Висновок
У своїй діяльності римські юристи чудово поєднували теорію і практику, відмінно знали запити життя, правові ситуації і конфлікти, зумовлені все проникливі впливами приватної власності. Вони тлумачили право не за буквою, а за змістом, виходячи з практичної доцільності, визнання римських громадян рівноправними за законом і справедливістю. Римська юриспруденція веде свій початок від практичної діяльності юристів республіканського періоду. Цивілізація, яка, і ускладнення форм обороту пред'являли нові різноманітні запити, що вимагали точного формулювання прав рабовласників. Юристи, що були представниками класу рабовласників, з успіхом дозволяли ставилися їм життям завдання: закріплення прав власника, вироблення форм договорів і т.п. Особливого розквіту римська юриспруденція досягла в період принципату (I - III ст. Н.е.), що визнається за класичний, У ту епоху право приватної власності, приватне право, досягло свого найвищого розвитку. Це зумовлювало широкий розвиток діяльності юристів. З середини III століття н.е. починається занепад юриспруденції. Якщо в епоху принципату юристи були потрібні імператору в якості одного з каналів для проведення і підтримки імператорської політики, то при домінанті ця їхня роль виявилася вже закінченою. Імператорська влада стала абсолютною, і воля імператора виявилася єдиним джерелом права. Римська юриспруденція включала в себе не тільки практичну діяльність зі складання позовних формул, навчання праву, а й тлумачення законів, що вельми істотно. Це вимагало в свою чергу не тільки роз'яснення окремих норм, узятих ізольовано один від одного, але і систематичного зіставлення і навіть порівняння з правом інших народів. У процесі тлумачення права юристи, особливо у сфері майнових відносин та судочинства, доповнювали, змінювали, а часом фактично скасовували застарілі норми, складали нові. Яке чиниться юристами право по суті було таким же джерелом, як і звичайне право. Багато вчених-правознавці відзначають високий рівень творчості римських юристів, їх діяльність без жодного перебільшення можна назвати мистецтвом.
Список використаної літератури
Дождєв Д. В. Римське приватне право: Підручник. М.: МАУП, 2004. 714 с.
Пам'ятки римського права: Закони 12 таблиць, Інституції Гая, Дигести Юстиніана.
М.: Зерцало, 2005. 608 с.
Черниловский З. М. Історія держави і права зарубіжних країн. М.: Юрайт, 1998. 761 с.
Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. - К.: Б.в., 1998. - 142 с.
Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. - К.: Знання , 2005. - 665 с.
Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Харків: Одіссей, 2006. - 253 с.
Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К., 1995.
Задорожний Ю.А. Вплив римського права на формування романо-германської правової сім’ї // Часопис Київського університету права.