевість і заражають її.

РЗМ кількісно оцінюється масштабами й ступенем зараження. При ЯВ зараження створюється як у районі центра (епіцентру) вибуху, так і на шляху руху хмари вибуху (радіоактивний слід хмари вибуху).

Основною величиною, що характеризує ступінь радіоактивного зараження, є потужність дози випромінювання, тобто дози опромінення в одиницю часу

ХІМІЧНА ЗБРОЯ - це зброя, вражаюча дія якої заснована на використанні бойових токсичних хімічних речовин (БТХР).

До БТХР відносять отруйні речовини (ОР) і токсини, які уражають організм людини та тварин, а також фітотоксиканти, які призначаються для ураження різних видів рослинності.

В сучасний час існує багато засобів доставки БТХР до цілі (від гранат до стратегічних ракет). Виділімо з них тільки виливні авіаційні прилади (ВАП).

ОР і токсини можна класифікувати за:

тактичним призначенням (мета застосування)

1. смертельні (Зарін, Зоман, GP, VX, іприт, XR (токсин)),

2. що тимчасово виводять з ладу (BZ, PG (стафілококовий ентератоксин)),

3. подразнюючої дії (CN, CS, CR);

фізіологічної дії на організм

1. нервно-паралітичної дії (Зарін, Зоман, GP, VX, XR),

2. шкіро-наривної дії (іприт),

3. псіхохімічної дії (BZ),

4. блювотної дії (PG),

5. сльозотєчної дії (CN, CS, CR).

Головним представником фітотоксикантів є гербіциди військового призначення (рецептури „оранжева”, „біла” і „синя”). Всі вони є небезпечні

для людини та тварин із-за наявності в них діоксину (технологічна домішка рецептур).

Мета застосування БТХР є:

• ураження живої сили;

• стриміння бойових дій, та виснаження живої сили (головна ціль).

Показники бойової ефективності.

Бойовий стан: пара, аерозоль, краплі.

Бойова концентрація – це діапазон масової концентрації від С_min до С_max (одиниця виміру – мг/л). С_min – мінімальна концентрація БТХР, в якій людина знаходиться 24 години і отримає ураження, що відповідає біологічному ефекту БТХР. С_max - максимальна концентрація БТХР, в якій людина знаходиться 1  хвилину і отримає ураження, що відповідає біологічному ефекту БТХР.

Щільність зараження – кількість БТХР на одиницю площі – Δ(мг/м²).

По аналогії з бойовою концентрацією визначається діапазоном щільності (Δ_min – Δ_max).

Токсичність БТХР – це здібність БТХР сприяти вражаючу дію на організм. Вона характеризується кількістю речовини, що викликає вражаючий ефект.

У цілях кількісної оцінки токсичності БТХР використовується поняття токсичних доз для різних шляхів проникнення до організму:

• інгаляційний,

• шкірно-резорбтивний.

Токсодоза БТХР – кількість речовини, що потрапила до організму і викликала визначений токсичний ефект і приймається рівною:

при інгаляційних ураженнях – додатку ( – середня концентрація БТХР у повітрі; t – час перебування людини у зараженому повітрі);

при шкіро-резорбтивному ураженні – масі рідинного БТХР, що викликає визначений ефект ураження при попаданні на шкіру.

Існують наступні інгаляційні дози:

• середня смертельна токсодоза LCt₅₀, що викликає смерть у 50% уражених;

• середня токсодоза, що виводить з ладу ІCt₅₀, що викликає вихід з ладу у 50% уражених;

• середня порогова токсодоза PCt₅₀, що викликає початкові симптоми ураження у 50% уражених.

Ці дози виміряються: , .

Шкіро-резорбтивна токсодоза LD₅₀ вимірюється в г/люд або мг/кг.

Порівняна характеристика токсичності БТХР відбувається за середніми смертельними токсодозами 1. Хімічна зброя як зброя масового ураження заснована на токсичних властивостях хімічних речовин, які являють собою

бойові токсичні хімічні речовини (отруйні речовини, токсини, фітотоксиканти) та засоби їх бойового застосування. При цьому токсичність являється однією із основних складових бойових властивостей БТХР, і займає головне місце при визначенні заходів захисту і надання першої допомоги при ураженні цими речовинами.

2. Бойові токсичні хімічні речовини класифікуються за властивостями їх впливу на організм людини та бойовому призначенню, а саме тривалості виводу зі строю ураженого особового складу та тривалості зберігання вражаючих властивостей БТХР.

3. Велику небезпеку для живої істоти і в першу чергу для людини являють токсини, як речовини надзвичайної біологічної активності і виняткової селективності, які виділяються живими організмами.

4. Розгляд характеристик фітотоксикантів показують, що ці речовини мають складну структуру, володіють надзвичайно сильним фізіологічним впливом і токсичністю на організм людини і треба мати на увазі, що застосування фітотоксикантів у сучасній війні може призвести не тільки до підриву сільськогосподарської бази країн, що воюють, але і спричинити непоправні екологічні і генетичні наслідки.

Біологічна зброя – це спеціальні боєприпаси і бойові прилади з засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначено для масової поразки людей, тварин і рослин, дія, що заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності, а в деяких випадках для псування матеріалів озброєння, військової техніки і спорядження. Вона заборонено міжнародною конвенцією 1972 р.

Термін «біологічна зброя» більш повно визначає всі аспекти, пов'язані з цим поняттям, оскільки в якості штучних збудників хвороб, що поширюються, можуть бути патогенні представники всіх класів мікроорганізмів - бактерій, вірусів, рикетсій, спірохет, грибків і найпростіших. Всі вони об'єднуються загальною назвою біологічні засоби (БЗ), складають вражаючу основу ведення біологічної війни

Основу вражаючої дії складають біологічні засоби (БЗас) – спеціальні відібрані для бойового застосування біологічні агенти, які здатні у випадку проникнення до організму людини, тварин (рослин) викликати важкі інфекційні захворювання (інтоксикації). До них відносять:

• окремі види хвороботворних мікробів і вірусів – збудників найбільш небезпечних інфекційних захворювань;

• токсичні продукти життєдіяльності мікробів і вірусів;

• генетичний матеріал – молекули інфекційних нуклеїнових кислот, що отримуються з мікробів (вірусів).

Для ураження людей використовують:

• збудники бактеріальних захворювань (чума, туляремія, бруцельоз, сибірська виразка, холера);

• збудники вірусних захворювань (натуральна віспа, жовта лихоманка, венесуельський енцефаломієліт коней);

• збудники риккетсиозів (сипний тиф, плямиста лихоманка Скелястих гір, Ку-лихоманка);

• збудники грибкових захворювань (кокцидіодомікоз, покардіоз, гістоплазмоз).

Патогенні мікроорганізми - збудники інфекційних хвороб надзвичайно малі по розмірах, не мають кольору, запаху, смаку і тому не визначаються органами почуттів людини. У залежності від розмірів, будівлі і біологічні властивості вони підрозділяються на класи, із яких крім вірусів найбільше значення мають бактерії, рикетсії і грибки.

Бактерії являють собою різноманітні за формою і розмірами одноклітинні мікроорганізми. Розміри їх коливаються від 0,5 до 8-10 мкм. Розмножуються простим поперечним розподілом, створюючи через кожні 28-30 хв. дві самостійні клітини. Під впливом прямих сонячних променів, що дезінфікують речовин і високої температури (понад 60^о С) бактерії швидко гинуть. До низьких температур малочутливі і вільно переносять заморожування до мінус 20^о С і більш. Деякі види бактерій для виживання в несприятливих умовах спроможні покриватися захисною капсулою або перетворюватися в спору, що володіє високою стійкістю до впливу зовнішнього середовища. Патогенні бактерії є причиною багатьох важких інфекційних захворювань людини (сільськогосподарських тварин), таких, як чума, сибірська виразка, легионеллез, сап і ін. Деяка бактерія, знаходячись у зовнішньому середовищі в сприятливих для свого розвитку умовах, активно утворять продукти життєдіяльності, умовах, активно утворять продукти життєдіяльності, що володіють у відношенні організму людини (тварин) украй високою отруйністю і викликаючи важкі, часто зі смертельним виходом, ураження. Ці отрутні продукти життєдіяльності одержали назву мікробних токсинів. Найбільша увага закордонних спеціалістів залучають ботулиничний токсин і стафилакокковий ентеротоксин.

Своєрідною групою бактриеподібних мікроорганізмів є рикетсії. Це невеличкі, розміром від 0,4 до 1 мкм, клітини-палички. Розмножуються поперечним бінарним розподілом тільки усередині клітин живих тканин. Вони не утворять спору, але достатньо стійкі до висушування, заморожуванню, дії щодо високих (до 56^о С) температур. Рикетсії є причиною таких важких захворювань людини, як сипний тиф, плямиста лихоманка Скелястих гір, Ку-лихоманка й ін.

Грибки - одно- або багатоклітинні мікроорганізми рослинного походження, що відрізняються від бактерій більш складною будовою і засобом розмноження. Спори грибків високостійки до висушування, впливу сонячних променів і речовин, що дезінфікують. Захворювання, що викликаються патогенними грибками, характеризуються поразкою внутрішніх органів із важким і тривалим спливанням.

Серед них такі важкі інфекційні захворювання людей, як кокцидиоидомикоз, гистоплазмоз і інші глибокі мікозі.

Віруси - велика група біологічних агентів, що не мають клітинної структури, спроможних розвиватися і розмножуватися тільки в живих клітинах, використовуючи для цього їх біосинтетичний апарат. Розміри позаклітинних форм вірусів коливаються від 0,02 до 0,4 мкм. Більшість із них не достатньо стійкі до різноманітних факторів зовнішнього середовища: погано переносить висушування, сонячне світло, особливо ультрафіолетові промені, а також температуру вище 60^о С і дія дезінфікуючих засобів (формаліну, хлорамиу і ін.). Патогенні віруси є причиною багатьох важких і небезпечні захворювань людини (сільськогосподарських тварин, рослин), таких, як натуральна віспа, тропічні геморрагичні лихоманки, ящур, лихоманка долу Рифт і ін.

