Художні особливості вишивки Вінниччини як важливого виду матеріальної народної культури

Вишивка – найпоширеніший від народної художньої творчості Вінниччини- однієї з частин істерико- етнографічної зони Східного Поділля. Беззаперечна її художня цінність. Дослідники матеріальної ф духовної народної культури неодноразово акцентували увагу на різновидності Вінницької вишивки одягового, інтерєрного й обрядового призначення, її давніх архаїчних пластах.

Джерельна основа розвитку вишивки Вінниччини – давньоруська культура і складні процеси взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших народів : греків, болгар, вірменів, молдаван, румунів та ін. Маючи спільні ознаки з вишивкою усіх районів України, вона тісно пов’язана зі специфікою етнографічного подільського середовища. В ній образно виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані цмовами життя і побуту, історико-етнографічними факторами. Своєрідні відмінні акценти нічної орнаментальної мови вишивок у селах, розміщених на побережжі річок Південного Бугу і Дністра та на території їхнього межиріччя.

Генезис й еволюція вишивального мистецтва Винниччинивідбувалися на грунті місцевих художніх традицій. Воно масово поширено як у селах, так і в містах Вінниччини. Поступово в історичному аспекті формувалися окремі центри своєрідні школи вишивального мистецтва, які завдавали тон у його дальшому розвитку. Важливе значення мала діяльність у XX ст. окремих майстерен, при яких вишиванню навчали молодь. Серед них виділялисяНемирівська ткацька килимова майстерня, ткацька школа в селі Звениха Тиврівського району та ін.. В кінці XIX ст. світове визнання одержали школи вишивального мистецтва сіл Яланця, Городківки та ін.. Винниччина - це показова на Україні область щодо активних процесів розвитку вишивки як у домашніх умовах, так і формі ремесел, організованих промислів, навчальних закладів тощо.

Вершин художньої майстерності досягли вишивальниці Вінниччини у розробці виняткового багатства геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту. Незвичайна тонкість технічного виконання таких технік вишивання, як низь, поверхниця, « колодочки», «глядь», « різане», «мережка». На особливу увагу заслуговують вишивки білими й золотистими нитками, виконані гладдю і вирізуванням, чорними – низинкою, яку дослідники порівнюють з класичними дереворит ними орнаментами творами та ін..

Традиційна народна вишивка Вінниччини служить невичерпним джерелом в активній творчій праці вишивальниць, художників виробничо-художнього обєднання « Вінничанка», одного з провідних підприємств в Україні.

Світову славу за успіхи в розвитку вишивки на Вінниччині здобули заслужений майстер народної творчості Української РСР М.Коржук, майстри – художники П.Горобець, П.Коржук, художниця Г.Лялька та ін.

Л.П. Булгакова

Деякі особливості Подільської вишивки

На основі наукового аналізу зразків народної вишивки Вінниччини( с.Будьки Жмеринського району) можна зробити деякі попередні висновки.

І/Найбільш оздоблювальним компонентом народного костюму буласорочка.вдягаючи 11,дівчинка-підліток ставала «дівчиною на виданні» про що засвідчував узор на її сорочці. Народний крій жіночих сорочок а* уставками використовувався аж до 50-х років,Що певного мірою консервувало розміщення вишивки на сорочці.

2/ Художнє оздоблення жіночих сорочок ділиться на два періоди:

а/ Початок XX ст.-20-І роки. Переважав геометричний поліхром­ний чи біохромний орнамент з архаїчними мотивами.

б/ 20-50-ті роки .Домі нуючим стає роолинний біхромний /чорний і червоний кольори/ орнамент гірляндової композиції.

З/ Вишивка на сорочці- була показником віку і статі її носія:

а/Сорочки дівчат та молодиць Прикрашалися барвистими узорами.Починаючи з 20-х років у рослинних орнаментах переважав червоний колір.

б/ На сорочках жінок похилого віку вишивка завжди буяв помірна в кольорах і менш насичена в орнаментальному плані.Де вузенькі крайові гірляндочки на погрудках ,комірцях, манжетах.

в/ Чоловічі сорочки оздоблювалися геометричним орнаментом, г/ Дитячі сорочки також вишивалися. В загальній структурі орнаменту вони були подібні до дорослих у відповідності Із статтю, але прикрашались не так пишно.

4/ В комплекс з вишитою сорочкою жіночого святкового костю­ма входив вишитий фартух,який оздоблювався переважно рослинним узором.

5/ Шодо використання ітерєрної тканини з вишивкою слід визначити два періоди:

а/ Початок XX ст. -30-ті роки. Вишивалися в основному руш- ники-божники,скатерки.В рослинні орнаменти дуже часто вкомпоновували- ся зображення пташок півнів,царських корон.

б/ 40-бо-ті роки. Поряд з рушниками,скатерками поширилося вишивання постільних "підзорів" та пошивок на подушки. В поліхромних рослинних узорах простежується намагання вишивальниць до точного зоб­раження реальних рослин.

б/ Особливості розвитку вишивальних технік:

а/ На початку XX ст. домінувала низь.

б/ Починаючи 8 20-х років панівної стає техніка хрестик, в/ У 40-50-х роках з являєтьоя гладь,але подальшого роз­витку не набуває.

г/ Зовсім не зафіксовано оздоблення одяґу мережанням. Спостерігається лише поодиноке застосування мережай 6 один прутик при підрубленн! рушників і скатірок.