8.3. Методичні підходи до оцінки підприємств

В науковій літературі описано кілька десятків методик, методів і способів оцінки вартості підпри­ємств, в яких прослежується три підходи: ви­тратний (майновий), дохідний, порівняльний (ринковий) (табл. 12.1).

Розглянемо особистості кожного з них окремо.

Майновий (витратний) підхід грунтується на врахуванні принципів кори­сності і заміщення, що передбачає визначення поточної вартості витрат на відтво­рення або заміщення об'єкта оцінювання з подальшим коригуванням їх на суму зносу (знецінення). Вартість підприємства за цим підходом розраховується як су­ма вартостей усіх активів, що становлять цілісний майновий комплекс за вираху­ванням зобов'язань.

Метод прямого відтворення полягає у визначенні вартості відтворення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Використання цього методу базується на оцінюванні вартості відтворення аналогової копії об'єкта оціню­вання.

Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим вирахуванням суми зносу (знецінення). Йдеться про оцінювання вартості замі­щення об'єкта оцінювання об'єктом з подібними параметрами.

Методи майнового підходу базуються на використанні методик, які наведе­ні у табл. 8.1.

Методика скоректованої балансової вартості (методика чистих активів)

у цей час часто використається в сфері антикризового управління, у процесі при­ватизації державних і муніципальних підприємств, а також при оподатковуванні підприємств.

менш трудомістка методика розрахунку вартості підприємств, чим методика нагромадження активів. Однак вона дає і менш достовірний рівень вартості підприємства. Ця методика припускає аналіз і коректування всіх статей балансу підприємства, підсумовування вартості активів і вирахування з отриманої суми скоректованої суми статей пасиву балансу в частині довгострокової й пото­чної заборгованостей.

Методика розрахунку вартості заміщення полягає у визначенні витрат в поточних цінах на будівництво сучасного підприємства, аналогічного оцінювано­му але побудованого в новому, сучасному архітектурному стилі, з використан­ням прогресивних проектних і технологічних нормативів, із застосуванням про­гресивних матеріалів, конструкцій і устаткування. При реалізації методики замі­щення вносяться поправки на фізичний, функціональний і економічний знос оці­нюваного підприємства. Результат, отриманий по цій методиці, є, як правило, верхнім рівнем вартості підприємства. При використанні цієї методики експертам-оцінювачам часто важко виявити ступінь зносу необоротних активів оціню­ваного підприємства.

Методика розрахунку відновної вартості підприємства досить трудоміс­тка, заснована на визначенні поточних витрат на відновлення оцінюваного під­приємства.

Методика розрахунку ліквідаційної вартості найчастіше використовуєть­ся для підприємств, які ліквідуються, або тоді, коли поточні і прогнозовані гро­шові потоки від виробничої діяльності підприємства невеликі в порівнянні з вар­тістю його чистих активів (доход на активи низький або негативний), а також ко­ли вартість підприємства при ліквідації може бути вище, ніж при продовженні йо­го діяльності.

Основна перевага методик майнового підходу в тім, що вони базуються на реально існуючих активах і витратах. У той же час ці методики «статичні», вони не враховують перспективи розвитку підприємства, його майбутню прибутко­вість.

Дохідний підхід. Методики оцінки підприємств засновані на визна­ченні поточної вартості майбутніх доходів. Відомі такі методи дохідного підходу:

❖ методи прямої капіталізації чистого доходу використовується в тих випад­ках, коли дохід підприємства стабільний;

❖ якщо ж передбачається, що майбутні доходи підприємства відрізнятимуться від доходів у минулому періоді і будуть нестабільні по роках прогнозного періоду, то оцінка в цьому випадку здійснюється по методиці дисконтуван­ня грошових потоків;

❖ дисконтування економічної доданої вартості використовується при стабіль­ному потоці доходів.

Переваги методик дохідного підходу в тому, що в них враховуються майбу­тні умови діяльності підприємства: умови формування цін на продукцію, майбут­ні капітальні вкладення, майбутні умови ринку, на якому функціонує підприємст­во, і інші умови. Головний недолік цих методик — їх умовний характер, оскільки при прогнозних розрахунках грошових потоків або ставок дисконтування дово­диться вдаватися до припущень і обмежень, що носять умовний характер.

Метод прямої капіталізації доходів передбачає застосування ставки капі­талізації - це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкту ви­ходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передба­чається незмінним протягом певного періоду в майбутньому.

Вартість підприємства визначається за формулою:

(19)

де ВП - вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

Д - очікувані доходи підприємства, які підлягають капіталізації;

С.к. - ставка капіталізації (дорівнює ставці вартості власного капіталу).

При нетто підходу вартість підприємства визначається діленням доходів на ставку капіталізації. За брутто підходу вартість підприємства визначається вихо­дячи з прибутку підприємства після оподаткування та до сплати процентів.

Ставку дисконтування для цілей оцінювання вартості підприємства реко­мендується розраховувати на основі моделі середньозваженої вартості капіталу:

(20)

де СВК - середньозважена вартість капіталу;

К_в.к. - очікувана ставка вартості власного капіталу;

ВК - сума власного капіталу;

К - сума капіталу підприємства;

S - коефіцієнт ставки податку на прибуток;

К_п._к. - очікувана ставка вартості позичкового капіталу;

ПК - сума позичкового капіталу.

