2. Фінансовий ринок як сфера надання фінансових послуг.

Фінансові установи на сучасному етапі розглядають з точки зору двох ключових концепцій: сфера надання фінансових послуг та інституції, що надають фінансові послуги - тобто їх мета полягає в забезпеченні фінансовою продукцією і послугами. Загальні категорії цієї сфери економіки включають професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Для забезпечення максимальної ефективності фінансового ринку необхідно, щоб: по-перше, всі учасники мали одинакові можливості доступу на ринок; по-друге, інформація відносно фінансових активів повинна бути доступною для всіх учасників; по-третє, не повинно бути пе­решкод щодо вільної торгівлі фінансовими інструментами. Якщо дані умови будуть забезпечені, то ціни на фінансові активи будуть риковими.

У світовому економічному просторі банківські установи є основними та одночасно звичайними посередниками, які забезпечують фінансовими ресурсами попит та пропозицію учасників ринку. Економічний простір в якому банківські кредитні установи надають послуги є дуже динамічним. Причому, зміни в даній сфері, як правило, пов'язані з розвитком телекомунікаційних технологій та створенням нових фінансових інструментів.

3. Загальне поняття фінансового посередництва.

Фінансове посередництво на ринку представлено структуризованою мережею спеціалізованих інституцій, до якої належать: банківська система, небанківські фінансово-кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Через фінансове посередництво здійсюється перерозподіл та емісія нових фінансових активів. Посередники мають мож­ливість отримувати доходи за рахунок раціонального використання залучених ресурсів, зростання обсягів операцій та за рахунок хеджування ризиків. Таким чином фінансове посередництво дозволяє фізичним та юридичним особам вирішувати питання накопичення, управління, страхування та ефективного використання тимчасово вільних грошових ресурсів.

Фінансовими посередниками на ринку капіталів можуть виступати дилери, брокери.

Переміщення (трансфер) основного обсягу капіталу на ринку здійснюється, як правило, за допомогою «фінансового посередника». Проте, власник тимчасово вільних коштів може безпосередньо сам управляти своїми активами.

Отже ринки фінансових послуг є сферою діяльності фінансових посередників з метою надання широкого спектру послуг. І як наслідок такі професійні послуги надаються на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами, та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Традиційно, найбільш ємким і досконалим вважається ринок банківських послуг на якому типовими посередниками є банківські кредитні інститути.

4. Банківська діяльність у сфері надання фінансових послуг

Розвиток ринкових відносин, процес товарообміну зумовлюють використання грошей як загального еквіваленту. Виникає потреба в реалізації всіх функцій грошей. Даний процес об'єктивно зумовив зародження і розвиток банківської системи та послуг, які нею надаються.

Банківська система відіграє особливу роль у госпо­дарській структурі країн з розвиненими ринковими відносинами. Через банківську кредитну систему проходить значний обсяг грошових розрахунків і платежів суб”єктів господарювання, установ та населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал, тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи домогосподарств, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибуту ринку - капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

У країнах Заходу комерційні банки - це одна з найстаріших та найпоширеніших груп кредитних установ, що виконують більшість фінансових операцій та послуг, відомих у підприємницькій практиці. Через спеціальну роль, яку виконують комерційні банки в економіці, вони важко регулюються. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є функція збереження і функція укладання угод.

У процесі забезпечення збереження і функцій укладання угод банки збирають, обробляють, узгоджують і контролюють інформацію про своїх клієнтів, особливо позичальників. Комерційні банки мають значну репутацію як інформаційні центри. Якість цих інформаційних потоків, у термінах своєчасності та точності є вирішальним фактором у виборі споживачем на ринку фінансового посередника. Отже банківські кредитні установи є операторами, що традиційно надають якісні фінансові послуги. Комерційні банки є постачальниками наступних видів послуг:

• здійснюють емісію платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

• провадять довірче управління фінансовими активами;

• здійснюють діяльність з обміну валют;

• залучають фінансові активи із зобов”язанням щодо наступного їх повернення;

• надають кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту;

• надають гарантії та поручительства;

• здійснюють переказ грошей;

• проводять лізингові та факторингові операції.