Для ураження тварин використовують: збудники ящуру, чуми великої рогатої худоби, чуми свиней, сибірської виразки, сапу, африканської лихоманки свиней, помилкового сказу та інших захворювань.

Засобами знищення сільськогосподарських культур або зниження їх врожайності є збудники іржі хлібних злаків, перикуляриоза рису, фитофтороза картоплі, гомозу бавовнику, пізнього зів'янення кукурудзи і збудники інших бактеріальних, вірусних і грибкових хвороб рослин, фітотоксиканти, дефоліанти, гербіциди й інші хімічні речовини.

Особливість біологічної зброї полягає в тому, що її бойовий ефект може проявитися у виді виникнення масових інфекційних захворювань. Епідемічність - основна властивість біологічної зброї: після біологічного нападу первинний результат поразки живої сили згодом може усе більш розширюватися і зростати. Якщо для виклику інфекційного захворювання мінімальна доза, що інфікує, складає десятки або сотні мікробних осіб, то їх розмноження в живому організмі (самовоспроизведение - репродукція) багаторазово збільшує початкову хвороботворну біомасу, створюючи тим самим передумови для епідемічного поширення інфекційних захворювань (епідемії).

Складність своєчасного установлення факту застосування противником біологічних засобів, можливість застосування комбінованих рецептур, що складаються з декількох видів патогенних мікроорганізмів, можуть створювати серйозні утруднення в ранньому розпізнаванні і здійсненні екстреної профілактики інфекційних захворювань. Чимала трудність наступного лікування, величезний психологічний вплив виникаючої ситуації - усе це служить серйозним доповненням до бойових властивостей біологічної зброї.

Способи бойового застосування БЗ є:

1. Аерозольний спосіб – розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шару повітря частками аерозолю. Використовують розпилювальні авіаційні прилади (ВАП);

Закордонні військові спеціалісти переглядають аерозольний засіб як основний, найбільше ефективний і перспективний, тому що він дозволяє раптово і скритна заражати біологічними засобами на великих просторах приземної маси повітря, місцевість і живу силу, що знаходиться на ній, озброєння і військову техніку При цьому зараженню біологічним аерозолем одночасно піддається жива сила, не тільки відкрито розташована на місцевості, але і знаходиться в озброєнні, військової техніки і спорудах, що негерметичні.

Цей засіб також дозволяє: використовувати в бойових цілях майже усі види БЗ (збудників інфекційних захворювань і мікробні токсини, у тому числі і ті, що у природних умовах через повітря не передаються); забезпечувати зараження організму як масованими дозами одного виду БЗ, так і комбінації різноманітних їх видів. Крім того, захист організму від аерозолів БЗ при їх проникненні через органи подиху є задачею більш складною, ніж при інших засобах застосування БЗ, через відсутність на цьому шляху в організму ефективних захисних бар'єрів, а виникаючі в результаті зараження легеневі форми захворювань завжди протікає значно важче і частіше закінчується смертельною поразкою. Все це може різко знизити ефективність засобів екстреної профілактики, створити атипичні картини ураження, прискорити вихід живої сили з ладу, збільшити вагу і летальність поразки.

Перевід біологічних рецептур в аерозоль здійснюється двома основними методами: силою вибуху ВВ біологічних боєприпасів і за допомогою розпилювальних пристроїв.

До гідності першого методу - вибуху закордонні спеціалісти відносять простоту, надійність, високу економічність. Проте в результаті утворення в момент вибуху високої температури й ударної хвилі спостерігається значна загибель біологічних засобів. Щоб зменшити ступінь впливу факторів вибуху на БЗ, у біологічних боєприпасах передбачається використовувати найменшу кількість ВВ і оболонку з тонких і м'яких матеріалів. З цієї причини біологічні боєприпаси повинні відрізнятися від звичайних боєприпасів специфічністю конструкції і малого калібру, вибух його на місцевості супроводжується глухому, слабкому, невластивим розірванню звичайних боєприпасів звуком і утворенням невеличкої, що швидко зникає, хмари аерозолю. По цих зовнішніх, непрямих ознаках у ряді випадків можна судити про факт застосування противником біологічної зброї.

У розпилювальних пристроях переведення рецептури в аерозоль здійснюється або повітряним потоком, що набігає, (у виливних авіаційних приладах). Розпилювальні пристрої, установлювані на пілотованих і безпілотних літальних апаратах, дозволяють створювати на визначених висотах хмара зараженої атмосфери, що, дрейфуючи і поступово осідаючи, здатне заражати приземні повітряні маси над значною по площі територією. Так, у закордонній літературі вказувалося, що розпилення за допомогою механічного генератора аерозолів 190л біологічної рецептури виявилося

достатнім для створення концентрацій, що заражають, на площі більш 60 км².

Глибина поширення хмари біологічного аерозолю в приземному шарі атмосфери і час зберігання їм своєї вражаючої спроможності залежать у першу чергу від метеорологічних і топографічних умов, таких, як ступінь вертикальної стійкості приземного шарі повітря, швидкість і напрямок вітру, температура і відносна вологість повітря, наявність осадків або прямої сонячної радіації, а також рельєфу місцевості. На рівній відкритій місцевості поширення аерозольної хмари відбувається рівномірно. Всі інші рельєфи місцевості в тому або іншому ступені збільшують розсіюванні хмари і зменшують район зараження. У ущелинах, лощинах, ярах, лісових масивах, населених пунктах із щільною житловою і промисловою забудовою, де обмежена циркуляція повітряних мас і дія прямої сонячної радіації, можливо затікання і затаювання хмари біологічного аерозолю, зберігання їм на більш тривалий час вражаючих властивостей. Частки аерозолю, що осіли на землю, з'єднуються з пиловими частками ґрунту і при сильному вітрі, а також при прямуванні особового складу, озброєння і військової техніки по зараженій місцевості знову піднімаються в повітря, створюючи повторний біологічний аерозоль. У випадках застосування противником стійких видів біологічних засобів цей аерозоль стає додатковим джерелом можливого зараження особового складу.

2. Трансмісивній засіб – розсіювання у районі цілі штучно заражених БЗ кровососущих переносників. Використовують ентомологічні боєприпаси (фарфорові бомби).

Трансмісивній засіб полягає в навмисному розсіюванні в заданому районі штучно заражених біологічними засобами переносників, що кровососут, за допомогою ентомологічних боєприпасів (авіаційних бомб і контейнерів спеціальної конструкції).

Засіб заснований на тому, що багато з існуючих у природі кровососущих членистоногих легко сприймають, довгостроково зберігають, а потім через укуси передають збудників ряда небезпечних для людини і тваринних захворювань. Так, окремі види комарів спроможні передавати жовту лихоманку, лихоманку Денге, венесуельський енцефаломиелит коней, блохи - чуму, воші - сипний тиф, москіти - лихоманку паппатачи, іксодові клещи - Ку-лихоманку, енцефаліти, туляремію й ін. Закордонні військові спеціалісти думають, що застосування штучно заражених переносників найбільше мабуть у теплий час року (при температурах від 15^о С і вище) і природних умовах, близьких до природного помешкання переносників.

Хоча трансмісивній засіб розглядається як допоміжний, він може виявитися достатньо ефективним, коли в силу визначених умов (метеорологічному, топографічному, а також політичному) інші засоби застосування БЗ скористатися не можуть. (Підтвердженням цього може служити навмисно викликана в 1981 р. на Кубі великомасштабна епідемія

лихоманки Денге, у результаті якої занедужало 344,2 тис. чоловік. Авторитетна міжнародна комісія спеціалістів, що займалася розслідуванням обставин виникнення епідемії, підтвердила, що причиною явилися комарі роду Аёдес, вирощені і штучно заражені збудником Денге американськими спеціалістами, а потім таємно доставлені агентами ЦРУ на Кубу.)

За повідомленнями преси, до дійсного часу розроблені й освоєні засоби масового одержання і штучного зараження окремих видів переносників , що кровососут, у кількостях, необхідних для бойового використання. Одночасно вказується на можливість штучного одержання нових рас переносників, що кровососут, що володіють підвищеною стійкістю до інсектицидів і зберігаючих активності - спроможність нападати і заражати людини - уже при температурі 7^оС і вище, а також на створення синтетичних препаратів-фермонів, спроможних залучати до місць розпилення цих препаратів переносників, що кровососут, і підвищувати їх агресивність.

3. Диверсійний спосіб – зараження БЗ повітря і води в замкнутих об’ємах за допомогою диверсійного знаряджання. Використовують спеціальні пенали, портативні генератори.

Диверсійний спосіб застосування БЗ полягає в навмисному потайливому зараженні біологічними засобами замкнутих просторів (обсягів) повітря і води, а також продовольства (фуражу), використовуваних безпосередньо, без додаткового очищення (обробки).

За допомогою малогабаритного диверсійного спорядження (портативних генераторів аерозолів, що розпилюють пеналів і т.п.) закордонні військові спеціалісти думають можливим у визначений момент здійснити зараження повітря в місцях масового скупчення людей: у помешканнях і тунелях метрополітену, залах значних суспільно-культурних і спортивних центрів, вокзалів, аеропортів, салонах залізничних вагонів і літаків цивільних авіаліній, а також у помешканнях і об'єктах, що мають важливе військове і державне значення. Можливо також зараження води в міських водопровідних системах, для чого можуть бути використані збудники чуми, холери, черевного тифу й особливо ботулиничний токсин. Шляхом диверсій, крім того, можуть бути поширені штучно заражені переносники, що кровососут, і комахи - шкідники сільськогосподарських культур.

Мета, засоби і об'єкти застосування біологічної зброї

Боєприпаси і бойові прилади, призначені для застосування біологічних засобів, прийнято називати біологічними боєприпасами.

Для доставки до цілі БЗ використовуються біологічні авіаційні бомби, контейнери, керовані і некеровані реактивні снаряди, ракети з біологічною бойовою частиною, розпорошувачі і механічні генератори біологічних аерозолів, установлювані на літаках, вертольотах і ракетах.