Якщо передбачаються стабільні темпи приросту (g) підприємства, то суму капіталізації слід розраховувати за формулою:

(21)

У разі використання методу дисконтування економічної доданої вартості (ЕДВ) прогнозне збільшення вартості знаходить свій вираз у зростанні майбутніх грошових потоків. Метод ЕДВ дозволяє визначити фінансові параметри діяльнос­ті підприємства на основі оцінювання зміни його вартості, яка створена понад очікування капіталодавців.

едв=п-(с_к-ік) 22)

ЕДВ = {РентІК-с_к)-ІК,

де ЕДВ - економічна додана вартість;

П - прибуток після оподаткування;

Ск - ставка дисконтування;

ІК - інвестований капітал;

Рент ІК - рентабельність інвестованого капіталу (П : ІК). Факторами впливу на вартість об'єкта оцінювання за методом ЕДВ є: струк­тура капіталу, вартість залучення різних видів капіталу, фінансові результати, ве­личина інвестицій.

Метод непрямої капіталізації доходів або дисконтування грошових по­токів (ДГП), грунтується на концепції теперішньої вартості майбутнього чистого грошового потоку і прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків, які можна отримати, зменшеної на величину можливих зобов'язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів і розра­ховується за формулою.

(23)

де ВП_ДГП - вартість підприємства на дату оцінювання, визначена за методом ДГП;

ЧГП - сумарна величина операційного та інвестованого чистого грошового потоку в періоді t;

р - коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (Ск: 100);

ЗВП - залишкова вартість підприємства в періоді п;

НА - надлишкові активи;

ПК - сума позичкового капіталу.

Швейцарський метод усередненої оцінки рекомендується використовувати з метою урахування гудвілу в процесі оцінювання. Вартість підприємства розрахо­вується як комбінація методів оцінювання за майновим підходом та методом капі­талізації доходів.

(24)

де ВПс - вартість підприємства, розрахована за методом усередненої оцін­ки;

ВП_К - вартість підприємства за методом капіталізації доходу;

ВП_А - вартість підприємства, розрахована на базі майнового підходу.

Різновидом швейцарського методу оцінювання є штутгартський метод усе­редненої оцінки:

(25)

Порівняльний підхід. Його методи оцінки підприємства базуються на зі­ставленні вартості оцінюваного підприємства із вартостями аналогічних підпри­ємств. Порівняльний підхід містить у собі:

• метод ринку капіталу;

• метод операцій (метод порівняльного аналізу продажів);

• метод галузевих коефіцієнтів.

Метод ринку капіталу заснований на ринкових цінах акцій підприємств, подібних з оцінюваним підприємством. Для реалізації цього методу необхідна достовірна і детальна фінансова і ринкова інформація по групі зіставних підпри­ємств. У рамках цього методу розраховуються різні мультиплікатори, що вира­жаються через відношення до ціни балансового прибутку, чистого прибутку, по­точного грошового потоку, чистого грошового потоку, валової виручки. Основна перевага даного методу в тому, що він відображає поточну реальну практику го­сподарювання. Основний же недолік - він заснований на минулих подіях і не приймає в розрахунок майбутні умови господарювання підприємства. Технологія реалізації методу ринку капіталів:

Вибір підприємств-аналогів.

Фінансовий аналіз і зіставлення їх показників.

Вибір і розрахунок оцінних мультиплікаторів.

Застосування мультиплікаторів до оцінюваного підприємства

Внесення поправок до підсумкової вартості підприємства.

При відборі підприємств-аналогів враховуються:

• продукція, яка виробляється;

• обсяг і якість продукції;

• періоди, що вивчаються;

• стадія розвитку підприємств і величина виробничих потужностей;

• стратегія розвитку підприємств;

• ступінь врахування кліматичних і територіальних відмінностей та особли­востей;

• фінансові характеристики підприємств.

Вибір і розрахунок оцінних мультиплікаторів. Мультиплікатори розрахо­вують або за певний період, або на дату оцінки.

З допомогою ринкових мультиплікаторів оцінка вартості підприємства про­водиться на основі зіставлення значень окремих показників підприємств, аналогі­чних оцінюваному.

В таблиці 8.2 наведена характеристика мультиплікаторів, як використову­ються в практиці оцінювання підприємств.

Метод порівняльного аналізу продажів. Цей метод - окремий випадок методу ринку капіталу і заснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів акцій зіставних підприємств або аналізі цін придбання підприємств цілком. Голо­вною відмінністю цього методу від методу ринку капіталу є те, що перший визна­чає рівень вартості контрольного пакету акцій, що дозволяє повністю управляти підприємством, тоді як друга методика визначає вартість підприємства на рівні неконтрольного пакету акцій.

Метод галузевих коефіцієнтів (метод галузевих співвідношень) викорис­товується для орієнтовних оцінок вартості підприємств. Досвід західних оцінних фірм свідчить, що:

• бухгалтерські фірми і рекламні агентства продаються відповідно за 0,5 і 0,7 річної виручки;

• ресторани і туристичні агентства - відповідно за 0,25 - 0,5 і 0,04 - 0,1 річ­ного валової виручки;

• заправні станції — за 1,2—2,0 місячної виручки;

• підприємства роздрібної торгівлі - за 0,75 - 1,5 суми чистого річного дохо­ду, вартості устаткування і запасів;

• машинобудівні підприємства - за 1,5 - 2,5 суми чистого річного доходу і вартості запасів.

Широко відомо також «золоте правило» оцінки підприємств для деяких промислових галузей економіки, яке свідчить: покупець не заплатить за підпри­ємство більше 4-кратної величини середньорічного прибутку до оподатковування.