3. Основні права дитини. Основні обов’язки людини.

Люди у віці до 18 років є, за міжнародно-правовими критеріями, неповнолітні і тому належать до «дітей».

Для цієї категорії суб'єктів значна частина основних прав людини нічим не відрізняється змістовно від прав повнолітніх ("дорослих") осіб. Інша ж група таких прав певним чином специфізується, конкретизується у їх змісті (наприклад, право на розвиток). Та окрім цього, дітям належать і особливі, «додаткові» можливості, які зафіксовані зазначеною Конвенцією в усіх «змістовних» різновидах прав. Зокрема, виділяються серед прав:

фізичних - права на першочерговість захисту і допомоги, здорове зростання, неприпустимість таких кримінальних покарань, як смертна кара і довічне тюремне ув'язнення;

особистісних - права на знання своїх батьків і нерозлучення з ними (сімейні зв'язки), виховання;

культурних - право на відповідні ігри і розважальні заходи;

економічних - право не бути залученим до роботи до досягнення певного віку;

політичних - права не призиватись на державну військову службу де 15 років, на захист з боку держави від недбалого і брутального, жорстокого поводження, експлуатації та розбещення.

Спеціальним органом всесвітнього співтовариства по спостереженню і контролю за дотриманням прав дитини, закріплених у згаданій Конвенції (Україна приєдналась до неї у 1991р.), є Комітет ООН з прав дитини.

Із загальносоціальними правами дорослої (повнолітньої) психічно нормальної людини природно пов'язуються її основні соціальні (загальносоціальні) обов'язки, зобов'язання.

Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовлена конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших людей, нації, народу, його соціальних груп і всього людства.

Видова класифікація основних соціальних обов'язків людини відповідає в основному наведеній класифікації її основних прав. Тому серед таких обов'язків можна виділити:

фічичні (наприклад, утримувати і захищати своїх неповнолітніх дітей);

особистісні (наприклад, поважати честь, гідність, сумління, думки і погляди людей або їхніх спільностей; виховувати своїх дітей);

культурні (наприклад, дбайливо ставитися до пам'яток історії людства);

економічні (наприклад, віддавати частину індивідуального прибутку, доходу на загальносуспільні потреби);

політичні (наприклад, протистояти насильству, вдаватися тільки до мирних засобів задоволення своїх політичних інтересів).

1. Права нації (народу) й права людини:

   1. Основні права нації (народу);

Основні права нації (народу) - це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільності, народу), які необхідні для нормального її існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх націй (народів).

Розуміння прав нації залежить, ясна річ, не в останню чергу від того, який смисл вкладатиметься у поняття нації. Зважаючи на це, слід зауважити, що існує щонайменше три інтерпретації зазначеного поняття, а саме: як спільноти а) етнічної, б) територіальної, в) політичної, державно-громадянської.

У сучасний період, у зв'язку з процесами, які відбуваються у багатьох країнах (демократизація, «етнізація», інтернаціоналізація та ін.), набула вельми важливого значення проблема співвідношення прав людини і прав нації (народу). Нині нерідко ставиться і обговорюється питання: якій ("чиїй") групі прав слід надати перевагу, забезпечити першочергове задоволення?

Одним з неодмінних складників загальносоціальних прав людини є можливість зберігати, виявляти, реалізовувати й розвивати свою національну самобутність. Тому забезпечення даного права кожному члену певної національної спільності є водночас і забезпеченням відповідних етнічних прав всієї цієї спільності. Та й навпаки: забезпечення прав нації в цілому дозволяє, ясна річ, кожному її представникові здійснювати свої етнічні права.

Показово, що у Загальній Декларації прав людини не оминаються такі поняття, як воля народу (п.3 ст.21), соціальний порядок (ст.27), а присвячені правам людини Міжнародні пакти про економічні, соціальні і культурні права та про громадянські й політичні права прямо включають положення про права народів (ст.1). Є й такі міжнародно-правові акти, в яких права людини й права народів (націй) розглядаються в єдності, інтегровано (наприклад, Декларація ООН про право на розвиток).