Оскільки аерозольний засіб застосування БЗ рахується закордонними військовими спеціалістами основним, то переважно розробляються технічні

засоби доставки і бойового застосування, що забезпечують одержання з біологічних рецептур аерозолів потрібних концентрацій і дисперсності, а також створення необхідних площ зараження. При цьому рецептурами різноманітних типів (мікробними, токсинами, комбінованими) можуть споряджаються різноманітні засоби бойового застосування: авіаційні бомби і касети, що розпилюють прилади, бойові частини ракет, а також портативні прилади для диверсійного застосування БЗ.

Біологічні бомби планується розробляти малого калібру і застосовувати їх у касетах, що вміщають у себе декілька десятків і навіть стільник таких бомб. Розсіювання цих бомб дозволить одночасно і рівномірно накрити біологічним аерозолем великих мас приземного повітря можна досягти і шляхом використання різноманітних пристроїв, що розпилюють: виливних і авіаційних приладів, що розпилюють, яки можуть підвішуватися на літаках, вертольотах, а також застосуванням наземних механічних генераторів аерозолів, установлюваних на автомобілях, річкових (морських) судах і інший техніці. Не виключена можливість використання супротивником також біологічних мін, що дистанційно підриваються на залишеної їм території.

Для доставки і розсіювання в заданому районі штучно заражених переносників, що кровососут, а також комах - шкідників сільськогосподарських культур закордонні військові спеціалісти планують використовувати ентомологічні боєприпаси - авіаційні бомби і контейнери спеціальної конструкції, що повинні забезпечити членистоногим захист від дії несприятливих чинників у період польоту і приземлення. Для цього оболонка боєприпасів виконується з матеріалів, що термоізолює, і забезпечує штучний підігрів у відсіках, а також парашутування боєприпасів при спуску на землю. Наявність у боєприпасів зазначених конструктивних особливостей при огляді його залишків на місці падіння може також підтверджувати факт застосування противником біологічної зброї.

У іноземних арміях вважають, що найбільше перспективними засобами доставки біологічних боєприпасів на ціль можуть бути в першу чергу ракети різноманітного базування і дальності дії, а також авіація. Бойова частина ракет може являти собою касету, споряджену біологічними бомбами малого калібру, або по своїй конструкції може бути виконана так, що в момент приземлення буде діяти як пристрій, що розпилює.

З авіаційних засобів доставки біологічних боєприпасів можуть застосовуватися вертольоти, літаки тактичної, транспортної і стратегічної авіації.

У ряді повідомлень преси вказувалося, що 50-60-е роки в якості засобів доставки біологічних боєприпасів (бойових приладів) передбачалося використовувати радіо - і телекеровані аеростати і повітряні протоки. Дрейфуючи разом із пануючими повітряними плинами, аеростати (повітряні

протоки) по радіо- або телекомандам спроможні приземлятися або скидати вантаж, що може містити засоби бойового застосування БЗ.

По поглядах закордонних військових спеціалістів, застосування БЗ можливо як напередодні, так і в ході військових дій із метою нанесення масових утрат живій силі противника, утруднення ведення їм активних бойових дій, дезорганізації роботи важливих об'єктів, заснувань і економіки тилу в цілому. При цьому передбачається використовувати БЗ як у сполученні з ядерною (хімічною) зброєю й іншими засобами збройної боротьби, так і самостійно, особливо в так називаних «локальних» війнах, у яких по політичних або інших причинах небажано застосування, наприклад, ядерної зброї.

Загальні принципи застосування БО (раптовість, масування, ретельне урахування бойових властивостей і особливостей вражаючої дії біологічних засобів) ті ж, що і для інших видів зброї масової поразки. У настанні БО передбачається застосовувати для поразки особового складу резервів і других ешелонів, що знаходяться в районах зосередження, на відпочинку або здійснюючих марші, а також тилових частин, значних партизанських (диверсійних) рядів, повітряних і морських десантів. У обороні застосування БЗ рекомендується для поразки особового складу противника, що протистоїть, як перших, так і других ешелонів, значних пунктів керування й об'єктів тилу.

При нанесенні біологічних ударів по військах і тилових об'єктах приймається в увагу наявність визначеного інкубаційного (схованого) періоду між моментом зараження і початком захворювання (виходу особового складу з ладу), а також така властивість біологічної зброї, як ретроактивність - небезпека оберненого поширення інфекційних захворювань противника і полегшення виконання поставленої бойової задачі. Тому що попереднє опромінення організму іонізуючим випромінюванням ядерного вибуху різко знижує його захисну спроможність проти дії БЗ і скорочує інкубаційний період, це уможливлює застосування БЗ для рішення не тільки стратегічних (оперативних) задач, але навіть і окремих тактичних задач.

ПИТАННЯ № 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РХНО.

Під РХНО розуміють радіаційне небезпечні об’єкти (РНО) та хімічні небезпечні об’єкти (ХНО), ще їх називають потенційно небезпечні об’єкти (ПНО).

У залежності від призначення сучасні ядерні реактори підрозділяються на дослідницькі, виробничі й енергетичні. Дослідницькі реактори призначені для розробки нових методів конструювання реакторів і обробки тих чи інших технологічних схем. Виробничі реактори використовуються для одержання ядерного пального, зокрема, плутонію. Енергетичні реактори призначені для одержання енергії. У даний час найбільш широко поширені енергетичні реактори на теплових нейтронах.

До РНО відносять атомні електростанції (АЕС), а також сховища радіоактивних речовин.

Атомні електростанції (АЕС) включають: реактори (паровиробничні установки), парові турбіни, системи трубопроводів, генератори і т.д. В якості джерела теплової енергії застосовується ядерний енергетичний реактор-пристрій, призначений для одержання і підтримки ланцюгової реакції ділення ядер урану і плутонію, що здійснюється під контролем, в результаті якої виділяється тепло, що використовується для виробки електроенергії.

АЕС може складатися із 1-8 енергетичних реакторів типу РБМК (реактор більшої потужності канальний) або ВВЕР. Типові лінійні розміри АЕС в залежності від кількості реакторів, які розташовані на одній території.

В процесі експлуатації ядерних реакторів АЕС у них утворюється й накопичується велика кількість високоактивних радіоактивних речовин. Крім того утворюються штучні радіоактивні елементи – плутоний-239. Вони дуже перегріті, тому значна їх частина знаходиться в газоаерозольному стані (у вигляді пари) під великим тиском.

Використання атомної енергетики зв'язано з потенційною небезпекою зараження біосфери внаслідок унікальних особливостей ядерно-паливного циклу і обертання з радіоактивними відходами

У результаті руйнувань (аварії) АЕС відбуваються викиди радіоактивної суміші у повітря в приземний шар у вигляді аерозольних хмар.

Незалежно від причини виникнення зруйнування (аварії) з радіаційними наслідками АЕС розподіляються на такі типи:

• локальна - радіаційні наслідки якої обмежуються одним будинком або спорудою АЕС (при цьому можливе опромінення персоналу і зараження будівель і споруд вище рівнів, які установлені для нормальної експлуатації);

• місцева - радіаційні наслідки якої обмежуються межами промислової площадки АЕС.

Указані форми аварії майже завжди частково перехрещуються, але подібна класифікація корисна для планування аварійних дій.

Загальна аварія - радіаційні наслідки розповсюджуються за межами території промислової площадки АЕС.

Зруйнування (аварія) радіаційне небезпечного об'єкту супроводжується викидом і витоком із активної зони радіоактивних продуктів, у результаті чого відбувається радіоактивне зараження місцевості. В основному місцевість заражається наступними радіонуклідами: йод‑131 (8 діб.), цезий-137 (30,2 року), стронций-90 (28,5 років), плутоній-239 (24400 років), уран-235 (7,1·10⁸ років), а також радіоактивним пилом графіту.

Радіаційні наслідки руйнувань (аварій) АЕС визначаються кількістю радіоактивних речовин, що потрапили в оточуюче середовище.

Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії встановлюються зони:

відчуження з забрудненням по гамма-випромінюванню більш 20 мрад/год;

тимчасового відселення – 5-20 мрад/год;

постійного контролю – 3-5 мрад/год.

При прогнозуванні можливої радіаційної обстановки у військах приймається принцип зонування забрудненої території. У цьому ряді забруднену місцевість поділяють на наступні п'ять зон:

Зона М – зона радіаційної небезпеки (на зовнішній границі зони Р₁ = 14 мрад/год, доза за рік D = 5 рад);

Зона А – зона помірного зараження (Р₁ = 140 мрад/год, D = 50 рад);

Зона Б – зона сильного зараження (Р₁ = 1,4 рад/год, D = 500 рад);

Зона В – зона небезпечного зараження (Р₁ = 4,2 рад/год, D = 1500 рад);

Зона Г – зона надзвичайно небезпечного зараження (Р₁ = 14,2 рад/год, D = 5000 рад);

Розміри зон (довжина і максимальна ширина) залежать від типу реактора і його електричної потужності, типу аварії і метеорологічних умов, і приведені в додатковій літературі.

Необхідно підкреслити наступні сторони розгляду наслідків зруйнувань:

масові радіаційні ураження особового складу військ у цих локальних вогнищах через автономне використання і локальний характер наслідків зруйнування об'єктів цієї групи;

значна небезпека самого вогнища може впливати на відновлення функцій об'єкта, до складу якого входить ядерна енергетична установка (ЯЕУ), чи важливого маршруту (спорудження).

Найважливіша особливість радіаційного забруднення (РЗ) при зруйнуванні АЕС полягає в його здатності значно довше зберігати вражаючу дію в слідстві того, що значна частина радіоактивних ізотопів, що утворюються в реакторі, має великий період напіврозпаду.

Характерними особливостями радіаційної обстановки при зруйнуванні АЕС є:

миттєве об'ємне або безперервно діюче крапкове джерело РЗ навколишнього середовища;

менша, ніж при ядерному вибуху, висота шару поширення РР;

нерівномірність РЗ у напрямах, яка умовлена непостійністю параметрів викидів і метеорологічних умов;

утворення зон забруднення локального (осередкового) характеру і складної конфігурації з різною інтенсивністю спаду потужності випромінювання;

безперервна зміна характеристик РЗ внаслідок викидів, що продовжуються і повторних перенесень РР.

