- •Причини національно-визвольної війни:
- •Періодизація Національно-визвольної війни:
- •3) Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.)
- •8 Січня 1654 р. В Переяславі відбулася загальна військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю.
Тема: Причини, характер і рушійні сили Визвольної війни
Українського народу (1648-1676 рр.). Причини, характер і рушійні
сили Визвольної війни українського народу середини XVII століття.
Відновлення Української державності. Переяславська Рада.
Становище Гетьманщини після смерті Б. Хмельницького.
План
Причини і рушійні сили війни.
Періодизація війни.
Хід воєнних дій в 1648-1652 рр.
4. Переяславська Рада (8 січня 1654 р.) та її наслідки.
с/о Відновлення української державності. Україна після смерті Б.Хмельницького.
Література:
Історія України. Навчальний посібник / за ред. В.Ф.Верстюка. – К., 1997. – Ст. 77-114.
Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2003. – Ст. 80-96.
Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1992. – Ст. 97-145.
Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до к. XVIII ст. – К.. 1997. – Ст. 177-225.
Протягом к. XVI – поч. XVII ст. в Україні відбулося ряд козацько-селянських повстань, причинами якіх було:
посилення національного гніту польською шляхтою;
зростання соціальних суперечностей, утиски козацтва та селян з боку польських панів;
релігійний наступ католицизму в Україні, обмеження і утиск православної віри.
Проте більшість цих повстань потерпіли поразку:
|
роки |
повстання |
результат |
1 |
1577-1578 рр. |
Козацьке повстання на чолі з І.Підковою |
придушене |
2 |
1591-1593 рр. |
Козацько-селянське повстання на чолі з К.Косинським |
поразка |
3 |
1594-1597 рр. |
Козацько-селянське повстання на чолі з С.Наливайком |
поразка |
4 |
1625 р. |
Козацьке повстання на чолі з Марком Жмайло |
поразка |
5 |
1630 р. |
Козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясило) |
перемир`я |
6 |
1635 р. |
Козацьке повстання на чолі з Іваном Сулимою (м.Кодак) |
поразка |
7 |
1637 р. |
Козацьке повстання на чолі з Павлом Бутом (Павлюком) |
поразка |
8 |
1638 р. |
Козацьке повстання на чолі з Яковом Острянином |
відступили |
9 |
1638 р. |
Козацьке повстання на чолі з гетьманом Д.Гунею |
відступили |
Таким чином, з 9 великих повстань лише одне не було розбито – козацьке повстання на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом). Проте жодне повстання не закінчілося перемогою козацько-селянського війська.
Це був період тимчасової поразки кураїнського національно-визвольного руху та “Золотого спокою” для польської держави. Цей період тривав 8 років з 1639 р. по 1647 р. Проте, це був затишок перед бурею: козацько-селянські повстання к.XVI – поч.XVII ст. стали передвісниками визвольної війни українського народу 1648-1657 рр.
Причини національно-визвольної війни:
посилення феодально-кріпосницького гніту (п`ятиденна панщина, зростання кількості повинностей селян, побори арендаторів);
зростання релігійних та національних суперечностей (утиск православної церкви та національних прав українського народу, порушення королівських гарантій українців шляхтою та магнатами);
наступ польської влади на права і вольності козацтва, порушення прав реєстрових та нереєстрових козаків;
розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та незалежності);
формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначала національні інтереси, формувала цілі українського руху і відіграла провідну роль у процесі державотворення.
Лідером націонално-визвольної війни став Богдан Зиновій Хмельницький,
у якого польський шляхтич Д.Чаплинський в 1647 р. розорив хутір Суботів. Хмельницький втік на Січ, де був обраний гетьманом і очолив антипольське повстання, яке швидко набуло загальноукраїнського масштабу і набула характеру національно-визвольної війни. У визвольній війні взяли участь представники усіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни і міщани.
Форми боротьби були різноманітними: від відмови виконання робіт до військових дій. Але, все ж таки, переважали насильницькі, збройні методи боротьби. Досить часто зустрічалися і погроми мирного населення, грабежі і спустошення міст і сіл. До цих руйнівних актів вдавалися усі сторони (поляки, московіти, татари, турки, українці).
Вибух жорстокості з боку українців став наслідком жорстокості польського режиму в Україні. І чим нестерпнішим ставало становище українців, тим більш жорстоких форм набувала їх боротьба.
Періодизація Національно-визвольної війни:
Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.) – період найбільшого розмаху та інтенсивності національно-визвольної та соціальної боротьби. Основні завоювання: виборення державної незалежності у червні 1652 р. й успішне завершення Селянської війни.
Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.) – період погіршення економічного та геополітичного становища козацької України.