Банки виступають одночасно у ролі покупця і продавця існуючих на ринку тимчасово вільних грошових коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних грошових коштів - це пасивні операції банків, а продаж та інвестування - це активні. Оскільки в ринковій економіці існують альтернативні джерела залучення коштів - комерційний кредит, позички на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банківські установи, крім прямого, здійснюють і опосередковане кредитування. Вони не тільки кредитують пози­чальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позичок у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій і консорціумні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками).

У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського купоно-карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обме­жити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

- уведено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банк­нотного паперу, що дало можливість створити потужності з дру­кування банкнот та карбування монет;

- розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, ке­рованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвести­ційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначили за необхідність прискорення процесу реформування кредитно-банківської сфери.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких необхідно передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Принципи, що покладені в основу розробки програми ре­формування та розвитку банківської системи в Україні, наступні:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.

2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.

3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.

4. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво.

Основні напрями реформування банківської системи України полягають в наступному:

1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяль­ністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.

4. Створення умов для підтримання стабільності національ­ної грошової одиниці.

5. Активізація процесу мобілізації заощаджень населення та підпри­ємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.

6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок дирек­тивного розподілу кредитів.

7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх ви­никненню.

8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.

У період економічних реформ, які розпочались у 1989 -1992 рр. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-банківських інститутів складається сьогодні з двох рівнів - Національного банку України (НБУ) і банківських установ.

Кредитна установа – фінансова установа, якавідповідно до закону має право за рахунок залучення коштів надавати фінансові кредити на власний ризик [10].

Сучасна класифікація комерційних банків може бути пред­ставлена у такому вигляді (див. табл. 1.1.).

Світова практика виробила два принципи побудови комер­ційних банків:

- принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

- принцип універсальності, коли будь-які обмеження на ді­яльність банків на грошовому ринку знімаються.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно від­різняються набором операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки.

Таблиця 1.1.

Класифікаційні ознаки	Види банків
Порядок створення	Перепрофільовані, новостворсні
Характер спеціалізації	Універсальні, спеціалізовані
Територія діяльності	Місцеві, республіканські, міжнародні
Розмір	Крупні, середні, малі
Форма власності	Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані
Функції і характер виконуваних операцій	Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні
Характер відносин	Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені
Ступінь впливу	Монополісти, аутсайдери
Структура	Багатопрофільні, безфіліальні
Ступінь контролю	Контролюючі, контрольовані
Фінансовий стан	Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

Класифікація банків

Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, наприклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та галузевою чи секторною, наприклад, ощадні, сільсько­господарські, інноваційні банки. Залежно від прийнятого принципу побудови банків у країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість комерційних банків можна віднести до категорії універ­сальних.

Виходячи з досвіду західних країн, усі універсальні банки можна об'єднати в 3 групи: комерційні банки (у вузькому ро­зумінні); ощадні банки; кооперативні банки. Відрізняються між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Другу групу універсальних банків утворюють ощадні інсти­тути. У різних країнах вони по-різному називаються і класи­фікуються.

Ощадну справу в Україні здійснюють Ощадний банк України та інші банки. Отже, Ощадний банк України є спеціа­лізованим банком.

Керівництво Ощадним банком України здійснює Правління банку. Держава гарантує збереження вкладів і цінних паперів в Ощадному банку України та видача їх вкладникам за першою вимогою.

Ощадний банк України несе відповідальність за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне обслуговування іноземних громадян та громадян України, надає різноманітні платні послуги у банківській сфері.

Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства, тощо). Кооперативні банки - спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на пайових засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками. Проте кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості - це кредитні установи.

Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або власниками, а йде на виплату відсотків за вкладами та на збільшення резервів.