При зруйнуванні АЕС радіаційними вражаючими чинниками для військ можуть бути:

внутрішнє опромінення щитовидної залози, легких і інших критичних органів за розрахунок інгаляційного надходження радіонуклідів в організм людини за час проходження радіоактивної хмари, а також за рахунок можливого попадання їх в організм людини з продуктами живлення і водою;

зовнішнє опромінення особистого складу, що виявився в смузі поширення парогазової радіоактивної хмари за час його проходження;

зовнішнє опромінення від радіаційної забрудненої місцевості, техніки і інших об'єктів;

Крім того, як вражаючий чинник потрібно враховувати опромінення шкіряних покривал людини за рахунок безпосереднього контакту з РР, що осідають з радіоактивної хмари або що попадають на шкіру в результаті повторного пилоутворення.

Аналіз перерахованих чинників радіаційного впливу показує, що основний внесок в дозу випромінювання особового складу в період з 0,5 до 1 діб після зруйнування АЕС вносить надходження РР (в основному радіонуклідів йоду) в організм інгаляційне. Доза зовнішнього випромінювання буде значно (в 100 раз) меншою, ніж доза випромінювання щитовидної залози і легінь від інгаляції радіонуклідів йоду. Доза зовнішнього випромінювання від РР, що випали на поверхню землі буде представляти небезпеку для особового складу тільки в межах санітарно-захисної зони на видаленні 3-5 км.

До ХНО відносять об’єкти, які вміщують сильно діючі отрутні речовини (СДОР).

СДОР – це токсичні хімічні сполуки, які у великих кількостях знаходяться у промисловості та на транспорті.

В нинішній час число шкідливих речовин, що використовуються у виробництві, перевищило 600 тис. найменувань і щорічно збільшується в середньому на 3 тис. Речовини, які можуть мати практичне значення з точки зору оперативних оцінок масштабів зараження і впливу на безпеку військ, складають незначну частину.

Зокрема, із 60 промислових отруть, що є на підприємствах Мінхімпрома, вибрані 10 найважливіших СДОР, на прикладі яких можуть бути відпрацьовані усі принципи забезпечення хімічної безпеки і ліквідації наслідків аварій.

За токсичними властивостями СДОР умовно можна розділити на дві великі групи:

1. Речовини з виразною подразнюючою і припікаючою (місцевою) дією на слизові очей, дихальних шляхів і шкіряні покрови.

2. Речовини з переважною загальною дією на організм.

Більшість СДОР відноситься до першої групи. Вони володіють виразною подразнюючою дією, а тривала їх дія (на протязі декількох десятків хвилин) супроводжується розвитком набряку легенів навіть при відносно низьких концентраціях речовини в повітрі.

До СДОР, що володіють виразною подразнюючою дією, відносяться аміак, гідразин, фосген, хлор, фтористий водень і ін. При одночасному контакті людини із зараженим повітрям в уражених буде відмічатися швидка поява ознак подразнення очей, слизових дихальних шляхів, шкіри. При високих концентраціях хімічний опік слизових оболонок, рефлекторна зупинка дихання. При виразній місцевій дії багато речовин цієї групи проявляють і визначену токсичну дію.

Речовини, що входять в підгрупу з переважною загально отрутною дією, викликають швидкий розвиток інтоксикації, яка проявляться виразною гіпоксією (оксиди азоту, окис вуглецю і ін.).

Дія нейротоксичних речовин (аміак і гідразин) характеризується швидкім розвитком інтоксикації, психічними розладами, судорожним синдромом і комою.

Характерною особливістю цих речовин є то, що всі вони мають низьку температуру кипіння (від „–” сотень градусів до „+” декілька ºС).

При звичайних умовах вони дуже швидко переходять у газоподібний стан і можуть створити великі концентрації цих речовин в повітрі.

До об’єктів, що містять СДОР відносять:

• підприємства, де вони виготовляються – підприємства хімічної промисловості (ПХП);

• сховища, де зберігаються СДОР;

• транспортні засоби – залізничні, автомобільні цистерни, продуктопроводи;

Наявність СДОР на транспорті робить можливість виникнення хімічної аварії в любому місці.

Характер забруднення місцевості СДОР в основному залежить від способів зберігання. Головним способом зберігання СДОР є зберігання під тиском в рідинному стані. У звичайних умовах зберігання СДОР в ємкості перегрівається й підвищується тиск у середині ємкості. У випадку руйнування ємкості перегрітий СДОР миттєво викидається у повітря у вигляді пари і утворюється дуже насичена хмара СДОР. Під дією вітру вона розповсюджується на значні відстані й заражає повітря. В цю хмару може перейти до 50% СДОР, що знаходився в ємкості.

Принципова схема формування вражаючих факторів при зруйнуванні на хімічно-небезпечному об'єкті показана на рис.2.

а) Утворення за рахунок випаровування із зруйнованих резервуарів в хмари зараженого СДОР повітря і його розповсюдження в приземному шарі атмосфери (висота до 300 м) за напрямком вітру.

У випадку зруйнування ємності, що містить в собі СДОР під тиском наступного розливу СДОР в піддон (обвалування) його надходження в атмосферу може здійснюватися на протязі тривалого часу.

Рис. 2. Схема формування вражаючих факторів при аварії на об’єкті з хімічно-небезпечними компонентами.

1 – цех електролізу; 2 – пункт наливу рідинним хлором; 3 – сховище рідинного хлору; 4 – сховище кислот, лужні, розчинників ; 5 – залізнична гілка з пунктом формування потягу з хімічними продуктами; 6 – цех синтезу.

б) Утворення димової хмари, що містить в собі токсичні продукти горіння і розкладу, яка може розповсюджуватися в суміжному шарі атмосфери (висота до 1500м) на відстані до 100км. При взаємодії з поверхнею, що підстилає, або з опадами можливе утворення “плям” хімічного забруднення продуктами розкладу.

в) Попадання частин СДОР у вигляді стоку в річки при гасінні пожежі, що може привести до забруднення води вниз за течією на відстань до 50 км.

Кожний із вражаючих факторів за місцем і часом може проявлятися окремо (одинокий викид), послідовно і в сполученні з іншими, а також може бути багаторазово повторений, в т.ч. в різних комбінаціях.

Таким чином, виконання повторних вражаючих факторів в результаті аварій потенційно небезпечних об'єктів в мирний час і зруйнувань в ході бойових дій, можливі важкі їх наслідки обумовлюють підвищення значення оцінки їх небезпеки для сполучень і частин.

ПИТАННЯ № 3. ЗАПАЛЮВАЛЬНА ЗБРОЯ, БОЄПРИПАСИ ОБ’ЄМНОГО ВИБУХУ.

ЗАПАЛЮВАЛЬНА ЗБРОЯ (ЗЗ) – це засоби для ураження живої сили та військової техніки, дія якої основана на використанні запалювальних речовин (ЗР).

Поняття про запалювальні речовини

Вогонь виникає в результаті горіння – швидкого хімічного процесу, що супроводжується виділенням тепла і світла. Як правило, горіння

– це реакція якої-небудь речовини, яка називається пальним, з киснем чи з речовиною, що утримує кисень (окислювачем).

Очевидно, до запальних речовин можуть бути віднесені лише ті з них, що відповідають визначеним вимогам. Насамперед, горіння запалювальних речовин повинне відбуватися з досить великим виділенням тепла і при досить високій температурі. Час горіння запалювальної речовини повинний бути достатнім для запалення інших речовин чи предметів, з якими воно знаходиться в контакті.

У табл.1. наведена характеристика найбільше широко використовуваних запалювальних речовин (ЗР)і складів.

Таблиця 1

Характеристики запалювальних речовин та сумішей

Запалювальні речовини та суміші	Тепло- утворююча спроможність ккал/г	Температура горіння, °С
Терміт (залізо-алюмінієвий)	0,8	2500
Електрон	6	2000
Фосфор (білий)	5,8	1300
Напалм	10	900

Запалювальні речовини і склади повинні рівномірно згоряти, важко гаситися звичайними засобами пожежогасіння, бути безпечними при збереженні і спорядженні ними боєприпасів. Запальні склади повинні готуватися на основі найбільш дешевих продуктів масового промислового виробництва.

Класифікація запалювальних речовин.

Запалювальні речовини можна класифікувати по складу, агрегатному стану, теплотворній здатності, швидкості горіння та т.і. У військовій практиці звичайно використовується класифікація ЗР за їхнім складом.

За цими принципами запалювальні речовини поділяються на дві групи: речовини, що містять окислювач, і речовини, що не містять окислювач. Звідси випливає, що характерною здатністю ЗР першої групи є їхня здатність горіти без доступу кисню повітря; речовини другої групи можуть бути використані тільки за умови достатнього доступу до вогнища горіння кисню повітря.

ЗР прийнято ділити на групи:

• запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалмі);

• металізовані запалювальні суміші (пірогелі);

• терміти і термітні суміші;

• самозаймиста на повітрі запальна суміш на основі поліізобутилена триетилалюмінію;

• звичайний або пластифікований фосфор.

Запалювальні речовини, що містять окислювач

Речовини даного типу виготовляються з таким розрахунком, щоб кисню, що знаходиться в окислювачі, було досить для повного згоряння усього пального. Підбор компонентів цих сумішей здійснюється, крім того, так, щоб теплове поширення полум'я не могло перейти в детонацію (підпалювання наступних шарів речовини ударною хвилею, що поширюється,). Детонація, як відомо, відбувається при розкладанні вибухових речовин і виділенні такої кількості кисню, що досить для окислювання інших компонентів вибухової речовини.

До запалювальних речовин цієї групи відносяться терміт і металеві запалювальні суміші, у яких як окислювач використовуються солі, що утримують кисень, які легко розкладаються при високій температурі .

Терміт. Термітами називаються механічні суміші тонкоподрібнених порошків одного металу й окисла іншого металу.

В основі процесу одержання високої температури при взаємодії металу й окисла лежить відкритий у 1859 р. Бекетовим метод відновлення окислів металів за допомогою алюмінію:

ккал.