Третій період (вересень 1657 р. – червень 1663 р.) – період різкого загострення соціально-політичної боротьби, що вилилося в громадянську війну і призвело до розколу козацької України на два гетьманства – Правобережне і Лівобережне.
Четвертий період (липень 1663 р. – червень 1668 р.) – період боротьби національно-патріотичних сил за возз'єднання України в умовах прагнення польського та московського урядів поділити українську державу.
П'ятий період (липень 1668 р. –вересень 1676 р.) – період кризи і поразки визвольної війни. Ліквідація державності на Правобережжі.
3) Перший період (лютий 1648 р. – червень 1652 р.)
На початку війни Б.Хмельницькому вдалося розв'язати три основних завдання: формування власних збройних сил, залучення до боротьби широких верств населення та укладання військово-політичного союзу з Кримським ханством. Завдяки цьому військові дії вже початкового етапу війни були надзвичайно ефективними.
У квітні-травні 1648 р. козацько-татрське військо розгромило польське військо на р.Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. На бік повсталих перейшли реєстрові козаки.
У травні 1648 р. козаки і татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем. У полон потрапили 8,5 тис.чоловік, разом із командуючим польським військом гетьманом М.Потоцьким.
Улітку 1648 р. визвольна боротьба охопила майже всі українські землі. На кінець червня повсталі звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня – були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині.
У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу м.Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У листопаді 1648 р. повсталі звільнили весь західноукраїнський регіон.
Річ Посполита опинилася на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об`єднання українських земель у межах національної держави збройною силою.
Однак Б.Хмельницький прагнув політичного врегулювання конфлікту і 21 листопада 1648 р. він уклав перемир`я з польським королем Яном Казимиром.
В грудні 1648 р. Б.Хмельницький урочисто в`їхав до Києва. І вже в лютому 1649 р. під час переговорів з королівським послом вперше висунув ідею створення Української суверенної держави. Територія якої визначалася межами проживання етнічних українців, і яка стане спадкоємницею Київської Русі.
Розбудова національної держави республіканського типу почалася в ході війни.
обирає гетьмана
Старшинська рада
(дорадчий орган при гетьмані)
Адміністративно-територіальний устрій:
Влада гетьмана поширювалася на територію Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводства, східні райони Волинського та Подільського воєводств. Ця територія ділилася на полки (в різні часи їх було від 10 до 36), полки – на сотні. На чолі полку стояв полковник, на чолі сотні – сотник.
Містами і селами управляли отамани. У містах з магдебурзьким правом діяли виборні магістрати, у селах – сільські старости. Центром гетьманського правління став Чигирин.
У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Проте війська Б.Хмельницького в союзі з Кримським ханством, здобули переконливу перемогу під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р.). У результаті 8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір:
Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої;
Кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мають повернутися у підданство до панів;
Шляхта отримала право повернутися до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.
Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона погоджувалася на автономію (право самоврядування), втрачалася територія шести полків, відновлювалася модель соціально-економічних відносин.
Прагнучи не допустити посилення України, у лютому 1651 р. польський уряд відновив війну. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана стала причиною найтяжчої за всю війну поразка українців під Берестечком у червні 1651 р. А у липні литовські війська захопили Київ. Однак, Б.Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії і зупинити під Білою Церквою наступ польсько-литовського війська.
18 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка передбачала:
Територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством;
Козацьке військо скорочувалося до 20 тис. осіб;
Гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.
Український народ не прийняв умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б.Хмельницький воєнні дії проти Польщі. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. А в червні 1652 р. відновлюється влада гетьмана на всій території України.
4) Другий період (червень 1652 р. – серпень 1657 р.)
В цей час міжнародне та внутрішнє положення України почало ускладнюватися. До цього привела молдавська політика Б.Хмельницького (шлюб його сина Тимофія з донькою молдавського правителя Лупула Розандою). Проти включення Молдавії у сферу політичних інтересів України виступили Османська імперія, Валахія, Трансільванія. Річ Посполита разом з Валахією і Трансільванією утворили антиукраїнську коаліцію.
Восени 1653 р. відбулася битва між українським та польським військами біля м. Жванець на Поділлі. В грудні 1653 р. була укладена Кам`янецька угода, яка відновила права і вільності козацтва, передбачені Зборівською угодою.
У цій ситуації гетьман і старшина переконувалися, що без допомоги ззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, це підтримували і широкі маси населення (близькість мов, культури, православна віра).
У 1653 р. Б.Хмельницький звернувся до російського царя Олексія Михайловича, який скликав Земський собор. 11 жовтня 1653 р. Земський собор прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекторат московського царя. В Україну було направлене посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним.