Тема 3. Основні теорії державне регулювання національної економіки.

Трансформація економічної системи України ставить за мету формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Досягнути цієї мети неможливо без активної участі держави. Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість.

У сучасній економічній літературі поняття механізму державного регулювання соціально-економічних відносин сформульоване не зовсім чітко й однозначно.

Для визначення ролі держави в економіці використовуються різні терміни: “державне втручання”, “державне управління”, “державна економічна політика”, “державне регулювання економіки”. Всі вони взаємопов’язані і характеризують відносини держави с суспільством, але потребують певного уточнення і чіткого визначення.

Державне управління економікою – це організуючий і регулювальний процес впливу держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності господарювання.

Державна економічна політика – стратегія цілеспрямованого впливу на економічні процеси на макро і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного строю.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) – сфера діяльності органів державної влади щодо цілеспрямованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання шляхом застосування різноманітних методів і засобів.

Тобто, ДРЕ можливо розглядати як функцію державного управління економікою, як інструмент реалізації економічної політики.

Державне регулювання економіки здійснюється на основі поєднання різних економічних теорій, зумовлених практикою господарювання. В розвитку теорій регулювання економіки виділяються декілька етапів, а саме:

меркантилізм; фізіократи; класична теорія регулювання (саморегулювання); марксизм; кейнсіанство; монетаризм; теорія “економіки пропозиції”; теорія раціональних очікувань; теорія суспільного вибору; неокласичний синтез; соціально-інституціональний напрямок.

Особливої уваги заслуговує більш детальний розгляд таких економічних теорій, як кейнсіанство і монетаризм.

Кейнсіанство – напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Дж.М.Кейнса, який обґрунтовує об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки. Ця теорія ефективна в складні періоди розвитку економіки: відбудов, науково-технічних перетворень, формування ринкового середовища. Кейнсіанської теорії дотримувались уряди більшості держав, що й сприяло виходу країн з кризи й розрухи.

Монетаризм – економічна школа, яка пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу.

Монетаризм і кейнсіанська концепції мають багато позитивного і, як свідчить світовий досвід господарювання, монетарна система забезпечує кращі результати за умов функціонування розвинутого ринку з цивілізованою конкуренцією, а кейнсіанська – в період його становлення.

У сучасних умовах продовжується пошук нових форм і методів впливу держави на економіку, удосконалюються теорії державного регулювання відповідно до змін середовища. Незважаючи на відмінності, в основі усіх сучасних теорій, лежать положення кейнсіанської та монетариської теорій.

Світова практика господарювання показала, що в основі функціонування певного типу економічної (господарської) системи лежать положення відповідної теорії державного регулювання.

Економічна (господарська) система – це особливим чином упорядкована, скоординована система зв’язку між суб’єктами національної економіки.

Виділяють такі основні типи економічних систем: традиційна; ринкова; адміністративно-командна (АКС); змішана (ринкова економіка змішаного типу); перехідна. Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів.

У народному господарстві України відбуваються глибокі соціально-економічні зміни, суть яких полягає в переході до соціально орієнтованої ринкової економіки, або ринкової економіки змішаного типу.

Державне регулювання ринкової економіки змішаного типу здійснюється за допомогою таких основних елементів:

• ринкових регуляторів;

• державних важелів впливу на економіку (державне регулювання);

• корпоративного управління;

• інституту соціального партнерства.

Вони повинні забезпечувати високу ефективність національної економіки, реалізацію макроекономічних цілей, стабільний розвиток, стійкість державного управління, соціальну справедливість.

В нинішніх умовах господарювання держава вже не тільки визначає загальні правила і рамки функціонування ринкової економіки, а й сама доповнює ринковий механізм.

Ринковий механізм – це спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб’єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

Об’єктивними причинами необхідності державного регулювання економіки України в умовах сьогодення є:

- наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;

- недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;

- повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків – робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;

- забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;

- сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно - історичного середовища існування народів;

- розв’язання питань міжнародної політики і співпраці.

Однак параметри регулювання ринку мають певні межі, визначені його природою, оскільки ринок не є пасивним середовищем, яке автоматично змінюється під впливом зовнішнього середовища. Ринок як сукупність суб’єктів господарювання, крім спільних інтересів, включає інтереси окремого товаровиробника, які не завжди збігаються з інтересами держави. Світова практика показала недоліки надмірного втручання держави в економіку.

Саме тому основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:

- принцип розумної достатності – державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів;

- принцип поступовості – командно-адміністративні методи регулювання змінюються правовими та економічними в міру створення об’єктивних умов – демонополізації, приватизації, стабілізації.

- принцип адекватності – система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку.

Функції державного регулювання економіки залежать від соціально-економічного і політичного рівня розвитку держави, компетенції органів державного регулювання, рівня розвитку ринкового господарства, моделі розвитку національної економіки.

Основними функціями державного регулювання економіки є:

1. Цільова - полягає у визначенні цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку економіки.

2. Стимулююча – передбачає формування таких важелів і регуляторів, які здатні ефективно впливати на діяльність суб’єктів господарювання.

3. Нормативна (регламентуюча) – держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб’єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча – зводиться до внесення певних змін у хід реалізації економічної політики з метою усунення негативних екстремалей.

5. Соціальна – передбачає регулювання державою соціальних відносин, перерозподіл доходів, соціальний захист і соціальні гарантії.

6. Контролююча – означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням нормативно-правових актів, норм і стандартів.