Для підпалу терміту необхідна температура порядку 1200°, тому його не можна підпалити полум'ям сірника, свічі, органічних рідин що горять і навіть вогневидним шнуром. Для запалення терміту може бути використана палаюча стрічка магнію; у боєприпасах терміт підпалюється так називаними запальними сумішами. Прикладом може служити запальна суміш термітно-сегментних запалювальних снарядів, що складається з запальнички (нітрат калію – 81%, магній – 3% і бакеліт – 16%), перехідної суміші [нітрат барію – 25%, бакеліт – 10%, алюміній (порошок) – 15%, терміт – 60%] і проміжної суміші (перехідна суміш – 40%, терміт – 60%).

Терміт, що запалився, горить сліпуче білим полум'ям, плавиться й утворює розпечений шлак (до 40%) і розплавлене залізо (до 60%). При цьому розвивається температура до 2000–3500(, що забезпечує запалювання різних матеріалів і предметів, а також оплавлення металевих частин бойової техніки, розтріскування бетону і цегли. Температура горіння терміту настільки висока, що забезпечує навіть пропалювання легкої броні.

Запалювальні речовини, що не містять окислювач

До ЗР цієї групи відносяться різноманітні суміші, горіння яких відбувається в результаті взаємодії з киснем повітря: сплав електрон, суміші на основі органічний пальних, фосфор і суміші на його основі. Як правило, горіння таких сумішей відрізняється утворенням великої кількості розпечених газоподібних продуктів, а отже, і рясного полум'я; останнє забезпечує високу підпалюючи здатність сумішей. Для припинення горіння сумішей треба виключити надходження до вогнища повітря.

Суміші на основі органічних пальних, а також фосфор і суміші на його

основі звичайно виділяють у самостійні групи (перші – вогневі суміші, другі – самозаймисті суміші).Склад електронів

Компоненти	Склад сплаву
	I	II
Магній	90,5	93,4
Алюміній	8,0	0,5
Марганець	1,5	5,1
Мідь	–	0,2
Кремній	–	0,2
Залізо	–	0,6

Електрон являє собою сріблисто-білий сплав, питома вага його 1,8–1,83. При нагріванні до 630–635° він плавиться і загоряється. Горіння електрона є не що інше, як взаємодія кисню повітря з магнієм:

.

Горить електрон сліпучим блакитнувато-білим полум'ям з утворенням густих клубів білого диму, що осаджується білим нальотом у місці горіння; при горінні розвивається температура до 2000^оС. Однак, незважаючи на таку високу температуру, електрон не здатний пропалити не тільки легку броню, але навіть залізний лист, оскільки значна кількість тепла витрачається на нагрівання диму, що виділяється.

Електрон легко піддається механічній обробці, чим вигідно відрізняється від терміту, якому можна додати необхідну форму тільки пресуванням.

Запалення електрона здійснюється за допомогою термітно-запальних сумішей.

Електрон звичайно використовується для виготовлення корпусів запальних авіаційних бомб, що споряджаються термітом.

Запалювальні суміші на основі органічних пальних (вогневі суміші)

Велику групу запалювальних речовин і складів на їхній основі складають органічні сполуки: нафта, різні її погони (бензин, петролейний ефір, гас і ін.), а також продукти переробки нафти, кам'яного вугілля (бензол, бензольна голівка, зелена олія й ін.) і дерева. Усі ці речовини володіють великим тепловим ефектом. Досить сказати, що при згорянні 1 кг нафти виділяється близько 10 000 ккал (незважаючи на відносно невисоку температуру горіння, що не перевищує 800–900°), тоді як при згорянні 1 кг терміту виділяється всього 800 ккал.

Запалювальні суміші на основі органічних пальних використовуються для спорядження запалювальних боєприпасів (бомб, снарядів, гранат, пляшок і т.д.) і в якості вогневих сумішей для різного типу вогнеметів. При цьому запалювальні суміші застосовуються або в рідкому (не згущуваному) виді, або у виді різних грузлих рецептур.

В армії США і основний згущувач, і отримані з його допомогою грузлі суміші звуться напалм (від назви двох компонентів згущувача: алюмінієвої

солі нафтенових кислот the naphtenafe і алюмінієвої солі кислоти коксового масла the coconutpalm). Використаються напалми, що згущені наступних марок: М-1, М-2, М-4. Напалм М-1 складається з 50% алюмінієвої солі кислоти коксового масла, 25% алюмінієвої солі олеіновой кислоти й 25% алюмінієвих солей нафтенових кислот. Напалм М-2 - це суміш напалму М-1 (95%) і силікагелю (5%); останній додається для усунення комкування згущувача.

До складу напалму Б входять: нафтопродукти (95-97%), солі нафтенової і пальмітинової кислот (3-5%). Він характеризується гарною займистістю і підвищеною здатністю прилипати навіть до вологих поверхонь, здатний створювати високотемпературний (1000-1200 ºС) осередок горіння з тривалістю 5-10 хв. Напалм Б легше води, тому плаває на її поверхні, зберігаючи при цьому здатність горіти, що значно утрудняє ліквідацію осередків

Вогневі суміші, що не загущені, як правило, являють собою бензин чи бензольну голівку, змішані з більш важкими рідкими пальними (гас, дизельне паливо й ін.) чи з мастилом. Співвідношення компонентів береться таким, щоб суміш містила можливо більшу кількість важкого палива чи мастила, але в той же час досить легко і швидко спалахувала.

Використовувані для вогнеметання не згущені суміші забезпечують дальність вогнеметання не більш 45м для ранцевих вогнеметів і 90м для танкових і фугасних вогнеметів.

Запалювальні рецептури на основі білого фосфору

Запальна дія білого фосфору засновано на його самозапалюванні при контакті з киснем повітря. Температура запалення фосфору 46°С, однак, він спалахує і при більш низьких температурах, оскільки його взаємодія з киснем відбувається з виділенням великої кількості тепла:

ккал.

Температура горіння білого фосфору невелика, близько 1200. Ангідрид фосфорної кислоти, що утвориться при горінні, легко взаємодіє з вологою повітря, утворюючи фосфорну кислоту. Остання, утворює розчин фосфорної кислоти, за рахунок гидратування, часточки якої у виді диму обволікають вогнище й у значній мірі запобігають подальшому горінню. Усе це визначає невисоку підпалюючи здатність білого фосфору.

Білий фосфор використовується в якості одного з компонентів спорядження запалювальних авіаційних бомб і снарядів, де служить запальничкою перехідного складу термітної суміші чи в'язанням запалювальної рецептури.

Основні типи запалювальних боєприпасів є запалювальні авіаційні бомби і баки.

Боєприпаси об’ємного вибуху (бов).

Принцип дії: рідке паливо високої теплотворності (окис етилену, діборан, перекис оцтової кислоти, пропилнитрат), розташовується в спеціальній

оболонці, при вибуху розкидається, випарюється та перемішується з киснем повітря, утворюючи сферичну хмару паливно-повітряної суміші радіусом 15 м та висотою 3 м. Суміш підривається у декількох місцях спеціальними детонаторами. У зоні вибуху розвивається температура 2000-3000 ºС. У момент вибуху у середині оболонки утворюється відносна пустота. Виникає щось схоже на вибух оболонки кулі з повітрям, що відкочено, (вакуумна бомба). Основним вражаючим фактором є ударна хвиля. На відстані 100м тиск досягає 100 кПа (1 кгс/см²).

Тема №1 “Основні джерела радіаційного, хімічного, біологічного зараження”

Заняття № 2 “Дослідження параметрів вражаючих факторів ядерної зброї”

Навчальні питання

1. Дослідження вражаючої дії повітряної хвилі .

2. Дослідження вражаючої дії світлового випромінювання .

3. Дослідження вражаючої дії проникаючої радіації .

НАВЧАЛЬНИ МАТЕРІАЛИ

УДАРНА ХВИЛЯ (УХ).

У залежності від того, у якому середовищі виникає і розповсюджується УХ, її називають повітряної УХ (ПУХ), УХ у воді (УХВ) і сейсмічною вибуховою хвилею (СВХ).

ПУХ називається область різкого стиску повітря, яке розповсюджується в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Передню границю хвилі, що характеризується різким стрибком тиску, називають фронтом УХ.

УХ ЯВ здатна наносити поразки людям і руйнувати різні об'єкти на значних відстанях від місця вибуху.

На розповсюдження УХ і її дію, що руйнує й уражає, можуть уплинути рельєф місцевості і лісові масиви у районі вибуху.

Основні параметри УХ:

• Надлишковий тиск у фронті УХ ΔР_Ф (різниця між максимальним тиском у фронті УХ і нормальним атмосферним тиском Р_о перед цим фронтом);

• Швидкісний напір повітря АР_ШВ (динамічне навантаження, створюване потоком повітря, що рухається в хвилі);

• Час дії надлишкового тиску τ+.

Одиницею вимірювання ΔР_Ф і ΔР_ШВ є:

Паскаль (Па) - у СІ, кгс/см - позасистемна; 1 кгс/см =100 кПа. Поразки людей викликаються як безпосереднім (прямим) впливом ПУХ, так і непрямим.

При безпосередньому впливі УХ основною причиною появи травм є миттєве підвищення тиску повітря, що сприймається як різкий удар. При цьому можливо ушкодження внутрішніх органів, розрив кровоносних судин, барабанних перетинок, струс мозку, різні переломи. Швидкісний напір, що володіє метальною дією, може відкинути людину на значну відстань і причинити їй при ударі об землю різні ушкодження.

Поразки в залежності від величини ΔР_Ф підрозділяються на:

легкі ΔР_Ф = 20 ÷ 40 кПа (0,2 - 0,4 кгс/см²),

середні - ΔР_Ф = 40 ÷ 60 кПа (0,4-0,6 кгс/см²),

важкі - ΔР_Ф = 60 ÷ 100 кПа (0,6 - 1 кгс/ см ²),

крайнє важкі - ΔР_Ф > 100 кПа (1 кгс/ см ²).

Непрямий вплив УХ полягає в поразці людей уламками будинків і споруд, що летять, деревами, битим склом і іншими предметами, що захоплюються нею.

Причиною руйнування споруд є первісний удар, що виникає в момент відкидання хвилі від стін. Руйнування об'єктів, які малі за розміром, в основному відбувається під дією швидкісного напору повітря ΔРшв.