В Україні система кооперативних банків (у т. ч. кредитних товариств) тільки починає розвиватись. Найбільш відомим пред­ставником цієї групи є Експобанк, що функціонує у Києві. Проте цей різновид універсальних банків в Україні розвивається надто повільно, що спричинено такими обставинами:

- гальмуванням розвитку малого і середнього бізнесу, фер­мерських господарств, виробничої кооперації;

- затримкою з прийняттям законодавства щодо регламентації діяльності кредитної кооперації;

- недостатнім розвитком фондового ринку, підривом довіри широких верств населення до фінансових посередників взагалі.

Характерною ознакою кредитних товариств як окремого виду універсальних банків є те, що вони засновують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших осіб і надавати всім широ­кий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функ­ціонують у вузьких секторах грошового ринку та займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універ­сальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку:

- споживчого кредиту;

- іпотечного кредиту;

- сільськогосподарського кредиту;

- обслуговування малого бізнесу;

- у зовнішньоекономічній діяльності;

- у сфері інвестування капіталу;

- у житловому будівництві.

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно від­різняються за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки:

- іпотечні;

- інвестиційні байки (компанії);

- банки підтримки;

- гарантійні банки;

- розрахункові (клірингові) банки (палати).

Іпотечні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заклад земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виручки від реалізованого майна. Ресурси іпотеч­ного банку- власні накопичення й іпотечні облігації - довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим май­ном і приносять сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) займаються мобілізацією дов­гострокового позичкового капіталу шляхом випуску боргових зобов'язань та розміщенням його в цінні папери корпорацій та держави.

Інвестиційні банки виконують такі функції:

- емісія цінних паперів;

- погодження умов та видів позик (облігації, акції);

- випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;

- гарантія емісії (зобов'язання купити нереалізовану ча­стину випущених цінних паперів);

- надання звичайних і довготермінових кредитів інвесторам -покупцям цінних паперів;

- консультаційні послуги;

- організація банківських синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо.

За кордоном функції інвестиційних банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки.

При цьому інвестиційні банки виступають не просто посе­редниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів ринку - вони купують та продають крупні пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (окрім операцій з державними та муні­ципальними облігаціями).

У сучасних умовах інвестиційні банки пов'язані з комер­ційними банками вкладанням залучених вкладів у прибуткові опеоації з цінними паперами підприємств, надають кредити їм під заставу цінних паперів.

Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки - Міжнародний та Європейський банк реконструкції і розвитку, регіональні банки розвитку та ін.

У багатьох країнах діють інвестиційні компанії відкритого типу, які надають гарантію викупу своїх зобов'язань в одержувача на першу його вимогу.

Комерційні банки різних видів і форм власності в Україні створюються на акціонерних або пайових засадах. В Україні виступати засновниками можуть юри­дичні та фізичні особи. Частка будь-якого із засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35 відсотків статутного капіталу комерційного банку.

Акціонерна форма та форма корпорації домінує не тільки у сфері банківської справи і фінансів, але й в інших галузях під­приємницької діяльності.

Разом з тим, корпоративна або акціонерна форми організації ділового підприємства має ряд недоліків. Серед них: відносна дорожнеча та складність утворення акціонерної компанії; менша гнучкість та пристосованість до умов, що змінюються в порівнянні з індивідуальними та партнерськими фірмами; відсутність можливості акціонерів (більшості) реально впливати на управління компанією. Але незважаючи на ці недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації комерційного банку.

В українській фінансово-банківській системі комерційні банки організовані у формі відкритих та закритих акціонерних товариств і компаній з обмеженою відповідальністю.

Органи управління та організаційна структура банку в деяких рисах співпадають із зарубіжною практикою, а в деяких відрізняються.

Основні питання діяльності банку вирішує рада директорів. Вана є представницьким органом власників банку, його акціонерів та повинна відстоювати їх інтереси. Найпершим обов'язком ради директорів є забезпечення необхідного рівня прибутку на вкла­дений капітал. Разом з тим, рада директорів повинна дбати, безумовно, і про захист інших зацікавлених сторін - клієнтів банку, місцевої общини тощо. Рада директорів формує вищі керівні органи, які ведуть практичну діяльність згідно з рекомендаціями та на­казами ради. Основні функції ради директорів зводяться до виз­начення стратегічних цілей банку та формування політики.