Тема: Центральні банки.
План.
Організація діяльності центрального банку.
Функції центрального банку.
Механізм реалізації грошово-кредитної політики.
Становлення центрального банку в Україні.
1. Організація діяльності центрального банку
Центральний банк - це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни.
Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами та населенням, а представляє свого роду «банк банків» і «банк держави», що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи.
За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави. Центральний банк може бути організований як у момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк - у 1957 p.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії - у 1946 p.. Банк Франції -у 1945р.).
Незалежно від форми власності центральні банки в багатьох країнах з юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюють внутрішні органи управління (директори, адміністративні ради), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку здебільшого визначається органами політичного типу (рада керуючих у СІЛА, Національна кредитна рада у Франції).
В умовах ринкової економіки центральні банки, як правило, є установами юридично незалежними від виконавчих органів влади. їх головне призначення - забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери. У своїй діяльності центральні банки мають керуватися лише державними інтересами та чинним законодавством.
2. Функції центрального банку
Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:
1) емісія готівки й організація грошового обігу;
2)функція «банку банків»;
3)функція банку уряду;
4)реалізація грошово-кредитної політики.
Виконання цих функцій дає змогу центральному банкові найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної* системи для забезпечення потреб суб'єктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.
За умов золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були чітко регламентованими. Це певною мірою забезпечувало належний зв'язок грошової маси з товарним оборотом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.
Тепер банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот с активи центрального банку - переважно у формі державних боргових зобов'язань.
Щодо емісії' розмінних монет, які с другою складовою готівки нарівні з банкнотами, то їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замовлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартістю. Відтак держава має зиск від різниці між номіналом монет та фактичними витратами на їх виготовлення - так званий сеньйораж.
Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобов'язання з організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил ведення касових операцій у країні та інших заходів, що забезпечують нормальний оборот готівки.
Функція «банку банків». Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція «банку банків» передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.
З метою забезпечення безперешкодної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми кошті в і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обов'язкових резервів у відповідній пропорції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування таких резервів у центральному банку здійснюється для забезпечення гарантії платежів за депозитами, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.
Крім кредитування й розрахунків, на центральний банк як «банк банків» досить часто покладаються обов'язки з ліцензування й контролювання діяльності інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обов'язкові для комерційних банків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, розробляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва працівників банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігати зловживанням у банківській сфері, забезпечити стабільну роботу кредитних інститутів, безпеку вкладів юридичних і фізичних осіб, зменшення ризику банкрутств у економіці в цілому.
Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерство фінансів відкриває в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються всі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно з рішеннями урядових органів. Тобто, центральний банк стає для міністерства фінансів посередником у всіх його розрахунках і платежах.
Як банк уряду центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування держави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах ним користуються рідко - як правило, у вигляді невеликих позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Крім того, на центральний банк можуть покладатися всі обов'язки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але також у розміщенні їх на фондовому ринку від імені і з доручення уряду, погашенні цінних паперів, виплаті доходів на них та в інших посередницьких операціях з державними борговими зобов'язаннями.
Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.
Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську
активність, темпи економічного зростання, стримуватшя інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.
Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є сукупна грошова маса, від розміру якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У зв'язку з цим залежно від стану господарської кон'юнктури центральний банк може реалізовувати два основні типи грошово-кредитної політики, що справляють взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси.
Перший тип - це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей»), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи.
Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей»), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності.
Виконання центральним банком розглянутих функцій безпосередньо позначається на формуванні ним своїх активів і пасивів. Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть становити незначну частку активів.