Руйнування об'єктів підрозділяються на:

повні (ΔР_ф>40 ÷ 60кПа),

сильні (ΔР_Ф > 20 ÷ 40 кПа),

середні (ΔР_Ф> 10 ÷ 20 кПа),

слабкі (ΔР_Ф > 8 ÷ 10 кПа).

Особливістю дії УХ є її здатність затікати усередину негерметичних споруджень через пристрої для забору повітря.

ПУХ руйнує також лісові масиви. У зоні з тиском ΔРф = 50÷30 кПа, утворяться суцільні завали (руйнується -60% дерев). У зоні з ΔР_Ф= 30÷10 кПа спостерігаються часткові завали і руйнується до 30% дерев.

Надійним захистом від ПУХ є сховища.

Світлове випромінювання (св)

СВ ЯВ - електромагнітне випромінювання в діапазоні ультрафіолетової, видимої й інфрачервоної області спектра коливань.

Джерелом СВ є область, що світиться (СО).

Час дії СВ і розмір СО залежить від потужності ЯВ.

τ_св,с = ³√ q, кт наприклад для q = 1 Мт = 1000 кт, τ_св = ³√ 1000 = 10с.

СВ ЯВ уражає людей, а також діє на різні об'єкти, викликаючи пожежі.

Основні параметри СВ:

Світловий імпульс U — кількість енергії СВ, що падає на одиничну поверхню (нерухому, неекрановану), розташовану перпендикулярно напрямку розповсюдження СВ за увесь час опромінення.

Імпульс опромінення U опр - кількість енергії СВ, що падає на одиничну поверхню за увесь час опромінення в реальних умовах опромінення.

U опр = Копр • U

Рис. 1 Схема проходження потоку енергії СВ через об'єкт.

1 - падаючий потік енергії, 2 - відбита частина енергії, 3 - поглинена частина енергії, 4 - частина потоку енергії, що пройшла через об'єкт.

Одиниці виміру: Дж/м² - у СІ, кал/см - позасистемна.

1 кал/см² = 4,2-10⁴ Дж/м².

СВ, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей і тимчасове осліплення. Опіки шкіри мають чотири ступені ваги. Механізм поразки СВ пояснюється рисунком 5.

Поглинена частина енергії СВ обумовлює його вражаючу дію. Ця частина енергії витрачається на підвищення внутрішньої температури тіла (об'єкта).

Кожен об'єкт характеризується конкретним значенням температури, при досягненні якої він виходить з ладу. Ця температура досягається при визначеному значенні вражаючого імпульсу.

Вражаючий імпульс - величина імпульсу опромінення, що викликає відповідний ступінь поразки.

Захист від СВ досягається:

• своєчасним оповіщенням людей;

• використанням захисних споруд, природних укриттів, 3І3;

• суворим виконанням протипожежних заходів.

Проникаюча радіація (пр)

ПР – потік  - променів та нейтронів, які випускаються в зоні ядерних реакцій, світової області та області вибуху. На долю ПР приходиться 5% енергії ЯВ, а в нейтронних 25%.

Джерела ПР:

• ядерні реакції, що протікають у боєприпасах у момент ЯВ;

• радіоактивний розпад осколків (продуктів) ділення в хмарі вибуху. Час дії ПР – 15 ÷30 с (визначається часом підйому хмари вибуху на таку висоту (2-3км), при якій гамма-нейтронне випромінювання, поглинаючи в товщі повітря, практично не досягає поверхні землі).

1.  випромінювання:

реакція поділу, миттєві  - кванти з енергією 1,6 МеВ, час дії 10^-7-10^-8 ;

осколки поділу - осколочне  - випромінювання

E_= 6-6,3 МеВ; t_g=0,3-0,6 c

2. Нейтронні випромінювання:

– реакції поділу та синтезу, миттєві нейтрони

Е_діл= 1,5-2 МеВ; Е_с=14 МеВ, час дії 10^-7-10^-8;

– осколки поділу нейтронів, що запізнюються, Е=0,2-81 МеВ, час дії 30 с.

Види взаємодії  - випромінювання з речовиною.

Є 3 види взаємодії  - випромінювання з речовиною фотоелектричного поглинання, комптоновське розсіювання, утворення електронно-позитивних пар.

1. Фотоелектричне поглинання.

- квант взаємодії з одним із внутрішніх електронів атомів, при цьому передає атому всю, свою енергію, у результаті цього електрон вибивається з оболонки, цей процес можливий, якщо Е квант більш Е_св нейтрону з ядром. Цей процес можливий, якщо Е кванта більший за Е_св електрону з ядром, імовірність цього процесу оцінюється лінійним коефіцієнтом послаблення, який характеризує зменшення потоку - квантів у речовини на шляху 1 мс - .

2. Комптоновське розсіювання.

- квант взаємодії з одним із зовнішніх електронів передає йому частку своєї енергії, у результаті чого електрон покидає атом та діється процес іонізації, сам  - квант з меншою енергією у простір. Імовірність цього процесу характеризується коефіцієнтом ослаблення .

3. Ефект утворення електронно-позитронних пар  - квантів при взаємодії з полем ядра.

У результаті виділяються дві частки, електрон та позитрон. Процес можливий, коли Е Е₀². Імовірність цього процесу оцінюють коефіцієнтом лінійного послаблення Н. Імовірність протікання цих процесів оцінюються сумарним, лінійним коефіцієнтом послаблення М,

М=  ++Н.

під М- розуміють відносне зменшення потоку  - квантів на шляху в 1 см.

Висновки:

1.  - квантів ЯВ ефективно поглинаються елементами таблиці Менделєєва з більшим Z.

2. основний процес взаємодії  - випромінювання з речовиною є комптонівське розсіяння.

Види взаємодії нейтронів з речовиною.

1. Пружне розсіяння.

Нейтрон передає частки своєї кінетичної енергії ядру речовини по законам абсолютно великих куль та змінює напрямки свого первинного руху.

Біль ефективніший на ядрах легких елементів. Багаторазове пружне розсіяння приводить до сповільнення нейтронів до теплових швидкостей.

2. Не пружне розсіяння.

Нейтрон захоплюється ядром, збуджує його. Збуджуючи, ядро випускає  - квант та нейтрон з меншою енергією. В результаті енергія нейтронів зменшується.

3. Поглинання нейтронів.

Захват нейтронів – процес, при якому сповільнюючи до теплової енергії, нейтрони захоплюються ядрами речовини. При цьому атомна маса збільшується. Таким чином утворюється ізотоп і - квант.

такі реакції мають назву реакції радіаційного захоплення.

Для оцінки захисних властивостей матеріалів часто користуються шаром половинного ослаблення.

Це такий шар, при якому первинний потік ослаблюється в два рази величина обернена М має назву ефективної довжини послаблення . тобто, шар половинного ослаблення - це така товщина матеріалу, при проходженні крізь яку параметри випромінювання (потік, доза і т.і.) зменшуються в два рази. У цьому випадку коефіцієнт послаблення К_осл = 2.

По визначенню К_осл = Ф₀/ Ф, де Ф₀(Ф) - потік випромінювання до (після) перешкоди.

Ці потоки зв'язані між собою законом ослаблення:

Ф = Ф_о 2^-Х/d0,5, звідси К = 2^Х/d0,5,

де х - товщина матеріалу (перешкоди).

Надійним захистом від ПР є захисні споруди і сховища.

Для захисту від ПР використовують різні матеріали. Ці матеріали характеризуються шаром половинного ослаблення

Основний параметр ПР - доза випромінювання (Д). Це кількість енергії ІВ, поглиненою одиницею маси середовища, що опромінюється.

Розрізняють поглинену, еквівалентну й експозиційну дози випромінювання.

Поглинена доза - це кількість енергії різних видів ІВ, що поглинається одним кілограмом будь-якої речовини.

Одиниці виміру: Грей (Гр) - у СІ, 1 Гр = 1 Дж / кг, рад - позасистемна.

1Гр=100рад.

Еквівалентна доза використовується для оцінки біологічної дії ІВ. Це перемноження поглинутої дози ІВ в тканини на відносну біологічну ефективність цього випромінювання в даному елементі тканини Вона дорівнює добутку поглиненої дози на коефіцієнт якості випромінювання.

Декв = К•Дп

К = 1 для фотонного (гама, рентгенівського) і бета випромінювань,

К = 3 для нейтронів малої енергії,

К = 10 для нейтронів високої енергії й альфа-випромінювання.

Одиниці виміру: Зиверт (Зв) - у СІ, бер (біологічний еквівалент рентгена – доза випромінювання любого складу, дія якої на людину еквівалентна дії поглинутої дози 1 рад., або рентгенівського випромінювання любого складу).

13в=100бер = К1Гр.

Експозиційна доза - доза випромінювання в повітрі і характеризує потенційну небезпеку впливу фотонного ІВ. Вона визначається сумарним зарядом іонів, створюваних в одиниці маси або об'єму сухого, чистого повітря.

Одиниці виміру: Кл/кг — у СІ, рентген (Р) - позасистемна.

1_р= 2.58 * 10^-4 Кл/кг.

Рентген - це така експозиційна доза фотонного випромінювання, під дією якого в 1 см³ сухого, чистого повітря при нормальних умовах (температура 0°С і тиску 760мм рт. ст.) утвориться 2,08-10⁹ пар іонів.

ПР, поширюючи в середовищі, іонізує її атоми, а в живому організмі атоми і молекули, що входять до складу кліток. Це приводить до порушення нормального

обміну речовин, зміні характеру життєдіяльності кліток, окремих органів і систем організму, у результаті чого виникає променева хвороба.

Розрізняють чотири ступені променевої хвороби:

перша (легка) - 100-200 рад, друга (середня) - 200-400 рад,

третя (важка) - 400-600 рад, четверта (крайнє важка) - > 600 рад.

Допустимі дози випромінювання:

Одноразове – 50 рад за 4 діб

Багаторазове: за 10-30 діб –100 рад, 1-3 місяця – 200 рад, 1 рік – 300 рад

Згідно рекомендацій Міжнародної комісії з радіаційного захисту та Всесвітнього товариства охорони здоров’я радіаційний рівень, який відповідає природному фону:

• 0,1 – 0,2 мкЗв/год (10– 20 мкР/год) признано вважати нормальним;

• 0,2 – 0,6 мкЗв/год (20– 60 мкР/год) – допустимим;

• більше 0,6 – 1,2 мкЗв/год (60– 120 мкР/год) з урахуванням ефекту екранування (послаблення) – підвищеним.

Гранично допустима потужність дози випромінювання – 0,57 мкЗв/год

(57 мкР/год).

РАДІОАКТИВНЕ ЗАРАЖЕННЯ МІСЦЕВОСТІ (РЗМ)

Радіоактивним зараженням місцевості (рзм) називається зараження місцевості, об'єктів, повітря радіоактивними речовинами (РВ), що випадають з радіоактивної хмари ЯВ, а також, що виходять у результаті взаємодії нейтронів ЯВ із середовищем.

При випаданні радіоактивного пилу на місцевості утворюються зони зараження, перебування в який може становити небезпеку для життя і здоров'я людей.

Джерелами ІВ при РЗМ є:

1. Осколки розподілу ядер важких елементів.

Осколки розподілу нестійких ядер, що мають надлишок нейтронів, випробують ряд послідовних бета‑ розпадків. Перехід осколків у стабільний стан супроводжується гамма-випромінюванням. У такий спосіб осколки розподілу представляють собою суміш численних до 200 видів ізотопів 35 хімічних елементів з періодом напіврозпаду від частки секунди до сотні і більше років і випромінюють бета ‑ і гамма-випромінювання. З часом величина активності осколків розподілу падає. Середня активність суміші ізотопів з часом змінюється по емпіричному закону

де А₀ – активність ізотопів в момент часу t₀ після ЯВ.

А(t) – активність ізотопів по закінченню часу t з моменту вибуху.

2. Наведена активність у ґрунті (ПР) і інших матеріалах.

Під час взаємодій нейтронів із середовищем виходять коротко живучі і

ізотопи елементів, що мають період напіврозпаду кілька діб. Характер РЗМ буде визначатися хімічним складом елементів середовища і як правило буде вносити помітний вклад у загальне зараження в районі вибуху. Наведена активність обумовлена утворенням під дією нейтронів ряду радіоактивних ізотопів (алюміній-28, натрій-24, марганець-56).

3. Частина ядерного заряду, що не розділилася, являє собою альфа активні ізотопи плутонію-239, урану-235 і урану-238.

Період напіврозпаду ²³⁵U – 7·10⁸ років, ²³⁹Pu – 24,3·10³ років. Активність незначна. Розпад супроводжується альфа-випромінюванням, що небезпечне при внутрішнім опроміненні.

Механізм утворення РЗМ полягає в наступному:

При Т=10⁶‑ 10⁷ ДО, ядерне пальне, осколки розподілу, матеріал боєприпасів перетворюються в газоподібний стан. Ця маса газу розлітається від центра вибуху, у результаті чого в центрі виходить порожня сфера. Після виходу ударної хвилі (УХ) тиск у середині вогненної кулі відновлюється до нормального, а щільність унаслідок високої температури дорівнює нулю. Різниця щільності усередині і ззовні вогненної кулі приводить до утворення піднімальної сили Архімеда.

При НЯВ вогненна куля торкати поверхні землі, що плавиться, випаровується. Ґрунт і піднятий пил підхоплюються висхідними потоками повітря нагору, утворять пиловий стовп.

В міру підйому вогненна куля прохолоджується, відбувається конденсація осколків розподілу, утворення склоподібних радіоактивних часточок. Радіоактивні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, перемішуються з частками ґрунту і під дією висотного вітру переміщаються на великі відстані.

Охолодження кулі приводить до зміни його виду і перетворенню в радіоактивну хмару. Якщо щільність повітря в хмарі зрівняється з щільністю навколишнього повітря, підйом припиниться. Найбільші часточки діаметром близько 1000 мкм знаходяться в ніжці хмари, більш маленькі піднімаються разом із хмарою. Через деякий час часточки випадають на місцевість і заражають її. По мірі переміщення хмари вони випадають, заражаючи місцевість (як у районі вибуху, так і по шляху руху хмари), і утворять так називаний слід радіоактивної хмари.

РЗМ кількісно оцінюється масштабами і ступенем зараження. При ЯВ зараження створюється як у районі центра (епіцентру) вибуху, так і на шляху руху хмари вибуху (радіоактивний слід хмари вибуху).

Основною величиною, що характеризує ступінь радіоактивного зараження, є потужність дози випромінювання, тобто дози випромінювання в одиницю часу.

За одиницю потужності дози приймається рентген у годину (Р/ год) і його частини (мр/год, мкр/год), якщо мова ведеться про потужність експозиційної

дози, і рад у годину (рад/год), якщо мова ведеться про потужності поглиненої дози. Потужність дози в якій-небудь крапці зараженої місцевості змінюється з плином години за законом, аналогічному закону змін активності осколків розподілу:

де Р₀ – потужність дози для фіксованого після вибуху моменту часу t₀;

Р_t – потужність дози для довільного після вибуху моменту часу t.

В довідкової літературі як фіксований час та приймається t₀ = 1год, тоді записується в вигляді:

Указана вище потужність дози на 1 г після вибуху (Р₁) є функція потужності вибуху (q), виду вибуху (наземний чи повітряний), видалення точки спостереження від центру (епіцентру) вибуху R_x та осі сліду R_y, та швидкості вітру.

Вражаюча дія РЗМ на особовий склад оцінюється дозою випромінювання. З (2) випливає, що

де t_н и t_к – відповідно час початку опромінення та час його закінчення: t_к = t_н + t_р.

Підставивши в (5) значення P_t з (3), одержимо:

(6)

Якщо прийняти t₀ =1 година, то (6) приймає більш простий вид:

(7)

Визначена вираженнями (6) і (7) доза є доза, що за даний час одержить незахищений особовий склад. Якщо він знаходиться в спорудах з коефіцієнтом ослаблення К_осл, то фактична доза D_ф визначається рівністю D_ф = D₀/K_осл.

Для спрощення розрахунків величина

та для заданих t_н і t_р приводиться в таблицях довідників. При такому визначенні

Границі зон радіоактивного зараження з різним ступенем небезпеки для особового складу можна характеризувати як потужністю дози Р₁, так і дозою

до повного розпаду радіоактивних речовин D_, що є критеріальною величиною зон РЗМ і пов'язана з Р₁ простим співвідношенням D_ = 5 Р₁ (рад).

Дійсно, раніш було показано, що доза випромінювання за час від t_н до t_к визначається вираженням:

Нехай t_о = t_н, тоді Р_о = Р_н и

при

Слід радіоактивної хмари (заражену місцевість) при немінливих напрямку і швидкості вітру має форму витягнутого еліпса й умовно поділяється на чотири зони:

Зона А - помірного зараження (Д_∞ =40-400 Р, Р_1.00 = 8 Р/год);

Зона Б - сильного зараження (Д∞=400-1200 Р, Р_1.00 = 80 Р/год);

Зона В - небезпечного зараження (Д∞=1200-4000 Р, Р_1.00 = 240 Р/год);

Зона Г - дуже небезпечного зараження (Д∞=4000-10000 Р, Р_1.00=800 Р/год).

Де Д∞ характеризує границю зони зараження з відповідним ступенем небезпеки для людей і дорівнює дозі, що утримується за час від моменту утворення сліду до повного розпаду РР.

Час початку зараження в якій-небудь крапці сліду може бути визначене як

t_пз  R/U_в (ч).

Р _1.00 - ПДВ через одну годину після вибуху у відповідній зоні РЗМ.

З часом, унаслідок природного розпаду РР, ПДВ на сліді радіоактивної хмари зменшується за законом

Рt = Р_1.00•t^-1,2

де Рt (Р _1.00) - ПДВ на час t (1 година) після вибуху, рад/год;

t - час, що пройшов після ЯВ, година.

Місцевість вважається зараженою і потрібно застосовувати засоби захисту, якщо ПДВ, обмірювана на висоті 0,7-1 м від поверхні землі, складає 0,5 рад/год.

Ступінь зараження місцевості і різних об'єктів характеризується кількістю РР, що приходяться на одиницю поверхні, тобто щільністю зараження, яка вимірюється в Кu/см², Кu/км², розп./см²-хв, або по ПЗД

супровідного гамма-випромінювання (мР/год), а повітря, води і продуктів харчування - змістом (концентрацією) РР в одиниці об'єму чи ваги, вимірюваної в Кu/л, Кu/кг.

Кюрі - це така кількість РР, у якому відбувається 3,7-10¹⁰ розп./с.

РЗМ може викликати поразки людей як за рахунок зовнішнього гамма-випромінювання від осколків ділення, так і від улучення РР на шкірні покриви й усередину організму людини, унаслідок чого виникає променева хвороба, як і при ПР ЯВ.

У зоні А (помірного зараження) – протягом 1 доби після її утворення відкрито розташований особовий склад може одержати дози, що приводять до виходу з ладу. На автомобілях, БТР, в окопах, щілинах о/с як правило не одержує доз опромінення, що приводить до зниження боєздатності. За межами зони А вихід з ладу о/с виключений.

У зоні Б (сильного зараження) – небезпека радіаційних поразок вище. У цій зоні протягом 1 доби навіть у БТР о/с може одержати радіаційні ураження. У танках – немає.

У зоні В (небезпечного зараження) – важкі радіаційні ураження відкрито розташованого о/с можливі навіть при короткочасних діях, особливо в першу добу після її утворення. Вихід з ладу можливий навіть у танках, виключається тільки в бліндажах і притулках.

У зоні Г (надзвичайно небезпечного зараження) – навіть під час перебування о/с у танках, кам'яних будинках протягом перших годин після зараження місцевості о/с одержує важкі радіаційні ураження. Відкрите нетривале перебування на місцевості в цій зоні (без виходу з ладу) можливо лише не раніш чим через тиждень.

Надійним захистом від РЗМ є: захисні споруди (сховища, ПРУ) і 313 (протигази, респіратори, обмундирування).

Тема №2 “Засоби захисту військ від рхб зараження” Заняття №1 Засоби індивідуального та колективного захисту Навчальні питання:

1. Класифікація засобів захисту.

2.Загальновійськові засоби індивідуального захисту.

3. Засоби колективного захисту підрозділів.

Навчальні матеріали

ПИТАННЯ №1. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ.

• Усі засоби захисту за своїм призначенням можуть бути розділені на дві основні групи

• засоби індивідуального захисту;

• засоби колективного захисту.

До засобів індивідуального захисту належать:

• засоби індивідуального захисту органів дихання;

• засоби індивідуального захисту шкіри;

• засоби індивідуального захисту очей від СВЯВ.

У свою чергу, перші дві групи засобів індивідуального захисту прийнято класифікувати за двома ознаками:

• призначенням;

• принципом захисної дії.

За призначенням: – загальновійськові; – спеціальні.

За принципом захисної дії: – ізолюючого типу; – фільтруючого типу

Питання №2 Загальновійськові засоби індивідуального захисту.

Засоби захисту органів дихання:

Фільтруючи протигази (ФП) – призначені для захисту органів дихання, обличчя, очей від РР, ОР, БА та інших домішок.

Принцип дії протигазів заснований на ізоляції органів дихання від навколишнього середовища і очищення повітря, яке вдихується, від токсичних аерозолів та парів у фільтруючо-поглинаючій системі (ФПС). Протигази не збагачують повітря, яке вдихується, киснем, тому ними можна користуватися в атмосфері, що містить в собі не менше 17 % кисню (за об’ємом). Протигаз складається з лицевої частини і (ФПС), які з’єднані між

собою безпосередньо. В комплект входять торба і не пітнілі плівки, в залежності від типу протигаза, можуть входити мембрани переговорного пристрою, трикотажний гідрофобний чохол, водонепроникаючий мішок, кришка для фляги з клапаном і бирка. Бирка призначена для вказівки номера протигаза, прізвища військовослужбовця і росту лицевої частини. Пластмасова бирка розміром 3х5 см входить в комплект протигазів ПМК та ПМК-2, для решти протигазів її виробляють з допоміжних матеріалів, прикріплюють на лівій боковій стінці сумки.

Лицева частина може мати вигляд шолому-маски або маски. Вона забезпечує підведення очищеного у ФПС повітря до органів дихання і одночасно захищає очі та шкіру обличчя від зараження, а також скидання у атмосферу повітря, що видихається. Вона складається з корпусу, очкового вузла, обтикатичів, переговорного пристрою, клапанної коробки, яка містить фізіологічну камеру та клапани видиху та вдиху.

Підбір шолом – масок здійснюють за результатами заміру вертикального обхвату голови, який визначають шляхом вимірювання голови замкненою лінією, що проходить через маківку, щоки і підборіддя (рис. 2.). Результати вимірювань округляють до 0,5см (табл.1.).

Таблиця 1.

Підбір лицевої частини протигазів

Лицева частина	Ріст лицевих частин і відповідні їм вертикальні обхвати голови, см
	0	1	2	3	4
ШМ-41 Му, ШМ-62	63 і менш	63,5 – 65,5	66 – 68	68,5 – 70,5	71 і більш
ШМС	61,5 і менш	62 – 63,5	64 – 67	67,5 і більш	–
ШМГ	–	62,5 – 65,5	66 – 67,5	68 – 69	69,5 і більш
ШМ-66 Му	63 і менш	63,5 – 65,5	66 – 68	68,5 і більш	–
ШМБ	64 – 65,5	66 – 67,5	68 – 69,5	70 – 71,5	72 і більш

Шолом-маски ШМБ другого росту (укомплектовані на 50% підмасочниками середнього росту і на 50% – великого росту), підбирають в залежності від висоти обличчя (рис. 3.).

Рис. 2. Вимірювання вертикального Рис. 3. Вимірювання висоти обхвату голови обличчя.

Останній визначають шляхом вимірювання голови замкнутою лінією, що проходить через лоб, виски і потилицю. Результати вимірювань округлюють до 0,5см. Сумою двох вимірювань визначають типорозмір (ріст маски і номер упору лямок наголовника з боку кінців) маски у відповідності з зрістовочними інтервалами приведеними в табл. 2.

Військовослужбовцям, у яких цей показник не перевищує 12,5см,

видають шолом-маски другого росту з підмасочниками середнього росту, решті – з підмасочниками великого росту. Таблиця 2.

Підбір масок-протигазів пмк і пмк-2 в залежності від суми вертикального і горизонтального обхватів голови

Сума вимірювань, см	Зріст маски	Номер упору лямок наголовника з боку кінців
		лобної	скроневої	щічної
118,5 і менш	1	4	8	6
119 – 121	1	3	7	6
121,5 – 123,5	2	3	7	6
124 – 126	2	3	6	5
126,5 – 128,5	3	3	6	5
129 – 131	3	3	5	4
131,5 і більш	3	3	4	3

Підбір масок протигазів ПМК і ПМК-2 здійснюють величинами вертикального і горизонтального обхвату голови (рис. 4).

Рис. 4. Вимірювання горизонтального обхвату голови

ФПС може бути у вигляді: фільтруючої поглинаючої коробки (ФПК) або фільтруючого поглинаючого елементу (ФПЕ). ФПС призначена для очистки повітря, що вдихується от аерозолів та пари ОР, РР, БА (тип ФПС визначає тип протигази). Для цього в середині ФПС розміщують (за напрямком руху повітря) протидимний фільтр (ПДФ), в якому повітря очищується від аерозолів та спеціальний поглинач (шихта), де повітря очищується від пари ОР.

Протигаз пмг (Протигаз малогабаритний). Фільтруючо-поглинаюча коробка ео-18к має форму циліндра висотою

9 См і діаметром 10,8см , виготовлена з тонкої сталі.

Маркування коробки ЕО-18к, нанесено на бокову поверхню корпусу між зігами та на захисному екрані (знизу коробки).Перший рядок – шифр коробки ЕО – 18к, квартал і рік виготовлення; другий рядок – номер партії, номер серії в партії і номер коробки в партії; на екрані – шифр заводу виробника (в колі випуклий штамп).

Наприклад: ЕО–18к.111–79

105–Г 217

24

• Шолом-маска ШМГ складається з: корпуса та шолома, не має з’єднувальної трубки.

На корпусі, який виготовленого з більш товстої гуми, із метою запобігання пульсації під час дихання, розташовані: - окулярний вузол ;

переговорний пристрій;

патрубок із двома східцевими клапанами видиху ;

гніздо для з’єднання з протигазовою коробкою .

Шолом-маска не має клапанної коробки. Її роль виконує вузол клапанів видиху, який складається з двох послідовно розташованих клапанів видиху грибкового типу, які формують фізіологічну камеру. Клапан вдиху розташовано збоку шолом-маски у гнізді для з’єднання з протигазовою коробкою

На шоломі зроблено два продольних вирізи для зменшення тиску на голову. Фронтальне розміщення й розміщення скла окулярного вузла забезпечують можливість робити з оптичними приладами.

Шолом-маска виготовляється двох типів: з 90% розташуванням вузла приєднання ФПК -ліворуч, 10% - праворуч. Шолом-маска виробляється чотирьох розмірів: (1,2,3,4). Маркування відповідає маркуванню на ШМ-41Му.

Протигаз – ПМГ-2

Загальновійськовий фільтруючий протигаз ПМГ-2 є малогабаритним протигазом з коробочною фільтруючо-поглинаючою системою. Він складається з протигазової коробки КМГ-У (ЕО-62к) і лицевої частини ШМ-66Му або ШМ-62.

• Протигазова коробка ЕО-62к ( коробка малогабаритна удосконалена ) має форму циліндра висотою 8 см та діаметром 11,2см. У шихті поперечного перетину використовується вугіль каталізатор К-10, основа АГ-8. Кількість шарів – 3; діаметр гранул 0,7-1,2 мкм; об’єм поглинача – 220 см³. Вага коробки - 230г.

• Лицева частина ШМ–66Му представляє собою шолом-маску, яка не має з’єднувальної трубки, а також протигазова коробка, яка безпосередньо кріпиться до шолом-маски.

• Шолом-маска складається з корпусу та шолома. На корпусі розташовано окулярний вузол, переговорний пристрій, клапанна коробка К-62, обтікачі.

Мають місце два прорізи для вушних раковин, які забезпечують нормальну чутливість. У клапанній коробці К-62 розташовані два клапани видиху (основний та додатковий) і один вдиху. Маркування шолом-маски відповідає маркуванню на ШМ-41Му. Шолом-маска ШМ-62 відрізняється від шолом-маски ШМ-66Му відсутністю переговорного пристрою і двох прорізів для вушних раковин.

Шолом-маска ШМ-62 служить базовою лицевою частиною для цивільного протигаза ГП-5. Шолом-маска ШМ-66Му виготовляється чотирьох розмірів (0,1,2,3), ШМ-62 – п’яти (0,1,2,3,4).

Протигаз ПБФ

Загальновійськовий фільтруючий протигаз пбф є малогабаритним протигазом безкоробкової конструкції. Він складається з лицевої частини шмб та двох фільтруючо-поглинальних елементів фпе.

• Фільтруючо-поглинальний елемент

( ЕО-19Е ) – це фільтруючо-поглинаюча система з сумісними функціями шихти та протиаерозольного фільтру. ФПЕ має форму зогнутого еліпсу з розмірами по осях 9,2 та 13,8 см, висотою 2 см. Сам елемент складається з двох половин, розділених між собою кільцем і сітками, герметично з’єднаних по периметру. Простір між половинами елементу зберігається завдяки перфорованим вкладишам. Кожен пакет складається зі слою фільтруючого матеріалу, двох слоїв фільтруючо-сорбуючого матеріалу, протипилового тампона та гідрофобної тканини. На випуклій стороні елемента розташована горловина для з’єднання з лицевою частиною. На горловину після установки елемента у кишеню шолом-маски надівають вузол клапана вдиху, який складається з корпуса жалюзі, сідловини та гумового клапана вдиху. Вузол клапана встановлюється на горловину елемента таким чином, щоб отвори у жалюзі були направлені вниз.